Реклама

molli

«За це ми й воювали, щоб наші міста не бачили того, що є там», – позивний Заян

Інтернет-видання «Інфоміст» продовжує цикл публікацій про черкащан, які брали участь у військовому конфлікті на Сході. Цього разу ми розповідаємо про Ігоря Зайчука, який у 20 років пішов захищати кордони нашої держави.

 

Про цивільне життя, літо 2014 та втрати

 

До війни Ігор жив звичайним цивільним життям. Закінчив Черкаський гуманітарно-правовий ліцей. А потім вступив до Черкаської філії Одеської юридичної академії. Найбільше, каже Зайчук, захоплювався рухом ультрас у Черкасах:

– Я багато часу приділяв руху. Мені подобалося їздити на футбол різними містами. Окрім цього, працював охоронцем у нічному клубі.

Оскільки ультрас-рух завжди був національно спрямованим, розповідає чоловік,  то це  виховання й дало йому поштовх піти воювати.

– Виховання вулиці дало мені певну жилку. Коли я побачив, що мій прапор і  герб втоптують у землю якісь невідомі люди, то по-іншому вчинити не зміг, – розповів Зайчук.

На війну Ігор пішов у 20 років у травні 2014. Батькам про це розповідати не став, оскільки, каже, вони б точно були проти та дуже хвилювалися. Приховував, прикриваючись історіями про роботу охоронцем у Києві на заводі.

– Мама мені сказала, що літом варто оздоровлюватися, а не на заводі сидіти. Тоді я придумав історію, що поїхав у Коблево в нічний клуб охоронцем працювати.

Також Ігор розповідає, що спочатку вони з друзями планували їхати захищати Крим, а коли стало  зрозуміло, що його вже «злили», то готувалися їхати на Схід.

– У нас був великий колектив – 11 людей. Ми пішли одні з найперших. Спочатку  самостійно наймали інструкторів, бо мало хто з нас служив в армії. А потім були у тренувальній базі «Азову». У цей батальйон ми пішли, бо там було багато знайомих із різних націоналістичних угруповань.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Я зрозумів, що якщо не ти, то тебе чи твоїх побратимів», – позивний Лука

Ігор мав позивний Заян, що походить від прізвища. Каже, що то не тільки зі школи, а його батька ще так називали.

На війні Зайчук був помічником гранатометника. Брав участь у звільненні Мар’янки, обороні Маріуполя та Іловайській та Широкинській  наступальній операції. Літо 2014 року для чоловіка було найпекельнішим. Тоді майже щодня він брав участь у наступальних операція та пошуках диверсійних груп.

– Багато людей втратили тоді. Але я вважаю, що це найкращий період у моєму житті, бо я робив те, що хочу робити. І для кожного чоловіка найбільш важливим є те, що він може звільняти свою землю від ворога, – ділиться враженнями Заян.

Майже два роки Ігор пробув на Донбасі. Каже, залишилися різні спогади, але найжахливіший той, коли загинув його друг – Сергій Амброс.

– Різні думки бувають на війні, але я ніколи б не подумав, що Сергій може загинути. Цей момент додав мені ще більшої ненависті до ворога й все більшого бажання помститися за кожного загиблого. Я був поряд, коли це сталося. Я його евакуював, надавав першу допомогу. Сергій загинув у лікарні, бо поранення було несумісне з життям.

Азовець каже, що після війни його світогляд не змінився. Однак зазначає, що до цивільного життя було складно повернутися.

 

«Там ти думаєш, де можна впасти, коли міна прилетить,
а тут люди ходять на вечірки»

Сьогодні Ігор є активістом не лише місцевого рівня, а й опікується справами, що стосуються всієї України. У Черкасах Зайчук є членом виконавчого комітету на громадських засадах:

– На координаційній нараді учасників АТО я запропонував, щоб у виконкомі були люди, які б лобіювали інтереси ветеранів та тих, хто пов’язаний із війною. Вибрали мене та Сергія Васильовича Амброса, який є батьком загиблого. Ніякої зарплати ми не отримуємо.

Зайчук розповідає, що у міськраді він не має великих важелів впливу, але радіє, що може підняти на загал якусь проблему і привернути до неї увагу.

Також Ігор брав участь у різних політичних акціях. Каже, що не хотів би виходити на акції громадського протесту, але зараз влада не чує людей:

– Я дуже б хотів жити у країні, де я б заробляв гроші, платив податки й місто розвивалося.  Я не хочу вживати радикальних дій до влади, але поки що вони не чують суспільство. Ми через вулиці намагаємося досукатися до влади, щоб вони ухвалювала правильні рішення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «О, трансформер іде»: черкащанин із позивним Патрол розповів свою військову історію

 

Взагалі Зайчук працює заступником директора  Protection Security Group  і є регіональним представником. Зізнається, що багато часу приділяє спорту та політиці: «Зараз займаюся Crossfit у залі, який ми створили. Також багато роблю у політиці. Аби не це, грошей би заробляв більше», – сміється Зайчук.

Чоловік впевнений, що якщо українські війська знову підуть у наступ, то він поїде на Схід. Описує себе як цивільну людину, любить свободу дій, але до війни завжди готовий:

– Там ти думаєш, де можна впасти, коли міна прилетить, а тут люди ходять на вечірки. Життя різне, але, можливо, воно й добре. За це ми й воювали, щоб наші рідні міста не бачили того, що є там.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

Коментарі

avatar

Реклама

Реклама