Реклама

molli

«Я зрозумів, що якщо не ти, то тебе чи твоїх побратимів», – позивний Лука

Інтернет-видання «Інфоміст» розпочинає цикл матеріалів про людей, які воювали на Сході України.  Ми хочемо познайомити вас із хлопцями та дівчатами, які захищають нас та наші землі на Донбасі.

Перший військовий, про якого ми вам розповімо, має позивний Лука, що походить від прізвища. Артем Лукашук ріс поблизу кордону з Росією, однак зараз живе в Черкасах та має активну громадську позицію. Нещодавно 25-річний хлопець потрапив до складу збірної України «Invictus Games». Свою життєву історію він розповів нашим журналістам.

Фото зі сторінки Артема у “Фейсбук”

 

«У сестри контузія з 13 років, а батьків забирали в полон»

Село Благодатне Донецької області – рідна місцевість Артема. Там він народився, ходив до україномовної школи та займався улюбленою справою – футболом.  Каже, спорт – невід’ємна частина його життя.

–  Розумом я не блистав, бо був лінивий, – сміється Артем. – Деякі предмети давалися, наприклад, французька. А так займався лише спортом. Постійно їздив на змагання з футбольною командою.

Після випускного хлопець вступив до економічного технікуму,  потім – пішов служити за контрактом.

– Війська ВДВ – це романтика. Спочатку було складно, бо режим і таке інше. Але потім звик, – зізнається хлопець.

Фото зі сторінки Артема у “Фейсбук”

У 2014 році Артем пішов захищати свої землі. Розповідає, що спочатку його не хотіли відправляти саме у зону бойових дій, оскільки багато «донецьких» і «луганських» почали переходити на сторону ворога.

– Наші хлопці починали воювати за сепаратистів, тому нас, донбаських, неохоче взагалі кудись відправляли, – ділиться спогадами військовий.

Однак 5 червня хлопець один із найперших захотів їхати добровольцем захищати Слов’янськ. Каже, що бажання виявили всього дві людини, він  і його друг, однак направили усіх.

Із сумом Артем розповідає про військову історію, що пов’язана із загибеллю його побратима. Віталій Бабан служив із Лукашуком. 13 червня чоловік зателефонував Артему й повідомив, що його та ще кількох побратимів направляють кудись на літаку. А вже вночі Артема розбудили та повідомили, що той самий Іл-76 було збито в Луганському аеропорту.

– Я почав йому телефонувати. Чув лише «Абонент недоступний». Спочатку не міг у це повірити. Але потім почав відчувати, що не маю ніякої жалості до супротивника. Я зрозумів, що якщо не ти, то тебе чи твоїх побратимів.

Донецький патріот був на війні з 5 червня до 12 серпня 2014 року. Каже, що це не роки, звісно, але мав змогу воювати, поки не поранили.

Унаслідок артилерійського обстрілу, в Лукашука – перебита стопа, нервів там немає. Із ноги лікарі вирізали уламок. Каже, дуже переживав, що не зможе займатися спортом, а лікарі ще й запевняли, що про футбол можна забути.

– У мене такий характер: куди мені казати «ні»? Я все одно буду намагатися це виправити. У Литві дуже класні лікарі. Вони мені допомогли. Як бачите, зараз спорт невід’ємна частина мого життя.

Із війною погані спогади пов’язані не лише через поранення та загибель друга, але й через ситуації, яка склалася з батьками Артема.

Родина була завжди налаштована патріотично. Вони одні з найперших збирали та направляли «волонтерку» українським воїнам. Артем зізнається, що батьки дуже ризикували. Одного разу їх дім оточили 20 сепаратистів з автоматами, іншого ж разу – забрали батьків у полон.

– Тоді я вже думав сам їхати здаватися, аби рідних відпустили. Але усе обійшлося. Нам на заборі писали «хунта», палили сараї, нарешті сказали батькам, аби виїжджали з села, інакше буде погано.

У 2014 році молодша сестра Артема отримала контузію. Це сталося тоді, як у сусідню хату потрапив снаряд, а 13-річна дівчинка не встигла добігти до підвалу і її вдарило об двері. Хлопець каже, що відтоді в малої загострився нюх та слух.

 

«Зараз звик до Черкас, наче я тут усе життя живу»

 

Разом із трирічним сином та дружиною, Артем живе в Черкасах із 2016 року. У області чоловіка знають, як громадського та політичного активіста. Нині Артем робить акцент на реабілітації військових, каже, що допомагає своїм побратимам знову відчути життя.

– Зараз я працюю заввідділом реабілітації учасників бойових дій при управлінні сім`ї, молоді та спорту ЧОДА. Ми боремося за те, щоб хлопці не випивали, не думали за суїцид, щоб розвивалися та рухалися далі. Я знаю, що таке психологічний біль та натиск. Хочу, щоб такого ніхто не відчував. Багато військових сидять по селах, дружини від них пішли. Треба далі боротися за їхні життя та Україну. Коли створили «Кубок Нескорених» із футболу, то я подумав, що треба зібрати хлопців пограти. Ми створили команду, ставали віцечемпіонами України. Коли показуємо результат, усі дуже радіють.

Фото зі сторінки Артема у “Фейсбук”

Зараз Артем Лукашук готується до змагань «Invictus Games», які відбуватимуться у Гаазі у 2020 році. Каже, що три роки готувався до цього, мріяв потрапити у збірну. Нині Артема тренує Антон Скачков, заслужений майстер спорту України з легкої атлетики, чемпіон паралімпійських ігор 2004 року. Чоловік каже, що тренуватися вони будуть перші два місяці по три рази в тиждень, а ближче до змагань по чотири-п`ять.

– Ми працюємо разом вже понад два роки. І за цей період нам вдалося поставити техніку бігу, координацію рухів і в цьому році Артем на національному відборі показав своє особисте досягнення – рекорд на 100 метрів. Якщо спортсмен прогресує, то тренування йдуть правильно. Надалі ми будемо проводити багато роботи, яка зробить із нього залізну людину, – посміхається Скачков.

Фото “Інфоміст”

Окрім спорту, Артем зараз поглинувся й у політику. На цьогорічних виборах до Верховної Ради, Артем балотувався у нардепи по 198 округу від партії «Європейська солідарність».  Каже, що найбільше сподобалося спілкуватися з людьми та дізнаватися про проблеми сіл та міст Черкащини. Зараз планує балотуватися у депутати міської ради Черкас.

– Я хочу, щоб ми прийшли щось змінювати.  Я і мої побратими. Ті, хто захищав нашу землю там (на Донбасі, -ред.), мають захищати її й тут.

Фото зі сторінки Артема у “Фейсбук”

На найближчий час хлопець планує побудувати політичну кар’єру та успішно виступити на міжнародних «Іграх нескорених». Також планує стати капітаном збірної, впевнений, що має якості, які допоможуть бути гарним наставником.

На запитання «Чи хотів би знову жити на Донбасі», Артем завагався і відповів, що скоріш за все – ні або «так», у тому випадку, коли Донбас знову стане українським. А поки що хоче жити та розвиватися вже в майже рідних Черкасах.

– Коли я приїхав, думав, де себе можна знайти. У місті нікого не знав. Зараз звик до Черкас, наче я тут увесь час живу.

Фото зі сторінки Артема у “Фейсбук”
Фото зі сторінки Артема у “Фейсбук”

Коментарі

avatar

Реклама

Реклама