«Я людина проста – беру й малюю», – Маргарита Кичата, молода художниця

Малювати будь-де, будь-чим – для неї це звична справа. Маргарита Кичата мріяла стати художницею ще з глибокого дитинства. Нині ж вона продовжує активно розвиватися в живописі – восени дебютувала зі свою персональною виставкою. Окрім живопису, дівчина вміє створювати ілюстрації, розробляти дизайн товарів та проводити промоцію певної організації в соціальних мережах.

Про атмосферу, цікаві ідеї для створення картин, умови розвитку молодих митців у Черкасах та багато іншого читайте в інтерв’ю.

 

Коли зрозуміла, що хочеш стати художницею?

– Це було десь у три-чотири роки, коли я вперше побачила мультфільм про «Попелюшку» і (дуже яскраво це пам’ятаю) сказала собі: «Виросту – теж так буду малювати мультики». У першому класі мама віддала мене до музичної школи, а я протестувала, бо хотіла в художню. І вже в другому класі ми зійшлися на тому, що я буду в художній, але й для мами ходитиму на музику.

Як ти освоювала це мистецтво?

– Я була в художньому класі й до 12 років малювала все сама: дивилася в інтернеті, копіювала кадри з мультиків, дізнавалася, як малювати людей, їхнє обличчя. Пізніше зацікавилася академічною основою: що таке світло, тінь тощо. Потім у 12 років я вмовила маму, що я самостійно їздитиму до Черкас в художню школу (а я жила в той час за містом). Там навчилася писати фарбами, освоїла техніки, наприклад, малювати натюрморти. У 15 років я вступила до Черкаського державного бізнес-коледжу на дизайн із художнім напрямом. Там почала поглиблювати свої знання. Паралельно працювала вдома над академічним малюнком, перемалювала багато натюрмортів, пейзажів, етюдів. Вчилася малювати на планшеті. Для того, щоб навчитися малювати, треба просто це робити багато та часто.

Чи були труднощі на шляху до мрії?

– Так, ставилися до мого захоплення несерйозно. Ще в дитинстві казали: «Що це у Вас за неправильна дитина, всі інші гуляють, а вона сидить малює?». А коли подорослішала – постало питання вибору професії й мені говорили: «Художникам нічого не світить, тому треба йти в економісти»; «Будь медсестрою або іди в стоматологи – вони нормально заробляють»; «Ріто, тобі треба знайти нормальну роботу». На ці всі закиди стверджувала, що все одно буду малювати. Я людина проста – беру й малюю.

Тобі потрібна спеціальна атмосфера, щоб малювати?

– Коли сонячна погода й нікого немає вдома, я вмикаю улюблену музику і насолоджуюся живописом – саме в такі моменти хочеться малювати для себе, але це більше як арт-терапія. Дуже часто малюю в якихось кафе чи барах, коли мені нудно з компанією або просто терміново захотілося «заскетчити» щось.. Буває також, що хтось приходить у гості, а я кажу «Давай помалюємо». Творю в різних станах та умовах, але коли це робота, то тоді доводиться просто робити це, немов рутину.

Сонце в роботах художниці

Що тобі найбільше подобається в живописі?

– Вільний живопис – це найкраще, що може бути. Мені не стільки важливо, що малювати, де і чим, а сам процес: коли виводиш лінії, підбираєш кольори, робиш заливки і т.д. Але, звісно, в сучасних реаліях треба працювати дуже багато, щоб стати популярним митцем і тоді творити щось своє.

Чи були в тебе цікаві задуми до створення картин?

– Мені треба було намалювати плакат на тему океану, риб, і я довго думала та шукала ідею для цього. Потім згадала, що в Бродського є вірш «Риби, риби, риби». Два дні ходила з цим віршем у голові, а тоді ввечері прийшла додому і почала робити монотипії тушшю (відбитки зі скла) на папері, знайшла серед них ті, що схожі на рибу. Відсканувала їх і зробила плакати.

Картини, де зображені пейзажі

Що тебе надихає на створення картин?

– Абсолютно все. Просто треба відірватися від ґаджета та подивитися на світ, а там бувають і прекрасні речі, і якийсь лютий треш чи сюрреалізм. Інколи на вулицях такі «персонажі» впадають в око – на вигляд наче нормальні люди, але якщо придивитися, то вони можуть бути характерними або навіженими. І тоді я дивуюся: «Блін, такі люди дійсно існують?». І тоді швиденько «записую» чи роблю замальовки. Також люблю надихатися роботами інших художників, бо я просто обожнюю хорошу акварель. Ще люблю ходити на виставки, до книжкових магазинів, де переглядаю ілюстрації, спілкуватися з людьми й слухати їх історії. Я все сприймаю, тому надихати на створення картин може будь-що.

Який в тебе стиль?

– Зрозуміла, що я більше графік, ніж живописець. Мені краще вдається працювати з лінією, аніж з об’ємом та формою. Якоїсь своєї техніки я ще не напрацювала – нині в пошуку. Мені подобається комбінувати різні матеріали, шукати незвідані шляхи, малювати на чомусь новому (папері, картоні, дереві, камені), різними пензлями. Для живопису зараз використовую акрил, він класний, зручний, легко відмивається водою та дешевий. Часто я працюю аквареллю та малюю в скетчбуці олівцями, маркерами, ручками, адже ці «інструменти» просто взяти із собою і малювати будь-де.

Малюнки, виконані в техніці ілюстрації

У яких творчих конкурсах ти брала участь?

– Я брала участь у міжнародному конкурсі плакатів «Корова», присвячений до захисту морського середовища «Oceanlikeair» та ілюстраціях. Були роботи на виставках сучасного мистецтва в Черкасах під назвою «Діалоги» та «Антракт». Також мала власну виставку живопису в бібліотеці ім. Т. Шевченка. Брала участь у різних челенджах, наприклад, «1page1day» коли треба було кожного дня змальовати одну сторінку зі скетчбука.

Можеш детальніше розповісти про свою першу виставку?

– Там була представлена серія пейзажів і робіт за останні два роки. Мені хотілося зробити доробок за настроями. Вони були виконані акрилом зі схожим підходом, але з акцентом на колір, щоб передати певне враження та настрій кожної роботи. Це пейзажі, на значну частину з них мене надихнув похід на Шацькими озерами, де я зробила фото, за якими створювала картини. По приїзду перед роботою вставала о 5 ранку і до 10 години  малювала.

Персональна виставка Маргарити

На твою думку, у Черкасах сприятливі умови для розвитку саме молодих митців?

– Не дуже, бо наше місто досить невелике, і тому арт-ринок та тусовки в нас мало розвинені, порівняно з Києвом чи Харковом. Але все одно є активісти, які намагаються це розвивати, наприклад, популяризувати дизайнерську спільноту в Черкасах. Також Національна спілка художників намагається створити молодіжний осередок. Є групки художників, які між собою знайомі, і пробують якось «двіжувати». Ще в нас другий рік підряд навесні проходить виставка молодих митців. І все.

Що ж тоді робити молодому художнику?

– По-перше, зараз є інтернет, а по-друге, шукати однодумців, об’єднуватися та робити свою «тусовку».

Чи ти хотіла б опанувати щось нове?

– Звісно. Я б хотіла навчитися робити кераміку. Нещодавно спробувала ліпити мисочки з «ковбасок», без гончарного кругу і мені дуже сподобалося  – вони такі класні, душевні, а якщо їх ще залити емаллю цікавого кольору, то взагалі супер. Ще хотіла б освоїти різні арт-терапевтичні техніки, можливо навіть працювати з дітьми або проводити майстер-класи.

 

Фото з особистого архіву героїні

0 коментарів

Залишити відповідь