"Я гладив гепарда і годував жирафа - це неймовірно"
Андрій Куча здійснив дитячу мрію і поїхав до Африки
«Савана, суха трава, акація, глиняні будинки біля дороги… Коли їдеш тими краями і слухаєш замбійську музику, це неперевершено. Ввечері ти спостерігаєш, як горить захід сонця. Це важко просто передати словами».

Зазвичай небагатослівний Андрій Куча із захопленням розповідає про свою поїздку до екваторіальної Африки. Він не так давно повернувся у Черкаси після трьохтижневого вояжу по шести країнах і ділиться своїми ще свіжими враженнями.

Для більшості черкащан поїздки на «Чорний континент» обмежуються «попсовим» Єгиптом, що за досить помірну ціну пропонує сервіс, який у рази перевищує аналогічний на вітчизняних курортах. Андрій, який до цього року жодного разу не був за кордоном, вирішив не обирати проторений багатьма шлях і пішов ледь протоптаними стежками центральної Африки, зустрівши на шляху природні красоти, екзотичних тварин і привітних місцевих жителів.

Для нього це не просто екстремальна поїздка за враженнями, це здійснена дитяча мрія, що народилася в його голові багато років тому. Тепер каже, що побачене наживо в рази яскравіше за те, що колись миготіло на екрані телевізора.
По ходу подорожі всі свої думки Андрій записував у блокнот. Ними, а також тисячами фото екзотичної краси він поділився із виданням «ІнфоМІСТ».
«Здавалося, найважчим буде увійти в цей «африканський ритм», але вже десь годин за п'ять після виходу з аеропорту все пройшло, і ми не вірили, що вже на Чорному континенті»
Перше фото на Чорному континенті
- Коли людина їде у відпустку не на Азовське море чи в Карпати, то це певним чином рве шаблон. Варто припустити, що такій масштабній поїздці передувала давня мрія. Якщо це так, то яка відстань від мрії до її здійснення?

- Десь у 3 класі я відпочивав у таборі. До нас приїздила жінка із Каліфорнії, її звати Ненсі. Так-от, вона зайшла до нас в клас і запитала, яка в кого є мрія. Я їй сказав, що хочу поїхати в джунглі в Африку. Тоді з мене посміялися трохи, зокрема й вона.

Справа в тому, що з дитинства я дивився багато документальних фільмів. Пам'ятаю канал «Тоніс», де було багато передач про природу. Часто там показували й Африку. Тоді в мене і прокинулося бажання побачити це все наживо.

Насправді цього року я не планував взагалі їхати в Африку, у планах була поїздка до родичів в Аргентину і Бразилію. Але десь в лютому сиджу я в «Макдональдсі», а знайомий пише у «Фейсбуці» пост, що він збирається їхати в Африку і запрошує із собою. Я відразу написав йому, що хочу теж поїхати. Він запитав, чи взагалі я добре подумав? Мені варто було зважити все, бо це дійсно небезпечно.

Але пройшло десь днів чотири, і я вже взяв квитки. Бо якби я їх не придбав, то ще міг передумати. А так в мене вже був залізний аргумент, що треба їхати.

Звичайно, вагання були. Десь у квітні-травні, пам'ятаю, лежав і думаю: Андрію, для чого це тобі?

- З чим пов'язані ці вагання? Це був елементарний страх?

- По-перше, я раніше ніколи не був за кордоном. По-друге, поїздка в Африку - це досить небезпечно. Коли ти гуглиш Африку, то можеш легко знайти статистику, наприклад, про те, скільки людей помирають від малярії чи від жовтої лихоманки. Крім того, купа небезпечних тварин, зокрема, змій.

- Коли було найстрашніше? У період сумнівів чи коли ти сів у літак?

- Я літав раніше тільки на маленькій авіації, але загалом літати не боюся. Був страх перед посадкою літака в Африці. Думав, як сприймуть мене люди, як відбудеться паспортний контроль. Чи не буде проблем з мовою…

- Якою іноземною мовою ти володієш узагалі?

- Наприклад, у Руанді спілкуються французькою, англійською, суахілі. Англійську я більш-менш знаю. Мій компаньйон знає англійську набагато краще, то я з ним був як «чемодан» (сміється).

Так-от, ми вийшли на вулицю із аеропорту, а там спека, жодної білої людини, дуже багато поліції, військових із автоматами. Біля кожного банкомату стоїть охоронець. Коли ти підходиш до банкомату, тебе обшукають, перевірять металошукачем, оглянуть сумку, лише після того ти можеш зняти кошти.

Здавалося, найважчим буде увійти в цей «африканський ритм», але вже десь годин за п'ять після виходу з аеропорту все пройшло, і ми не вірили, що вже на Чорному континенті.

- Коли ти ще був в Україні і думав про цю поїздку, не було бажання здати квитки?

- Бажання було, звичайно. Я питав себе кожного вечора після роботи: для чого це мені? Але потім я прокидався зранку і бронював собі ще якийсь квиток на переліт між країнами.

- А в Африці не було такого бажання? Розвернутися і поїхати звідти?

- Ні. Було лише бажання в останні дні лишитися ще на кілька днів. Я б хотів ще подорожувати Африкою.


«Нам не вдалося потрапити на вулкан, бо перед нашим приїздом там захопили британських туристів, а рейнджерів вбили. Тому довелося дещо перепланувати поїздку»
- Як довго збирав кошти на поїздку? На чому намагався зекономити в дорозі?

- Ну, на цю поїздку я взагалі кошти не збирав, бо планував поїхати в Аргентину. Товариш Андрій, з яким я поїхав, раніше вже відвідав більше 40 країн світу. Він дуже круто розпланував цю поїздку. Він писав: треба купити те й інше, і я це робив. Він радив мені, як і де брати дешевші квитки. Ми здійснили вісім перельотів, і я тобі скажу, що це не так і багато коштів, буквально дві поїздки в Європу. І, до речі, це виходило дешевше, ніж я планував їхати в Аргентину.

- Тобто по суті перед поїздкою у вас був план. Яка ситуація із житлом? Заздалегідь бронювали?

- Так, ми все бронювали. Андрій майже все знаходив. Сказати, що це бог подорожей, це навіть м'яко буде. Він все розписав: де ми зустрічаємо схід сонця, в якому закладі ми спробуємо національну кухню…

- Часто доводилося вносити корективи у свій план?

- Буквально за п'ять днів до поїздки довелося брати додаткові квитки. Ми мали піднятися на вулкан Ньїрагонго в Конго. Але через терористичну загрозу вулкан був закритий.

У травні там викрали британських туристів і вбили рейнджерів, які їх охороняли. Після цього парк закрили і до нашого приїзду так і не відкрили. Тому нам довелося переплановувати нашу поїздку: Ми поїхали ще в Замбію та Зімбабве, також планували в Ботсвану, але нас туди не пустили.

- Чи була в тебе якась спеціальна підготовка до цієї поїздки?


- Ми планували піднятися на вулкан на 3,5 км. Для тренування вирішили піднятися на Говерлу і випробувати свої можливості. Я спакував рюкзак так, як планував у Африку, щоб розпланувати вагу.

Перед поїздкою також ми робили щеплення від жовтої лихоманки. Без довідки про щеплення в деякі країни взагалі не пускають. Також ми брали ламірин – це таблетки від малярії. В Україні вони не продаються. Андрію пощастило взяти пачку. Вони закінчилися посеред дороги, і ми не могли їх знайти в Африці, тож далі подорожували без них.

- Як твій організм пережив зміну клімату та середовища?

- Проблем зі здоров'ям не було. Правда, коли вже у Черкасах збирався із друзями ввечері на пляжі, то я трохи мерз (сміється).

Загалом ми приїхали в Африку, коли там була зима, але все одно було спекотно.

Ми вставали десь о шостій ранку, і коли йшли вулицею, то місцеві питали, чи нам не холодно. Я йду у футболці, а місцеві у шапці і в зимовій куртці. Водій у автобусі, наприклад, їде в куртці і шапці.


«Місцеві жителі, особливо діти, нас називали «музунгу», що означає «білий»
- Як до вас зверталися місцеві? Як називали?

- Місцеві жителі, особливо діти, нас називали «музунгу», це означає «білий». Наприклад, у Руанді називали «місьє», а в Замбії – «бос».

Коли йшли через села, то діти бігли за нами і кричали «музунгу».

- Пальцями показували?

- Було таке. Але ми ставилися до цього нормально.

Звичайно, ми виділялися. Їхали на мотоциклі в шоломі. Пам'ятаю, під'їхали до якоїсь школи, зняли шоломи, і діти, що нас побачили, вибігли на нас дивитися.

- Не було проблем із місцевими? Расизму на собі не відчув?

- Ні, не було жодних проблем. У Нейробі до нас приходили і пропонували провести екскурсію за гроші. Загалом всі намагалися нормально до нас ставитися, щоб ми дали їм якихось грошей.

У багатьох країнах, коли ми заходили в якийсь заклад, люди підходили і спілкувалися з нами. Запитували, як справи? Фотографувалися з нами, обмінювалися імейлами. Жодного дискомфорту не було.

Я уявляю, якби темношкірий гуляв вночі десь на залізничному вокзалі в Черкасах, то його б могли побити і обікрасти. А ми гуляли в Нейробі, в небезпечних районах, але всі ставилися до нас нормально.

- Яку країну відвідав першою? Які враження?

- Загалом ми відвідали шість країн. Спочатку прибули у Кігалі – столицю Руанди. Сама країна невелика, розміром з Черкаську область. Але місцина дуже красива, в гористій місцевості.

Сама столиця – дуже розвинене місто, Черкасам є там що почерпнути. Коли ми приїхали і зайшли в автобус, то виявилося, що в них працюють валідатори. Дороги хороші, підсвітка на них працює. У перший день пройшли більше 23 кілометрів.

- Дороги платні, до речі?

- Платні були в Кенії і Замбії. Стоять вагові комплекси, де важаться вантажівки та автобуси.

- Куди вирушив далі?

Потім відправилися в Замбію, у її столицю – Лусаку, звідти - у Лівінгстон.

Замбія дуже сподобалася своєю атмосферою: савана, суха трава, акація, глиняні будинки біля дороги… Коли їдеш тими краями і слухаєш їхню замбійську музику, це неперевершено. Ввечері ти спостерігаєш, як горить захід сонця. Це важко передати словами.

До речі, у Замбії після дев'ятої вечора заборонено їздити автобусом. Коли ми їхали у Лівінгстон, то доводилося ставати, проїхавши 80% дороги. Довелося ловити попутки і їхати на легковому автомобілі, щоб не ночувати у автобусі.

Берегом річки Замбезі ми добралися до водоспаду Вікторія. Він просто неймовірний. Але ми були не дуже підготовленими, як виявилося, і сильно намокли.

- Там перманентно йде дощ?

- Там постійно – дощ. Немає лише під час засухи, а ми були якраз після сезону дощів, коли водоспад особливо повноводний. Хмара від води, що падає з нього, помітна за багато кілометрів звідти.

Більша частина водоспаду - на території Зімбабве, але ми пішли по Замбії, тому що з цього боку краще видно захід сонця. До речі, сонце сідає дуже рано: після шостої години вже темно.

Ввечері ми пішли у місцевий заклад. Замовили національної їжі. Окрім традиційних курки й телятини були смажені гусениці.

- На що схоже на смак?

- На пересмажену цибулю у клярі. Не скажу, що це несмачно. Із гострим соусом хороша закуска до пива.
У Черкасах по вулиці бігають собаки, а в Зімбабве – бородавочники: кабани групками по 5-6 осіб, такі, як в мультику «Тімон і Пумба»
- Підсвідомо українці, що їдуть за кордон, будь-яку валюту переводять в гривню. Ти теж так робив? Що по цінах порівняно з Україною?

- Так, переводив.

Якщо заходиш в якийсь ресторан, можеш замовити умовно на гривень 200, у якомусь простенькому закладі, типу «Час поїсти», буде значно дешевше, якісь 50 гривень. У місцевих закладах взагалі можна поїсти за півтора долара.

Вечорами ми шукали, де спробувати щось із національної кухні.

- Яка найбільш екзотична страва, окрім, гусениць, звичайно, та який найнезвичніший напій, що ти куштував?

- Пам'ятаю, замовили сік, п'ємо його, а він дуже насичений і дуже солодкий. Потім почитали склад, а там написано, що це концентрат, і цю літрову бутилку треба розбавляти на 20 літрів води. Ну, посміялися.

Пробували місцеве пиво, угандійський джин. Загалом нічого особливого.

Дуже сподобалася баранина в банановому листі. Це було в закладі, щось типу «Макдональдса» в Кампалі, але там були такі-от страви.

Коли були в Канії, в місті Ламу, в останній день нашої мандрівки замовляли величезну тарілку з морепродуктів: лобстер, краб, великі креветки, баракуда, кальмар, салат, рис і картопля. Це ми вирішили шиконути десь на 25 доларів в кенійських грошах.

Залишилися кошти, бо ми витратили менше, ніж планували. Загалом у день йшло десь 15 доларів на двох.

- Яких екзотичних тварин бачив? Не було враження, що на фото і на відео природа була кращою, ніж виявилося наживо?

- Побачити тварин наживо – це дуже круто. От їхали в Момбасу на вантажівці. Там мавпа дорогу перебіжить, там зебри пасуться, словом, тварини живуть у гармонії з людьми.

Одна з головних причин в мене була туди поїхати, щоб побачити слонів. В Ентебе в Уганді є центр, де доглядають за тваринами-сиротами. Там побачив носорогів, слонів, гепарда і лева. Шкода, бегемотів не було, але їх ми бачили дикій природі в Нейробі. Правда, тільки ніс, бо він сидів під водою.

До речі, в парку в Ентебе знімався фільм «Тарзан». Якраз там ми йшли, в парку, вирішили зрізати навпростець. Йдемо, знімаємо на відео і чуємо трускіт гілля біля болота. Андрій побачив крокодила, крикнув, і ми почали тікати. Правда, виявилося, що він був невеликий.

У Черкасах по вулиці бігають собаки, а в Зімбабве – бородавочники: кабани групками по 5-6 осіб, такі, як в мультику «Тімон і Пумба».

Крім того, я гладив гепарда і годував жирафа – це неймовірно.


«Ми гуляли біля водоспаду, я знімаю відео на телефон, і раптом до мене біжать четверо чоловіків із автоматами…»
- Якісь екстремальні випадки траплялися дорогою?

- Ми пішки переходили кордон із Замбії в Зімбабве. У готель нас мали поселити в 11 годині, ми ж пішли рано, десь годин в 7 ранку, щоб зустріти схід сонця на річці Замбезі.

Коли поверталися, пішли іншої дорогою, і вийшло так, що в іншу сторону. До готелю було метрів 500, а ми, виходить, обійшли його іншою стороною.

Дорогою біля нас зупинився чоловік на машині і пояснив, що ходити не можна, бо тут дикі тварини. Ну, ми не звернули уваги, подумали, що він хоче підвезти нас і заробити гроші, тож пішли далі.

Нам дорогу раптом перебігли чотири антилопи. Тоді й задумалися, що там, де є травоїдні, поряд можуть бути і хижаки.

Словом, пройшли ми кілометрів 5 і зустріли слона: десь метрів 50 від нас він переходив дорогу. У Зімбабве я вперше побачив слона в дикій природі. Потім ще натрапили на трьох слонів, які паслися. Один із них дивився на нас і махав вухами, так він показував свою агресію. Ми сфотографували і швидко побігли далі.

Як виявилося, ми не помітили знак, що цією дорогою ходити не можна.

Цікавий казус був на водоспаді в Зімбабве. Ми гуляли біля водоспаду, я знімаю відео на телефон, і раптом до мене біжать четверо чоловіків із автоматами. Вони нас швидко оточили, а ми не розуміємо, що відбувається. Як виявилося, в той день новий президент Зімбабве вперше приїхав на водоспад Вікторія, а ці люди – його охорона.

Ми мали їхати в місто Джінджа, там озеро Вікторія, і бере свій початок Ніл. Ми замовили собі VIP-місця в автобусі (різниця була у 2 долари із звичайними). Це місце – одне величезне крісло, з розеткою біля нього. Водій їхав кілометрів 150 за годину. Ми розрахували, що приїдемо в Джінджа в 4 години ранку, і поставили собі будильник. Коли прокинулися, то виявилося, що проїхали місто на 70 кілометрів, і нас ніхто не розбудив. Вийшли в найближчому місті і чекали ще 2 години матату, така їхня маршрутка, щоб таки доїхати.

У Кенії в мене вкрали всі сувеніри. Ми там знайшли житло, приміщення якоїсь школи, де можна було дешево зняти кімнату. Ключів не дали, сказали, що в них тут нічого не крадуть. Я спакував речі, багато сувенірів купив (магніти, сережки). І вже зранку забрав спокійно сумку. Лише в Момбасі я зрозумів, що сувенірів немає.

У Момбаса, до речі, ми теж добиралися із пригодами. Їхали на мопеді, на якому немає світла. Ледь в аварію не втрапили: був такий момент, що ми злетіли на обочині. Після того почали світити на дорогу телефоном. З мопеда пересіли на матату, потім пішки йшли, поки добралися до Момбаси. Там купалися в Індійському океані.

- Із України нікого не зустрічав в Африці?

- У Конго ми зустріли миротворців українських. Йдемо по базару і бачимо ГАЗель стоїть, потім придивилися - у вояків український прапор на формі. Там, до речі, багато миротворців з різних країн, але всі їздять на джипах, на авто із клімат-контролем. А наші на цій ГАЗелі.

Ми підійшли вітатися, коли вони шаурму купляли на базарі. Цікавились, як справи, але вони не захотіли йти на контакт. Можливо, це така підготовка у спецпризначенців, не спілкуватися з людьми. Я не знаю.


«У деяких моментах нам є чому повчитися»
- У нас в країні поширеним є порівняння з Африкою. При цьому у негативному контексті, тобто про щось відстале, слабо розвинене. Чи можеш ти це порівняння підтвердити або спростувати?

- В Україні, наприклад, значно кращі умови праці. От їхали ми в Кенії. Там на дорогу автобус вивозить людей, і вони вручну косять траву. І так кілометрів 200. Зрозуміло, що простіше купити мотокосу, але таким чином там забезпечують людей хоч якоюсь роботою.

В Уганді я бачив, як люди добувають щебінь. Діти прив'язують до палки камінь і розбивають його. За день так заробляють по кілька доларів.

Тобто у процесі виробництва чи в індустріальному плані вони дещо відстають від нас. Але в деяких моментах нам є чому повчитися.

- У чому і де?

- Наприклад, дороги у всіх містах, де я був, у ідеальному стані.

- У них, мабуть, же ж і транспорту менше?

- Я б не сказав, там такі пробки стоять. Одного разу ми три кілометри їхали майже 35 хвилин.

- А які авто в пробках?

- 80% - це «Тойоти». Інших моделей набагато менше.

- Ти розповідав про дороги…

- Так, як я вже говорив, дороги підсвічуються, діє транспортна реформа. На обочині стоять знаки на сонячних батареях, також на таких батареях освічуються дороги.

Правда, в кожної країни своя історія і своїх проблем вистачає.

- Якщо говорити про ментальність, чим африканці відрізняються від українців?

- Я часто їжджу Україною і можу сказати таке: коли я запитую в людей дорогу, більшість просто ігнорує, робить вигляд, що не має часу пояснювати, бо поспішає, тощо. У Африці в кого і що би я не запитав, все скажуть, розкажуть і відведуть. Якщо самі не знають, то знайдуть людей, які покажуть дорогу.

Ще мене здивував рівень обслуговування в ресторанах. Все на дуже високому рівні. Офіціант постійно стоїть біля тебе, і від цього, якщо чесно, трохи дискомфортно.

Крім того, за час, що я подорожував, я жодного разу не бачив, щоб місцеві сварилися між собою. Навіть якщо хтось когось «підрізав» на дорозі, коли в нас зазвичай крики і мало не бійка, вони лише показують одне одному великий палець і все.


- За результатами цієї поїздки є якісь такі речі, на які ти звернув увагу як депутат міськради? Щось таке, чому Черкасам варто було би повчитися.

- Якщо говорити про «Дирекцію парків», то тут особливо нема чому вчитися.

- Слонів не запустиш…

- Так (сміється). Особливо дивитися в парках нема на що.

Щодо інфраструктури, то світильники на сонячних батареях, підсвітка доріг, в деяких містах велосипедні доріжки, лежачі поліцейські перед кожним перехрестям - це те, про що ми вже давно балакаємо.

У містах підняті або увігнуті пішохідні переходи, вагові комплекси стоять. Дороги будуються у них вночі, після 10 вечора. У Кігалі, наприклад, діти не носять книжки до школи, вони навчаються по електронних книгах.

Звичайно, я не ідеалізую, проблем вистачає, і села в них мають іще бідніший вигляд, аніж у нас.

- Яка форма правління, політичний устрій в цих країнах?

- Диктатура. Вони там говорять про демократію, але насправді її там немає.
«Я для себе багато міфів розвіяв. У мене змінилося ставлення до Африки»
- Ця поїздка якось змінила тебе? Твої переконання?

- Я для себе багато міфів розвіяв. У мене змінилося ставлення до Африки загалом. У всіх путівниках я читав, що після 6-ї години вечора там небезпечно ходити. Але ми раніше 23 години не приходили додому, і жодних проблем не було. Йшли через все місто пішки, і ніхто нас не чіпав.

Дивно тепер чути, як люди сміються, типу «Зімбабве» - це щось відстале. Ні, це не так.

Загалом я посилив своє бажання подорожувати і хочу повернутися в Африку. Наприклад, ще дуже хочу відвідати Танзанію. Це поїздка, під час якої можна побачити дуже багато краси, крім того, ще й недорого.

- Куди ще плануєш, крім Африки?

- Африка – це лише одна з мрій. Я давно для себе вирішив, що Турція або Єгипет – це відпочинок не для мене, на море, наприклад, мені достатньо 2 днів, щоб стало нудно.

Наступна моя мрія – це Патагонія, земля в Південні Америці. Окрім неї, я вже запланував відвідати Перу, Чилі, Аргентину та Бразилію. Хочу подивитися соляну пустелю, льодовики.

Крім того, із знайомим плануємо поїздку наступного року на велосипедах в Італію. Я вже проклав маршрут, склав перелік міст, які ми можемо відвідати.


Спілкувався
Сергій Макаренко