Реклама

molli

“Вірні вольєрам”. Як зимують ті, кого прирекли на притулок (фоторепортаж)

Зима лютує, не шкодуючи нікого. Люди кутаються в теплий одяг і намагаються не виходити надвір без вагомої причини. А як живуть тварини з Черкаського міського притулку у цей час? Їм теж є що розказати і показати. Кореспонденти інтернет-видання «ІнфоМІСТ» вирішили навідатися у притулок для тварин, що розташований на території комунального підприємства «Черкаської служби чистоти».

Загорівшись бажанням та натхненням, ми чимшвидше рушаємо до притулку. Навіть 10 градусів нижче нуля на вулиці не змушують зупинитися. Доїхавши до приблизного місяця розташування звіринця, починаємо його шукати. Скажу чесно, поки шукали – замерзли так, що навіть думати вже ні про що не могли. Сніг мете, а мороз щипає за щоки – притулку досі не видно.

– Може, не туди повернули?

– Казали, направо, в цей провулок, – зітхає моя колега.

Без надії дістатися до нашої цілі, все-таки підходимо до стареньких воріт, вже покритих іржею. Складно розгледіти їхній колір, здається, що колись вони були синіми. Нарешті прийшли за місцем призначення – розуміємо це, почувши гавкіт собак.

Нині у комунальному притулку близько трьох сотень тварин

Нас привітно зустрічають працівники. Відповідальний за благоустрій дільниці в притулку Андрій Моложавий погоджується показати тварин, які зараз тут мешкають.

Підходимо до першого вольєру. В ньому живуть дві собаки. Один із них – Дігер. До притулку він потрапив близько півтора року тому. Собаку знайшли жителі Шполянського району. До звіринця зателефонували з села Сигнаївка. Місцеві розповіли, що Дігер уже два роки живе в шкільному туалеті. Одна з бабусь часто підгодовувала собаку, який потрапив у біду.

– Вона приходила до нього і спускала йому їжу та воду на вірьовочці.

Коли працівники приїхали, то справді знайшли там чотирилапого. Щоб дістати його з туалету, довелося поморочитися. Мобілізувавши усі сили, Дігера врятували.

– Ми думали, що його заберуть відразу, але чомусь він досі з нами, – ділиться думками Андрій Моложавий.

Дігер чекає нових господарів

Він також пригадує, як у притулку переймалися, що собака виявиться сліпим, адже довгий час він сидів у темряві.

– Навіть його вольєр закрили тканиною, щоб не так багато потрапляло світла. Але все закінчилось добре, зір собака не втратив. Щоправда Дігер тепер трішки боїться замкнутого простору, – додає працівник із благоустрою дільниці в притулку Алла Гарболинська.

Взимку у притулку опиняється більше собак. На вулицях – слизька дорога, через що тварини частіше потрапляють під колеса.

– На жаль, дуже часто тварин викидають просто надвір. Особливо стареньких, які нікому непотрібні, тому що за ними треба доглядати. Ми забираємо їх після скарг або дзвінків про появу тварин у тому чи тому районі. Їздити по місту і шукати безхатніх тварин не можемо, – говорить Андрій Моложавий і додає: часто після реабілітації тварини знаходять нових або старих власників.

Проходимо далі. Знайомимось із собакою, що вміє посміхатися. Так, так, це не жарт. Вона справді посміхається, коли гавкає. Працівники вигадали їй кличку – Смайла. Однак зізнаються, що тварин краще не називати. «Потім буде складно віддавати улюбленця в інші руки».

Смайла – не єдина, хто у притулку вміє посміхатись. Ще цією здатністю на найвищому рівні володіє Вілма

Далі йдемо до маленької будочки із собакою, яка має лише три лапки. Попри свій стан, вона виходить з домівки і навіть дозволяє себе погладити. Зараз у притулки таких собак двоє – Марта та Гретта.

Марта

Цікаво те, що для лікування останньої гроші виділив австрієць, який і знайшов бідолаху. Андрій Моложавий охоче показує нам собак і констатує: таким тваринам знайти новий дім складніше.

Гретта

Але бувають і такі ситуації, коли господарі шукають своїх тварин. В неділю старого собаку збила машина, коли він вискочив з дому. Його привезли до нас. Собаку шукали і врешті-решт потрапили сюди, де і знайшли свого улюбленця…

Часом стається і навпаки. Працівники скаржаться, що люди підкидають тварин просто під ворота.

– Приходять інколи і кажуть, що хочуть віддати свого собаку нам. Ми відповідаємо, що не візьмемо, або слід заплатити гроші за стерилізацію. Господарі собаки відмовляються і їдуть. Через кілька метрів викидають тварину. І нам доводиться забирати її, – бідкається Андрій Моложавий. – Буває, що на ворота вішають мішок. А в ньому чотири чи п’ять маленьких собачат. Або коробку можуть залишити. Знають, що тут притулок… Проте цуценята в нас часто хворіють. Інколи доводиться ставити капельницю, аби врятувати життя. Тому маленьких намагаємось не брати.

Ми проходимо через вольєри і просто не можемо стриматися, щоб не погладити чорного носика чотирилапих улюбленців. Утім деякі з них не підпускають до себе, гавкаючи та скачучи по всій клітці. На сьогодні у притулку близько трьохсот собак різних порід.

– Дуже часто, коли власник помирає, родичі не хочуть займатися собаками. Їм важливий лише спадок у вигляді грошей та квартири. Тому домашніх улюбленців просто викидають надвір, – ділиться думками Алла Гарболинська.

Андрій заходить до одного з вольєрів, щоб краще показати нам його мешканців. Вони відразу ж оживають і кидаються йому під ноги. Працівник притулку з посмішкою на обличчі грається з ними. А в цей час інші собаки починають гавкати – хочуть, щоб зайшли і до них. Та хіба вистачить трьох робітників для трьохсот собак? У піклуванні допомагають волонтери. На цей час їх близько десяти. Вони приходять навіть на вихідних. Підгодовують тварин, наливають воду. Але допомагають і звичайні люди, перераховуючи гроші.

– Кошти потрібні для стерилізації, їжі та ліків, тому що влада спрямовує гроші лише на сухий корм (а його їдять не всі собаки, та і мало такої їжі для них) і платить за територію. Черкаське міське товариство захисту тварин “Друг” займається збором грошей, які потім йдуть на все необхідне, говорить Алла Гарболинська.

Зараз у притулку зводять нові вольєри

Прямуємо далі між вольєрами. Собак так багато, що просто розбігаються очі. Навіть не знаєш, на кого дивитись. Але Андрій підводить нас до собаки, що в притулку живе вже близько шести років.

– В неї теж особлива історія? – Запитую.

– Так. Діло було в Дахнівці… Прибилась собака, яка потім народила двох собачат. Всі жителі підгодовували їх. Але згодом власник змінився. Він поставив ультиматум: або їх забирають, або застрелять. Так і подзвонили до нас. Мама і її сестричка, на жаль, померли. А ця дівчинка живе у вольєрі – ніхто не хоче забрати до себе, – говорить Андрій Моложавий.

Ходимо між вольєрів, собаки гавкають… Засмучуємось, що не можемо взяти собі хоч одного. Аж раптом на очі потрапляє велика кудлата мордочка.

– А це хто?

– Це Балун, – відповідає Андрій, посміхаючись.

– А чому так його назвали? – Собака тим часом потихеньку виходить з будки, ніби хоче спершу дізнатися, хто це тут прийшов у гості.

– Він нам дуже схожий на ведмедя з «Мауглі». Тому так і назвали. Але має «сквєрний» характер. Через це ніхто не хоче його брати додому, – зітхає.

А ще в притулку багато вівчарок. Здавалося, тварини популярні, і багато хто хоче собі таких. Але ні. Навіть вони залишаються в притулку. Шість років тут уже живе Барсік – вівчарка, який осліп.

– Буває, тільки побачать Барсіка, відразу кажуть, що хочуть забрати. А дізнавшись про вади зору, відмовляються.

Барсік живе у притулку вже шість років

Таких бідолах тут немало. Нам показали ще одного сліпого старого собаку. Його звати Ньютон. Очі – геть кришталеві. Попри поважний вік, пес жваво махає хвостом, коли ми підходимо, і дає себе погладити. А от Сузукі поталанило більше. Він теж міг осліпнути. Працівники притулку закапували очі ліками, без надії, що це допоможе. Але все минулося, і зараз він лише трішки косоокий, проте добре бачить.

Ньютон

Не секрет, що собаки – дуже вірні тварини. Виявляється, є і ті, хто вірний своєму вольєру. Працівники розповідають, що у них є пес, якого вже чотири рази віддавали, але він повертався. Чотирилапого можна випустити з клітки, і він сам повернеться в неї через деякий час.

– Тепер вже і не хочемо його комусь давати, все рівно повернеться, – сміється працівник притулку.

Та бувають і більш прикрі випадки, засмучено додає Андрій. Часом люди беруть тварин, а через тиждень-другий повертають назад. Говорять, начебто собака не гавкає, не охороняє будинок тощо. Працівники засмучуються, адже тварина вже встигла зрадіти новому дому, як знову опиняється у вольєрі.

Кожен собака в притулку – відданий та добрий. Їм довелося пройти тяжкий шлях перед тим, як опинитися тут. Декому – операції та прийом ліків. Але вони не здалися і продовжують чекати на свою нову сім’ю. Можливо, саме ти станеш тим, кому з вдячністю в очах погляне один із цих чотирилапих друзів. Актуальну інформацію про собак у притулку завжди можна знайти ТУТ.

Текст Світлани Небилиці, фото Ольги Артюх та товариства захисту тварин “Друг”

Коментарі

avatar

Реклама

Реклама