Віктор Євпак: про громадську діяльність, владу та життя закордоном

27.03.2019, 16:20

 

 

Слушні думки, поради та приклади успішних кейсів розповів нашому виданню Віктор Євпак – бізнесмен та громадський діяч.  Людина, якій є що сказати про активізм, #перемоги та подорожі.  Перед основним інтерв`ю пропонуємо вам познайомитися з героєм із короткого бліц-опитування.

 

«Єдине, що може в нашій країні мати довіру – це громадський активізм,
який має результат»

 

Багато хто вважає вас лідером громадської думки, активістом.  Як думаєте, чому?

–  Тому що я активний в громадській діяльності. Деякі люди активнічають лише тим, що багато говорять у «Фейсбуці», але в житті нічого не роблять. Вони дуже круті експерти, все знають, все коментують, дають поради. Таких людей я не поважаю. Але є інші, які багато роблять, але нікому про це не розповідають. І таких я дуже поважаю, але є нюанс. Якщо вони хочу створити рух, якій змінить усе в цьому місті, то те, що вони роблять, повинно бути публічним. Суспільство має йти за чимось. Чому мене вважають активістом? Тому що я, по-перше, роблю, по-друге, активно про це звітую. Говорю у соцмережах, намагаюся запалити інших людей. Також намагаюся зробити з диванної сотні – активну. Мені не байдужі Черкаси. Ми із сім’єю  вирішили, що зоною нашого комфорту є усе місто. Нам недостатньо комфорту в офісі, комфорту вдома, серед наших друзів, духовної громади. Ми живемо у Черкасах, ходимо цими вулицями, ходимо в ці заклади і хочемо, щоб усе це місто було затишне. Розуміючи, що я маю якийсь вплив на те місце, де я живу, я почав досліджувати, що я можу зробити, щоб Черкаси стали більш комфортними для мене і інших. От і роблю те, що у народі називають громадською діяльністю.

Фото зі сторінки героя у “Фейсбук”

 

З чого все почалося?

– Почалося це з руху, який ми назвали «Нові люди». Одного разу було протистояння по транспорту. Ми розробили технічний додаток, який не хотіли ополітизовувати. Створювали це для міста, але побачили владний супротив. Тоді почали думати, що так не повинно бути і єдиним інструментом боротьби цього супротиву була громадська діяльність і спілкування з людьми. Єдиний спосіб побороти владу, не будучи владою, – це мати суспільну думку та суспільний вплив на своїй стороні. У нас є капітал, певні статки, які ми заробляємо. Мені для життя не потрібно багато грошей, є якийсь надлишок, який я хочу інвестувати в зону нашого комфорту, в це місто. Отак я ненароком опинився в цій площині, хоча  ніколи не ставив собі це за ціль. Моєю ціллю завжди було стати батьком, чоловіком, а потім вже бізнесменом та громадським діячем.

 

Як вважаєте, наскільки у Черкасах розвинений громадський активізм?

– Якщо порівнювати із іншими містами, я читав, що у Черкасах не все так і погано. Я бачив по деяким рейтингах, Черкаси посідають досить високі позиції серед громадських організацій і їх дієвості. У нас є особистості, які відомі всій Україні: пані Феофілова, Артур Чемерис, Максим Михлик. Вони піднімають теми, об’єднують багато людей, яким небайдуже це місто та країна. Вони щось роблять. У нас є історій успіху, коли громадянське суспільство чогось добивалося. «Пациент скорее жив, чем мертв» у цьому питанні. Але в мене є можливість порівнювати із закордоном. Я дуже багато подорожую, тільки за останні 8 років 29 разів був у Великобританії. Можу сказати, що до громадянського суспільства західних демократій нам ще дуже далеко. Є до чого рости. За пірамідою Маслоу, у нас більшість людей на першому щаблі. Ми ще думаємо, як себе прокормити, думаємо про безпеку. А громадянське суспільство – це щабель 3-4, коли ти думаєш більше не про себе і свої потреби, а про соціум інших людей. Що більше буде входити бідність на задній план, то більше люди думатимуть про інших. Громадські організацій – це першопрохідці, вони заклали фундамент, який допоможе іншим вже поєднуватися і щось класне робити в Черкасах.

 

Що потрібно робити, як закликати людей, щоб ближче стати до європейських стандартів громадських активістів?

– Треба показати людям історію успіху. Людина щось робить, коли бачить результат. І це надихає, підіймає планку. Коли вона не бачить результату, у неї опускаються руки. Треба показувати, як громадянське суспільство може позитивно впливати на важливі речі в місті, наприклад, бюджет. «Давайте напишемо петицію, запостимо у «Фейсбуці» і відразу все вирішиться. Ми живемо у світі, коли питання вирішуються присутністю. Чого коштує ситуація, коли громадські активісти відстоюють дуже примітивні, прості речі. Було вбито та закатовано журналіста Сергієнка. Наш черкаський Гонгадзе. Суд ніяк не може постановити нічого вже багато років. І представники Феміди не закривають цю справу тільки через те, що на кожне засідання приходять громадські активісти та слідкують, чи робить суд те, що має робити за Конституцією. Єдине, що може в нашій країні мати довіру – це активізм, який має результат. Саме на таких людях (громадських активістах-ред.), я вважаю, буде майбутнє України.

Фото зі сторінки героя у “Фейсбук”

 

Активізм – це дуже добре, але він має властивість «перегорати». Як із цим боротися?

 – У мене такого немає. Лише часткові, невеличкі перегорання. Я маю покликання від Господа Бога. Коли є покликання, ти розумієш, що це твоя місія. Призначення. Те, чому ти тут, на цій землі. І в цьому перегоріти важко. Мені здається, люди розчаровуються в тому, що влада їх «кидає» або знаходить лазівки, як обманути. Люди, які починають громадський активізм, професійно непідготовлені. Я вважаю, що цьому треба вчити. Єдиний спосіб, як не перегоріти – це мати багато невеличких, але постійних історій успіху. А єдиний спосіб, як досягти успіху громадському активісту, який стоїть як Давид проти Голіафа величезний системі влади, – це хитрістю. Треба брати нестандартні інструменти, тоді система не буде знати, які тобі поставити межі. Дуже багато політиків мене не розуміють, не знають, як зі мною говорити, як до мене підійти, тому що я не входжу в жодні межі, до яких вони звикли. У мене немає жорсткої політичної структури, дисципліни. От я бажаю всім громадським активістам шукати нестандартні  рішення у вирішенні своїх питань. Я думаю, усім громадським активістам треба показувати історії успіху, які будуть надихати й не давати перегорати.

 

Ваше ім’я часто трапляється у різних рейтингах, що пов’язані з політикою та мерством. Чи збираєтеся ви йти до влади?

 – Я не виключаю цього питання і зараз перебуваю у стані серйозного дослідження. Я вважаю, що я вже є влада. Якщо я можу якісно впливати на якісь речі. Не хочу говорити про цей пафос, що народ – це влада. Народ – влада, коли він бере її в руки, коли він розуміє, як якісно владу контролювати. Або змушувати людей, які були обрані, ухвалювати рішення від нашого імені. У деяких моментах приймаю критику та беру на себе відповідальність. Чи буду я йти вже в формальний стан чиновника чи депутата – покаже час. І покаже, чи хоче цього суспільство. Моє бажання – це служити людям. Я можу це робити із позиції бізнесмена, філантропа, громадського діяча. А можу служити будучи  депутатом чи директором департаменту, чи мером. Але я не буду ніколи нав’язувати себе. Я ніколи не буду обіцяти людям речі, які неправильні або неможливі. Мені не потрібна влада взагалі. Я вже реалізував себе як чоловік. Я вже казав: гарна дружина, гарні діти, збудував будинок, посадив дерева, створив кілька бізнесів. Я себе комфортно відчуваю. Тут питання не до мене, а до міста. Тому я і з’являюся у цих рейтингах.

Фото зі сторінки героя у “Фейсбук”

Успішні люди дуже цінують свій час

Що для вас є успіх?

– Є люди, які говорять красивими словами, а я буду говорити від серця. Успіх – це коли ти досяг тієї мети, якої ти хотів. Правильними методами та  з правильними причинами. Я весь час повторююся, коли ми щось робимо, є три важливі питання: чому ми робимо те, що ми робимо, як ми робимо те, що ми робимо і що ми робимо. От останнє питання має найменше значення. Найголовніше – це чому ми робимо і як ми робимо. Успіх для мене – це коли ти досяг чогось хорошого. Зробив це з правильних мотивів і правильним шляхом. А це важко. Можна стати успішним бізнесменом, але в процесі втратити сім`ю. У людей немає покликання. Для мене успіх – це, перш за все, дуже красива кохана дружина, здорові прекрасні діти, це найбільші  два мої проекти у цьому житті. Якщо все інше у мене не вийде, а вони виростуть гарними громадянами, виростуть чемними, добрими, такими, що піклуються про інших, про місце, де вони живуть, все інше – це вже другорядне.  Якщо я роблю бізнес, але роблю його на крові або ходжу по головах і людям від цього погано, або я піднімаюся, а всі інші попускаються – то для мене це не успіх. Якщо я роблю комфортною зону тільки свого подвір’я , а не всього міста, то для мене – це не успіх. Якщо одним реченням, успіх – це коли ти досягаєш позитивного результату, правильними методами і з правильними причинами.

 

 Скільки часу ви витрачаєте на роботу ?

– Моя дружина каже, що більше, ніж треба. Я просто закоханий у те, що  роблю. Тому я не сприймаю це як роботу. Вона у мені весь час. Я прокинувся і до обіду  маю вже три якісь ідеї для стартапу чи покращення того, що ми робимо. Люблю про це спілкуватися, дивитися якісь передачі. Можна сказати, що я постійно в цьому. Мені здається, я багато працюю. Для мене не є дивним, що всі полягали спати, а я після 22:00 сиджу в ноутбуці, виписую е-мейли, досліджую якісь питання.

Фото зі сторінки героя у “Фейсбук”

 

Як поєднуєте роботу з сімейним життям?

– Для мене працює дисциплінований баланс. У мене є календар, я розписую свій графік. Як би там не сталося, понеділок, середа і, можливо, субота, перша половина дня у мене спорт. Це частина балансу. Дійсно, в здоровому тілі – здоровий розум і дух. Роботу закінчую о 18-18:15 і далі час для сім`ї. Я майже не беру слухавку, роблю домашнє завдання із дітьми, граємо в настільні ігри. У нас майже немає вдома серед тижня екранів. Ми якісно проводимо час. Неділя – це для нас сімейний святий день. Тоді ми взагалі відключаємося від світу, нас не можна знайти, неможливо додзвонитися, ми проводимо час, як сім’я. А коли я на роботі, у мене розписаний графік. Приблизно до вересня я розумію, що й де буду робити. Як правило,якщо я маю зустріч, я намагаюся прийти вчасно. В Україні як прийнято? Назначив зустріч за тиждень і в день зустрічі ще созвон: зустрінемося чи ні? У мене, як правило, це викликає обурення. Ми ж домовилися , 100-відсотково буде. Успішні люди дуже цінують свій час. Треба раніше лягати, рано вставати. І розуміти, що потрібен баланс. Немає нічого кращого, ніж якісний час з людиною, з дружиною, а особливо – із дітьми. Я бачу, наскільки багато у мене друзів, які мають величезні проблеми, страхи, невіру себе. А все почалося того, що вони проводили мало часу зі своїми батьками.

Освіта, подорожі, менталітет

У вас є досвід навчання закордоном. Скажіть, яких шкільних предметів не вистачає в українській освіті?

– От у нас є урок логіки, але це не та логіка. Треба переймати західний досвід, критичне мислення. Успішним можна стати у будь-якій справі, якщо людина вміє класно, швидко та якісно мислити. Все інше – це ремесло, якому можна навчитися. Наприклад, IT. Це ремесло. Мій батько каже, що музика – це математика. У школі мені не вистачало англійської мови. Методів дискусії, обговорення, дебатів.  У західних школах підхід до навчання дитини такий: вчать думати, аналізувати, правильно ставити питання і дебатувати. У нас же система: ось твій матеріал, вивчи, перекажи мені. Все. Коли я навчався у закордонному ВНЗ, там не було лекцій. Не було оцінок. Були семінари, де викладач спілкувався із кожним. У нас не вчать спілкуватися, правильно формулювати свої думки, презентувати себе, свої знання. Я з сином зараз вивчаю природознавство. Це дурість. Я навіть забив рукою і не дивлюся, які у нього оцінки. Такий підручник, що мені важко зазубрити ці речі. Я намагаюся зацікавити сина, показую фільми «BBC» про Землю. Там пояснюють. І ось це цікаво. Я дуже хочу, щоб дітей навчали креативності. Мені здається, штучний інтелект замінить дуже багато професій, які зараз є. А що ж залишиться? Люди. Вони завжди будуть важливі. Штучний інтелект ніколи не буде креативним. Люди створюють, а машини виконують. Я вважаю, що професії майбутнього – це ті, які пов’язані із творінням нових речей.  Було дуже багато розумних людей у світі. Але тільки Стів Джобс вигадав iPhone. Тепер всі смартфони зараз нагадають їх. Джобс був креативним генієм, який це придумав.

Фото зі сторінки героя у “Фейсбук”

А тепер про подорожі. Розкажіть, де ви бували?

 – Легше сказати, де я не був. Я об’їздив  майже всі країни Європи. Скоро вперше поїду в Португалію та на Кіпр. Бував в Америці багато разів, окрім Південної. Дуже мало був у Азії. Також бував у Африці разів шість… Великобританії. Поїздки пов’язані із роботою, сім’єю. Якщо їдемо відпочивати, то мені дуже подобається кататися на лижах в Альпах.

 

Яка найяскравіша подорож у вас була?

– Кожна особлива по-різному. Мабуть, найяскравіша – це була перша подорож. Мені тільки виповнилося 18 років. Тоді я отримав закордонний паспорт і поїхав на два місяці працювати волонтером в бідних хрущобах столиці Кенії, Найробі. Це було важко та цікаво. Це був шок подорожей. 2003 рік, літак. Дуже великий переліт. Яскрава – це не значить, що вона може бути позитивна. Це та, яка запам’ятовується на все життя. Мені дуже подобаються поїздки в США. Чому багато американців не виїжджають закордон? Тому що в самій країні є майже все. Я маю мрію: коли діти підростуть, взяти на прокат в Америці будинок на колесах і просто два місяці їздити країною. Там є і красиві гори, і пустелі, каньйони, океани, річки,  озера. Будь-яка природа. В Україні мені сподобалося їздити в Одесу та Львів. У Черкаській області подобається Холодний Яр.

 

За вашими спостереженнями, що найбільше відрізняє українців від людей за кордоном?

– Будемо говорити об’єктивно. Є «плюси» та «мінуси» і там, і там. Європейці й Американці більш добрі, більш чемні. Наші люди, наприклад, на вулиці не посміхаються, вони суворі та злі. Коли європейці та американці щасливі, вони не бояться показувати це іншим людям. Завжди готові допомогти. Навіть у великих містах вони вітаються одне з одним.  Це так приємно. У нас чоловіки не тримають дуже часто двері для жінок. А на заході вони тримають двері для інших чоловіків. Це нормально. Це не є ознакою слабкої статі. Це є ввічливістю. Там люди більше довіряють. Вони мають більше надії. У нас сум. Дуже багато суму в людей. З іншого боку, в нас глибші люди. На заході легше ризикують. А ми дуже лякані.  Дуже всього боїмося, тому що, коли ми втратимо, нам дуже тяжко встати з колін. Вони більш підприємницкі. Маленький і середній бізнес у них в крові. Західні люди більш толерантні і більш легко приймають людей, які інші. Європа – це 27 країн, 27 культур, 27 історій. Різних. Вони побачили силу в єдності, силу в тому, щоб бути однією великою громадою, де вони пишаються і вони святкують різноманітність. У нас пережиток радянського союзу. Намагаються всіх зігнати, щоб були «нормальними», щоб всі були однаковими. Такими, як інші. Мені соромно, що  у нас є прояви расизму в Україні. Мені здається, що майбутнє країни – це коли ми навчимося приймати людей з інших культур.

Фото зі сторінки героя у “Фейсбук”
Фото зі сторінки героя у “Фейсбук”

 

 

 

 

 

 

0 коментарів

Залишити відповідь