"Більше за кермо не сяду"
Як черкащанка проміняла авто на ровер і чому не шкодує про це
– Я у свої 40 років почуваюсь дуже класно! На дієтах не сиджу і у спортзалах не пітнію, – говорить черкащанка Світлана Задоровська. Опісля зізнається: свого часу таки мала абонемент у спортзал, проте швидко попрощалась із ним, зрозумівши, що поїздки туди й назад на ровері їй цілком достатньо. – Якщо їздити велосипедом регулярно, і проблеми з зайвою вагою, і з депресією зникають.
Світлана має 12-річний водійський стаж. Спочатку кермувала автомобілем у Черкасах, опісля – в Києві. Пересісти на ровер жінку змусив переїзд до Львова.

– Коли я після Черкас почала їздити в Києві за кермом, для мене це був стрес. А про Львів узагалі мовчу. Кажуть: якщо ти навчилася їздити у Львові на авто, то зможеш їздити скрізь. Там дуже вузенькі вулички. У старій частині міста майже неможливо проїхати на авто, тому велосипед – це просто знахідка, – зазначає черкащанка.
А ще Львів «сприяє» пересіданню на велосипед наявністю велодоріжок і парковок.

– Там дуже багато пішохідних зон, є велодоріжки на основних маршрутах, буквально в кожному закладі є стоянки. Біля державних будівель теж, університетів, садочків, кінотеатрів. У місті дуже розвинений прокат велосипедів, це дуже класно, – ділиться Світлана Задоровська.

Через клімат сім'я Задоровських мусила переїхати із Західної України в Черкаси. Проте тут замість автівки потяг до велоруху лише зріс – переїзд ознаменувався купівлею ще двох напівспортивних велосипедів для синів. Крім того, нещодавно у Світлани з'явився ретро-велосипед із Голандії – єдиний у Черкасах. Та окрім любові черкащанки, його вже встигли облюбувати й крадії.

– Колись заїхала у заклад із подругами потеревеніти. Виходжу і бачу, що в мене з одного боку вже підпиляний замок. Іще б хвилин 10, і вони б його поцупили, – пригадує Світлана.
Після короткої ремарки в розмові Світлана повертається до позитиву: любов до нового велосипеда спонукала жінку до створення фотопроекту.

– Коли я пересіла на ретроровер, то побачила, що мої рухи – обмежені. На спортивному це менше відчувається, оскільки ти можеш принаймні їхати по дорозі. Але ж я хочу їздити на ньому скрізь, вільно. Натомість мусила констатувати, що на ньому майже немає де їздити, – говорить Світлана Задоровська.

Аби привернути увагу влади та громадськості до проблем велосипедистів, жінка вирішила відзняти серію фото. Каже: кожна з них має свою історію. Та ключовими в них є три «герої»: жінка, велосипед і місто. Презентувати всі роботи Світлана Задоровська планує на виставці восени – до Дня міста.
– Дуже багато соціальних тем показують через негатив. У мене теж була ідея показати треш: як дівчата падають із велосипедів, показати збиті колінця, аварії з машинами, кричати цими світлинами «Караул! Катастрофа!». Але я не хочу. Мої жінки на роверах – це гарно, це «Вау». Я хочу, щоб можновладці не змогли залишитись байдужими до наших проблем і зробили щось для нас, щоб бачити цю красу весь час.
Ще одна ціль, яку ставить перед собою фотографиня, – продемонструвати місцеві родзинки, аби влада звернула увагу на стан архітектурних споруд.

–У нас по Гоголя є будівля, вона вже розвалена, лишилось лише лише дві стіни і три вікна, даху вже немає. Вона настільки трешова! Я хочу її відзняти, – додає Світлана.

З весни вона встигла сфотографувати вже 20 героїнь: зі шляпками й косухами, поодинці або з дітьми. На фотовиставці, що відбудеться усередині вересня, хоче продемонструвати близька 40 робіт.

– Оскільки проект соціальний, саме фотографування є безкоштовним. Ми домовились із героїнями, що вони власним коштом надрукують фото, а після виставки заберуть їх собі додому. Це буде холст, друк маслом. Це така фотографія, яка ніколи не втратить фарби, яка буде передаватись із покоління в покоління. Уявляю, як у 70 років дивлюсь на себе – молоду й гарну. Це класна ідея, всі швидко погодились, – переповідає Світлана.
На переконання Світлани Задоровської, Черкаси мають великий потенціал. І в питанні велоруху зокрема. Та в його реалізації мусять брати участь не лише владці, а й самі жителі міста.

– У Черкасах дуже нелояльні до велосипедистів автомобілісти. Мене дивує: я їду з дитиною, сама водій із досвідом, знаю правила дорожнього руху, дитина теж знає, як показувати повороти, зупинку тощо. Але водії їдуть настільки близько і починають давати сигнал, що навіть я лякаюсь. У такій ситуацій дитина або людина, яка ще не впевнена, може реально злякатись і в'їхати в бордюр. Ти ж у центрі, не треба тут їхати 90! Хотілося б побажати трохи поваги всім учасникам руху, – говорить Світлана. – На тротуарах і навіть велодоріжках така ж ситуація. І там, і там, йдуть пішоходи, інколи з дітьми, собаками і візочками. На тротуарі я заважаю пішоходам, на дорозі – водіям авто. Сорі, а де ж мені їхати? В повітрі?..