«У вас був свій будинок, і раптом він згорів»: життя черкаських акторів після пожежі

Із моменту масштабної пожежі в Черкаському драмтеатрі минуло три роки. За цей час акторами було зіграно безліч ролей у «чужих» стінах. Пройшли через багато: холодні приміщення для репетицій, непорозуміння з владцями, переборювання себе в новому режимі праці. Ми вирішили дізнатися, як змінилися акторські будні з часу трагедії, та коли відбудеться очікуване повернення до стін Черкаського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка.

Життя актора…яке воно? У більшості в уяві відразу вимальовуються картини безтурботних буднів, зовсім відмінних від наших: вільний графік, богемний спосіб життя, пожинання лаврів своєї слави. Та чи так це насправді? Що ж стоїть за успішними виступами та широкими посмішками театралів?

Кореспондент «Інфоміст» поспілкувався із акторами Черкаського драмтеатру Олександром Гуменним та Анною Куриленко та дізнався, як насправді живуть слуги Мельпомени.

Життя «до»: «Усі бачать тільки результат»

Фото: фейсбук-сторінка Черкаського академічного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка

Особливість професії актора у тому,  що глядач має змогу насолодитися лише готовим продуктом – виставою. Та за нею криється клопітка щоденна праця. Для того, щоб показати дійсно вартісну виставу, актори відшліфовують свої навички близько 7-8-ми годин на день.

– Як багато часу витрачаєте на репетиції?

– Близько 8 годин в день іде на репетиції…три репетиції в день. Наприклад, зараз одночасно запускаються в роботу дві нові вистави, репетиції акторів розбили таким чином, щоб певна частина була задіяна на одному майданчику, а інша – на другому. Наразі відремонтовані деякі приміщення, тому маємо змогу проводити дві репетиції одночасно – говорить актор Олександр Гуменний.

– Якщо немає вечірньої вистави, то репетиції тривають з 11-ї до 14-ї години, потім із 17-ї та, як то кажуть, до «побєди». Все залежить від ситуації. Якщо вистава завтра-післязавтра, то репетиції подовжуться. Якщо ж вистава увечері, то репетируємо ще й зранку, – зазначає Анна Куриленко.

– Скільки вихідних зазвичай маєте?

– Ясно, що непрацюючих днів майже немає. У акторів єдиний вихідний – понеділок, інші дні – це репетиції, вистави та гастролі. Коли ж є можливість не працювати, то актори, як і всі люди (посміхається Анна), займаються своїми побутовими речами, або ж удосконалюють майстерність – говорить Анна.

Працюють актори не лишень у комфортних умовах. Реальне життя кардинально відрізняється від того, яке нам демонструють на телеекранах, де у кожного своя тепла гримерна, помічник та райдер. Реальність же змушує артистів виступати у будь-яких ситуаціях. Особливо складно, зазначають актори, під час гастролей та виїздів.

– Пам’ятаєте найскладніші умови, в яких доводилося виступати?

– Складно у виїзда. Найперше, через автобус. Він у нас дуже старий і його давно потрібно списати, проте ми ще досі їздимо на ньому. Також незручності викликають холодні зали, інколи у них буває дуже холодно. Таке трапляється найчастіше під час неопалювальних сезонів чи тоді, коли на гастролях невідповідально підійшли до організаційних питань: зал могли б прогріти перед виступом, але не прогріли… Я спілкуюся із акторами, які вже літні, – задумливо говорить Анна. – Говорять, у них була складніша ситуація: їздили на гастролі на довший термін, мали гірші умови праці, ніж зараз.

– Один із найскладніших моментів був не так давно. Зіграли у Шполі дві дитячі казки у музичній школі, потім мали перейти до кіноконцертного залу «Космос». Як нам сказали, у ньому хороші умови. Коли ми приїхали, по-перше, було надзвичайно холодно, адже величезне приміщення (кінозал!) зовсім не опалюється. По-друге, у ньому не було навіть туалету. Проте під час вистави була повна зала людей, які сиділи «в шубах», і вони нас так приймали, так раділи кожному виступу! Уся вистава пройшла настільки емоційно та щиро, що всі технічні негаразди були «окуплені» – говорить Олександр.

– У деяких людей уявлення, що акторська справа легка. Як ставитеся до такої позиції?

– Правда, так думає багато… Люди, які мали змогу бачити наші репетиції, кардинально змінювали думку про роботу акторів та театру, про те, як відбувається наша робота. На сцені так легко все здається, так весело, а ніхто навіть не задумується, скільки на це витрачається нервів, часу, фізичних сил. Усі бачать тільки результат. Але ми, актори, знаємо, на що йдемо. Головне, щоб глядачу сподобалося.

Життя «після»: «Три дні ти гість, а далі вже набридаєш…»

Фото: Сергій Пресняков

Пішов четвертий рік, як актори Черкаського драмтеатру не мають змоги грати на власній сцені. За цей час театрали тісно співпрацювали із Черкаською обласною філармонією та Черкаським міським будинком культури ім. І. Кулика. Та грати на чужій сцені, особливо, якщо вона не оснащена відповідним приладдям, доволі незручно. Навіть через декілька років актори не можуть з упевненістю сказати, що цілком призвичаїлися до нових «кочових» умов.

– Як змінилися ваші акторські будні після пожежі?

–  По-перше, трагедія…Саме це слово відображає суть того, що сталося. По-друге, це негативно впливає на акторів. Коли ми діємо на своїй сцені, то розуміємо весь процес, який відбувається. Грати на інших сценах – це так само, як тебе кожного разу запрошують у гості: згодом ти розумієш, що не можеш часто бути в «чужому домі». Як то кажуть, три дні ти гість, а далі вже набридаєш – зазначає Анна Куриленко.

– Потрібно уявити собі: у вас був свій будинок, і раптом він згорів. Тепер вам потрібно вирішувати, де ви будете ночувати, готувати їсти….Так само відбулося і з театром. Жили спокійно, було своє приміщення, могли розраховувати на свої гримерні, репетиційні зали…і раптом всього цього позбутися, окрім гримерних…Це було важко. Коли трішки відійшли від шоку, одразу ж почали шукати місце, де нам бути. Тоді ми почали тісніше співпрацювати із філармонією, адже і ми, і вони підпорядковуємося обласній раді. Відгукнувся і будинок культури ім. І. Кулика…шукали й інші варіанти.

Тоді репетирували в самому театрі, єдиним вцілілим приміщенням залишилася декораційна зала на 3-му поверсі. Усі ми тіснилися там. У залі проводилися і хореографічні, і оркестрові, і акторські репетиції. Потрібно було скласти відповідний графік, щоб не заважати один одному. Але здаватися ніхто не хотів. Ми максимально намагалися переобладнати більшість своїх вистав під нові майданчики. Звичайно, зручніше було у філармонії, та з часом виявилися проблеми з боку її керівництва. Як результат, уже більше року не співпрацюємо з ними.

Важко завжди…одна справа, коли ти маєш «базу» і їздиш десь по виїздах, чи гастролях, та знаєш, що завжди можеш повернутися до себе додому у рідні стіни, де витає театральних дух. У інших приміщеннях – це доволі складно. Більшість «театральних майданчиків», які є на Черкащині, не є театральними: вони менші за розміром, немає відповідного технічного оснащення для якісного і повного показу вистави. Саме тому багато вистав довелося або «законсервувати», або перелаштувати під менші майданчики. Як на мене, це все одно трішки впливало на якість. Це могли помітити глядачі, які бачили виставу на сцені драмтеатру, та на інших майданчиках – говорить Олександр Гуменний.

– Чи знаєте, коли вже зможете грати у рідному театрі?

–  Настільки довго це буде тривати, ніхто не знає. Кожен раз термін відкладається. Спочатку домовилися, що роботи буде здійснено до кінця 2018 року, а насправді…- констатує Анна.

– Чесно скажу, слава Богу, що не здали театр у грудні. Здати театр для галочки – це непотрібно нікому. Там ще роботи, роботи, й роботи…спочатку думали зробити перший поверх, а далі якось…Про сцену взагалі мова не йшла! А це найважливіше, тому що сценічне та технічне обладнання не змінювалося років 50-60, і це небезпечно. Коли акцентували на цьому, нам обіцяли поремонтувати. Та як можна відремонтувати те, що давно потрібно замінити? Один лише штанкет, на якому кріпиться декорація, важить значно більше ніж 10 кг. Якщо б він, не дай Боже, впав на актора, то це б призвело до трагічних наслідків. Це ж саме стосується і сценічного покриття, яке наскрізь диряве. Я 10 років у цьому театрі і вже декілька людей ламали ноги через це. – зазначає Олександр.

Чого б побажали для театрального життя Черкащини?

– Я б побажала, щоб люди цікавилися театром та мистецтвом. Це б не тільки додало нам більшого ентузіазму та віри в себе, але й підвищило б загальний рівень культури…Проте варто зважати й на те, як поведе себе театр, адже інколи бачення та побажання до репертуару режисера й глядача різняться…Та все ж у Черкасах, хочу сказати, вдячний глядач. – відповідає Анна Куриленко.

– Театральному життю Черкащини я б побажав бути більш театральним. Є свій глядач, є ті, які раз прийшовши на виставу, потім йдуть ще й ще. Але є велика кількість людей, які навіть не знають, що таке театр, чи порівнюють його з цирком або просто виступом. Зараз, особливо в цей час, коли йде велике емоційне, психологічне навантаження на всіх людей, треба обов’язково знаходити час на те, щоб відпочити і тілом, і душею. І цьому може зарадити саме наш театр! – говорить Олександр Гуменний.

Нагадаємо,  пожежа в Черкаському драмтеатрі сталася 1 липня 2015 року  і тривала кілька годин. Займання відбулося на третьому поверсі глядацької зали. Тоді полум’я завдало збитків на більш ніж 80 мільйонів гривень.

0 коментарів

Залишити відповідь