Реклама

molli

«Коли ти не шукаєш користі, а робиш щось за покликом серця», – черкаські волонтери розповіли про свій досвід та спогади

Сьогодні, 5 грудня, відзначають Міжнародний день волонтерства. 34 роки тому Генеральна Асамблея ООН закликала створювати заходи, які б спонукали різних людей пропонувати свої послуги як волонтерів. Черкащани, які волонтерять на культурних закладах, допомагають учасникам ООС та онкохворим людям, а також тваринам, розповіли «Інфомосту», про свій досвід та що для них означає благодійна діяльність.

Фото з особистого архіву Тараса Корнієнка

Волонтер Тарас Корнієнко:

– П’ять років тому повернувся з Польщі, де жив і працював упродовж року, і в потягу в Черкаси зустрів колишню колежанку Ларису. Її чоловік потрапив у наш Черкаський онкодиспансер із діагнозом – рак крові. Його син пішов на війну на Сході, працював у диверсійній групі, не мав можливості часто виходити на зв’язок, а батько нервував. Здоровий чолов’яга згас за місяць, і в диспансер його завозили уже на візку. Я вирішив допомогти. Спочатку – за порадами до тих, хто щось знає, потім – у головне управління ДСНС, яке надало донорів, фінансово допомогли київські фонди, небайдужі люди, залучили також ЗМІ. Звідусіль йшли кошти, і з-за кордону теж. Пройшло півтора року, і нам вдалося підняти чоловіка на ноги. Зараз він живий-здоровий, син повернувся, все в них добре, часом буває пише мені, спілкуємося. Як і з усіма, кому вдалося допомогти.  Усім серцем люблю цих людей і відчуваю за них відповідальність. Тому постійно тримаю їхній стан на пульсі.

Фото з особистого архіву Тараса Корнієнка

Унікальність мого волонтерства в тому, що я працюю в різних напрямах: збираю кошти для онко- й тяжкохворих, дітей, дорослих, учасників бойових дій на Сході, працюю з фондами, представниками української діаспори, шукаю донорів та іноді сам здаю кров, збираю і організовую допомогу дітям в інтернати Черкащини, передаю теплі речі хлопцям на Схід, упродовж року готував з однодумцями сухі борщі в АТО, опікуюся кризовими родинами, навіть якось організував команду і провели благодійний концерт-збір для онкохворого воїна-АТОвця “Людина понад усе”.

Фото з особистого архіву Тараса Корнієнка

За п’ять років мого волонтерства жодна чужа копійчина не була прихована, жодна річ не пішла не за призначенням. У мене все чітко та прозоро. Зробили добру справу – обов’язково викладаємо фінансовий звіт (якщо були страчені кошти), фотозвіт, всіх небайдужих, хто давав речі чи взуття, чи іграшки, чи книги, чи спортінвентар, чи допоміг фінансово тегаю і дякую персонально кожному.

Фото з особистого архіву Тараса Корнієнка

Доброчинність стала моїм стилем життя. Врешті-решт робити добро дуже приємно і в процесі знайомишся і йдеш пліч-о-пліч із найвірнішими однодумцями, які разом із тобою готові допомагати та підтримувати тих, хто втрачає або вже втратив надію на порятунок.

Із найбільш вражаючих моментів пам’ятаю декілька. Коли збирали онкохворому учаснику бойових дій на Сході, мали потребу в 10000 грн на крайній сеанс хіміотерапії, музичне училище надало нам оркестрову залу на 200 місць. Я загадав, що ми зберемо цю суму, і так і сталось.

Ще один спогад, який чомусь закарбувався в душу, був на початку цієї осені, коли проводили в Черкасах дитячий Мрія-фест. Ми з хлопцями зайшли на вечірню охорону сцени, коли виступав гурт “Антитіла”. Справа від нас до сцени завезли дівчину на інвалідному візку. Вона уважно слухала Тараса Тополю і нікому не заважала. Потім кількість людей в тому секторі стала стрімко збільшуватися, і їх стало так багато, що людині, обмеженій в рухах, перекрили все поле зору. Треба було діяти. Ми з хлопцями підняли дівча разом з візком, перенесли  та поставили аж по центру сцени навпроти виконавців, де їй ніхто не заважав. Бачили б ви її очі, наповнені вдячністю та захопленням.

Також пам’ятаю, коли онкохвора 35-річна Аліна подарувала мені картину, написану власноруч. Це було так зворушливо. До цього мені ніхто нічого не дарував.

Заради таких моментів варто волонтерити.

Фото з особистого архіву Яни Тябут

Зооволонтерка, організаторка «ДоброКІТ» Яна Тябут:

– Волонтерю вже 6-7 років. Усе почалося з того, що я пішла до притулку для собак, а потім плавно перемкнулася на котиків. Уже буде два роки, як існує мій благодійний фонд із підтримки котів.

Я думаю, що в кожної людини є потреба віддавати свою любов тим, хто цього потребує. Котики менш захищені в нас у державі. Якщо для собак принаймні є притулок, то для котиків у Черкасах взагалі нічого немає.

Фото з особистого архіву Яни Тябут

Волонтерство можна розглядати з різних сторін: хтось просто годує тварин, хтось допомагає доглядати за тваринами, шукає домівку, інші допомагають інформаційно, розповсюджують в інтернеті інформацію, хтось забезпечує фінансово котиків, поки їх не заберуть, або дає гроші час від часу.

Не завжди легко. Часто доводиться розповідати одне й те саме кілька разів, боротися з однаковими проблемами. Інколи не часто розуміють, що стерилізація – це добре, що котик, який живе у вашому підвалі – це нормально й це нікому не шкодить.

Фото з особистого архіву Яни Тябут

Незабутні моменти для мене – це коли працюєш із новонародженими котятами або приймати пологи в кішечки. Найщасливіші історії тих котиків, про яких боялися навіть подумати, чи виживуть вони, а вони виростали та знаходили свої родини.

Уже подана друга петиція про визнання котів та собак частиною екосистеми Черкас, але вона поки що не розглянута. Всі витрати доводиться покривати коштами, які надходять нам від благодійників. На сторінці ми пишемо про потреби конкретного котика, і люди відгукуються. Є люди, які щомісяця допомагають. Дуже приємно читати, коли надходить баланс і пишуть: «На смаколики для Фреда», «На швидше одужання».

Фото з особистого архіву Анастасії Ямборської

Івентова волонтерка Анастасія Ямборська:

Я люблю говорити, що волонтерю більшу частину свого життя. У 9 років я вперше взяла в руки скриньку для збору грошей дітям із цукровим діабетом, і, як кажуть, «пішло-поїхало».

За свій досвід я встигла побути волонтером в майже всіх сферах. Допомагала онкохворим діткам, ветеранам війни, діткам з вадами розвитку, тваринкам із притулків, потім певний час допомагала воїнам в АТО, зараз більше працюю над культурним розвитком.

Фото з особистого архіву Анастасії Ямборської

Останні п’ять років катаюсь по фестивалях та концертах. Волонтерство для мене вже стало стилем життя. Я люблю почуватися частинкою «кістяка» будь-якого крутого івенту. Ти розумієш, що на тобі велика відповідальність:  ти зустрічаєш гостей, учасників, організовуєш фотозони та просто відповідаєш за настрій усіх присутніх.

Фото з особистого архіву Анастасії Ямборської

Пам’ятаю кожен свій проєкт, але найбільше – музичні фестивалі. Мабуть, най-най – це мій перший великий фестивальний досвід – «Гайда Фест». Саме з нього почалося моє фестивальне життя. Тоді я зрозуміла, як у собі поєднувати кількагодинний сон, веселе обличчя та спілкування з музикантами. Спочатку ти «санітар території», потім допомагаєш майстрам, через пів години ти супроводжуєш музикантів, а ще через годинку відриваєшся під їхню шалену музику. Волонтерство на фестивалях – це тисячі нових знайомств, шалена атмосфера та надзвичайний досвід.

Фото з особистого архіву Анастасії Ямборської

На кожен  фестиваль беру з собою талісмана Аркадія.

Волонтерка Наталія Бибик:

Протягом п’яти років кожні два-три місяці ходимо до дитячого будинку на вулиці Чайковського «Теплий дім» та стрижемо діток. Шукаємо охочих, які б пішли з нами, щоб допомогти. Людина по-різному реагують, для декого – психологічно важко, хоча це нормальні, адекватні, здорові дітки. Для мене найкраще дарувати 20-тьом дітям посмішку, коли вони дивляться щасливими очима.

Коли ти стрижеш звичайну дитину, яку привели батьки, то вони зовсім інакше реагують. Ці ж чекають, знають, що сьогодні до них прийдуть перукарі. Хлопці бігають з фотографіями.

Раніше ми одяг, іграшки збирали. Зараз одяг брати не можна, тому солодощі, фрукти приносимо.

Хоч і втомлюєшся, але це внутрішнє бажання – дарувати людям щастя. Ти віддаєш щось, робиш дітей щасливими, а вони діляться з тобою своєю енергетикою. Потрібно робити добро, й воно буде повертатися до тебе. Це вибір кожної людини. У нас у колективі сталося так, що всі разом із роботи ходимо до діток. Майстер-візажист робить бодіарт діткам. Наносить клей у вигляді малюнку, потім посипається блискітками. Діти від цього щасливі. А перукарі роблять зачіски.

Волонтерство – це коли ти не шукаєш користі, а робиш щось за покликом серця. Ти не очікуєш від цього чогось. І за це ти отримуєш, певно, більше, ніж від якоїсь роботи, за яку тобі платять.

Коли я вперше прийшла, пам’ятаю, одна дівчинка підійшла до мене й каже: «Тьотя, забери мене». І в мене ступор, я не знаю, що робити. Почала переводити розмову на іншу тему. І ще була дівчинка років п’яти, яка нічого не бачила. Але вона була така життєрадісна, намагалася щось роботи. І після цього починаєш думати про те, що ми не цінуємо того, що маємо.

Фото з особистого архіву Дениса Гайди

Івентний волонтер Денис Гайда:

Надихнувшись фестивальною культурою на великих open-air’ах в інших містах, ми з друзями захотіли зробити щось подібне в Черкасах. Без досвіду та розуміння, як це працює, але з великим запалом та мотивацією, ми почали з вордівського документу, де прописали свої головні тези бачення майбутнього великого фестивалю і трохи менше, ніж за рік дійшли до заповненої туристами і містянами Долини троянд на події нового формату.

Фото з особистого архіву Дениса Гайди

З першого фестивалю, який був головною ціллю, все перейшло у фестиваль зимовий та активну концертну діяльність. Ніколи не називали себе волонтерами, але працюємо за ідею та заради розвитку бренду “Гайда” і популяризації сучасної української культури в Черкасах. Не можемо назвати цю справу стабільно прибутковою, адже бувають різні ситуації, а те, що вдається заробити зазвичай направляється на реалізацію цікавих ідей на фестивалях.

Ми провели кілька грантових заходів, але розуміємо, що людей треба привчати цінувати культуру шляхом плати за неї. Ми запрошуємо до Черкас тих, хто є актуальним та цікавим для нашої команди. Для цього стабільно їздимо в інші міста на подібні події та слідкуємо за новинами по країні. Закликаю цінувати своє та підтримувати творчих людей, які будують майбутнє нашої країни.

Фото з особистого архіву Артема Новікова

Івентовий волонтер Артем Новіков:

– У волонтерстві я вже три чи чотири роки. Загалом працював із Молодіжним ресурсним центром. Організовував дебатні турніри, також волонтерив на Черкаському книжковому фестивалі.

Волонтерство цінується роботодавцями. Працюючи на благо суспільства, ти демонструєш свою належність до активного суспільства, свій досвід.

Фото з особистого архіву Артема Новікова

Моментом, який я найбільше запам’ятав, була зустріч з американським поетом Білом Марселом і його супроводження під час Черкаського книжкового фестивалю. Це був крутий шанс познайомитися із кимось із іншої культури. Я також створив разом із колегами соціальний проєкт «У боротьбі проти корупції».

Волонтерство – це можливість вийти із “коробки уявлень” про світ і побачити його з іншого боку. Це досить непростий фізичний процес, але разом із тим виховує у тебе відповідальність, емпатію та купу прикладних навичок.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Черкащині волонтерка Корпусу Миру допомогає вчителям проводити уроки іноземної.

Коментарі

avatar

Реклама

Реклама