Життя на тлі тюремних стін. Екскурсія Черкаським СІЗО (репортаж)

"Більшість потрапляє сюди примусово, за рішенням суду, а ми - добровільно". Жартують про свою роботу співробітники Черкаського слідчого ізолятору.

Майже півтисячі ув'язнених та засуджених, понад сотня персоналу, десятки камер, цілодобові чергування та суворий режим. Робота в цій установі не вважається престижною, щодня співробітникам доводиться контактувати зі складними підопічними.

Я щоранку дорогою на роботу проїжджаю це приміщення, але що відбувається за високими стінами та віконними гратами, не мала до цього часу жодного уявлення.

Тих, кому, на щастя, не доводилось бувати у місцях позбавлення волі, запрошую на віртуальну екскурсію. Обіцяю: буде цікаво. За воротами цього закладу вирує своє життя.


Наступні двері не відчиняються, поки не зачиняться попередні

На територію Черкаського СІЗО ведуть двоє дверей. У перші - завозять ув'язнених та засуджених із залу судових засідань. Через другі – у приміщення потрапляють персонал та відвідувачі установи.

На вході віддаю черговій свій мобільний і журналістське посвідчення. На метр квадратний тут кілька дверей, поспіхом намагаюся відчинити наступні та чую: "Наступні двері не відчиняються, поки не зачиняться попередні".

Через ці ворота транспортують до та із слідчого ізолятора ув'язнених та засуджених

Йду до кабінету начальника Черкаського СІЗО Романа Дяченка. Разом із його заступником Олександром Заїкою та ще кількома підлеглими прямуємо на екскурсію установою.

- Сюди заїжджають автомобілі із ув'язненими та засудженими, машина блокується, пасажири шикуються біля чергової частини, - розповідає Роман Анатолійович про те, який шлях проходять тимчасові "мешканці" установи.

Тут чергові перевіряють за первинними даними та фотографіями, чи до СІЗО транспортували саме тих осіб. Зустрічає порушників на вході і медичний працівник, цікавиться станом здоров'я.

- Бувають випадки, коли людина потрапляє до нас із зовнішніми ознаками побиття, ми фіксуємо. Згодом на "новеньких" чекає ретельніший медогляд, - розповідає керівник установи.



Роман Дяченко демонструє відео з камер спостереження

Перед тим, як спуститися вниз - по маршруту "новоприбулих", підіймаємось по крутих металевих сходах нагору. Тут кабінет відеонагляду. Що відбувається в коридорах корпусів, на пропускних пунктах, вежах спостереження можна побачити на моніторі, який транслює зображення із 20 камер. Також на території СІЗО є три вежі, на яких цілодобово чергують озброєні працівники.













Після оглядин продовжуємо рухатись "маршрутом" доставлених у слідчий ізолятор.

- А тут тунелі, - відчиняються ще одні двері із вузького коридору, за ними сходи, які ведуть вниз. – Ви перший журналіст, який сюди спускається, - каже начальник установи.

Після чергової частини цими сходами спускаються і засуджені/ув'язнені. За сходами у приміщенні ліворуч є кілька камер, у яких вони чекають своєї черги для транспортування, наприклад, на судове засідання. Працівники розповідають: щодня близько 30-40 осіб проходить цей шлях. Поряд кілька столів, на яких можна лишити свої речі, проводити їхній огляд та перевірку.


Прямуємо далі коридором. По обидва боки двері до камер, де тримають позбавлених волі.

Загалом Черкаський СІЗО розрахований на 435 осіб. У день нашого перебування на території установи утримували 448. Попри це, в адміністрації кажуть, що вільних місць вистачає. Такий "приріст" тимчасових мешканців установи стався за останні півроку. До цього кількість коливалась від 300 до 320 осіб.

- Зросла кількість фіксованих злочинів, поліція почала ефективніше працювати, суди частіше стали виносити постанови про обрання запобіжного заходу. Ось це в комплексі і вплинуло на зростання кількості осіб, які потрапляють в СІЗО, - коментує Роман Анатолійович.

Для прикладу мені демонструють порожню камеру на 10 осіб. Тьмяне приміщення із ліжками та столом посередині. На велику кімнату лише одне маленьке вікно.

Такий вигляд має 10-місна камера в Черкаському слідчому ізоляторі

Йдемо далі.

- Це сектор максимального рівня безпеки. Тут перебувають особи, які засуджені до довічного ув'язнення, - говорить начальник СІЗО, поки черговий відчиняє важкі металеві двері.

Цей коридор фактично не відрізняється нічим від попереднього. Єдине – на кожній камері є картка із даними про засуджених, які в ній перебувають.

На дверях кожної камери є картка із даними засуджених

На дверях кожної камери є маленький отвір, через який чергові можуть спостерігати за тим, що відбувається усередині. В одній - засуджені перуть речі, в іншій - відпочивають.

- Дехто із них приїхав на судові засідання, тому тимчасово перебувають у СІЗО. Дехто вже засуджений, але їх ще не відправили в колонію, - коментує Роман Анатолійович. - Нині в нас 12 засуджених до довічного ув'язнення.

Раніше мені здавалося, що в таких установах окрім сирих, темних коридорів, такі ж сірі і обличчя засуджених та ув'язнених. Але ще під час спілкування із персоналом я помітила, що "щось не так". Остаточно переконалася, коли зі мною зголосилися поговорити кілька засуджених.

В одній із камер тимчасово "оселилися" троє чоловіків, яких засудили до довічного позбавлення волі. Попри оголошені вироки, їхні обличчя не випромінюють "приреченості". Не берусь навіть припускати, чому так.

Частина моїх співрозмовників не вперше у стінах Черкаського СІЗО. Тут вони провели довгі роки свого життя. Кажуть: умови хороші, на "сусідів" не скаржаться. Цих в'язнів "складними" не називає навіть персонал.

Камера для вагітних та жінок із дітьми

Наступні двері, які відчиняють переді мною – це камера для вагітних та жінок із дітьми. Тут стоїть ліжко, шафа, є окремий душ і туалет. Кілька місяців тому в ній близько тижня "мешкала" жінка із немовлям. У СІЗО пригадують, як тоді ще шукали семимісячному малюку памперси та продукти харчування.

- Кілька років тому у нас жінка народила дитину. Тоді вона відмовилася від спілкування із тележурналістами. Жінка потрапила сюди за шахрайство. Напевно, остерігалася того, що її можуть впізнати жертви, - розповідає керівник установи.

Через віконця інспектори можуть спостерігати, що відбувається у камері

Прямуємо до іншого коридору. Тут "жіночі" камери. Нині в установі перебуває 21 жінка. Переважно "слабка" стать потрапляє сюди за тяжкі правопорушення: вбивства та наркозлочини.

- У нас сидить жінка, якій інкримінують 307 статтю ККУ. Йдеться про виготовлення, зберігання та розповсюдження наркотиків з метою збуту. Вона потрапила до нас у стані сильної наркотичної залежності, - каже керівник установи.

Поки йдемо коридором, він підходить до її камери, запитує: "Як справи? Як самопочуття?". Вона відповідає коротко: "Добре".

Підходимо до ще однієї камери. Тут "мешкають" чотири жінки. Найстарша серед них потрапила сюди за 115 статтею (вбивство). Розповідає, що у СІЗО нині перебуває і її чоловік.

- Коли буде помилування, начальник? - запитує літня жінка. - Чоловік же взяв вину на себе.

Цікавлюсь, що трапилося. Вона розповідає, що чоловік вбив свого сина, а вона опинилась "не в той час і не в тому місці".

На сусідніх ліжках із бабусею у СІЗО "живе" молода жінка. Виявляється, вона - мама трьох дітей. Однак на питання: "Із ким діти нині перебувають?" відповідає без краплі відповідальності у голосі та посмішкою: "Та не знаю. Із кимось".


Із приміщень вибираємося на територію двору. У дальньому кінці бачу чоловіків, які миють скляні пляшки. Зліва коридором до них "вибудували" стіну з ящиків із помитою склотарою.

Ліворуч в одній із будівель – вхід у лазню. Навіть табличка із графіком роботи висить.

- Сюди ми приводимо ув'язнених та засуджених, тут вони роздягаються, - оглядаємо перше приміщення, із якого вхід далі у душову. – Ремонти тут не робилися більше 15 років. У цьому корпусі СІЗО – дві лазні. Зараз ми робимо в одній із них ремонт. Хочемо, щоб було сучасно, цивілізовано, щоб у кожного була особиста зона: із перетинками.

Нині ж баня – це кілька лійок угорі, які розташовані одна від одної на однаковій відстані.

У цьому приміщенні роблять "цивілізовану" лазню

Доходимо до засуджених, які миють пляшки.

- Справляєтесь, хлопці? - запитує начальник установи.

В'язні гуртом вітаються, відповідають: "Справляємось".


Сходи до гуртожитку відділення господарської обслуги

Підіймаємося у кінці проходу на другий поверх ще одного приміщення. На перилах металевих сходів квітнуть вазони, приміщення усередині нагадує не камеру, а швидше кімнату у хостелі, але аж на 14 ліжок.

- Тут мешкають засуджені, які відбувають у нас покарання та працюють у відділенні господарської обслуги. Залишитися на таких умовах можуть лише ті, хто засуджений вперше за легкі злочини та злочини середньої тяжкості, - розповідає начальник відділу соціально-виховної та психологічної роботи Ярослав Деркач.

Проходимо углиб гуртожитку для господарської обслуги. Тут їдальня для засуджених: кілька столів, особисті шафки. Охайно та затишно. У куточку - молитовна кімната. Зазвичай священнослужителі тут на великі свята.


Історія одного засудженого
Фото з "України молодої"

Майже усі, хто потрапив у відділення господарської обслуги, опинилися серед засуджених за крадіжки. Це люди, які отримали від 1 до 10 років позбавлення волі. У приміщенні працівників відділу я помітила одного чоловіка років 40-ка. Він стояв із опущеною головою. За хвилину поцікавилася, за що він опинився тут.

З'ясувалося, що свої максимальні три роки позбавлення волі він отримав за правопорушення, що передбачене частиною 2 статті 412 ККУ (Необережне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, засобів пересування, військової і спеціальної техніки чи іншого військового майна, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки).

- Тяжкими наслідками визначили пошкодження зенітних керованих ракет загальною вартістю, на думку Міністерства оборони, один мільйон 300 тисяч гривень, - пояснює засуджений офіцер Олександр Хижняк із Золотоноші.

Чоловік зізнається: п'яним в'їхав у лісосмугу, пошкодив ракети. Каже, що йому соромно за свій вчинок. Окрім покарання, яке він вже отримав, згідно з вироком, нині триває розгляд цивільної справи по відшкодуванню збитків на 1 мільйон 300 тисяч гривень. Чоловік подав зустрічну заяву.

- Ракети старі, іноземного виробництва, дісталися у спадок від Радянського Союзу, державі Україна вони нічого не коштували. По вартості дорогоцінних металів там були б зовсім інші суми, 30-40 тисяч гривень, - стверджує засуджений. – Вартість ракет оцінило Міністерство оборони одноосібно. Я не можу оскаржити її на території України, адже точну вартість пошкодженого майна може оцінити лише завод-виробник, а він - на території Російської Федерації. Це знову міжнародний скандал, а я цього не хочу, бо був, є і буду патріотом, попри те, що засуджений.

На військовій службі чоловік був 22 роки. Інцидент трапився за два місці до права набуття ним військової пенсії. Золотонісець вже порахував, що через свій стан його сім'я зазнала збитків у півмільйона гривень.

- Моє покарання не відповідає ані розумності, ані добросовісності, ані справедливості. Чому? Бо за півтора роки, які перебуваю тут, я зміг би виплатити близько 200 тисяч гривень лише з п'ятої частини своєї колишньої зарплати, - каже чоловік. - Позбавивши мене волі, покарали не одну особу, а 4-ох. Страждає дружина, страждають діти. Ніякої соціальної допомоги у такому випадку, як ви розумієте, не має. Я усвідомлюю, що мене покарали для того, щоб інші боялися. Тільки якщо так, то чому за 2016 рік у нас не бойових втрат більше, ніж бойових. Дуже багато питань.

Чоловік писав лист Президенту, просив помилування, зазначав, що готовий поїхати солдатом на передову, однак отримав відмову.

- Зачеплені честь і гідність. Мені соромно бути у в'язниці, - чоловік стверджує, що готовий далі нести службу в зоні АТО. За цей час, що він перебуває у СІЗО, його не забули й у рідній частині. Побратими часто надсилають йому передачі, підтримують продуктами.

Наостанок бажаю службовцю успіхів під час засідань. Він з посмішкою відповідає: "Треба вірити в добро. Все зміниться".

Продовжуємо "екскурсію"
Наступним пунктом на території СІЗО стає медичний блок. У цьому крилі розташоване і карцерне приміщення.

- Встановлення міжкамерного зв'язку, зберігання заборонених речей, нетактовна поведінка з представниками адміністрації…. – перераховує керівник установи порушення, за які засуджені чи ув'язненні можуть опинитися у карцері.

Ув'язнених у карцер можуть поміщувати на строк до 10 днів, засуджених – до 14 діб

Випадків фізичного впливу на інспекторів з боку арештованих не було. Кілька ж спроб працівники пам'ятають.

- Ми, згідно чинного законодавства, маємо право застосовувати силу, спецзасоби, якщо засуджений чи ув'язнений починає чинити опір. З початку цього року тричі застосовували наручники. Були особи, які намагалися вдарити працівника, не зовсім адекватно себе поводили, - розповідає Роман Анатолійович.

Ув'язнених у карцер можуть поміщувати на строк до 10 днів, засуджених – до 14 діб.


Поряд із карцером у медичній частині кілька палат для хворих, кабінети лікарів. Є навіть стоматологічний кабінет і новий рентген-апарат. На це обладнання кошти держава спрямувала у 2012 році.

- Щоб потрапити до лікаря на прийом, засуджений чи ув'язнений мають написати заяву. Після прогулянок чи в інший визначений час їх потім інспектори приводять у медчастину, - розповідає керівник установи.

У цьому кабінеті проводять медичний огляд осіб, які потрапили у СІЗО. 30 років тут працює найстарший співробітник установи, медсестра Людмила Борисівна. Жінка ще пам'ятає кримінальних авторитетів минулого.

Серед її обов'язків: створити картку новоприбулих, взяти тести на аналіз, зробити перев'язку, укол та інші медичні маніпуляції за призначенням лікаря.

Наступним демонструють рентген-апарат. Ще новий, додають, що не кожна лікарня таким може похвалитися.


Наступний пункт, у який потрапляю на території СІЗО, це дворики для прогулянок. Навіть із назви в уяві виникає картинка із великою територією, яка обгороджена парканом із колючим дротом. Однак у СІЗО це - невеликі кімнати із напівприкритим дахом. На око це приміщення площею близько 10-12 квадратних метрів.

Один раз на день ув'язнені та засуджені мають право побувати тут, побачити сонце. Вагітним, жінкам із дітьми чи хворим дозволяють прогулянки тривалістю у дві години. Виводять на прогулянку засуджених та ув'язнених за графіком.

У цих невеликих двориках перебувають від 1 до 4 осіб.
Є й більші дворики, але у час нашого візиту вони були зайняті.

Зазираю в одне із віконець, які до цього бачила на дверях камер, і бачу двох жінок, які на лавці щось спокійно обговорюють. У другому дворику на одинці відпочиває вже знайома жінка, у якої все "добре".
- Тобі не скучно?

- Мені "афігєнно".

Жінка з Умані потрапила у СІЗО за продаж наркотиків. Перебувала вона не в найкращому стані, організм був виснажений через вживання заборонених речовин. Тут вона прийшла до тями. Певний період була на замісній підтримувальній терапії. Каже, що навіть коли полишить стіни установи, більше вживати наркотики не буде: "Я дітям пообіцяла". Ними ж нині опікується фактично чужа людина. Адже із рідних у жінки лише брат, який теж у СІЗО. В установі уманчанка вже 1 рік і 3 місяці. Вирок у її справі суд ще не виніс.

Далі прямуємо на кухню СІЗО. На вході двоє молодих хлопців кладуть плитку на сходах. Це засуджені, які працюють у відділі господарської обслуги.

- Намагаємось проводити ремонтні роботи і своїми силами, дякуючи спонсорам, - говорить Роман Дяченко.

Плитку із напарником кладе молодший хлопчина, років 19-ти, який відбуває у СІЗО останні дні свого терміну покарання. Він - серед щасливчиків, яких рекомендували на умовно-дострокове звільнення.

- Свій вирок отримав за крадіжку мобільного телефону. Із 3-ох років відбув лише половину. В понеділок буде звільнений із СІЗО, - розповідає начальник.

- Більше не хочу і не потраплю, - каже хлопчина.

- На жаль, 80 % осіб, які опиняються у нас один раз, ми приймаємо і вдруге, - озвучує невтішну статистику Роман Анатолійович.

На вході до харчового блоку нас зустрічає завідуючий їдальнею, старший прапорщик Юрій Котляренко.

Одягаємо білі халати, щоб пройти далі. Традиційний коридор із дверима по обидва боки: м'ясний, рибний цехи, склади посуду, овочів, хлібних виробів тощо.

На обід сьогодні суп ячмінний, каша пшенична, - говорить чоловік. Він вже 13 років працює в СІЗО, з них 4 – на кухні.

У одній зміні над плитами трудяться шестеро осіб. Цього достатньо для того, щоб нагодувати майже півтисячі ув'язнених. Приготоване розкладають по порціях і розносять по камерах працівники відділу господарської обслуги.

- Є накази, у яких зазначені норми добового забезпечення, скільки грам одна особа має отримувати на добу. Вже відштовхуючись від цього, складаємо меню та готуємо відповідні обсяги їжі, - говорить старший прапорщик.

Меню минулого тижня

Суп та кашу, які в'язні отримають на обід, дегустує і начальник СІЗО.

- Досить непогано, - реагує після проби і пропонує скуштувати.


Поруч із старшим на кухні працює ще один із засуджених, який потрапив сюди теж за крадіжку. Отримав, як і попередній в'язень, три роки. Відбув із присуджених вже 1 рік і 8 місяців. На початку 2018 року також обіцяють УДЗ.

- По-різному, - коротко відповідає на питання, чи комфортно працювати із засудженими, начальник їдальні. - Все ж таки вони - не професійні працівники. Тут нічого складного немає, але якщо людина ніколи не готувала, то треба розказувати-показувати увесь процес.
Праворуч - завідуючий їдальнею, ліворуч - засуджений із відділу господарської обслуги

Тільки-но покидаємо харчоблок, як із-за будівлі виходить дідусь. Запитує:

- А я вам потрібен?

Виявляється, він - бібліотекар.

- Книги видаються і міняються раз на 10 днів. Ув'язнений чи засуджений може брати відразу не одну книгу, закон дозволяє. Якщо прочитав раніше, пише заяву, і я міняю книги. У заяві вказує назву та автора твору, який хоче прочитати, - розповідає бібліотекар СІЗО Олексій Савченко.

Бібліотекар Олексій Савченко демонструє асортимент книг

У бібліотеці слідчого ізолятора нараховується близько 7 тисяч книг. Нині отримали ще 500 примірників нових. Поки піднімаємося крутими металевими сходами нагору, завідуючий книжковим фондом попереджає, що нині у нього інвентаризація, тому не все на своїх місцях.

У невеликому приміщенні стелажі із книгами не лише понад стінами, а й посеред кімнати. Чоловік показує, де українська класика, де зарубіжна, на яких стелажах фантастика, історичні романи, детективи.

- Найчастіше просять фантастику та детективи, - говорить про смаки ув'язнених бібліотекар. – Жінки читають багато. Вони люблять маленькі, кишенькові романи.

Примірники випусків черкаських газет чоловік дістає самотужки. На столі кілька номерів «Нової Доби» і «Вечірніх Черкас».

- Поповнюємо запаси завдяки бібліотеці імені Василя Симоненка. У нас із ними договір вже років шість. Вони дають перелік книг, які можуть передати у тимчасове користування і я обираю, що взяти, - розповідає чоловік.

- Ви не читали «Аеропорт»? – запитує керівник СІЗО у бібліотекаря. – Я прочитав, тільки вона з'явилася. Дуже цікава книга журналіста Сергія Лойка.


На виході видніється стенд із правовою літературою. Запитую, чи користуються попитом:

- Подивіться, яка вона вся перещупана, - показує біліотекар затерті обладинки. - Певно, що так...

Кімнати для побачення та "скарби" у передачах

Маленький коридор, ліворуч – кухня, душ, туалет, праворуч – спальня із двоспальним ліжком, на якому помістяться двоє дорослих та дитина. Оглядаю кімнату довгострокових побачень. У ній рідні засудженого можуть перебувати із ним до трьох діб.

- У 2014 році довічно засудженим раз на тримісяці дозволили такі побачення. Засуджені, які працюють у відділі господарської обслуги, мають право на такі довгострокові зустрічі один раз на два місяці, короткострокові - раз на місяць, - говорить Роман Анатолійович.


Короткострокові ж побачення проходять за склом через телефонну слухавку. Тривалість таких побачень - до 4 годин. У СІЗО є ще кілька кімнат для спілкування із адвокатами та слідчими.

В одній із кімнат хлопець нарізає великими шматками хліб, дівчина забирає через віконце продукти, які, очевидно, рідні привезли для ув'язненого. Тут проводять огляд переданих речей. За день через руки працівників проходить усередньому 25 передач.

Кімната огляду передач

- Крупи, спеції пересипаємо. Відкриваємо запаковані речі, - розповідає про процедуру огляду молодший інспектор відділу режиму й охорони Оксана Федоренко та при нас оглядає упаковку із кількома рулонами туалетного паперу. – Робимо усе так, щоб не пошкодити речі і потім назад обережно запаковуємо.

Уважно переглядають навіть такі продукти як сало, цибуля, олія. Часто у них ховають мобільні телефони, наркотичні речовини. Передати заборонені речі намагаються у найрізноманітніший спосіб. В кульковій ручці, хлібові, навіть у овочах.

- Цибулину кожну треба перебрати, головне, щоб вона була цілою. Якщо неушкоджена, то в ній нічого і всередині не може бути, - говорить дівчина та перебирає із десяток цибулин.

Тим часом начальник СІЗО показує фото на своєму мобільному.

- Ось кілька днів тому в пляшці з-під засобу для миття посуду намагались передати наркотичні речовини, - каже Роман Анатолійович.

Кожен засуджений чи ув'язнений має право отримувати 50 кг продуктів щомісяця. Принести рідні можуть їх як за один раз, так і за кілька, тому вагу кожної передачі тут фіксують, щоб не відхилятися від норм. Жінки, вагітні, неповнолітні та за показами лікаря отримують продукти та інші речі без вагових обмежень.

Цим часом молодший інспектор відділу режиму й охорони Артем Мусієнко відкриває кожну пачку цигарок із цілого блоку.

- За один раз у камеру можна передати не більше 10 пачок. Якщо люди приносять більше, то ми можемо прийняти їх, але решту відправляємо на зберігання. На прохання засудженого чи ув'язненого потім інспектор принесе йому решту, - говорить Артем.


Молодший інспектор відділу режиму й охорони оглядає упаковку із кількома рулонами туалетного паперу


Після цього вирушаємо подивитися, що ж "цікавого" знаходять у передачах від рідних. На столі у кабінеті кілька пластикових пляшок від газованих напоїв, ікона, годинники, кулькові ручки, лотки, навіть резинові капці.

- Ось бачите, ніби олія, - демонструє дволітрову пляшку заступник начальника Черкаського слідчого ізолятора Олександр Заїка. - А внизу - вже коньяк. У коробці від соку все закрито. Ніби придертися немає до чого, а тут ось шприцом заряджають щось міцніше.

Бере в руки гумові капці, а в них є дірка, у якій ховали мобільний. На столі кілька годинників, які перелаштовані під мобільні, мають отвір для сім-карти. Мобільний намагалися пронести навіть в іконі. Демонструють і кілька колод саморобних гральних карт. В установі заборонені азартні ігри.

Заступник начальника показує журнал із іншими знахідками. Мобільні ховають в мило, а гроші та наркотичні речовини - в зубну пасту.

- Вдаються навіть до підробки документів, - показує копію дозволу на побачення Заїка. – Співробітник помітив, що дата написана різними ручками. Беруть на одну дату, а приходять в інший день. У довідці помилка.

Вилучені наркотичні речовини передають у науково-дослідний експертно-криміналістичний центр, вилучені саморобні карти – знищують, мобільні телефони передають в дохід держави. За зберігання заборонених речей "мешканці" СІЗО отримують дисциплінарне покарання: попередження, догана, поміщення в карцер.

- Приїжджаєш передати взуття, а в ньому стелька металева, гостра, як ніж, - говорить Олександр Заїка та демонструє металевий виріб.

Мобільні телефони часто провозять у порожнинах тіла і чоловіки, й жінки. Іноді навіть металошукач не спрацьовує.



Виходимо в коридор. Обличчям до стіни із руками за спиною стоїть чоловік. Напевно, вперше за дві години в мене по шкірі "пробігає холодок". Виявилось, цей чоловік вже вдруге тут за зґвалтування.

Доба "життя" Черкаського СІЗО коштує державі понад 40 тисяч гривень

Після екскурсії повертаємось у кабінет начальника. Говоримо про те, скільки коштує державі утримання Черкаського СІЗО в день, чи вистачає фахівців та які проблеми турбують керівництво.

На харчування одного засудженого/ув'язненого в ізоляторі витрачають близько 22 гривень щодня.

- Якщо говорити про утримання ув'язненого у Черкаському СІЗО, то це близько 92 гривні на добу. У цю суму враховуються усі видатки держави на утримання слідчого ізолятору: зарплати, комунальні платежі, харчування, медикаменти тощо, - розповідає бухгалтер Оксана Ващіліна

Тобто доба життя Черкаського СІЗО обходиться державі у 41 тисячу (на момент нашого перебування, адже кількість осіб, яких тут утримують щодня різниться). Станом на 3 серпня у ізоляторі перебувало близько 450 осіб, з них 21 - жінка, 12 – засуджені до довічного позбавлення волі, 14 осіб – у відділенні господарської обслуги, та один неповнолітній.

Нині частіше стали використовувати альтернативну форму запобіжного заходу - заставу, розповідають в установі. З початку року було внесено аж 24 застави. Суми коливаються від 20 тисяч гривень до півмільйона.

- Був випадок, коли за жінку внесли заставу у півмільйона, вона переночувала вдома. Наступного дня було чергове судове засідання і за другий епізод вона знову потрапила у СІЗО. Отак ніч на волі їй коштувала 500 тисяч, - розповідає заступник начальника установи.

В ізоляторі є два типи камер: маломісні – до 6 осіб, багатомісні – 8-15 осіб. Згідно законодавства, на одного ув'язненого передбачено 2,5 квадратних метра, засудженого – 4 кв. м, для вагітних та хворих на інфекційні хвороби – до 5.

Нині в ізоляторі утримуються шість осіб, у яких діагностували закриту форму туберкульозу. Щороку під час профогляду серед персоналу фіксують 1-2 інфікованих. В СІЗО на недугу перехворіли вже дев'ятеро працівників.


Начальник Черкаського слідчого ізолятора Роман Дяченко

- Наші співробітники незахищені, у порівнянні із засудженими та ув'язненими. Законодавець в останні роки значно розширив їхні права. Засудженим до довічного ув'язнення надали право довгострокового побачення, також вони мають право на необмежені дзвінки протягом 15 хвилин на добу, - розповідає Роман Анатолійович. - Натомість питання медичного огляду працівників, їхньої психологічної підтримки належно не врегульовані.

Через це, продовжує, і виникають проблеми із укомплектуванням штату працівників. Нині у СІЗО не вистачає 17 інспекторів, а це майже одна зміна, та 3 офіцерів.

- Люди не хочуть йти найчастіше через низький рівень зарплати. Нині в СІЗО вона найнижча, аніж в інших силових службах. Так, молодшому інспектору ми можемо запропонувати близько 4 тисяч гривень, - розповідає начальник установи. - Пам'ятаю випадок, коли один із потенційних співробітників пройшов територією і, навіть не спробувавши, сказав, що не зможе працювати. Найчастіше ж, коли телефонують і запитують про вакансії, відмовляються після розмови про зарплату. Однак є й ті, хто все ж погоджується спробувати.
Автор
Світлана Спасібіна
2 коментарів

Залишити відповідь