Якщо грати постійно класику – ми пліснявіємо і заштамповуємося, – актори нової студії “PROtest” (фото)

02.12.2016, 15:09

Згорів театр, але не згоріло мистецтво. Поки чиновники ремонтують дах приміщення, черкаські актори працюють над тим, аби глядач не забував, що театр – це не лише зала і сцена, перш за все – це люди і їхня творчість. Паралельно класичному репертуару академічного театру, кілька місяців тому у місті з’явилася експериментальна театральна студія “PROtest”. Ідейним натхненником якої став колишній художній керівник черкаського театру, відомий режисер, засновник “Проскурня Продакшн” Сергій Проскурня. Режисує – Олександр Демешко. На сьогодні студія має двох акторів – Миколу Зайнчківського та Павла Гончарова. Власне, з останніми ми і поспілкувалися у стінах ІнфоМОСТу. Говорили про пошуки нових форм, відчуття на невеликій, але новій сцені та наступні мистецькі кроки. Про це та інше – далі…

Познайомимося.

15250858_2154274821464659_885196204058461808_o

Микола Зайнчківський – заслужений артист України, закінчив Київський театральний інститут, потім у 1986 році одразу прийшов до Черкаського музично-драматичного імені Тараса Шевченка театру, з тих пір і до сьогодні там і працює.

15235750_2154274818131326_618734514834435053_o

Павло Гончаров – у Черкаському театрі грає вже 9 років, навчався у Дніпропетровському театральному коледжі, працював у Херсоні, драмтеатрі Дніпра, київському театрі на Липках, Миколаївському російському художньому театрі та кількох приватних театрах.

Обидва актори кілька місяців тому вирішили себе спробувати у новій театральній студії.

Розповідають, цей пілотний проект розпочинали фактично з нуля, самотужки перефарбовували стіни, міняли освітлення, ставили звук, вкладали сили і душу.

– На сьогодні, на жаль, театр на повну потужність не працює, але актор без роботи жити не може. Ми беремо той матеріал, який подобається нам, а не нав’язаний кимось зверху, самі вибираємо репертуар, крутимося в цьому. Студія “PROtest” – це маленький театр, це не зібрання студентства, як хтось думає, це повноцінний театр. До речі, в нашій студії 60 місць, – ділиться Микола. – Глядачі – безпосередні учасники. Та ж лавка парку, здавалося б декорація, але глядачі знаходяться в цьому ж парку і спостерігає за історією із сусідньої лавки. Їм цікаво. І нам теж.

– Коли ти працюєш на більшій сцені, треба напружуватися, доносити голос до останнього ряду, а тут безпосередньо працюємо у кількох метрах до глядача. Зал бачить твою живу реакцію. Глядач не відчуває себе за якоюсь стіною, яку придумав колись Станіславський. Але це придумано для акторів того покоління, щоб вони перестали грати на публіку, а потім це укорінилося в драматичних театрах, актори окремо існують, глядач – окремо. Немає місточка, який так потрібен в наш час, – розповідає Павло.

15240284_2154281368130671_615214785_n
Із першими глядачами

Цікаво дізнатися про те, як з’явилася ідея створення студії, хто про це може розповісти краще за ініціатора проекту Сергія Проскурні.

Тож телефонуємо до столиці. Дорогою до Мінкультури режисер таки знайшов кілька хвилин для черкаських журналістів.

– Назву запропонувала група моїх однодумців, – коментує Сергій. – Більше акцентуємо увагу на поняття “test”, а частина “PRO” – це ребрендинг керованого мною продюсерського агенства, яке працює в Києві. Черкаська ж студія – дочірнє підприємство нашої агенції. Для Черкас це своєрідний тест, а для нас всіх – це частина продакшину, для когось – це продовження театральних експериментів, які ми розпочинали в стінах нині згорілого театру. У місті мають знати, що є театральна студія, яка буде продовжувати експерименти, вона є наступницею тої роботи, яку я ініціював, коли працював у черкаському театрі Шевченка.

15259235_2154274848131323_1760084045801333426_o-1
режисер Сашко Демешко

– Як обирали режисера для студії?

– Це режисер обрав нас. Демешко – лише один з режисерів, ще буде працювати Антон Романов, режисери і драматурги, які брали участь у Черкаській театральній лабораторії. Я теж буду час від часу брати участь не лише як керівник проекту, а і як режисер та автор вистав. Зараз думаємо над кількома проектами, нині вони перебувають на підготовчому етапі, “The Zoo Story” – перша ластівка, ще буде п’єса «Академія сміху», для нас спеціально пише ремейк п’єси «Емігранти» Павло Ар’є – всесвітньо відомий драматург. Акцент буде зроблено на тому, що емігранти – це українці, які потрапили за кордон і не мають можливості змінити статус гастарбайтера на громадянина батьківщини.

– Тобто ваш репертуар можна назвати експериментальним?

– Який сенс робити нам те, що вже було. Хтось говорить академічний, традиційний… Театр може бути живий або мертвий, – додав Проскурня.

Але у далеке майбутнє Проскурня заглядати не береться, говорить, що будь-які далекоглядні плани мають великі ризики, оскільки студія – не державна.

– Наша наступна ідея – розкрутити виставу для дітей. Інтерактивну, несподівану, вона про добро, якому діти вчать дорослих, – додав наостанок Проскурня.

Ми поцікавились, як колеги із черкаського театру ставляться до роботи в студії ненависного ними Сергія Проскурні.

– Не всі ж були стовідсотково згодні з цією позицією, була частина трупи, нехай вона більша, яка вирішила так вчинити після трагедії, що в нас сталась. Я був проти навіть тільки з цього приводу, що не можна сваритися в хаті, де згорів дах. Антиреклама всьому колективу. У будь-якої людини і керівника є і позитивні, і негативні риси. Вважаю, що ті речі, які пропонував і ставив Сергій, розвивали театр в кращому напрямку. Нові форми – відкриття для Черкас. «Черкаська лабораторія» була дуже цікава, залучені відомі драматурги, режисери. Це був добрий початок, на експериментальні вистави приходило багато молоді. Зараз сталася трагедія, і тому показується репертуар, який грали 30, 20 років тому, якомусь прошарку цікаво, зрозуміло – це класика, вона невмируща. Але нам, як акторам, подобається розвиватися. Але якщо грати постійно класику – ми пліснявіємо та заштамповуємося, – говорить Павло. – Ми ж не від’єднуємося від драматичного театру, а так само, як Олег Телятник із Максимом Рижеволом, шукаємо свої форми… Починаючи працювати в “Протесті”, ми не думали про дохід, а йшли за новими враженнями. Хоча в наш час економічної кризи треба мати альтернативний заробіток.

Про враження від прем’єри та глядачів

Актори в студії працюють не лише творчо, а й фізично. Розповідають, що самостійно міняли сантехніку в приміщенні, аби глядачу забезпечити комфорт, носили лавки, вішали штори. Навіть листя на виставу збирали самі.
zoostory_8

– Збирали, поки воно жовте, підганяли машину і вантажили скопом… Коли глядач заходить, а дія відбувається в парку, він розуміє, що це не штучно, а відчувається запах, атмосфера парку, – розповідає Микола.

– На перших виставах взагалі були нові лавки з дерева, свіже листя, какофонія живих запахів, – додає Павло.

Як відреагували глядачі?

– Підходили і питали: а яка наступна вистава. Люди задоволені, – ділиться Микола. – Ми відіграли спектакль і по свіжому обговорюємо. Виходимо на вулицю, а глядачі стоять, щоб подякувати за хорошу виставу. Не розходяться, а цікавляться, що буде далі.

– На першій виставі, прес-показі, нервували, але не хотіли відтягувати прем’єру, бо можна перегоріти. Опісля самі вже бачили недоліки, розумієш, що не треба форсувати звук, але фізика робить це сама, вже звикся до невеликого майданчика, наші погляди постійно зустрічаються із глядачем, відчуваємо дихання, все близько, нічого не сховаєш. Треба бути дуже щирим, бо кожну твою емоцію бачать, – каже Павло.

– Фальш завжди видно. Якщо на 50 метрів відсадити людину і розповідати їй, як я її люблю, ніхто ж не повірить, – погоджується Микола.

cherkaska-teatr-studiya-pokazhe-premernu-vystavu-12
Фото: in.ck.ua

Із гучним рекламуванням у студії не поспішають, переконані, що глядач має бігти не на яскраву афішу, а на якісний продукт.

– Черкаси – місто все одно не театральне, люди часто ходять на гастролі малих студій у філармонії, чуже завжди солодше, але за менші гроші є можливість отримати свій якісний продукт. 90 відсотків того, що зі столиці привозять у провінцію, – це грошозбиральні вистави, часто буває, що і режисера немає, нерідко бачив такі проекти, які далекі від творчості і наближені до заробляння. Ми не женемося за фінансовим зиском. Наш театр-студія має роками набувати інтелектуального глядача, який не буде бігти на яскраву афішу, – коментує Павло.

15272212_2154274878131320_677751575069733274_o

– Чи приходять черкаські колеги-актори на вистави?

– Колеги-актори приходили мало і тихенько, щоб не викликати осуд у колег, які принципово чомусь не хочуть ходити. Можливо, їм досі дошкуляє прізвище Проскурні.

Розуміння аудиторією

Аудиторія на такі вистави приходить різна: і 20 років і 60.

– Я дивився в очі практично кожному, спостерігаю за реакцією людей. Був здивований, оскільки планував, що буде орієнтир на студентство, а приходили і по 20 років, і по 60. У старших було абсолютне розуміння, міміка з’являлася, очі були наповнені, так само бачу молодих людей, їм цікаво, вони намагаються розуміти, перемелюють в головах, але не вистачає багатства досвіду. Розуміють, але прожити до кінця ще не можуть.
Є знайомі, які ходили два рази підряд на виставу, другий раз сподобалось більше, бо перший раз залишалися в роздумах, другий раз – дивилися глибше, знаючи фінал, – говорить Павло.

– Хороший коментар був: після вашої вистави хочеться не плескати в долоні, а просто залишитись наодинці і подумати про сенс життя, – коментує Микола.

Про новорічні сюрпризи

«Протест» зараз готує виставу-казку для молодшого покоління за твором видавництва «Старого Лева» «Пан Сирник і Різдвяний Пампушок». У казці задіяні навіть народні артисти Тетяна Крижанівська і Юрій Берлінський. Ставитиме інтерактивну казку Павло Гончаров, оскільки мав досвід роботи із дитячими театрами, писав сам казки.

Планують презентувати глядачам виставу вже 19 грудня до Дня Святого Миколая.

Самі ж діти-глядачі стануть учасниками постановки – вчитимуть пісні, самі ліпити пампухи. А наприкінці казкового дійства кожна дитина отримає в подарунок книгу, у якій щойно побувала.

– Ми домовилися із видавництвом, що малюнки, які зображені в цій книзі, ми скопіюємо та перенесемо на декорації, аби максимально наблизити сцену до простору книги. Головна наша мета – здивувати дитину книгою, привчити до читання, яке розвиває особистість. Сама ж казка про щедрість і доброту, про боротьбу із відчуттями жадібності і відстороненості, – розповів Павло Гончаров.

Останні вистави “TheZooStory” в цьому році відбудуться у неділю 4 і 11 грудня о 18:00 за адресою бульвар Шевченка, 274/1, 3-ій поверх (над “Некафе”).

Спілкувалась Олена Шаповал

Усі фото – Олександр Рибалка

 

0 коментарів

Залишити відповідь