Я слідую знакам долі, і вона мені віддячує, – бізнес-сповідь Наталії Нетовкіної

21.08.2015, 10:05

Наталія Нетовкіна

Її ім’я широкому загалу стало відоме під час минулих виборів. А після них вона настільки захопилася громадською діяльністю, що і тепер у ЗМІ її згадують найчастіше в контексті різних соціальних проектів. Наталя Нетовкіна народилися у звичайній українській сім’ї у місті Корсунь-Шевченківському. Росла собі звичайною дитиною і навіть мріяти не могла, що як виросте – стане власницею успішного ювелірного бізнесу. Секретами успіху бізнес-вумен поділилися із виданням «ІнфоМІСТ».

Наталіє Володимирівно, яким ви бачили своє майбутнє у дитинстві? Ким мріяли стати?

Стюардесою або провідницею (сміється). Щоліта на канікули ми їздили в Курахово на Донеччину – там у мене дідусь і бабуся жили. І мене захоплював отой романтизм подорожі, передчуття зустрічі з чимось новим… Це була моя перша дитяча мрія, але не остання. Потім я побувала у Євпаторії (також їздила до родичів). Тоді якраз моя родичка закінчила кондитерський технікум і від неї дуже пахло здобою, ваніллю, корицею. Пекарством, до речі, я заробила свої перші гроші. У 14 років я пекла торти на весілля. Ще одне захоплення мені передалося від бабусі. Вона була кращою кравчинею у селі. А мені на 12 років подарувала швейну машинку «Подолку». Ох, я вже на ній відривалася на повну. Я, до слова, швея 5 розряду. А ще медсестра запасу. Так що, я не пропаду (сміється).

1
Школа, 10-й клас м.Корсунь-Шевченківський. Наталія Нетовкіна – стоїть у центрі другого ряду

Так, мрій було багато, але свій фах я обирала свідомо. (Наталія Нетовкіна закінчила Полтавський кооперативний інститут за спеціальністю «товарознавець промислових товарів» – ред.). Товарознавці, вони, як і купці минулих століть, мають благородну професію. Вони багато подорожували і разом з товарами привозили нові знання, були носіями нової культури. У Радянському Союзі ця професія, на жаль, була недооцінена.

В мене закарбувалася у пам’яті у підручнику товарознавства лише невеликий абзац про ювелірні прикраси. Всього на третю частину сторінки. Я тоді подумала: «Яка неповага до ювелірних виробів».

“У мене до золота із дитинства було особливе ставлення, як до чогось такого, що рятує життя. Це нагорода за благородство”.

Тобто любов до ювелірної справи у вас прокинулася у студентські роки?

Ні, набагато раніше. Так трапилося, що в моїй родині дуже шанували дорогоцінні вироби. В один період моя бабуся доглядала напівнімкеню, вислану в часи війни в її село. Вона не була нам родичкою – просто бабуся взялася її хвору доглядати. Так от, перед смертю ця жінка подарувала бабусі вузлик. У ньому були старі такі булочки, проскурки, а в них – золоті монети, годинник, брошки, обручки. А на годиннику було написано: «Доктору Іванову за спасіння Одеси від чуми. Подарунок від Миколи ІІ».

Згодом ці прикраси допомогли моїй сім’ї пережити скрутні часи. Із того, що залишилося, бабуся зробила обручки всім своїм чотирьом дітям. Тому у мене до золота із дитинства було особливе ставлення, як до чогось такого, що рятує життя. Це нагорода за благородство.

“Я вірю у знаки. Іноді бачу їх навіть там, де інші не помічають. І завжди беру їх до уваги”.

Як це дитяче захоплення переросло у бізнес-ідею? Коли настав той переломний момент?

Я займалася трикотажним бізнесом. Це був кінець 80-х років. Тоді на площі 700-річчя був універсам, я туди возила продукцію. А якось директор того магазину запропонувала мені маленький закапелочок, буквально 8 квадратних метрів, і сказала: «Продавай тут щось таке, чого у нас в магазині нема». І я одразу подумала про золото.

Другий збіг або знак, називайте як хочете: я у той період лежала із дитиною у лікарні, і мені до рук потрапила газета «Частная жизнь». Як зараз пам’ятаю: остання сторінка, на ній – такий собі порадник. Там на кожен день вересня було розписано для якої справи цей день сприятливий. І було написано: «якщо ви народилися 29 вересня, вам сприятиме успіх, якщо ви займаєтеся ювелірним бізнесом і при цьому вам буде допомагати ваш чоловік». Так воно і вийшло.

2
1989 рік, м.Черкаси, разом із племінницею – Катериною Нетовкіною (нині – виконавчий директор Ювелірного Дому ZARINA)

Тобто ви фаталістка?

Так, я вірю у знаки. Іноді бачу їх навіть там, де інші не помічають (сміється). І завжди беру їх до уваги.

“Треба забути слово «невдача»! Немає такого слова – є слово «урок». Я, коли аналізую своє життя, я дякую Богові за всі уроки”.

Якщо говорити про шлях від ідеї створення своєї справи до її реалізації, то що було найважчим на цьому етапі?

Складнощі  неминучі у житті. Я не знаю жодної людини, якій би успіх просто так дався. Це щоденна копітка праця, праця на виживання, часом – це війна із собою. У мене кожен день підйом у 6 ранку: півтори години на молитву, зарядку і сніданок, з восьмої і до 21-23 – робота. Останні два роки я працюю без вихідних і відпусток. Щоправда, останнім часом я більше займаюся розвитком соціальних ініціатив, ніж власним бізнесом.

Нетовкіна

Головне, коли тебе спіткає чергова невдача, не опускати руки. Бувають періоди, коли нічого не виходить, коли ти доклав титанічних зусиль, але натомість отримав лише збитки і відчай. Багато перешкод доводиться долати від влади і від конкурентів. Часто, і від цього найбільше болить, тебе можуть не розуміти рідні. У таких випадках найважче подолати саме себе. Але зупинятися у жодному разі не можна.

Не буду оригінальною: кожна невдача загартовує. Те, що нас не вбиває, те робить сильнішим. Якби в мене не було часто цих невдач, я б не стала тією, ким є. Часто невдача в одному місці відкриває нам горизонти зовсім в іншому. Тому треба забути слово «невдача»! Немає такого слова – є слово «урок». Я, коли аналізую своє життя, я дякую Богові за всі уроки.

“Вільний час – це втрачений час. Життя занадто дорогоцінне, щоб ми його втрачали. Кожна хвилина повинна бути чомусь присвячена”.

Розкажіть про те, як будували бізнес. Що довелося пройти від того закапелочку в універсамі на 700-річчі до Ювелірного дому «ZARINA»?

Все починається з мрії. Я завжди для себе у майбутньому, на його горизонті, малювала казку, якусь неземну, світлу. І все життя я йду до цього світла. Я знаю свою ціль, як кожна віруюча людина. Але важливий шлях, яким ми йдемо.

Ви знаєте, мені було всього 28 років, коли я купила акції «Рубіну». Тоді я навіть і думки не могла допустити, що це буде мій ювелірний магазин. Коли я отримала свою першу зарплату на ЗТА, купонами, я кілька годин стояла у черзі в «Рубін», щоб купити півтораграмову каблучку. Мені б і в голову не прийшло, що через 3-4 роки я куплю весь магазин. Головним було дозволити собі в думках стати його володарем. І для цього я просила водія намотувати круги навколо цього кварталу по бульвару, щоб допустити думку про те, що я можу реалізувати цю мрію!

4
Відкриття оновленого магазину «Рубін», 2001 рік
6
Разом із колективом, в центрі ліворуч від Наталії Нетовкіної – Роза Оганесян (нині – керівник оптового відділу та франчайзингового роздрібу Ювелірного Дому ZARINA)

Головне — вірити у себе. Останній мій соціальний проект – це, здебільшого, робота саме над собою. Я вже більш, як півроку собі щодня повторюю: «Я зможу! Це все реально! Все вийде!». Я керуюся висловом Святителя Ігнатія Брянчанінова: «Наша мысль – руль корабельный».

zarina1
Свого часу обличчям ювелірних колекцій від Нетовкіної була Анастасія Волочкова

А як виникла ідея саме створювати прикраси, а не продавати?

У кожної людини є свій талант. В мене є чуття, передбачення ювелірної моди. Тобто, я відчуваю, що стане модним і актуальним. Це, певно, Божий дар —відчути тренд за кілька років наперед. До всього, в мене дуже гарна команда фахівців. Вони теж мають професійний «нюх» на тренди.

Українська жінка дуже вимоглива, вона має гарний смак, вона любить себе і вміє створити власний шарм. Вона вміє оцінити нашу роботу і її якість.

Як з’явилася сама назва «ZARINA»?

Перший раз ім’я Заріна я почула на другому курсі інституту. До моєї подружки із Черкас приїхала сестра Заріна. Мене наче током вдарило! Я просто вибігла на кухню, щоб подивитися на цю Заріну. Вона в мене в уяві вже намалювалася, як тендітна царівна. Побачила, правда, таку статну дівчину під метр дев’яносто. Але саме ім’я мене вразило. Пізніше я і доньку свою середню назвала Заріною.

5
Разом із середньою донькою Заріною
заріна
На презентації нової колекції від Ювелірного дома ZARINA

Якщо говорити про бренд «ZARINA», то із цим вже пізніше також була цікава історія. Коли я вирішила вийти на всеукраїнській рівень, то поїхала у столицю. У бізнесі, знаєте, як на ставку: «кидаєш камінчик» у Київ і він «колами розходиться» по всій країні. Фірмі «ZARINA» на той час було вже років 7. І мені столичні піарники тоді заявили: «Заріна це якесь кавказьке ім’я. Назву треба змінювати. Так можна хіба що перукарню назвати». Я їм тоді сказала: «Дякую, але змінювати ми нічого не будемо. Ви фахівці – от і розкручуйте». І тут вони вже наступного дня приходять і приносять текст: «Zarina. На языке древних скифов – это имя означает золото. С появлением Зарины в истории загадочного племени скифов к легендам о редкой отваге и удивительной способности в военном деле прибавилась еще одна – о несметных сокровищах могущественных кочевников».

Я послухала і почала їм аплодувати, мовляв, це ж треба було за одну ніч таке придумати. А вони мені кажуть, що тут жодного слова вигадки немає, що це історичний факт.

І от скажіть після цього, що немає долі!

Ваша ювелірна справа вже багато років працює і за кордоном. Де важче вести бізнес – тут чи там?

Ви знаєте, дуже важкий бізнес у Європі. Особливо у Швейцарії, бо це країна, яка вже склалася, зі своїми давніми традиціями, вони купують бренди з віковою історією. Звичайно, заявити про себе там надзвичайно важко. Нам навіть не вдалося зареєструвати нашу назву, бо у них є своя ZARA. А вони, європейці, стоять на сторожі свого бренда, свого виробника.

Аби я тоді знала, через що мені доведеться пройти, я б мабуть ніколи не наважилася розпочати бізнес у Європі. Та я сприймаю це, як виклик, як місію популяризувати Україну. Нам спершу не вірили, що ми українки, не вірили, що ми самі виготовляємо такі колекцї. Тобто ми у такий спосіб піднимаємо статус України у світі, в консервативній Європі.

3
1996 рік, парк ім..Богдана Хмельницького, м.Черкаси, разом із донькою Мартіною (нині – керівник напрямку розвитку Ювелірного Дому ZARINA в Європі)
5
Початок 2000-х років

“А в жінки завжди є запасний вихід – вона може залишатися просто жінкою”.

Чи важко бути жінкою у бізнесі?

Ні! Бути жінкою в бізнесі – це прекрасно! Я навпаки, завжди співчувала чоловікам. Вони повинні бути завжди відповідальними, стриманими, виваженими. А в жінки завжди є запасний вихід – вона може залишатися просто жінкою. Іноді, звичайно, мало себе жінкою відчуваєш від такої важкої щоденної праці. Але тільки у жінки є щастя материнства, щастя бути коханою, давати людям роботу, творити прекрасне і при цьому просто бути жінкою – ну що може бути краще?

жінка у бізнесі

Коли ви все встигаєте? Як вдається поєднати родину і роботу?

Мало сплю – отака моя відповідь (всміхається). А, якщо серйозно, то я присвячую роботі весь свій час – навіть той, що могла б витрачати на спілкування зі своїми найближчими людьми. Інколи від цього прикро. Але я собі поставила велику ціль, і не можу схибити.

в работе 2

Розкажіть про вашу родину. Як ваша сім’я сприймає, те, що ви постійно у роботі?

У нас у сім’ї так здавна заведено – усі мої баби-діди працювали багато. Це, мабуть, генами передається. Я звикла викладатися в роботі на повну, щоб моїм дітям потім було легше. Але зараз такий час, що я бачу, що і моїм дітям не доведеться спочивати на лаврах. У них і старт значно кращий, і можливості масштабніші, то й питатимуть з них більше. Але вони всі молодці.

У мене троє дочок і всі вони чесні, порядні, не балувані, а працьовиті.

8
Із молодшою донькою Софією, 2003 рік, м.Черкаси

Моя найменша Софія (їй у вересні буде 12 років) має чудові задатки громадського діяча – вона зовсім не боїться публічності і виступів перед великою аудиторією. Вона вже працює в «Рубіні», і їй все подобається. А починала з техпрацівниці – мела під магазином із п’ятої ранку.

з молодшою донькою
З молодшою донькою Софією

Це її ініціатива чи у вас такі методи виховання?

Скажімо так, вона не проти (сміється).

з донькою Заріною 2
Середня донька Заріна (справа)

Середня донька, Заріна, вона у Києві працює в магазині, поки на канікулах. А старша, Мартіна, вже працює на повну, важко. Їй зараз 22 роки. Вона закінчила один із найпрестижніших університетів у Швейцарії, де всього дві людини були із України. А зараз там займається нашою ювелірною справою – практично все зараз на ній. Ми навіть ребрендінг робимо під неї.

з донькою Мартіною
Старша донька Мартіна (поруч із Наталією Нетовкіною)

А ваш чоловік? Ви про нього практично ніколи нічого не говорите.

Про чоловіка можу сказати, що я йому вдячна за трьох чудових доньок і за підтримку на перших кроках у бізнесі.

Якщо видається вільний час, як ви його проводите?

У мене немає вільного часу. Лев Толстой казав, що найкращий відпочинок це зміна заняття. Вільний час – це втрачений час. Життя занадто дорогоцінне, щоб ми його втрачали. Кожна хвилина повинна бути чомусь присвячена.

президент грузії
Український рушник в подарунок Президенту Грузії

Що вважаєте найбільшим досягненням у житті?

(Довго мовчить) Важко сказати. Раніше б відповіла, що діти. Але вони вже самостійні, вони самі будують себе і своє життя. Мабуть все-таки те, що я змогла оточити себе однодумцями і разом ми здатні на великі речі і, сподіваюся, нам таки вдасться змінити нашу країну. Це складніше, ніж створити успішний ювелірний бізнес. Я зараз бачу перші зрушення. Це як потяг – він ще не поїхав, але перші поштовхи до відбуття вже дає. Головна наша боротьба – це боротьба із байдужістю, безвідповідальністю за свою країну і за себе. Це стосується усіх — і простих людей, і чиновників, і підприємців.

От якщо нам вдасться змінити цю країну – от це я буду вважати найбільшим своїм досягненням, моєї команди і всіх небайдужих громадян!

 

Усі фото із особистого архіву Наталії Нетовкіної.

1 коментарів

Залишити відповідь

  • Підставили першого чоловіка – отримала весь його бізнес. І вона щось шепче про гідність?