“Я потанцюю на твоїй могилі”. Черкащанка 22 роки потерпає від принижень сина

20.02.2017, 12:15

Черкащанка Галина Журба уже понад двадцять років не може знайти спільної мови із сином. Каже: той не дає їй спокійно жити, вдається до рукоприкладства та не впускає у квартиру. Син заперечує, стверджуючи, що це все – вигадки, а справжня причина конфлікту – квартира.

Негаразди у цій родині почалися ще у 1995 році. Тоді помер чоловік Галини, батько її молодшої доньки. Вони лишилися жити втрьох із сином від першого шлюбу. Після цього й почалися непереливки.

Зустрічаємося з жінкою у її квартирі. Каже з порогу: «Не знімайте взуття. Господар так ходить». Як з’ясувалося, «господарем» вона називає свого 38-річного сина Миколу, який у цей час теж був удома.

Ми з пані Галиною йдемо на кухню. Вона швиденько витирає ганчіркою краєчок столу, на якому нагромаджено чимало речей, та сідає навпроти.

Фото Ігоря Єфімова

– Микола в мене від першого шлюбу. Так сталося, що після смерті другого чоловіка син узяв владу в свої руки: кулаком по столу, по голові, куди влучить. «Я тут хазяїн, я тут мужик і як сказав, так і буде», – розповідає про початок конфлікту жінка.

Не минуло й року після смерті чоловіка, як вона із донькою лишилася на вулиці. Одного ранку у серпні 1996 вона повела її у садочок, а ввечері син не пустив їх на поріг квартири. 16 місяців вони жили у матері пані Галини, а речі він дозовано передавав їм через знайомих.

– У грудні 1997 ми домовилися, і я з донькою повернулася у квартиру. Перші 3-4 місяці я не мала роботи. Потім у дворі поставили хлібний кіоск, я туди пішла працювати. Коля, не довго думаючи, вмонтував замок у кухонні двері. Поки я працювала, він мою маму і доньку не пускав на кухню. Я приходжу додому, а вони обоє плачуть, – пригадує черкащанка.

Через такі витівки у родині постійно виникали сварки. Якщо ж сину щось не подобалося, він дозволяв собі пожбурити будь-чим у сторону матері чи сестри. Усе це він аргументував тим, що він молодий, а рідні – заважають йому жити.

Тривалий час Галина Василівна просила сина заспокоїтися, приховувала від сторонніх негаразди в житті. Каже, що він у пікові моменти просив вибачення, казав, що любить матір, а сестра і бабуся лише наклеп на нього зводять. І жінка пробачала.

– Я гадала, що може й справді щось собі вигадали, адже мама – старенька, донька – мала. Але, напевно, я себе так лише заспокоювала. Перше побиття сталося у 2000-му році. Я вирішила помити вікно, стала на стіл. Тоді він як підлетів до мене, стіл почав сильно трусити. Я встигла перескочити на диван, і тоді Микола мене вдарив в обличчя. Я спочатку кричала: «Що ж ти робиш?», а він почав мене ногами бити, куди влучить.

Після цього випадку жінка звернулась у міліцію, взяла направлення на судово-медичну експертизу. За такі знущання син потрапляв на 7-15 діб за грати.

– Останні шість років життя з ним неможливе, – говорить Галина Василівна.

Окрім емоційного та фізичного насильства, вона потерпала від економічного. Їй 61 рік, вона інвалід 3 групи, отримує 1300 гривень пенсії. На ліки витрачає третину отриманого. Решта – на комуналку та прожиття.

Жінка неодноразово зверталась до суду. У 2010 році сина навіть зобов’язали сплачувати по 300 гривень щомісяця на утримання матері. Але і цей обов’язок він виконував не завжди справно.

У розмову на кухні втручається син.

– Ви цього жаху не знаєте. Це – людина, яка усе вигадує. Вона мене била руками. Я лише відбивався.

На запитання – у чому причина агресії матері, про яку він говорить, відповідає коротко: «Бо їй так захотілося. Вона почала нападати, коли я забирав речі».

2015 рік для родини був складним. Жінка каже, що син майже увесь час проводив вдома, ніде не працював. За цей час він тричі вдався до побиття. Натомість Микола, пригадуючи ці події, каже, що під час останньої бійки мати зламала йому ніс, і дає мені медичну картку.

За це жінку навіть викликали у суд. Та попередні «гріхи» сина не дозволили притягнути її до відповідальності. Суд розцінив це як самозахист.

– Він затиснув мене у кутку, коли я повернулася після експертизи додому: «Де ти була? На кого жалілася? Думаєш, найрозумніша? Я тобі зроблю. Щоб ти здохла! Твоє місце на кладовищі. Я потанцюю на твоїй могилі». Після цього почав плювати мені в обличчя, – пригадує жінка. Тоді вона й вдарила його.

Над пані Галиною жартують навіть дільничні. Кажуть: «Василівна, у тебе немає совісті. Ти за рік написала 140 заяв до міліції. Пиши-пиши, папір усе стерпить».

Квартира, у якій нині живе черкащанка з дітьми, не приватизована. Її отримав покійний чоловік. Тому саме помешкання нині стало «яблуком розбрату», вважає син. Мати не заперечує. Говорить, що не в силах терпіти його знущання, а тому подала до суду з клопотанням про виселення Миколи з квартири.

Жінка демонструє стоси документів із заявами, результатами експертиз, рішеннями судів. Вона останні роки оббивала пороги багатьох установ та організацій. Однак врегулювати сімейний конфлікт ніде так і не змогли.

Про історію цієї жінки дізналися й у Черкаській благодійній організації ЛЖВ “Від серця до серця”. Тут кажуть, що тричі контактували з Галиною Василівною по мобільному, запрошували в організацію, але та відмовилася.

– Під час розмови з нею відчувалось, що жінка перебуває у стані безвиході. Вона розповідала, що відчуває себе пригніченою, – говорить фахівець із соціальної роботи Людмила Проценко. – Я їй запропонувала прийти до нас в організацію, щоб поспілкуватися безпосередньо, адже у нас вона могла б отримати і допомогу психолога.

Жінка відмовилася, пояснюючи це тим, що їй така терапія не допомагає налагодити стосунки із сином.

– Є таке поняття – “психологія жертви”. Воно характерне для Галини Василівни.  Адже вона вже не налаштована на те, щоб знайти компроміс, вона хоче спокійно жити без сина, позбутися його присутності. За ці десятки років їй просто складно його бачити, тому й порозуміння вони навіть не шукають, – каже Проценко.

У Черкаській благодійній організації ЛЖВ “Від серця до серця” Галині Журбі порадили звернутися до представника Уповноваженого з прав людини у Черкаській області Лесі Валяєвої.

Нашому виданню вона прокоментувала цю ситуацію. Каже, що це складний випадок, у якому поліція без відповідних підстав не зможе нічим зарадити жінці.

– Згідно чинного законодавства, поліція не має повноважень щось робити, поки не трапилося лихо. На жаль, у нас такий закон. Вони можуть встановити особу, перевірити документи. Якщо ж людина має підстави перебувати в цій квартирі (має прописку тощо), то поліція не може їй заборонити перебувати у помешканні, – говорить Валяєва.

Зважаючи на це, представник Уповноваженого з прав людини порадила пані Галині звернутися до суду із клопотанням про виселення сина із квартири, позбавлення його прописки та заборону наближатися до помешкання.

– Оскільки у цій ситуації є зафіксовані виклики поліції, то це може стати підставою через суд виселити сина і позбавити прописки. Якщо суд винесе позитивне рішення, то надалі поліція матиме підстави вжити відповідних заходів у разі, якщо син після цього буде знущатися над матір’ю, – коментує пані Леся.

1 коментарів

Залишити відповідь

  • Добрий день!
    Допоможіть, тому що немає сил і бажання боротись і так жити далі. Син зловтішається з того, що спричиняє мені, інваліду,фізичного болю-перебита барабанна перепонка, струс мозку та недноразове побиття. Слова сина:”Мне за всё это ничего не будет, ничего ты не докажешь”.
    З повагою, Галина Василівна!