“Я почуваю себе незалежною”, – як молода черкащанка відмовилась від чоловіка-ревнивця заради сина

Сьогодні вона прокидається о 10 ранку зі своїм півторарічним синочком, доглядає за ним, а у вільні хвилини, поки Ваня спить, читає книги та готується до чергового заняття у біблійному інституті.

Оксані лише 21 рік. Попри такий юний вік, вона пережила чимало труднощів: мама від неї з братом відмовилася, батько з 6 до 16 років лише карав її, а на спілкування часу не знаходив, колишній чоловік лупцював на останніх місяцях вагітності.

“ІнфоМІСТ” продовжує розповідати історії жінок, які постраждали від гендерного насильства та змогли повернулися до нормального життя.

Між нашою телефонною розмовою з Оксаною і зустріччю минають кілька місяців. Через певні обставини наше знайомство постійно відкладалася. Наполегливості додалося після виставки фоторобіт черкаського фотографа Ігоря Єфімова. Він зняв 10 жінок, які постраждали від гендерного насильства. Серед них була й Оксана. Юна, з виразними очима та болем у них. Такою принаймні здалася мені.

ЧИТАЙТЕ: “Вийди з тіні”. У Черкасах героїнями фотовиставки стали жертви насильства (фоторепортаж)

З дівчиною зустрічаємось на площі 700-річчя надвечір. Вона повертається додому зі своїм сином. Вані лише рік і чотири місяці, але він вже розбірливо каже “Ма” та бігає площею. Народження сина змінило її життя. Зараз черкащанка радіє своїй незалежності, виховує сина та вивчає теологію. Втім спокій у її житті оселився лише рік тому.

Він часто “перегинав палицю”: карав мене зі злістю, а не з любов’ю

Оксана з братом народилися у Росії. Рідна мама не доглядала за ними, фактично покинула дітей. Тоді вони повернулися в Україну. Жили з бабусею, тіткою та дядьком – родичами батька. Коли дівчині було 5, рідний тато забрав дітей до себе.

– У тата була своя позиція у вихованні. Він часто “перегинав палицю”: карав мене зі злістю, а не з любов’ю. Брат теж страждав від таких методів, тому згодом пішов від батька. Усе це він називав методом виховання і не більше, – пригадує черкащанка.

У такому “ритмі” Оксана жила з 6 років і до 16. Дружина її тата свою любов компенсовувала подарунками та речами, коли дівчині хотілося більше уваги та спілкування.

– У мами (так називає мачуху Оксана) перша дитина народилася на два місяці раніше від мого сина. Зрозуміло, що коли  ми потрапили з братом до неї, то фактично були уже більш дорослими. Їй було складно знайти мову з такими дітьми, – розповідає вона.

Коли Оксана була вже підлітком, разом із батьками вона переїхала в Одесу. Прожили у цьому місті вони лише один рік. Він практично нічим не відрізнявся від попередніх. Хіба що батьки ще рідше бували вдома: часто їздили в Черкаси, а її лишали в Одесі.

– До 16 років я ніде не була: ні гуляла, ані алкоголю, ані сигарет не пробувала. А тут такий шанс, усе вийшло з-під контролю, мені стало весело, я запрошувала своїх друзів додому, ми влаштовували вечірки, – говорить Оксана. – Через це батьки на мене гнівалися. Це зараз я розумію, що не мала рації, а тоді мені просто не вистачало їхньої уваги.

Через рік вони повернулися до Черкас. Дівчина почала жити з бабусею.

– Я на батька образилася. Почала ходити на дискотеки, що для нього було шоком. Стала частіше гуляти з друзями. Але це таке підліткове було. Батько тоді ображався на мене ще й тому, що я пропускала школу, не слухалася. Мені й не хотілось його слухатися. Це був своєрідний бунт, – говорить дівчина.

Оскільки ти вагітна, я тебе не буду дуже сильно бити

Два роки тому вона познайомилася із хлопцем. Це було її перше кохання. Батьківську любов, якої їй усе життя не вистачало, вона почала шукати у своєму обранцеві. Спершу у цих стосунках все було добре.

– З часом я зрозуміла, що він не виявляв до мене такої уваги, як я до нього. Але на все це заплющувала очі, думала, що у нього немає часу, знаходила інші причини. На 4-му місяці знайомства він почав виховувати і бити, дуже сильно бити. Причиною часто були безпідставні ревнощі, адже я його у всьому слухалася. Подружка сварила мене за це: “Чого ти маєш його слухати. Як він сміє на тебе підіймати руку, він же ніхто тобі”, – пригадує Оксана.

Але, попри це, вона залишалася з ним. Після півроку знайомства дівчина завагітніла, але народити дитину так і не змогла. Через постійне хвилювання у неї стався викидень.

– Коли він дізнався про вагітність, то сказав, щоб йшла робити аборт і навіть дав гроші. Але я не збиралась робити аборт, хотіла народжувати. Не вийшло. Чогось я така затьмарена була і навіть після цього його любила. Через півроку завагітніла знову. Він сказав, що зі мною жити не буде, що від мене відмовляється. Так ми на певний час розійшлися. Я дуже страждала, часто плакала до 7 місяців вагітності, це для мене був великий стрес, – розповідає черкащанка.

Почали жити вони разом лише після дозволу його матері. Коли вона захворіла, то злякалася, що ця хвороба для неї – кінець. Тоді й сказала синові, щоб “одружився” (привів у дім) Оксану. Для ромів вона була “чужою”.

– Тоді почався найстрашніший період у моєму житті. Я була з величеньким животом, мені все боліло, було важко, але я мусила прибирати двоповерховий дім сама, готувати їсти для всієї родини. А це не максимум 5 осіб, як у середньостатистичній, а 13-ть. Попри старання мене постійно сварили, – продовжує дівчина.

Із 7 по 9 місяць вагітності вона майже не спала. Прокидалася о 7-8-ій ранку і до 23-тої прибирала, готувала, прала. Вночі по кілька разів вставала до хворої свекрухи, щоб зробити перев’язку. Через таку напругу знову почалися сварки у родині. До того ж чоловік не працював ніде. Та й не працює досі. Він цілий день міг дивитись телевізор, сидіти в інтернеті чи відпочивати з друзями.

– Я навіть не могла зачинитися із ним у кімнаті, сісти поговорити якусь годинку, бо мене увесь час сварили, що я не працюю. А коли їхня племінниця була вагітна, то їй казали навпаки нічого не робити: “Пошли свою свекруху, у тебе загроза, тобі не можна”. А те, що в мене була загроза передчасних пологів, то то нічого, – пригадує Оксана.

Чоловік почав знову її ображати. Він казав: “Оскільки ти вагітна, то я тебе не буду дуже сильно бити”. Останньою краплею став день перед пологами. Увечері зчинилася сварка, і чоловік знову підняв на неї руку.

Я стояла з півторамісячною дитиною на руках, а мене била сестра чоловіка

В Оксани народився Іван. За 5 днів, які вони із сином провели у пологовому будинку, провідати їх ніхто не прийшов.

– Чоловік був один раз за 5 днів, постояв під вікном. А мені хотілося, щоб хтось побув поруч. Його рідні телефонували увесь час. Та коли я побачила свого Ваню, то зрозуміла, що не хочу, щоб моя дитина росла у тій сім’ї.  Я не хотіла туди повертатися, але все ж повернулася. Пожили ми разом місяць, і я пішла додому. Він почав дуже сильно мене бити, через його маму, яка не давала спати, в мене зникло молоко. Ваня плакав і прокидався кожної години. Я вдень не сплю, працюю, мене ще й сварять. Звинувачують, що я навмисно провокую сина плакати, щоб потім байдикувати поруч із ним, – говорить дівчина.

Після того, як вона покинула чоловіка вперше, той почав випивати. Оксана зжалілася і повернулася, бо вважала, що причина у тому, що вони покинули його.

– Я навіть ще начебто попросилася, щоб мене повернули. Прожили ми там недовго, близько двох місяців. Історія повторювалася. Мені знову набридли усі необгрунтовані звинувачення, і я сказала чоловікові: “Знову твоя мама після операції йде шось робити, щоб у неї все боліло, а після на мене усі сваряться. Я не можу розірвати, бо тут дитина плаче, а ніхто не хоче з нею сидіти, і в домі треба встигати, бо на мене все це вішають”, – говорить Оксана.

Тоді чоловік зірвався і насварив усіх членів родини. Опісля родичі сварилися на дівчину, почалася бійка в домі. Вона стояла з дитиною на руках, а її била сестра чоловіка.

– Я була в шоці і сказала, що більше сюди не повернусь. Як це так, що мене з маленькою півторамісячною дитиною на руках б’ють. Після цього зібрала свої речі і пішла. Зараз вони мені телефонують, іноді говорять спокійно, іноді чую від них бруд та лайку у свій бік. Та й сама після пережитого перший час не стримувалася. Зараз стала спокійнішою, – зізнається дівчина.

Перший час рідні чоловіка просили віддати дитину їм. Був випадок, коли вони забрали у дівчини сина і почали випихати її із дверей. Тоді вона пригрозила поліцією. Зрештою Ваню їй віддали.

Зараз дівчина живе знову з бабусею. Тут їй спокійніше, у спілкуванні з нею дівчина знаходить підтримку. Тато дівчини з мачухою живуть у сусідньому під’їзді. Спілкування з онуком у них стримане.

– Батьки бачили онука, але ніяких  виявів любові. До нерідного онука більше тягнеться мачуха. Якщо я її прошу про допомогу, то вона ніколи не відмовить. На свята обов’язково приносить йому подарунки, – розповідає Оксана.

Якщо я й вийду знову заміж, то це буде обов’язково віруюча людина

Попри те, що нині дівчина стала мамою, вона ще й вирішила навчатися. Із першою спробою після університету у неї не склалося. Тоді вона вступила у Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького на соціального педагога.

– За навчання треба було платити. У цей період я посварилася із татом, і він відмовився платити за університет. Бабуся казала, що зможе оплачувати навчання. Але мені стало її жаль, вона у такому віці не зобов’язана була мене “тягнути” на своїх плечах. Я сказала, що піду на роботу, а потім знову вступлю. Але за ці 4 роки я так і не поступила, – говорить дівчина.

Зараз вона вже є студенткою австралійського біблійного інституту, філіал якого діє у Черкасах. Обрала собі спеціальність теолога, бо каже, що їй подобається вивчати Слово Боже.

– У ЧНУ я хотіла бути педагогом, бо я дуже любила діток, зараз у мене є син, мені вистачає поки (посміхається). У цей інститут я вступила, бо ще з 6 років ходила у протестантську церкву. Мені дуже подобається вивчати релігію, вона заснована на Біблії. Там нічого зайвого: нічого додати, нічого відняти. Вивчаючи, я намагаюся  робити так, як написано у Писанні Божому, – каже Оксана.

Навчання дівчина відвідує один раз на місяць. У вільний час читає книги, вивчає певну тему і робить реферат. Допомагають, коли потрібно, з дитиною їй бабуся, тьотя та рідні колишнього чоловіка.

Дівчина зізнається, що підсвідомо відчувала, що виходити заміж за чоловіка, який не поділяє її інтересів, не варто було.

– Це складно, коли твій чоловік тебе ображає, не розуміє, не поважає, ходить гуляти, пиячить. Мені тяжко було це сприймати, адже я на інших принципах вихована. Зараз я розумію, що якщо я й вийду знову заміж, то це вже буде один чоловік і назавжди. Це  буде обов’язково віруюча людина. Хоча мені зараз пропонують заміж багато хлопців. Але вони – не віруючі. І хоч у них є автівки, квартири, вони живуть за кордоном, але мені це непотрібно, бо я знаю, чим це все скінчиться, – каже молода мама.

Дівчина розповідає, що їй напророкували молодого хлопця, з яким вона буде щасливою.

– Я молюсь Богу і прошу, якщо ще є такий час, щоб пожити самостійно, нехай мені лишить його зараз. Я себе нині почуваю незалежною. Ми прокидаємося із сином о 10-11-тій. Коли ж я жила зі своїм чоловіком, то мені треба було вставати о 7-мій. Я усе що хочу, те й роблю: прокинулась, їсти приготувала, у квартирі прибрала, пішла читати книгу, поки моя дитина спить. Я не зобов’язана ні перед ким, – каже Оксана.

0 коментарів

Залишити відповідь