«Вогник з'явився, коли сам сів за штурвал»
Черкащанин Влад Жарін про авіацію, фестивалі та подорожі
Кілька років тому сотні світлин Черкас із висоти пташиного польоту облетіли чи не всі найвідоміші пабліки міста. Автор фото – Влад Жарін. Можна було лише здогадуватись, де 24-річний хлопець дістав літака, щоб «розсікати» піднебессям.

Однак вже тоді Владислав будував свої амбітні плани – відродити в місті над Дніпром малу авіацію. Сьогодні на рахунку Влада організація трьох фестивалів, власна агенція польотів та сотні подяк від черкащан за можливість піднятися в небо.


Перший раз ще у дитинстві він летів літаком, як не дивно, сидячи у валізі. Зараз вже сам сідає за штурвал. Про польоти над небом і злети над собою, організацію фестів, подорожі та майбутнє малої авіації в Черкасах Владислав поділився у відвертій розмові.
- Відкриваючи твою сторінку у «Фейсбуці», складається перше враження: «Цей хлопець типовий представник «золотої молоді», тільки літає і подорожує». Знаю, що насправді це не так. Розкажи про себе.

- Батько пішов з родини в 2007 році, мама загинула 4 роки тому. У мене є бабуся, вона у віці, але все ще працює в черкаському онкодиспансері. Тривалий період ми прожили в Росії, свого часу, в кризу 90-х, батьки поїхали на заробітки. Але я черкащанин у 5-му поколінні і цим пишаюся. Черкаси для мене найкрутіше місто, дуже комфортне. Хоча є можливість жити і в Києві, і в Одесі. Наприклад, у столиці мої знайомі заробляють вдвічі більше, але в них і життя вдвічі менше, весь час проводять в пробках.

Дуже сумував за рідним містом, коли був у Росії. Там жив при -50, -40 градусів у Якутії, коли проїжджав дамбу - навертались сльози, бо скучав за Черкасами.

Вчився в Інституті банківської справи, після цього потрапив на практику на той час до найпрестижнішого банку по корпоративному бізнесу. Завдяки цій роботі навчився кредитувати одні з найбільших підприємств Черкас. У банку працюю і досі.

Але перша моя робота – вантажник на кондитерській фабриці. Завантажував фури вафель і шоколаду, ящики були по 8 кілограмів, але в одній машині їх 3 тисячі, тоді ці цифри здавалися космічними (посміхається).

Зараз живу сам, гроші заробляю також сам, звичайно, не без допомоги людей, друзів. У нашій країні неможливо заробити гроші, не маючи зв'язків. Всі подорожі - також на зароблені мною гроші. Із другом маємо спільний бізнес із продажу автозапчастин.
- Як працівник банківської справи захопився авіацією?

- Мій дядько був пілотом, до того ж командиром. У дитинстві часто сидів у нього в кабіні, хоча це і заборонено. Катався із 4-ох років, іноді мені дозволяли опускати закрилки, шасі. Тоді ми жили в Росії, куди батьки поїхали на заробітки. Коштів, щоб перелетіти до України, не було, це надто дороге задоволення на той час. Тож дядько вирішив посадити мене у велику валізу, адже його не обшукують. Отаким був мій перший політ у валізі (посміхається). Пізніше, коли перельоти стали доступніші, почав літати, часто у кабіні пілота. Але не вистачало вогнику. А вогник з'явився 5 років тому, коли сам сів за штурвал. Той рік був для мене досить складним і в особистісному, і в фінансовому планах, тому шукав натхнення у польотах.
- Де вчився на пілота? Не відчував страху висоти?

- Я навчався на індивідуальних курсах. В Україні можна отримати ліцензію пілота у фахівця, який має сертифікат та досить високий рейтинг, що дозволяє навчати інших. Такого пілота я знайшов у Кропивницькому. Потім подав документи до Державіаслужби України та склав екзамени. Дуже схоже на отримання водійських прав на авто.

Треба пролетіти 45 годин і пропрацювати 60 годин над теорією. Тоді отримуєш ліцензію PPL (ліцензія приватного пілота, - ред.).

Складного у керуванні літаком нічого немає, на кілька дій більше, ніж при керуванні автомобілем. А висоти ніколи не боявся, чомусь в літаку почуваюсь навіть впевненіше, аніж на даху п'ятиповерхового будинку.
- На яких літаках уже вдалося політати?

- Це літаки малої авіації, в основному 4-місні, одномоторні. Адже для польотів на двохмоторних потрібні додаткові навчання та дозволи. Найчастіше користуюся літаком, який «пробачає» помилки пілота, - «Cessna-172 rg». До речі, ці літаки використовували наркобарони для перевезення кокаїну в США з Колумбії. Якщо літак збити, він може спланувати за рахунок високих крил на воду чи на поле. Таким чином вантаж не псується. Літав на «Piper». Але в основному це мала авіація, у літаку із максимум 4 місцями.
- Розкажи про юридичні моменти. Щоб піднятися в небо над Черкасами, які і від кого необхідні дозволи?

- В першу чергу кожний літак має номер Украероруху – це компанія, яка «завідує» небом України. Тож треба отримати дозвіл від них. Також небо над Черкасами контролюють ракетні війська, яких треба попередити про появу в небі нового об'єкта. Окрім цього літак повинен мати сертифікат на комерційне перевезення пасажирів.

Взагалі над самим містом заборонено польоти і ми цього ніколи не порушували. Хоча часто просять залетіти в центр, але це не можливо. Тому ми оглядові польоти проводимо вздовж Дніпра в бік Хуторів.

- Не думав придбати собі літак?

- З другом неодноразово думали про купівлі, рік-два – і це стане цілком реальним. Тут більша проблема із злітними майданчиками.

- Окрім черкаського аеропорту, де ще на Черкащині можна злетіти?

- Ми пробували літати з Худяків. Але не варто. В першу чергу хочеться жити. Перед таким злетом явно треба написати заповіт і прощатися з друзями (сміється).

- Повернемося до фестивалів малої авіації. Це досить масштабні заходи, адже пілоти злетілися із усієї України і не тільки. Як виникла ідея?

- Тодішній керівник аеропорту знала, що в мене є хобі, - спотинг - це фотографування літаків. Мені подобається це робити. Коли в Черкаси щось прилітало, я прибігав зі своїм об'єктивом і знімав. Оскільки тоді якраз навчався літати, було певне коло спілкування. Директор сказала: поклич друзів-пілотів, спробуємо. Тоді прилетіло 13 літаків. Людей було небагато, просто приходили поцікавитись. Якихось додаткових розваг для глядачів ми не влаштовували.

Це був 2014-ий рік. Пілоти на свій розсуд почали катать людей. Аеропорт ожив, адже перед тим були простої. Мені це стало цікаво. Пройшов певний час, і ми вирішили організувати дійсно фестиваль, запросити черкащан. Знайшли спонсорів, влаштували авіа-шоу, запросили чемпіона по авіаційниих видах спорту, тоді прилетіло 20 літаків і прийшло більше тисячі осіб.

У минулому році був вже 3-ій фестиваль. Прилетіло 36 літаків з майже усіх обласних центрів, із-за кордону, це стало рекордом для таких «сходок» в Україні. У небі одночасно були по 8-9 літаків.
- Що видалося найскладнішим?

- Були і мінуси, не хочу знімати із себе відповідальності за них. Найскладніше було донести в голови батькам, щоб їхні діти не били палками по крилах літаків (посміхається). Деякі літаки довелося огороджувати. Наприклад, «Piper Saratoga» за 2,5 млн дол.
- Розкажи про «покатушки» - так ви з друзями у соцмережах називали оглядові польоти. Рахував, скільки людей завдяки вашій команді побачили Черкаси з висоти пташиного польоту?

- Як тільки розпочали організовувати польоти, утворилися черги. Побачили, що є попит. Взяли один літак, одного пілота. Потім ще і ще. Наприкінці минулого сезону в нас за день проходили по 70 осіб. Перекатали більше тисячі людей. Дітей бійців АТО катали безкоштовно.
- Пригадай якісь цікаві випадки, були якісь неординарні забаганки від замовників?

- Кілька разів робили в небі пропозицію руки та серця. Були такі випадки, коли просили помахати крилом літака, щоб їх на землі біля будинку побачили друзі. І ми махали крилом, нахиляли літак (посміхається).

Було таке, що пасажир виявлявся зі зброєю і не міг пройти на борт, а залишати її не хотів. Пам'ятаю, ми розібрали пістолет, частину я забрав собі, а частину залишилась в пасажира. Були такі, що покатались, їм сподобалось і наступного дня замовляли політ до Одеси.

Були люди, яким ставало погано, ми припиняли політ і поверталися на землю.
- Що запам'яталась найбільше, можливо, подяка від когось?

- Приємне відчуття, що навіть у час кризи зібралося так багато людей. Коли дитина виходить із очима, які світяться і каже: мама, папа - хочу ще раз. Це банально і примітивно, але щирі емоції дитини, яка перший раз у житті політала, - це найкращий подарунок для мене. До речі, найменшим пасажиром була дівчинка двох років.
- Ти знайомий із технічною базою аеропорту, як ти оцінюєш його потужності? Є думки, що черкаський аеропорт не потрібний, адже Київ не так далеко. Були спроби запускати міжнародні рейси. На твою думку, це потрібно Черкасам?

- Не бачу зацікавлених осіб, які хочуть інвестувати чи розвивати аеропорт. На мою думку, сьогодні аеропорт - це та ноша, від якої треба або позбавитись і закрити це питання, або запустити роботу. Щоразу приходить новий директор і обіцяє запустити чартерні рейси. Що вам заважає? Чому такі міста як Хмельницький, Чернівці, Запоріжжя Вінниця приймають літаки? Перспектив немає, як би це песимістично не звучало. Я особисто спілкувався із компаніями Turkish Airlines, літаки цієї компанії до Стамбулу літають звідусюди, навіть з Херсону. Те ж стосується "TPG Agency", які хотіли запустити чартер в Болгарії.

У тебе є мільйон гривень, тобі треба терміново прилетіти в Черкаси. Ти не зможеш цього зробити, бо 90% часу аеропорт закритий.

У малої авіації перспектива, можливо, і є, а от щоб із Черкас літати, наприклад, на відпочинок за кордон, - навряд.

У нас дуже хороша широка злітна смуга, але прикро бачити, коли по міжнародному «Аеропорту-Черкаси» перекотиполе літає. Потенціал колосальний, але можливості використовують на 0, 01%.

Цього року фестивалю малої авіації вже не буде, основною причиною назвемо неможливість домовитись із керівництвом аеропорту.
- Поговоримо про найприємніше - подорожі. Ти встиг побувати у 34 країнах. Яка була першою?

Перший раз ще в дитинстві нелегально побував в Китаї, ми ж тоді жили в Росії, просто перейшли тайгу і все. Банально, як і всі, також побував у Туреччині. В основному надавав перевагу екзотиці, а от у країнах Європи побував лише минулого року. Взяв свою машину, друзів і доїхав аж до Ніцци і Канн. Проїхав Угорщину, Словенію, Словаччину, Італію, Францію, Польщу, Чехію, всюди зупинявся. Найулюбленішими можу назвати Шрі-Ланку, Таїланд, Камбоджу, Об'єднані Арабські Емірати.

Емірати особливо дивують. Народ зумів пісок перетворити в золото, капітал перетворити в інвестиції, адже зараз країна заробляє на туризмі та технологіях.

Чи не в кожній із цих країн брав в оренду літак, повітряну кулю чи вертоліт. Серед найяскравішого – політ над Босфором.

Завжди беру із собою фототехніку, аби зафіксувати такі вражаючі моменти.
- Впевнена, траплялися курйозні випадки під час мандрівок.

- Постійно згадую Камбоджу. Там я поза готелем не зміг купити навіть нормальної їжі, 90 відсотків приміщень - борделі. Коли я запитав, де можна купити маленькі банани, мені показали приміщення, схоже на маркет. Спускаюсь – з обох сторін сидять дівчата приблизно шкільного віку. Зрозумів, що мене зрозуміли неправильно (посміхається). Продаються в основному лише спеції чи напівфабрикати.

Коли перетинав кордон до Камбоджі, побачив чоловіка, який лежав на землі, а над ним літали мухи. Через три дні я повертався, він був вже мертвий. І над ним так само літали мухи, але їх було вдвічі більше.

Люди в цій країні на 60% інваліди. Це наслідки режиму Пол Пота, який заснував рух, відомий під назвою Червоні кхмери. Тоді жорстоко винищували інтелігенцію.

Я розмовляв із гідом, який знав російську, запитав про жаливі наслідки діяльності кхмерів. На що він відповів, що не бачить нічого страшного у цьому режимі. Я зрозумів, що цей чоловік також був учасником. Дивує, як ці люди продовжують жити разом із іншими.

У Камбоджі немає світла, лише на центральних вулицях, де ходять туристи. Зате освітлюють поля, щоб не крали місцеві.

Курйоз трапився на кордоні в Ізраїлі. Я привітав ізраїльтян із мусульманським святом. Бо попередньо був у Єгипті, де святкували курбан-байрам. Там казали вітання, а нам робили знижки. За це вітання мене допитували 3 години прикордонники і змусили відзначатися у відділку поліції раз на добу.

Маю традицію - фотографуватися із поліцейськими в різних країнах світу. В Італії, наприклад, можуть за це оштрафувати.

Цього року збираюсь їздити Іспанією. Подорожувати намагаюсь рази 4 на рік, за що мене ненавидить шеф (посміхається).
Бліц-питання
1
- Коли найбільше в житті хвилювався?

- Коли втратив маму.
2
- Що важливіше: методи чи результат?
- Результат.
3
- На що звертаєш увагу при перегляді чиєїсь сторінки у «Фейсбуці»?
- Звертаю увагу на те, як людина себе описує.
4
- Чого набільше не любиш у жінках?
- Не люблю, коли палять.
5
- Найкраща порада тобі?
- "Влад, не витрачай багато грошей" (посміхається)
6
- Улюблений герой кіно?
- Грінч – викрадач Різдва. Віллі Вонк із фільму «Чарлі і шоколадна фабрика» і «Лемоні Снікет: 33 нещастя».
7
- Найважливіші елементи комфорту?
- Душ і смачна їжа.
8
- Без чого чи без кого не можеш обійтись?
- Без своєї дівчини і друга. Буду банальним. Це люди, які мене підтримують на 100 відсотків.
Автор: Олена Шаповал
сайт "ІнфоМІСТ"