Вночі – програміст, вдень- тато донечок-трійнят. Як черкасець з родиною знайшов другий дім на Кіпрі

Вночі програміст, вдень – батько донечок-трійнят та люблячий чоловік. Максим Васильков із Черкас вже понад три роки  із родиною живе на Кіпрі. Переїзд був не вимушеним. Бажання з’явилося після першої поїздки на відпочинок. Тоді у чоловіка з дружиною виникла розмова: «Класно, коли в когось є бабуся чи дідусь на Кіпрі. І як погано, що в нас немає». – «То давай ними станемо».

«Виявляється, що закордон – це не так вже й далеко»

Чоловік народився у Черкасах. Закінчив школу на Одещині. Потім повернувся у рідне місто та вступив  у технологічний університет, який закінчив із відзнакою. Отримав диплом програміста. Згодом одружився. Працював в офісі однієї великої компанії, потім – в іншій. Коли дружина завагітніла, він почав працювати на сінгапурську фірму.

васильков

– Тут робота віддалена, з дому. Це було класно! Почав працювати за таким графіком якраз у період, коли дружина завагітніла. Я мав допомагати їй з дітьми. А Сінгапур – це переважно нічна робота. У США ранок починається, коли у нас 6-та вечора. Тобто українські програмісти, які працюють на американську компанію, мають роботу у першій половині ночі. А в Сінгапурі – навпаки, у другій половині. Дуже рано прокидатися треба. Тому вдень я вільний для родини, – каже Максим.

Саме вільний графік роботи та любов до мандрівок вплинули на рішення переїхати жити в іншу країну. Усе почалося з подорожей. У 2007 році Максим одружився з Іриною. У медовий місяць вони поїхали вперше за кордон. Тижневий відпочинок у Туреччині сподобався молодятам.

– Виявляється, що закордон – це не так вже й далеко, – посміхається чоловік. – Потім були автобусні тури. Ми не знали, що можна побачити всю Європу дуже дешево. За перший тур на двох, який тривав чотири дні, ми заплатили лише 70 євро. Стільки ж коштувала й віза. Подивилися Польщу, Словаччину та Угорщину. Потім був ще один тур. Літали в Грецію, на Шрі-Ланку.

Чоловік говорить, що фірмі, на яку він працює, однаковісінько, з якого міста планети він виконуватиме роботу. Тому не треба було чекати ніяких відпусток: «Просто береш та й їдеш. Говориш, що сьогодні я цілий день у дорозі, буду тоді-то, зроблю те-то. От так і подивились трохи світу».

«Діти народилися. Ми розуміли, що в Україні стане краще жити десь так років через 50»

Вперше Максим із Іриною поїхали на Кіпр у 2010 році, коли донечкам виповнилося півроку. Це був відпочинок по путівці. Країна молодій родині сподобалася: менталітет дуже схожий, українців багато. «Такий собі недозакордон, як вдома себе почуваєш».

Під час тієї поїздки в Лімасол вони познайомилася у «Фейсбуці» з однією родиною, яка жила в Нікосії.

– Вони запросили нас до себе, розповіли, куди йти і на який автобус сідати. Ми простояли годину, так автобус і не приїхав. Я зателефонував їм. А вони кажуть, що чекайте півгодинки, раптом не буде, то приїдемо вас заберемо. Так і вийшло. У результаті ми потрапили до них в гості пізно ввечері. Заходимо в будинок, а там столи накриті осіб на 10-ть, а нас лише двоє, – сміється Максим. – Запитують, що ми будемо пити. А ми сором’язливо відповідали: «Нічого». Вони нам: «У нас не має такої пляшечки з надписом «Нічого». Ви пробачте, але виберіть щось із того, що ми маємо».

з дружиною

Програміст розповідає, що тоді вони з дружиною вперше побували у нічному традиційному клубі на Кіпрі. Для таких закладів характерне живе виконання грецьких пісень.

– У нас приходиш у клуб, а там «dance- dance». А в них народні традиції живуть у молоді. І вигляд вони (клуби – ред.) мають інший. Застелені столи білими скатертинками, на них стоять корзинки із пелюстками троянд. Виходить співак та виконує грецькою їхні народні пісні, слова яких знають там, напевно, всі. Він рухається зі сцени у зал, між столами. Якщо тобі подобається виконання, то ти обсипаєш його пелюстками, – розповідає Максим.

Така гостинність вразила молоду родину.

пасха

-Діти народилися. Ми розуміли, що в Україні стане краще жити десь так років через 50, а може через сто. А люди стільки не живуть. Навіть діти можуть не встигнути відчути це «краще». От такий оптимістичний настрій був, – іронізує черкащанин. – Тоді у нас сталася така цікава розмова з дружиною: «Класно, коли в когось є бабуся чи дідусь на Кіпрі. А в нас немає». – «То давай ними станемо?»з доньками

Три роки пошуків кращого місця для життя усе ж привели їх знову на Кіпр. Друзі до такого рішення родини Василькових поставилися по-різному. Одні сказали: «Молодці, так і треба», інші ж – відреагували негативно. Зараз контакти з ними родина підтримує. Але з рішенням кількарічної давнини молодої сім’ї ще й досі не всі змирилися, навіть батьки Максима.

Після переїзду на Кіпр нічого не змінилось. Максим працює на ту ж фірму. На Кіпрі, каже, наче вдома.

у церкві

– Це православна країна. Ті ж обряди, традиції. У школах урок починається з молитви. У них шанобливо ставляться до релігії. Це для мене була одна із вагомих причин переїхати на Кіпр. Мені не хотілося їхати у країну, де інша віра, – розповідає чоловік. – До того ж, у нас є діти, а тут дуже люблять малечу. Якщо у нас в Україні люди гостинні, то тут ще гостинніші. Це Схід. Ми здивувалися, як нас тут прийняли.

Приїжджаю я з дітьми на СТО змінити фару. Цукерок дали, фару замінили, грошей не взяли.

Коли заходимо в офіс, а діти кричать, пищать, стрибають, то ніхто нічого не скаже. Навпаки: підійдуть до них, разом з ними пострибають, якщо є якийсь смаколик – пригостять.

Ми жодного разу тут не почули того, що чули в Україні. Виходимо якось із церкви у Червоній Слободі: «І за що ж їх так Бог покарав». Це тобто дітьми.

«Їх де поклав, там і взяв», – про дітей

Бог не покарав, Бог нагородив. Бути батьком трьох донечок – це так чудово, зізнається Максим.

на пляжі з донечками

– Вони біжать усі троє наввипередки, обнімають тебе, ще й з ревнощами, бо ж конкуренція, – посміхається молодий татусь. – Це просто класно…

Максим з дружиною довго не могли потрапити до лікаря: то карантин був, то поїздка на Новий рік у Миколаїв, а потім сесія у Києві. Зрештою про трійню дізналися вже на пристойному терміні вагітності. Каже, що ще до цього знав, що буде трійня.

дружина з донечками та бабуся

–  Живіт був великим, шкіра тоненька на животику. Я намацував три голівки. Так тоді дружині й сказав, що буде трійня. Але вона не повірила, поки на обстеженні не сказали, – пригадує чоловік. – Але з уст лікарів ця звістка спричинила ефект шоку. Але була й радість. Ми сміливі, ми нічого не боялися із самого початку. Місяць тому в одеській родині народилася п’ятірня. Ми з цією родиною контактуємо і нині. Та жінка теж злякалася, коли дізналася. Але чоловік її підтримав: «Будемо народжувати, нікого не будемо вбивати». Нам же ж лікарі свогог часу після обстеження сказали: «Вам редукцію вже пізно робити. Що з вами розмовляти».

У 2010 році Максим став татом.

– Маленькі діти, вони хороші тим, що їх де поклав, там і взяв. Перші півроку я дуже допомагав, поки дружина відновлювалася після операції. Я чергував вночі, годував, підгузки змінював, – пригадує чоловік.

родина

У 2 роки і 10 місяців малеча з батьками вже жила на Кіпрі. Зараз дівчаткам Анні, Марії та Вікторії по 6 років. Вони відвідують англомовний садочок. І вже в цьому році підуть до першого класу. У школі вивчатимуть грецьку.

На Кіпрі лишають ключі в автівці, не зачиняють будинки та готові прихистити незнайомця

Щоб отримати дозвіл на рік для проживання на Кіпрі, потрібно засвідчити свою фінансову спроможність не «просити» у держави грошей на життя.

Із житлом проблем в родини теж не виникало. Адже на Кіпрі одні з найдешевших цін на оренду у всій Європі. Якщо порівнювати з Німеччиною. То тут будиночок на березі моря обійдеться у три рази дешевше, ніж у Німеччині на окраїні міста.

– Насправді це – секрет. А то понаїжджають, – жартує програміст. – Ну добре, не секрет. Нехай приїжджають, хто захоче. Справа ж не у питанні ціни проживання.

Коли Василькови переїхали на Кіпр за євро по курсу віддавали 11 гривень. Вони були вражені вартістю продуктів харчування. Кілограм свинини, наприклад, тоді на острові коштував 20 гривень. В Україні не було такої ціни.

ціни

– Свіжі овочі тут цілий рік. Ми зараз у селі живемо. Зі свого балкону бачимо, як фермер вирощує ці овочі. В цьому ще одна перевага Кіпру, – додає Максим.

Зараз родина живе у селі. Від будиночка біля моря відмовилися. Адже там забагато туристів та й постійно жити не дуже комфортно: підвищена вологість, взимку холодно.

– Там купа проблем, – резюмує Максим. – Усі ж місцеві тримаються на відстані не менше 1,5 кілометра від моря.

Одна з причин, чому вони обрали Кіпр, а не Грецію, це те, що острів був колишньою англійською колонією.

– Особливо населення, яке до 70-их років навчалося – знає англійську мову ідеально. Її викладали у школі і люди вільно нею володіють. Знайти людину тут, яка не знає англійської, тяжко. Я може особи дві зустрів за ці три роки. Навіть поїдьте десь в село у горах, хоч куди… там тобі все-одно дадуть відповідь англійською, – каже Максим.

На Кіпрі спокійно.

– До 2008 року рівень злочинності був «нижче плінтуса». В’язниці були лише для іноземців. А після вступу у Євросоюз туди приїхали представники інших національностей. Ситуація трішки змінилась, – каже чоловік.

родина2

Та попри це, рівень довіри до людей у жителів Кіпру дуже високий: вони лишають ключі в автівці, не завжди зачиняють будинок та готові прихистити незнайомця. На Кіпрі не знайдеш жодного дитячого будинку чи дому для престарілих.

0 коментарів

Залишити відповідь