«Він просто гепав ногами, як по дивану», – черкащанка, яку жорстоко побив співмешканець, потребує допомоги

26.12.2016, 13:15

Тетяні 37 років. У кінці вересня цього року вона почала жити із чоловіком. Перший місяць стосунки були чудовими. Згодом почалися приниження, сварки та побої. Перші два рази жінка терпіла, мовчала на образи. Востаннє, 17 грудня, коли чоловік втретє почав її лупцювати, втекла з дому. Жінка досі не розуміє, як їй це вдалося. Каже, якби не вирвалася, то, напевно, була б уже не жива.

Цей матеріал ми планували опублікувати пізніше у межах спецпроекту “Ні” – гендерному насильству”, однак з’ясувалося, що після побоїв жінка отримала значні травми. Через тиждень після цього інциденту її госпіталізували. Вона втратила паспорт, не має рідних та потребує коштів на лікування. Тому “ІнфоМІСТ” просить усіх небайдужих допомогти жінці. Що ж сталося з Тетяною?

Автор фото - Ігор Єфімов
Автор фото – Ігор Єфімов

– Це був уже третій випадок, коли він підняв на мене руку. Йому постійно усе не подобалося, він завжди хотів, щоб було тільки по-його. Якщо я зроблю щось не так, не туди щось поставлю чи почну сперечатися, то він замахується на мене або обзивається. Не встигли у мене зійти синяки від попередніх побоїв, як він знову мене почав бити. Бив і руками, і ногами, – з болем пригадує 37-річна жінка.

Як їй вдалося втекти,вона не розуміє. Пригадує лише, як вибігла з будинку і заховалася у кутку.

– Якби він мене тоді знайшов, то, напевно, вбив би. Тоді вже було темно, їхав патруль, поліцейські підсвітили і помітили мене. Я була уся в крові. Вони забрали мене, запитали, що сталося, відвезли у лікарню, щоб зняти побої. Я написала заяву, – розповідає черкащанка.

Із цим чоловіком жінка познайомилася випадково. До цього жила на квартирі у не дуже хороших умовах. Він їй запропонував кращі.

–  Коли познайомилися, то сказав: «Хочеш, пішли до мене». От я й пішла, думала він хороша людина, усе ж таки старший, досвідченіший. Перший місяць було усе добре, а потім почалося, – розповідає постраждала. – Він – дуже жорстока людина. Він і першу дружину бив, і другу дружину бив, і третю, з якою у громадському шлюбі був, теж лупцював. У нього це ніби закладено у крові, він звик до такого життя. Навіть його рідна сестра за людину його не вважає.

Після принижень, образ та побоїв чоловік не просив вибачення, не визнавав свою провину. Він вважав, що так і має бути.

– Це – людина-вбивця. Він бив мене, як мішок із піском. Просто гепав ногами, як по дивану. Я не знаю, як він мене не вбив, – плаче жінка.

Що спровокувало таку жорстокість того дня, жінка не пам’ятає.

– Для нього не треба було причин. Він просто так може побити. Він як не поб’є людину, то вільно не дихає. Він як отой вампір, якщо поб’є когось, особливо жінку, то тоді ходить, посміхається. Не вибачається ніколи, – додає Тетяна.

Чоловік був раніше судимий за вбивства. Жінка не знає, за яких обставин він отримав лише 5 років умовно. У вівторок, після того як вона втекла, він мав йти відмічатися. Про свій злочин та жорстокість із попередніми жінками Тетяні він розповідав особисто.

– Він хизувався цим. Усіх їх називав такими словами… Хіба я про щось думала. Думала, що зміниться, і все буде добре, – каже постраждала.

Через це жінка боїться, що він може розквитатися із нею. Цей чоловік не був винятком у її житті. Каже, били і попередні.

– Кожен піднімав на мене руку, бо я боялася про це говорити, у мене натура така слабка, – ледь стримує сльози жінка. Та цього разу, каже, до такого життя повертатися не хоче.

– Досі серед ночі прокидаюся, коли хтось йде по коридору. Мені здається, що він зараз зайде. Ви уявіть, який у мене страх, – говорить постраждала.

Тетяна народилася на Черкащині, але з 2005 року жила з чоловіком у Дніпродзержинську. Її батьки мешкали у Гельмязеві. Після смерті будинок забрала сільська рада. Тому йти їй нікуди. Нині опіку над нею взяла одна із благодійних організацій: допомагають із житлом, супроводжують у лікарню та відновлюють документи. Поки спілкуватися із людьми їй складно.

– З жінками говорю через силу, до чоловіків лише вітаюся. Мені важко бути з ними поруч. Я відчуваю навіть не страх, а ненависть до них, – говорить жінка.

Відповідальна за роботу центру, де тимчасово поселили Тетяну, Людмила Федорівна пригадує день, коли вперше побачила жінку.

– Таня потрапила до нас у неділю о 6-тій ранку побита і роздягнена. Вона розповіла, що її побив співмешканець. Вона ніч була у міліції. Зазвичай без комісії ми не беремо у центр. Цілий день вирішували, що з нею робити. На вулицю ж людину не викинеш. Зрештою поселили ми її. Через кілька днів вона пройшла комісію із соцпрацівником, – говорить працівниця.

Із нею нині працює психолог. Характеризують її як контактну, спокійну. Поки вона трішки замкнена. Попри стрес та поганий стан здоров’я, жінка намагається допомогати у побуті.

Окрім значного стресу, у жінки виявили посттравматичний плеврит. Це запальне ураження плеври, що супроводжується скупченням рідини у плевральній порожнині і загрожує жінці нагноєнням. У лікарні вона пробуде не менше тижня.

Нині жінка потребує коштів на лікування. Перша сума невелика, за словами лікаря, близько 200-300 гривень. Також їй потрібен власний термометр для постійного контролю.

Попри те, що лікування не дороговартісне, жінці потрібна фінансова підтримка у період відновлення: нині вона не працездатна, жодної державної допомоги не має, адже нині триває процес відновлення її документів.

– Першу суму на лікування ми в організації зібрали серед працівників, оскільки на медичне обслуговування таких випадків ні Центр реінтеграції, ні жоден проект організації не передбачає фінансування. Однак Таня скоро повернеться в Центр, а на власне проживання чи харчування в неї коштів зовсім немає. Всі мешканці ж центру харчуються “вскладчину”, хтось із пенсії дає певну суму, хтось із заробітної платні. Таня ж зараз фактично непрацездатна, адже вона дуже слабка фізично і психологічно, і не може вийти на роботу. Тому зараз важлива саме фінансова допомога або ж допомога у вигляді продуктів харчування, – говорить психолог-фахівець з соціальної роботи ЧБО ЛЖВ «Від серця до серця» Олена Діденко.

 

Тетяна просить небайдужих черкащан про допомогу. Кошти на лікування можна принести:

– у редакцію видання “ІнфоМІСТ” (бул. Шевченка, 242/1, каб. 206. +38 (097) 452 43 64 (0472) 50-11-20);

– у Черкаську благодійну організацію ЛЖВ «Від серця до серця» (вул. Рєпіна, 12/1, 0472 712 254).

Світлана Спасібіна

0 коментарів

Залишити відповідь