Від Холодного Яру до Афону, – як черкащани пройшли маршрутом “Вогонь Волі і Віри” (фото)

05.09.2017, 16:47

На головній вершині Афону у День Успіння Богородиці поруч з прапором монастирської автономної держави черкащани підняли синьо-жовтий прапор, а біля хреста – холодноярський чорний з написом «Воля України…».

Церква – на висоті більше 2000 метрів над рівнем моря, зйомки квадрокоптера – з висоти 400 метрів

Четверо черкащан зустріли головне свято Успіння Богородиці у храмі на скелястій вершині третього виступу Халкідонського півострова — Айон-Оросі в Егейському морі, піднявши синьо-жовтий прапор України поруч з прапором монастирської держави Афон, пише “Козацький край“.

Настоятель чигиринського храму Святих Петра і Павла та холодноярського храму Петра Багатостраждального (Калнишевського) отець Василь Циріль і троє журналістів – Олег Островський, Андрій Кравець та Володимир Гамалиця – завершили сходження на Священну Гору о 6.40 год 28 серпня – у Храмі, де цього ранку зібралося всього півтора десятка паломників з усієї планети.

Учасники походу «Вогонь Волі і Віри» присвятили його 26-й річниці Незалежності України.

– Цей похід став продовженням наших акцій, присвячених вивченню і популяризації української історії та православної віри, – говорить ініціатор походу, головний редактор газети «Козацький край» Олег Островський. – У цьому ж складі 5 років тому, так само до Дня Незалежності наша група здійснила автопохід «Вогонь Волі» довжиною близько 5,5 тисяч кілометрів на Соловецькі острови у Білому морі Росії, де в застінках монастиря втратив життя, але не дух останній кошовий Запорозької Січі Петро Калнишевський, підло ув’язений московським царатом.

Черкащани дві доби піднімалися гірськими стежками до храму на вершині головної скелі півострова, що перебуває під опікою Пресвятої Богородиці. Ночували у келіях скита й монастиря та у старовинній церкві біля підніжжя вершини, харчувалися пісною їжею ченців, а дорогою в гори – горішками і дощовою водою, яка тільки в цій місцині на планеті ніколи не псується і може вживатися сирою.

Учасники походу розповідають: у цій місцевості часто бувають землетруси і сходження каміння з гір – цього вони, на щастя, не застали. Між камінням і у лісах на гірських схилах можна зустріти диких кабанів, шакалів, лисиць, змій і скорпіонів.

У скитах і монастирях Афону черкащани часто зустрічали українців, а у нетрях гори,  у чернецькій келії, збудованій у печері височенної скелі, ніхто не живе вже майже шість десятиліть – відколи скінчився земний шлях того, хто її збудував – Йосипа Ісіхаста. Провідник Руслан Пилипок показав черкащанам український вишитий рушник, прихований у місцевій церкві.

Цікаво, що історія «українського» Афону розпочалася від часів Київського князя Володимира Великого, коли у ХХ столітті в афонському монастирі Есфігмен постригся у ченці уродженець Чернігівщини, майбутній преподобний Антоній Печерський – творець Києво-Печерської Лаври і всього чернецтва на Русі. Мощі Преподобного Антонія досі спочивають у печері Лаври в Києві, де він ніс чернечий подвиг.

За свідченням ченця Атанасія Кальнофойського, зафіксованим у XVII столітті, була спроба перенесення мощей Преподобного Антонія до Москви, але з-під землі в монастирській печері «прорвалися вогонь і вода» – і мощі залишили в Києві.

Першим руським монастирем на Афоні в часи того ж Володимира Великого став Ксилургу, а сучасний Свято-Пантелеймонівський монастир, хоч і є нині російським, та був так само заснований у княжі часи киянами – тож паралельно вживана його назва «Русик» походить від слова «Русь», а не «Росія». У пізніші часи українці-ченці населяли і монастир-фортецю  Ставроникита, діяльність якого фінансово підтримував прославлений на землях України і Литви полководець і політик Середньовіччя Костянтин Острозький.

Ченці родом з України в усі часи були серед найвідоміших на Афоні. Так було з Преподобним Аммонієм, що жив і служив Богові у ХІІІ столітті у афонських монастирях, а спочив під час монголо-татарської навали у Лаврі в Києві. Так прославився чернечими подвигами й Іван Вишенський, великий релігійний та літературний діяч часів Козаччини, чиї твори прирівнюють по значимості до творів Томаса Мора і Еразма Роттердамського. Уродженець Львівщини, Іван Вишенський провів у монастирях Афону більше 40 років і став взірцем для українців наступних поколінь – зокрема, Івана Франка, Агатангела Кримського, Михайла Грушевського, які часто згадували ченця-філософа у своїх творах.

Іллінський козацький скит при афонському монастирі Патократор заснував у ХVIII столітті Паїсій (в миру – Петро) Величковський, уродженець української Полтави. Цікаво, що свій перший постриг у ченці достойник, знаменитий нині серед православних Молдови, Румунії, Греції та України  прийняв під іменем Платон у Свято-Миколаївському Медведівському монастирі, який існував на території сучасного Чигиринського району Черкащини.

Учасники експедиції «Вогонь Волі і Віри» відвідали на Афоні скит «Чорний Вир», нині закинутий і пустуючий. 270 років тому (1747) його заснували козаки-запорожці. Лише нещодавно дослідник з Києва Сергій Шумило відшукав цей скит, заснований одним з нащадків гетьмана Голуба – козацьким бунчуковим товаришем Григорієм Голубенком. У ті часи Афон підтримував тісні контакти зокрема і з козацьким монастирем у Трахтемирові під Каневом – тим самим, діяльність якого відновив і підтримував Оліфер Голуб – козацький гетьман родом зі Стеблева (сучасного Корсунь-Шевченківського району Черкащини), предок Григорія Голубенка з «Чорного Виру».

Сюди надсилав щедрі пожертви останній запорозький кошовий Петро Калнишевський, перша церква імені якого постала після канонізації Калнишевського у Холодному Яру на Черкащині.

Світ тісний, і учасники походу «Вогонь Волі і Віри», щиро вдячні Міжнародному інституту афонської спадщини в Україні та його очільникові Сергієві Шумилу.

0 коментарів

Залишити відповідь