У Золотоноші, в місці «крайнього» переможного бою Першого зимового походу, має бути пам’ятник “Чорним Запорожцям”

17.10.2016, 14:00

Голова Черкаської ОДА Юрій Ткаченко підтримав ідею встановлення у Золотоноші пам’ятника на місці бою, у якому українці здобули блискучу перемогу над московськими більшовиками. Цей бій 15 лютого 1920 року під мурами старовинного Свято-Успенського собору та на кризі річки Золотоношки став фактично крайньою точкою Першого зимового походу. Наступного дня війська Армії УНР отримали наказ покинути Лівобережжя і відвернути на захід – місію переможного походу було виконано…

Збереглися детальні свідчення про цей бій – спогади командира «Чорних Запорожців» полковника Петра Дяченка.

zavantazhennya-16
Полковник Петро Дяченко – автор спогадів, командир переможного бою за Золотоношу

До боїв за Золотоношу «чорношличники» пройшли через всю сучасну Черкащину, звільняючи її міста і села від більшовиків. За три дні до форсування Дніпра штурмом взяли станцію Бобринську і місто Сміла. На станції спільно з полком «мазепинців» захопили 11 більшовицьких залізничних потягів – інтенданту цілого фронту «червоних»! Серед трофеїв «чорні запорожці» мали 60 верхових коней, полкові гармати, рушничні набої, багато одягу та іншої амуніції – 80 возів з трофеями було відправлено на Білозір’я. Майже 250 червоноармійців, взятих у полон в Смілі, привели у Вергуни і вишикували на майдані. Порадивши більше ніколи не попадатися, усіх, окрім комісарів, відпустили на чотири вітри…

Переночувавши в Думанцях, 13 лютого рушили через Худяки до Дніпра. Оскільки Лівобережжя тоді відносилося до Полтавщини, місцеві піджартовували над подолянами – казали, що їм буде тяжко, бо вони не вміють їсти галушки, а на лівому березі не варять мамалигу. Коли ж переходили Дніпро по кризі, стали серйозними і заспівали «Ще не вмерла Україна…»

14 лютого полк «Чорних Запорожців» отримав наказ штурмувати Золотоношу. Для цього «чорношличнгиків» підсилили двома кінними сотнями – імені Петра Сагайдачного та імені Костя Гордієнка.

Наприкінці того ж, 1920 року, він повернувся до рідної Латвії і очолював поліцію одного з повітів на кордоні з Естонію. Після окупації Прибалтики Москвою звинувачений у “антирадянській діяльності” і вбитий окупантами…

Ось як пише про подальші події полковник Петро Дяченко, який керував штурмом Золотоноші: «15 лютого. О 5-й ранку, залишивши в Деньгах табір і частину важких ку­леметів, вирушили на Золотоношу. Вислав 2-гу сотню, аби зайняла станцію та розвідала, які сили в місті. Сотник Божко з чотою і підривним матеріа­лом отримав завдання зірвати залізничний шлях Золотоноша – Пирятин. О годині 7-й ранку полк підійшов до міста. Станція вже в наших руках. Охо­рона разом з комендантом захоплена в полон. Від полонених довідалися, що в місті перебували два відділи особ-ливого призначення – силою до 500 люду, з кулеметами. Гармата стала на позицію біля станції.

3-тя та 4-та сотні під командою поручника Карліса Броже (латвієць – А.К.) пішли слідом у місто на рисях. Решта полку під моєю командою – за ними. Без пострілу курінь Броже в’їхав до міста. Довідавшись, що будинок гімназії (нині це – гімназія ім. С. Скляренка – А.К.) .зайнятий червоними, курінь почав його обстрілювати, але раптом з вікон протилеж­них будинків відповіли пострілами. Курінь почав відходити, залишивши вбитих козаків, що в Чорному полку було ганьбою.

111025761
Стара будівля гімназії в Золотоноші

Я вислав на допомогу 2-гу сотню, решту 1-ї та сотню ім. Са­гайдачного, наказав спішитись і наступати в пішій лаві, аби відбити вбитих. Штаб полку з останнім запасом, а властиво моїми ординарця­ми (12 шабель) та Гордієнківською сотнею (17 шабель), залишився при в’їзді до міста… Спішені сотні відтіснили ворожу піхоту і дійшли до собору (Свято-Успенського – А.К.) В цей час штаб полку заатакувала ворожа піхота силою 50 – 60 багнетів, яка берегами непомітно зайшла в тил і вийшла на неповних 100 м від штабу…»

Золотоніський Свято-Успенський собор, біля якого відбувся вирішальний переможний бій, збудовано 1909 року
У тому бою біля стін собору Петра Дяченко мав коротку «персональну дуель» з командиром червоних – вони вистрілили практично водночас, при цьому комісар загинув, а полковник чорних запорожців отримав поранення.  В цей час підоспіли ординарці Дяченка – під їхніми шаблями більшовики почали втікати через Золотоношку.
Ось як пише про це полковник Дяченко: «На льоду, ковзаючи, почали падати, і я з ординарцями мав можливість зробити показову стрі­лянину по рухомих цілях. Нахабний відділ був перебитий до одного.

Половина міста по річку була в наших руках, а друга – в большевиків. Наступати в пішому ладі, і то в лоб, я не хотів, а в кінному ладі не міг, бо вислані патрулі не могли вишукати переходу через річку, яка розлилась і замерзла. Протримавши свою половину міста до вечора, полк вирушив на­зад у с. Деньги… Полк мав втрати: чотирьох козаків убитими, трьох поранених та 9 поранених коней. Ворог зазнав до 100 чоловік втрат».
Наступного дня, 16 лютого «чорношличники» отримали наказ про поверненя на захід. “Наша армія – писалось у наказі, – перейшла на лівий берег Дніпра, де пробула чотири дні. За цей час ми зайняли Черкаси, Золотоношу і зро­били велику агітаційну роботу. Селянство побачило, що наша армія іс­нує. Після цього армія повинна перекинутись на правий берег Дніпра. Нашій армії знову доведеться відбути великий похід…»

800px-uspens-kyj_sobor_v_misti_zolotonosha
Золотоніський Свято-Успенський собор, біля якого відбувся вирішальний переможний бій, збудовано 1909 року

2012 року, на згадку про українську перемогу благодійна ініціатива «Героїка» вирішила побудувати пам’ятник у Золотоноші. «Всі витрати взяли на себе жертводавці. Депутатів Золотоніської міської ради просили лише про формальний дозвіл, – розповідає очільник «Героїки», співробітник Інституту нацпам’яті України Павло Подобєд. – Однак пропозиція була відхилена ще на етапі розгляду постійними депутатськими комісіями, про що повідомив секретар Золотоніської міської ради пан Заєць. Представників «Героїки» навіть не запросили бути присутніми під час розгляду внесеного ними ж звернення»… До відома: тодішня
Золотоніська міська рада VI скликання з 36 депутатів мала 9 позапартійних, решта належали до таких партій: Батьківщина – 8; Партія регіонів – 7; Фронт Змін – 6; Сильна Україна – 2; КПУ -1; ПППУ – 1; Союз «Чорнобиль-Україна» – 1;  Народна Партія -1.

До слова, у грудні 2012 року це була вже не перша відмова патріотичним ініціативам «Героїки» на контрольованій «регіоналами» Черкащині: кількома днями раніше «за рекомендацією з району» сільська рада у Корсунь-Шевченківському районі, яка ще влітку погодила встановлення пам’ятника воїнам 4-ї Київської дивізії Армії УНР на площі перед сільською радою, раптом вирішила… перенести його на вигін для випасу худоби на околиці села. Звісно, жертводавці, які збиралися власним коштом звести пам’ятник, відмовилися від такої цинічної пропозиції…

Нині на Черкащині – зовсім інший час. За ініціативи голови Черкаської ОДА Юрія Ткаченка у Черкасах зведено монумент Борцям за Волю України усіх часів, у Холодному Яру – пам’ятник сотнику Івану Компанійцю, встановлюються меморіальні дошки на честь інших патріотів. Причому, часто це робиться за ініціативи самих місцевих громад – так як, наприклад, пам’ятник повстанцям отамана Шаповала в Козацькому на Звенигородщині, меморіальні дошки автору слів Гімну України Павлу Чубинському у Млієві на Городищині та творцю морської піхоти УНР Миколі Білінському – у Драбові…

100-річчя від початку Визвольних змагань доби УНР Черкащина зустрічає, повертаючи краю славні імена Героїв, на подвиги яких варто рівнятися сучасним українцям…

Статті від автора

0 коментарів

Залишити відповідь