“Треба брати за руку і водити по усіх кабінетах”. Як у Черкасах “повертають до життя” жінок

“Я його ще за хмарами бачу”. З такої фрази про “сонце” починається наше спілкування із 40-річною Оксаною (ім’я та вік героїні змінено). Жінка не може стримати сліз, коли запитую про те, як вона потрапила у Жіночий кризовий центр, який нині функціонує на території Черкаської благодійної організації Черкаське обласне відділення ВБО «Всеукраїнська Мережа ЛЖВ».  

Уже півроку вона живе у кімнаті, яку в приміщенні організації облаштували для жінок. У центрі підтримали жінку, коли та опинилася у лікарні. За цей час їй нарешті допомогли влаштувати 3-річного сина у санаторій, дали тимчасову прописку та допомогли оформити документи для присвоєння їй групи інвалідності. У Оксани проблеми зі щитовидкою та цукровий діабет.

– Ми на Хуторах орендували квартиру, але умови були жахливими, не можна було тривалий час перебувати там, тим паче з маленьким сином, – розповідає жінка. – Тому я шукала інше житло. Це трапилося навесні. Було вже спекотно. Я невчасно вколола ліки, невчасно поїла, і стало мені зле. На вулиці люди якраз їхали, жінка із сином. Вони підібрали мене, відвезли у медпункт, там викликали швидку і відвезли у лікарню, що в Червоній Слободі.

dsc00075

Вона впала у цукрову кому. В медзакладі Оксана певний час лікувалася, 3-річний Ваня був поруч. Повертатися їй уже не було куди. Від інших вона дізналася, що у Черкасах є кризовий центр. Зрештою жінці не було куди йти, і вона звернулась туди по допомогу. З кінця квітня і донині живе тут.

– Учора малого відвезла в санаторій, – ділиться радістю. – Із цими переїздами у лікарні загубили медичну книжку сина. Ані в садочок, ані в санаторій влаштувати через це не могли. У мене є старший син. Він їздив у лікарню кілька разів, сварився з ними, і таки знайшли. Тепер трішки легше.

У центрі жінці зробили тимчасову прописку. Тепер вона стоїть на обліку у Першій міській лікарні та отримує безкоштовно інсулін. До цього ліки змушена була купувати самотужки. Роботи поки не має.

– Не могла влаштуватись на роботу, бо дитину треба було в якийсь дитячий заклад прилаштувати. До нового року малий буде в санаторії, тому за цей час мені потрібно знайти роботу і житло, – ділиться жінка.

Каже, що налаштована “поборотися” за краще. Засмучена, що процес повернення до нормального, стабільного життя триває так довго. Усе тому, що їй не вистачає коштів завершити розпочаті справи. Вона отримує допомогу на дитину. Із цієї тисячі гривень половину щомісяця витрачає у лабораторії та аптеці.

Зараз жінка подала документи для оформлення інвалідності. Каже, що і цей процес довготривалий.

– На проходження медичної комісії пішло 2,5 місяці. Потім чекала три тижні на ще одні висновки, а тепер уже справа за пенсійним фондом, – розповідає Оксана.

Жінка скута, тяжко знаходить спільну мову з іншими. Із сусідами теж не щастить. Про побут відмовляється говорити:

– Я не хочу про це говорити. Це як дві хазяйки на кухні… У неї по-своєму, у мене по-своєму.

Сльозами закінчується і питання про старшого сина. Каже, що сумує. Зараз він поїхав працювати у Київ, тому з мамою рідко бачиться.

Творчі реабілітаційні заняття у центрі вона відвідує, але за цей час друзів не нажила.

– Зараз взагалі такий час, що дуже мало людей, з якими можна поговорити про все, – каже Оксана.

Називає наше спілкування з Оксаною величезним досягненням адміністратор Жіночого кризового центру Анжеліка Бузовська. Коли жінка потрапила до них, то майже ні з ким не говорила та увесь час проводила у кімнаті із сином.

dsc00085
Анжеліка Бузовська – адміністратор жіночого центру

– У Оксани був такий клубок і скільки вузлів. Треба було спочатку розкрутити його, а потім по одному вузлику розв’язувати, – коротко характеризує ситуацію Оксани адміністратор.

Жінка потрапила у центр в депресії, переконана, що життя скотилося до того, що виходу немає. Тут намагалися вивести її із такого стану поступово.

– Я повторювала їй: “Все буде добре. Усе вдасться. Давай це спробуємо, давай туди підемо”. Вона була зовсім не самостійна.  Треба було брати за руку і водити по всіх кабінетах, – розповідає Анжеліка.

Каже, що через депресію Оксани проблемним став і її маленький син. Він поводив себе невиховано.

dsc00102

– Ти з ним розмовляєш, а він може просто іграшкою в тебе жбурнути. Але з часом став спокійнішим. Йому просто потрібна мама була, щоб обіймала його частіше, цілувала, говорила, що він хороший, – розповідає адміністратор. – А натомість мама за розлитий суп могла його набити. Вона ніби й з першого погляду здається милою людиною, але внутрішня агресія впливала негативно і на дитину,  і на її життя.

У поверненні до нормального психологічного, емоційного стану й полягає суть реабілітації у центрі. Анжела розповідає, що вона проживає із цими жінками кожен день від “А до Я”.

– Людям, у житті яких відбувається хаос, порядок непотрібен. Я ж намагаюсь їм пояснити, що життя триває, треба брати себе у руки, дотримуватись порядку, якогось певного режиму життя та піклуватися про майбутнє своїх дітей, – каже адміністратор.

dsc00098

Деяким жінкам потрібно заново показувати, як застилати постіль, як та куди складати речі, навіщо прибирати. Але найголовніше – приймати допомогу та підтримку задля подолання депресії.

– Зранку, коли я сюди приходжу, то відразу йду до них. Першою справою не перевіряю порядки, а звертаю увагу на їхній настрій. Ми спілкуємося, щоб з’ясувати причини такого стану, а потім уже переходимо до побутових справ, – додає Анжеліка.

Нині у центрі проживають дві жінки та двоє дітей. Одна працює кондуктором, Оксана ж поки роботи не знайшла. У центрі вони живуть безкоштовно. Плату за комуналку частково компенсують прибиранням в офісах.

Жіночий кризовий центр на базі Черкаської благодійної організації Черкаське обласне відділення ВБО «Всеукраїнська Мережа ЛЖВ» запрацював три роки тому. Координатор Жіночого кризового центру Олена Фрідріх розповідає, що це новий напрямок для організації, у межах якого вони взялися за розвиток жіночих програм.

bezymyannyj
Олена Фрідріх, координатор діяльності жіночих програм

– Йдеться і про стаціонарні, коли жінки на базі центру можуть тимчасово проживати, отримувати послуги, яких вони потребують, щоб згодом вийти звідси, – каже Олена. – Просто так на вулиці людина опинитися не може. До цього призводить низка проблем, які вона не в змозі самостійно вирішити. Цей центр ми спочатку створювали для нашої цільової групи – ВІЛ-позитивних жінок, які звільнились із місць позбавлення волі, вживають ін’єкційні наркотики. Також ми відразу розраховували на жінок із дітьми.

Вона зазначає, що у Смілі та Каневі є Центри матері та дитини, але туди дуже складно потрапити. Потрібно зібрати чимало документів, довідок, зробити гору аналізів. Натомість закладу, у який жінка з дитиною, що опинилися через певні обставини на вулиці, могла б потрапити того ж дня – немає.

– Такі центри у Черкасах лише в планах. Міський голова – «за», ніби й програму розробили і приміщення вже пригледіли, але коли це все реалізують – невідомо. Увесь цей час людям потрібна хоч якась мінімальна допомога. Тому цей центр ми створювали на власній ініціативі.

Для цього у офісі благодійної організації звільнили найбільшу кімнату, у якій раніше був тренажерний зал та масажний кабінет. Там власними силами облаштували кімнату та кухню.

dsc00120

dsc00117

dsc00116

– Створення цього центру збіглося із початком революції та війни на Сході. Тому й склалось так, що планували центр для однієї аудиторії, а потреби виявилися більшими в іншої. Тому в нас 80 % із тих мешканців, які були за три роки, становлять жінки-переселенці з дітьми. Паралельно ми продовжували працювати із жінками, які постраждали від насилля, торгівлі людьми, – розповідає координатор.

Цей проект не має фінансової підтримки, усі ці три роки кошти беруть із бюджетів інших програм, які реалізовує ЧБО. Той мінімум витрачають на їжу, засоби гігієни тощо.

– У цьому році нас підтримала міська влада. Спрямували 46 тисяч, які півроку тому мали нам передати. Але поки ми жодної копійки не отримали. Все ще чекаємо, – додає Фрідріх.

В одній кімнаті може одночасно перебувати не більше трьох дорослих і кількох дітей. Тому організація нині просить у влади допомогти з орендою більшого приміщення та його облаштуванням.

dsc00122

dsc00123

dsc00121

У центрі кажуть, що готові активно брати участь у розробці програми щодо створення повноцінного кризового центру для жінок з дітьми, мають мотивацію та бажання, досвід інноваційних діючих програм для соціалізації жінок навіть з найскладніших цільових груп.

– У нас розроблені програми для кожної цільової аудиторії, навчений персонал, ми знаємо, як із цими людьми працювати, як їх супроводжувати, соціалізувати. Річ не в тому, щоб ці люди отримали прихисток. Наша мета зробити так, щоб вони щодня, крок-за-кроком щось робили для того, аби покинути стіни центру та більш-менш повноцінно жити в суспільстві, – каже Олена.

Прийти у центр може будь-яка жінка, якщо вона потребує певної допомоги. За 16 років існування ЛЖВ сформувалася велика база клієнтів. Серед них ті, хто вже не потребує підтримки організації, але «прикипів» до неї, ті, хто потребують допомоги, та нові клієнти. Загалом – це близько 600 осіб.

– Незалежно від проектної діяльності: є проект чи немає, є фінансування чи ні, у нас завжди є можливість за запитом жінок провести ефективну групу взаємодопомоги, групу з психологом. У нас велика база волонтерів, які ніколи не відмовляють у підтримці. У нас часто відбуваються психотерапевтичні заняття у творчому контексті, – розповідає координатор проекту.

dsc00074

dsc00115

Жінки, які звернулися за допомогою у центр, мають можливість узяти участь в програмах, які реалізовують на базі Черкаське обласне відділення ВБО «Всеукраїнська Мережа ЛЖВ».

– Ось буквально у серпні завершився 1,5 річний проект RESPOND за підтримки USAID. Це, напевно, найкращий з усіх, які ми реалізовували за час існування організації. Його мета – формування економічної самостійності ВІЛ-позитивних жінок з дітками від 0 до 6 років. Це тримісячна програма «Майстерня можливостей». У її межах жінки мали відвідати 12 структурованих групових занять. На кожному з них відпрацьовували різні теми, які стосувалися багатьох сфер життя, – розповідає Олена Фрідріх.

Для кожної жінки в межах проекту була унікальна можливість здобути професію або розпочати власну справу. Тобто організація оплачувала курси, які жінка обирала, та йшла навчатись або, наприклад, якщо жінка мала професію та досвід роботи кондитером і мала мотивацію та бажання займатись випічкою під замовлення, то була можливість придбати для учасниці проекту якісну духову шафу або інший ресурс, який був потрібен для розвитку невеличкої власної справи.

У межах USAID RESPOND Project 25 жінок отримали професії та 25 жінок отримали необхідні ресурси для розвитку власної справи. На сьогодні 31 жінка працевлаштувалась, решта у пошуках роботи після навчання.

Також нині у центрі реалізовують тримісячну програму з юридичної підтримки жінок-переселенок, яких торкнулась проблема ВІЛ.

zhinky

Ще одна ініціатива ВБО «Позитивні жінки» – реалізація проекту: «Жінки, які живуть з ВІЛ, зміцнюють потенціал, щоб мати свої пріоритети, включені в національні та місцеві стратегії з ВІЛ та СНІД», який впроваджується за підтримки Регіонального офісу ЕЦА ООН-Жінки (Стамбул, Туреччина). Мета проекту – вирішувати нагальні проблеми спільноти ВІЛ-позитивних жінок в Черкаській області шляхом ведення діалогу та переговорів з представниками влади.

 

Кризовий центр для жінок розташований на території Черкаської благодійної організації Черкаське обласне відділення ВБО «Всеукраїнська Мережа ЛЖВ».  

Адреса: вулиця Можайського, 50.

Телефон:0472 321 442

0 коментарів

Залишити відповідь