"Судний день пережили, а далі якось буде".
Як села на Золотоніщині оговтуються від нищівного буревію
Прогноз від обласного гідрометцентру на 1 липня мало чим відрізнявся від прогнозів на попередні дні. Повідомлялося про спеку і «короткочасні грозові дощі у супроводі поривчастого вітру 15-20 метрів за секунду».

Подібні «штормові попередження» вже озвучувалися 21 і 23 червня. Вони безпечно сприймаються людьми, як справа буденна, тим більш в цьому році, коли погода, відверто скажемо, не радує, ще починаючи з весни.

Проте цього разу жителям регіону судилося відчути на собі всю неконтрольовану силу природньої стихії. Тепер жителі Золотоніського району називають ті 15 хвилин після 19-ї години найдовшими хвилинами свого життя, а люди старшого покоління, що вже чимало бачили на своєму віку, не соромлячись, характеризують ту суботу біблійним «судним днем», «кінцем світу» чи то й просто «апокаліпсисом».

Увечері першого липня міні-смерч танком проїхав черкаським лівобережжям, найбільше шкоди наробивши в Золотоніському та Чорнобаївському районах. Десятки будівель залишилися без даху, півсотні людей звернулися за допомогою до лікарів, у перший день майже 200 населених пунктів були знеструмлені, а фермери схопилися за голову, підраховуючи вартість знищеного на полях врожаю.

За попередніми підрахунками, негода завдала області збитків на колосальні 400 мільйонів гривень.

Область не без проблем оговтується від несподіваного катаклізму, а люди сходяться на думці щодо одного: такого Черкащина за свою історію ще не бачила.

Наслідки природного лиха на власні очі спостерігав журналіст видання «ІнфоМІСТ». Він побував на Золотоніщині у Вознесенському та Привітному, які найбільше постраждали від смерчу.
«Дощ пішов, суцільна стіна, а потім град сипонув». Центр села без світла, зате з дахом
- Буквально за хвилину небо затягнуло чорними такими, страшними хмарами, - розповідає зранку 7 липня секретар Вознесенської сільської ради Ганна Макаренко, повертаючи ключ в дверях власного кабінету. – Спочатку дощ пішов, суцільна біла стіна, а потім величезний град сипонув.

Заходячи в кабінет, секретар активно жестикулює: показує розміри граду. Сільрада розташована в центрі Вознесенського. Цю частину села негода «пожаліла». Про бурю тут нагадує лише сухе гілля, розкидане обабіч дороги, кілька зламаних деревин в парку біля приміщення ради і відсутність світла. У ніч з 6 на 7 липня електроенергія з'явилася лише на кількох сільських вуличках, оминувши при цьому будівлю органу місцевого самоврядування.
Парк поблизу сільради
Робочий стіл секретаря засипаний дефектними актами, які протягом тижня складала спеціально створена комісія по обстеженню житлових будинків та господарських споруд. Всього – 124 акти, які в подальшому пройдуть сім кіл бюрократичного пекла, перш ніж (можливо) будуть покриті державними коштами (з процедурою можна ознайомитися ТУТ, – авт.).
- У Вознесенському вулиця Садова найбільше постраждала: там три будинки, де майже повністю зірвано дах, зачепило вулиці Благовісну, Молодіжну та Білиловського. Смерч ішов полем і зачепив ті вулиці, що найближче до поля. У Пальмірі – три приватні будинки постраждали, в багатоквартирних будинках багато зірвано шиферу, вікна також побито. На Канівщині знищено поля, зірвано шифер і паркани, – розповідає Макаренко, що головувала в комісії при сільській раді.

Уточнимо, що Вознесенська сільрада об'єднує 4 населені пункти: селища Пальміра, КанівщИна, хутір Степовий та саме село Вознесенське. Найбільше з перелічених постраждала Канівщина.

- Пошкодження - від 3 шиферин до 90. Наприклад, по Вознесенському і Канівщині комісією підрахована необхідність в 2638 листів шиферу. Рахується лише зірване над житловим приміщенням. Є 17 будинків, де зірвано 40 листів і більше, - каже Макаренко, перебираючи списані синьою ручкою акти.
вулиця Садова
Від діалогу з журналістом її час від часу відволікають працівники сільради, які заходять у кабінет, розповідаючи чергову порцію замальовок із «постапокаліптичного» життя села. Тут можна почути і про крадіжку кабелів, і про стрімкий ріст цін на шифер, і про те, в кого в селі є генератор й де можна хоча б набрати води.

Кажуть: село дуже боляче відходить від негоди. Дехто з жителів навіть встиг звернутися в раду з проханням відшкодувати кошти за знищені на городі огірки.

Близько 9-ї в кабінет заходить сільський голова Олександр Титаренко, з яким вже через хвилину журналіст відправляється в подорож сільськими просторами.

- Максимум ми можемо виділити 125 тисяч. Але нам треба близько 30 тисяч, щоб відновити будинок культури. Теоретично ми можемо поділити між людьми десь 100 тисяч. Спочатку хотіли розподілити тим, в кого пошкодження від 10 шиферин, але в нас вийшло по 20 гривень шиферина. Варто так робити? Думаю, немає сенсу. Вчора говорили про 50 шиферин і більше. Якщо людина малозабезпечена, то від 40. Якщо так, то вийшло 60 гривень за шиферину. По багатоквартирних - інша ситуація. Там, наприклад, якщо порахувати, виходить в середньому 14 шиферин на квартиру, - пояснює дорогою голова.

Ми проїжджаємо центральною вулицею до першого пункту нашої міні-подорожі.
«Шифер із сусіднього будинку пробив паркан».
На околиці села люди відновлюють покрівлю

Першим пунктом нашого призначення стає вулиця Садова, що на околиці Вознесенського. Вона в цьому населеному пункту постраждала найбільше. Кілька будинків по обидві сторони не заасфальтованої дороги світять дерев'яними ребрами того, що до суботи було шиферним дахом.
- Допомоги від сільради ми не ждемо. Нерви на межі. Нам треба 100 листів шиферу, а я боюся і чекаю дощу, - зустрічає господиня першого домоволодіння, яка відволікається від роботи на даху свого будинку. Його буря розкрила майже повністю.

- Чо ви сюди прийшли?! Яка мета вашого візиту?! Публічність? Вона нам не цікава. Бачте, працюємо. Ви не тільки не допомагаєте, а тільки відволікаєте, - не приховує агресії господар домоволодіння, який далі ще кілька разів повторює питання про ціль візиту.

- На жаль, я спілкуватися не можу. Буря? Я ах..єл, бо світу Божого не бачив. Готовий спілкуватися, коли закінчу ремонт, – все ж додає господар, заспокоївшись, через кілька хвилин.

На дахах кількох будинків поряд видніються ще свіжі рубці: власними силами господарі встигли оперативно відновити покрівлю.

- Знесло франтон і повністю відкрило одну сторону, - розказує господар сусіднього будинку. - Шифер впав на веранду. Гараж з однієї сторони знесло. Від сусідки летів шифер аж до нас: ось паркан побило (показує – ред.). Все відновив сам. Це просто жах. Миттю все сталося. Хвилин, може, 3-4. Ніхто на таке не сподівався. Почало «парити», а батько каже, що буде ураган, бо все стало таке сіре. Я тільки думав вийти з хати, а потім дивлюся, все розкриває, летить все…

- А потім град увалив, - додає літній чоловік, який підійшов до подвір'я на розмову, - Такого ще не бачив. Ще й люди ж користуються моментом. Лист шиферу коштує гривень 80, а вони його по 160 продають…
сліди від граду
- Дефіцит шиферу був страшний. Його спочатку «розмели», тільки на 3-й день спрацювали оптовики. Був шифер по 145 за лист, потім підняли до 165, але ось знову зменшили до 145, - пояснює сільський голова.

Ідемо запиленою вулицею до наступного будинку. Біля двору там розмовляють господар з господинею та жінка з велосипедом, яка, як виявилося, живе також на цій же вулиці неподалік.

- Не залишилося ні шиферини! Все знесло! (показує на будинок). В мене 20 шиферин, то я і не вважаю, що то я постраждала. Син приїхав. У 5 годин уже на даху, все зробили, - розповідає жінка. – Як я? Та страшний суд пережили, а далі якось буде (сміється).

Господар запрошує до себе в двір.
- Шиферу не було. Друзі із Києва привезли. 104 шиферини. Знесло дах із фронтоном. Власними силами все. Позичили, будемо думати, чим віддавати, - розповідає чоловік.

- Тривало хвилин 15. Нічого не видно. Паркан витримав. Ось лише сусідський шифер пробив (показує – ред.). Все летіло на город нам. Чи очікуємо на допомогу? Не знаю. Он в Привітному все ще гірше. Ми вирішили не чекати: стіна лопнула ось, не дай Боже, дощ, то ще й стеля впаде. Тому вирішили позичати гроші, - каже господар.

Чоловік, проводячи екскурсію своїм подвір'ям, показує автомобіль та двері будинку, побиті чи градом, чи сусідським шифером.
Вибиті вікна і дерева на будинках: як живуть Пальміра й КанівщИна
Пальміра зустрічає нас оскалом із вибитих вікон в багатоквартирних будинках. У центрі селища – кілька відірваних дорожніх знаків і розпиляні рятувальниками дерева. Сільський голова зупиняється біля Будинку побуту і показує напіврозкритий Будинок культури.
Далі їдемо повз територію колишнього цукрового заводу. У роки СРСР він був одним із найбільших і найпотужніших в країні. Проте в останні роки майновий комплекс повільно помирає в приватних руках і ріже око ржавими залишками металу.

Ще кілька років тому складалося враження, що цехами цього заводу пройшло кілька смерчів, тож тепер після справжньої негоди доволі важко відрізнити руйнування, спричинені за роки людською рукою, від того, що наробила стихія.
Дорогою сільського голову зупиняє місцевий житель. Каже, що комісія неправильно порахувала кількість пошкодженого шиферу на даху його будинку. Чоловік доводить, що йому записали 20 листів замість 40. Голова обіцяє перевірити інформацію.

Ми заїжджаємо на вузькі вулиці Канівщини, населення якої менше двох сотень людей. Високовольтні кабелі посеред дороги і розірвані залізні паркани ніби натякають, що із периферії негоди ми поступово наближаємося до її епіцентру.
Привітне "після війни": в епіцентрі лиха
Селище Привітне до 1985 року входило до складу Вознесенської сільської ради. Саме цей півтисячний населений пункт постраждав від негоди найбільше, опинившись в епіцентрі смерчу.

Відвідувачів до майбутнього шоку розігріває вже сама дорога до селища. Два тижні тому вона була оточена зеленою лісосмугою, від якої після 1-го числа залишилися лише обламані стовбури, що тепер нагадують частокіл. Частину дерев вирвало з корінням. На полі поміж електроопор, які негода порозкидала на десятки метрів, безтурботно пасуться корови.
При в'їзді в населений пункт узбіччя дороги щільно вкрите сумішшю з дерев, електроопор і різного мотлоху.

Крізь закриті вікна і звуки мотору в автомобіль доноситься гуркіт молотків: майже на кожному другому будинку селяни ремонтують дах. Подекуди самотні постаті на будинках виглядають комахами, порівняно з обсягом пошкоджень.
Біля сільської середньої школи І-ІІ ступенів пахне свіжим дошками. Тут розгорнутий місцевий оперативний штаб.

Голова Золотоніської райради Валерій Саранча, який виділяється з-поміж натовпу рожевою теніскою, розповідає, що на порятунок селища з резервного фонду районного бюджету спрямували 700 тисяч гривень.

- Зараз одна з ключових - проблема із електроенергією. Наші РЕМи мають складну ситуацію із виплатою зарплати. Працівники вимагають: якщо їм не заплатять, то вони нічого робити не будуть. Робота відбувається в посиленому режимі. Зрозуміло, що люди вимагають зарплати. Крім того, масштаби енерговитрат надзвичайно великі, - розповідає він журналісту.
Саранча говорить, що депутати Вознесенської сільради мають зібратися на сесію і розподілити кошти із резервного фонду сільського бюджету на потреби тих, чиї будівлі найбільше постраждали в негоду.

- У кого не вистачає коштів із сіл, ми будемо спрямовувати. У Вознесенському збиралася на сесію сільська рада, але вони не змогли розподілити свої 125 тисяч. Наприклад, Кропивна ось розподілила 230 тисяч між своїми жителями. Просять у нас зараз ще 70 тисяч. Є питання – проблема вирішується, але цього насамперед має захотіти місцева влада, - пояснює він.

- Людям, які мають невеликі збитки, 10 чи 15 шиферин, не відшкодовуємо, бо не вистачить грошей з резервного фонду. Відшкодовуємо тим, хто має серйозні руйнування, - розповідає він Олександру Титаренку, який приєднався до розмови. - Більше всього незадоволені люди, у яких втрати відносно малі. У них 5-7 шиферин, а вони тут роблять погоду. А поряд хата впала і там жити не можна...

- Ми порахували, що пошкоджено більше 50 шиферин – це 13 дворищ. І ще вибрали 3 хатки, де в бабусь немає родичів, - додає Титаренко, зазначаючи, що сесія сільради відбудеться в цей же день, тобто 7 липня.

Саранча запрошує проїхати з ним на вулицю Дружби, яка, як він розповідає, зазнала найбільших руйнувань. Як стає зрозуміло буквально за хвилину, саме на цій вулиці буревій особливо розгулявся.
- Коли буде світло? Та, можливо, через місяць, - відповідає Саранча на питання журналіста.

- Але повідомлялося, що електроенергія з'явиться "до кінця тижня". А ви тепер кажете...

- Що я кажу? Я нічого не казав... - парирує голова райради.

Після виходу з автомобіля голова райради опиняється в центрі уваги.
- Гроші, блін, вони дали. І що ті гроші? 15 тисяч… А я і в тисяч 60-70 не вкладуся, - обурюється жінка, в будинку якої буквально під нуль знесло дах.

- Що оце людям робить? Я не знаю, - підхоплює ще одна жінка, яка потім уточнює, що сама живе не тут, а в Пальмірі. – Живу в багатоквартирному будинку. В мене тільки вікна побило, ну то не страшно.

- Тут на рік роботи… Скільки прибирати. Я не знаю… - беземоційно відповідає господиня одного із зруйнованих подвір'їв, з якого вона якраз виносить шматки шиферу.

- Я вас як не побачу оце день, то скучаю, - зізнається Саранчі, який йде вулицею, одна з панянок.

- Ми тут нічого робити зараз не будемо, - звертається один з рятувальників і показує на зруйнований будинок. - Там всередині бджоли. Треба з ними щось зробити...

У цей час до Саранчі телефонують місцеві жителі, очевидно, щось запитуючи про матеріальну допомогу. Той спускає питання по вертикалі, мовляв, приходьте на сесію і розбирайтесь із сільрадою.

На вулиці Дружби теж багато свіжих дошок, але їхній запах тут не відчувається, бо він захований десь глибоко за стовпами пилу. Ця частина селища нагадує післявоєнну руїну.

Назад в сільраду ми їдемо повз "Нібулон", якому теж дісталося від буревію. Один із залізних бункерів вітер протягнув через лісосмугу на залізничну колію, заблокувавши тим самим рух потягу. Об'єкт було зрушено зусиллями спецтехніки, про яку тепер нагадують сліди гусениці на грунті і обабіч дороги. Ці ж сліди дають ще більш стійкі асоціації із післявоєнним часом.
Ще один бункер смерч кинув на паркан підприємства, а третій просто зіжмакав, як папір, на території "Нібулону".

Крізь розламані дерева бункери, які блистять на сонці, нагадують розбиті космічні кораблі із голлівудських фантастичних фільмів...

Тим часом в лісосмузі сільського голову спіймала одна з жителів села. Жінка, яка привела туди пасти корову, запитує, коли їй прийде матеріальна допомога за зірваний із даху шифер.
Постскриптум
Того ж дня по обіді сільська рада зібралася на сесію. Більшістю голосів ухвалено рішення про фінансову допомогу домоволодінням, що постраждали в негоду.

Тим господарям, з будинків яких зірвано 15-21 шиферину (а це 23 особи), буде виплачено по 1 тисячі гривень, 22-39 листів шиферу (11 осіб) – 3 тис. грн, 40-59 шиферин (8 осіб) – 5 тис. грн, 60-79 (3 особи) – 7 тис. грн, 80 і більше шиферин (6 осіб) – 10 тис. 4 малозабезпечені сім'ї, що постраждали від буревію, отримають по 3 тисячі гривень.

Таким чином фінансова допомога від сільради в розмірі майже 190 тисяч гривень охопить 55 сімей.
Автор: Сергій Макаренко
сайт "ІнфоМІСТ"
1 коментарів

Залишити відповідь

  • Ганна с.Вознесенське. Всією сільською радою читали публікацію.Матеріали висвітлені обєктивно.Відчуваємо, що автор не байдужий до того, що побачив на власні очі. Допомагаємо чим можемо. Сподіваємось, що таке лихо більше не повториться. Хочемо підтримати всіх постраждалих, але зробити це не просто. Хто бажає чимось допомогти, просимо звертатись на сайт до автора публікації.