Питання “Для чого?” повисає в повітрі

29.07.2016, 9:17

Сиджу вчора в черзі в одній установі. Поруч дві жіночки розмовляють про свої справи, посміхаючись мені (видно, впізнали). Судячи по змісту – одна з них вчителька.Чиста українська мова із приємними словами типу “чимало”, “забагато”, “неабияк”.

Підходить до черги молодичка із дитиною. Молодичка звертається до малої із неповторним сільським українським акцентом десь з Черкащини :”Падажді доця нємнога, січяс мама узнаєт шо там і як, і пайдьом.”

Потім випитує у черги: “А скажіть, будь ласка, за ким чергу займати?”

Дитя тим часом вмощується на стільчику поряд із жіночками. Дитина мила, білява, з косичками і бантиками.

Вчителька нахиляється до неї і запитує: І как тєбья завут, дєточка?”

Друга жіночка теж звертається до малої: “І кто нам такіє красівиє бантікі павязал?”

Мене пересмикує від дикості ситуації.

Я не витримую і запитую у молодої мами: ” Жіночко, от скажіть, ви ж українка? Ваша рідна мова українська?”

Молодичка: “Так, звичайно.”

Питаю у жіночок – вчительок: “А ви чому раптом перейшли на російську мову?”

Жіночки завмирають і здивовано дивляться одна на одну – до них доходить абсурдність ситуації.

Мама дитини теж задумується.

Питання “Для чого ?” повисає в повітрі.

Всім стає ніяково…

А мені противно.

Сашко Лірник, казкар

Джерело: “Фейсбук

Статті від автора

0 коментарів

Залишити відповідь