«Просто плюшками і зарплатою вже нікого не купиш»
Черкащанин Віктор Євпак про секрети успіху ІТ-бізнесу
31-річний Віктор Євпак – власник однієї з найбільш успішних ІТ-компаній міста Черкаси - eKreative. Він міг стати перекладачем в столиці, закінчивши з відзнакою Київський національний економічний університет, чи успішним юристом за кордоном, маючи за плечима диплом угорського вишу. Та Віктор обрав для себе кар'єру в IT, яку реалізовує в Черкасах.

Секрет успіху ІТ-бізнесу полягає у напористості і вмінні ніколи не здаватись, говорить Віктор Євпак.

Зустрічаємось із ним в офісі eKreative в середмісті Черкас. Щоправда приміщення, в якому працюють програмісти, більше схоже на дім великої родини, з усіма відповідними атрибутами, аніж на робочий офіс. Триповерхову будівлю ІТшники збудували самі – не знайшовши підходящого місця для оренди.
- Розкажи про свою першу роботу.

- Уперше я отримав гроші в 13 років. Це було доларів 60-70. У Черкаси приїхали американці, проводили заняття в таборі з нашими дітьми-сиротами. І я там працював тиждень, перекладав.
- А у сферу ІТ як потрапив?

- Варто почати з того, що коли був малим, узагалі не мав комп'ютера. Це тоді було досить дорогим задоволенням. А мені дуже хотілось, щоб він у мене був. Причому не для того, щоб гратись, а щоб створювати сайти. Зрештою у 2001 році батьки назбирали мені коштів на перший комп'ютер, він був дуже слабенький. І я почав на ньому програмувати.

Але до цього я ще брав курси. У Черкасах була й зараз діє благодійна організація «Hope now» (Надійся тепер). Вони безкоштовно навчали людей азам програмування для web-сайтів. Коли курси закінчились, усі розбіглися, а комп'ютерний клас лишився. І я – єдиний, хто їздив туди все літо велосипедом аж у район Соснівки. Бував там щодня, без їжі, залипав постійно. Вчився сам по підручниках, які знаходив онлайн, виписував собі в зошити мову програмування. Мені дуже подобалось.

Уже у 2003 році в мене був свій сайт Viktory.org, такий собі блог. Я дуже активно його вів під час помаранчевої революції. Багато моїх друзів із Америки читали і дивились його, розуміючи, що я пишу і фотографую події прямо з майдану.

У Києві я теж заробляв гроші перекладом, допомагав одному американцю. Під час помаранчевої революції він давав мені свою камеру, фотоапарат, всіляко підтримував. Я зробив сайт для нього, для його друга. І потім він побачив у мені якийсь талант і сказав: «У мене є друг в Америці, власник ІТ-компанії. Я тобі купив квиток в Америку і відправляю тебе на три місяці на навчання». Ось такий філантроп. Це був дуже класний досвід!

З 2004 року по вечорах я постійно робив сайти і намагався на цьому заробляти гроші. Повернувшись в Україну, я почав працювати в тій американській компанії віддалено.

Які людські якості тебе можуть підкупити: щирість, навіть коли вона є невигідною для людини; альтруїзм, коли людина щось робить, не очікуючи подяки; коли людина має вже певний успіх, але вона цим не хизується, а просто робить, тому що це класно робити; позитивна енергетика – коли я можу від неї заряджатись, коли людина має мрію, не цинічна та не апатична.
- Як щодо компанії eKreative?

- Мій друг заснував eKreative у 2002 році, але у 2007 компанія розпалась. Звідти пішли люди, проекти… Нічого не залишилось. Крім імені, яке нічого не означало і яке ніхто не знав. І він каже: якщо хочеш, eKreative – твій. Я погодився. Покинув докторантуру, повернувся у Черкаси і почав відроджувати eKreative з нуля.

Перші вісім місяців я був сам. Потім подзвонив своєму класному другу в Лондон і переманив звідти в Черкаси. І він тут уже живе шість років, допомагає мені. Потім іще одного такого залучив, він займається маркетингом… Зараз наша команда налічує 90 людей.
- Яку ціль перед собою ставить eKreative?

- Ця ціль була задекларована ще у 2001 році. Перше – створення робочих місць, дати людям можливість професійно розвиватися і заробляти гроші. Друга ціль – генерувати прибуток для благодійної діяльності. Третя – розвиток міста, інфраструктури. І четверта – розвиток ІТ-індустрії як такої.
- Якими стартапами на сьогодні займається eKreative?

- Є стартапи, якими опікується безпосередньо наша компанія, і є ті, які робимо як технічний партнер для інший клієнтів. Дуже багато з них пов'язані з фінансовим ринком, цінними паперами, модою, полегшенням життя в офісі тощо.

Якщо говорити про наші стартапи, то це MapaMagic і Kidslox. MapaMagic – система трекінгу громадського транспорту. Ми її створювали для Черкас. Тут програма діятиме безкоштовно і для жителів міста, і для влади, і для перевізників. Зараз також пропонуємо її й іншим містам як послугу.

Ідея полягає в тому, щоб людина або через мобільний додаток, або на веб-сайті могла знати з точністю до десяти секунд, коли приходить потрібний їм транспортний засіб на потрібну їй зупинку. Це робиться за рахунок встановлених GPS-трекерів, які зв'язані із супутником і нашим сервером.

MapaMagic дозволяє перевізнику бачити в режимі реального часу рух всього його автопарку. Він може дивитись, чи не перевищують швидкості, чи дотримуються норм, скільки вони мають стояти на зупинці, чи йдуть між ними перегони тощо.

Водночас місто має можливість в режимі реального часу як єдина диспетчерська бачити всі транспортні засоби, загальну картину міста. В які райони міста взагалі немає транспорту, де завелике скупчення, чи є на якихось проміжках ускладнення руху тощо.

Kidslox – система батьківського контролю за тим, скільки часу і який контент дитина поглинає за мобільними гаджетами (телефон або планшет). Зараз відбувається «велике переселення» людей зі стаціонарних комп'ютерів до мобільних пристроїв. Насамперед через зручність і високу технологічність останніх. І якщо дорослі можуть себе контролювати самі, то психіка дітей ще не сформована для цього. Раніше єдиною можливістю вирішити цю проблему було фізично забрати в дитини девайс.

Kidslox же дозволяє вирішити цю проблему легше – ми не забираємо пристрій, а виставляємо певні межі, до яких звикає дитина. Програма дозволяє виставити ліміт ігрового часу. Наприклад, 2,5 години, як рекомендують фахівці. Коли час закінчується, девайс закривається, і жоден додаток стає недоступним. Також програма дозволяє блокувати шкідливий контент на всіх браузерах, вмикати дозвіл лише на навчальні додатки, контролювати, які нові додатки встановлює дитина тощо. Зараз ми також розробляємо модуль, який дозволятиме аналізувати поведінку дітей у соцмережах. Це особливо актуально в контексті останніх новин про «синіх китів».

На ринку є близько десяти подібних додатків. Kidslox входить у трійку найпопулярніших. У США ми – на другому місці. Компанія, яка на першому місці, взяла інвестицій на 15 млн доларів, ми ж ніяких коштів не брали і своїми знаннями тут із Черкас конкуруємо із компанією з силіконової долини. Рік тому Kidslox мав 5 тисяч користувачів, а сьогодні – 70 тисяч. І їхня кількість постійно росте.
- eKreative – це найбільша ІТ-компанія Черкас?

- Є дві або три більші. Точно SPD Ukraine і Master of Code Global.
- Чи вважаєте ви їх своїми конкурентами? І чи присутня конкуренція між черкаськими ІТ-компаніями як така?

- Конкуренції за проекти немає, тому що всі поважні ІТ-компанії не роблять жодного проекту в Україні, лише за кордоном. Це пов'язано як з методами ведення бізнесу в нашій країні, так і з фінансовою мотивацією. З іншими компаніями ми товаришуємо.

Раніше були напружені стосунки через кадри, тому що їх дуже мало. Як правило, ІТ-компанія сама «вирощує» працівників. Тому, звісно, коли ти когось ростиш п'ять років і в тебе потім його «забрали» класним і готовим – це дуже боляче. Саме через це серед основних гравців черкаського ринку є так звана джентльменська домовленість – не переманювати кадри.

Звісно, це не означає, що якщо людина почала працювати в одній компанії, то вона – раб на все життя. Є прописана процедура, як людина може перейти з однієї компанії в іншу. Таке теж трапляється.

Є компанії-аутсайдери, які, намагаючись «заткнути дірку», в терміновому порядку когось хантять. Але, як правило, вони себе вже так погано зарекомендували, що ІТшники не йдуть до них, незалежно від того, скільки грошей би вони не давали. Зараз ІТ-спеціалісти дивляться вже не лише на зарплату, а й на команду, на те, що компанія робить, яка місія, які проекти. Тобто вже просто плюшками і зарплатою нікого не купиш.
З якими персонами з минулого хотілося б зустрітись: Мартін Лютер Кінг, Нельсон Мандела, Десмонд Туту. Запитав би у кожного, як їм вдавалось із року в рік не втрачати надію, коли все було проти них, і як їм вдавалось «запалювати» людей.
- Нині всі говорять про популярність галузі ІТ. Дуже багато абітурієнтів здобувають собі цей фах. Водночас ти говориш про брак кадрів. Чому так відбувається?

- Робота в ІТ забирає дуже багато часу. Ти стаєш професіоналом не за місяць, рік чи два. Це треба мати таке розуміння в голові: я буду пробивати стіни незалежно ні від чого. Як правило, 90% часу програміст дивиться на код, думаючи, чому воно не працює. І потім 10% він програмує і намагається вирішити проблему.

Зазвичай хороші кадри не народжуються в університетах. Вони з'являються від великого досвіду роботи в конкретних компаніях. Буває, що людина сама по собі вариться і теж стає фахівцем. Часом я знаходжу таких.

Ще одна проблема – відтік кадрів. Люди їдуть у Львів, наприклад. У цьому місті є програма розвитку міста, в яку мер Садовий заклав дві основні стратегії: туризм і ІТ. І все підпорядковується цьому. Тому по всій Україні люди розуміють, що це цікаве місто з точки зору туризму і зручне для ІТшників. Я дуже хочу, щоб так було в Черкасах. У Львові активно розвивається ІТ-кластер, головна мета якого - залучення людей з інших областей.

- Якими фішками eKreative втримує спеціалістів? Звісно, окрім зарплат. Ми вже говорили, що в ІТ-сфері цього замало.

- Хороша зарплата – це основа. Думаю, твоє питання - до самих працівників. Скажу як лідер. Усі люди кажуть, що їм подобається атмосфера нашої команди. Це як велика сім'я. Ми дуже багато часу, зусиль і грошей витрачаємо на те, щоб будувати і втримувати цю атмосферу. Команда росте, це ускладнює процес. Двічі на рік ми виїжджаємо всією командою і відпочиваємо. Влітку якийсь комплекс знімаємо, взимку – на лижах катаємось.

Але цей корпоративний дух «працює» ще й завдяки тому, яких людей ми обираємо у свою команду. Я особисто наймаю кожну людину, яка приходить до нас. Для мене найголовніший критерій – це людяність, а не її професіоналізм. Навчити людину технічним якостям набагато легше, ніж людським. Тому я надаю перевагу відкритим, добрим і чутливим людям. Якщо людина нахабна, напориста… В нас є такий вислів: «Це людина не нашого типу». Я не кажу, що вона – погана. Вона просто «не наша». І це відчувається одразу.

Я дуже ціную сімейні цінності, а тому жорстко реагую на те, коли приходять і йдуть з роботи працівники. В ІТ є культура, коли люди працюють до 19, 20 години вечора, у вихідні. Навіть є кліше, що програмісти вночі сидять. Я на своєму прикладі пройшов це, набив шишки і тепер кажу: не треба цього робити. Були роки, коли я працював днями й ночами і побачив, як від цього страждала моя сім'я, і я змінився. Тепер я кажу всім своїм працівникам: вечір після 18:00 ми витрачаємо на сім'ю, розваги та відпочинок, ідіть у світ. Але з 9:00 до 18:00 ви маєте віддаватись роботі не на 100, а на всі 150%.

Ми дуже цінуємо, коли в когось народжується сім'я, оплачуємо їм весільну подорож, декретну відпустку протягом перших шести місяців.

Особливо ми ставимось до освіти. Готові оплачувати працівникам участь у тренінгах. Тут політика така: необмежена кількість конференцій за умови виконання всіх завдань. Завжди, коли їду за кордон, намагаюся брати когось із працівників із собою. Хочу, щоб люди бачили, для кого ми працюємо, як живуть ці люди, яка там атмосфера, як вони ведуть свій бізнес.

Дуже багато ми вкладаємо в нас офіс space. Це довгострокова інвестиція, на яку наважуються дуже мало компаній. На жаль, на сьогодні в Черкасах немає жодного офісу, який був би зроблений під ІТшників. Тому ми вирішили не орендувати приміщення, а збудувати своє. Разом з працівниками вирішували, як розмежувати кімнати, як розташувати меблі. І вони відчувають, що це – не мій офіс, а наш. Він відкритий 24/7 і зроблений як будинок.

- У вас зараз уже є одне триповерхове приміщення. І ви поряд зводите ще одне. Бракує місця?

- У перший офіс ми в'їхали у 2014 році. І через два місяці почали добудувати до нього додаткову частину на всі поверхи.

Чесно кажучи, штат не зріс аж настільки. Але я не хочу чекати того часу, коли ми сидітимемо у приміщенні, розрахованому на 60 людей, а нас буде 120. Я планую наперед і вірю, що якщо робити великі дії, то й великі проекти підтягнуться самі по собі.
Улюблена цитата: «Ніколи недооцінюйте, що невелика група розумних і думаючих громадян можуть змінити світ. Саме так в історії і відбувалося»
(с) Маргарет Мід
- Ти вже згадував про залучення у роботу eKreative іноземців. Їх точно неможливо привабити в Україну зарплатою. Як ти їх затягнув у Черкаси?

- Мрією. Це люди, які вже проявили якусь любов і інтерес до України до того, як я їх сюди запросив. Їм уже це було цікаво. Вони були на такій стадії свого життя, що їм хотілось експериментувати. Вони були дуже молоді, після університету. Це просто мрія будувати щось класне в Україні і бути частиною чогось більшого, ніж вони є.
- Часто у суспільстві ІТшників сприймають як замкнуте середовище. Такий собі соціум у соціумі. Чому так?

- Три складові: технічна, ринкова і грошова.

Технічна: сам комп'ютер робить тебе асоціальним. Є такий вислів у психології «шизоїд» - це людина, яка більше спілкується з неживими предметами, ніж живими. Комп'ютер у багатьох аспектах – це зло. Він намагається замінити людське спілкування, дуже багато інформації… Можна безкінечно зависати.

Чому настільки популярна річ соціальні мережі? Від початку в нас закладено бути частиною якоїсь спільноти. Але бути спільнотою реально – це складно, люди бувають різні, під них складно підлаштуватись, на це треба багато часу. У «Фейсбуці» ж клік – ми друзі, клік – щось розповів усім. Написав – і всі побачили. Насправді соціальні мережі роблять нас менш соціальними. Тому перша причина – люди просто замикаються.

Друга – маркетингова. ІТшники відсторонені, тому що вони працюють не з українським ринком, а з іноземним. І чим більше вони з тим ринком працюють, тим більше він їм імпонує, тим більше вони розуміють різницю. Коли людина обіцяє розрахуватись із тобою такого-то числа і робить це, і їй не треба нагадувати про це. Тебе ніхто не кидає. Люди платять податки, платять за «софт»… Вони дуже приємні. Ти захворів – вони ставляться з розумінням. І в них виникає якась ненависть до цього ринку. Тому що іде великий дисонанс.

І третій аспект – вони заробляють більше. Складно знаходити спільні речі, коли в тебе заробітна платня 40 тис. грн і 4 тис. грн. З'являється різне фінансове бачення на проведення вільного часу.

Улюблена книга: Біблія, тому що дає найбільше розуміння і мудрість для щоденних проблем і переживань
- Який вплив державна та міська влада мають на ІТ-сферу?

- Якщо чесно, ІТшники не хочуть мати взагалі нічого спільного зі владою. У нашої спільноти немає жодного досвіду спілкування зі владою, крім негативного. Навіть якщо влада дуже захоче щось давати ІТ, якісь гроші, ІТ-спільнота насторожено скаже «Ні, тільки не чіпайте нас».

Був період, коли влада активно боролася з ІТ. Усі ці обшуки, прослуховування… Було розуміння, що ІТшники заробляють багато грошей, і обурення, що вони не діляться. ІТшники – дуже великі мрійники, пацифісти, не розуміють узагалі, як це можливо: заробити, а потім ділитись із якоюсь структурою, яка просто має вплив у цьому місті, тому що вона сильніша. ІТшники скажуть: ні, ви – не сильніші, тому що ми можемо взяти й поїхати. І ваша сила пішла в нікуди.

Якби місто подивилося, що робить його економічно і фінансово заможнім, ІТ стояло б у перших рядках. Тому що ІТ заробляє за кордоном, а витрачає кошти тут.

Влада може і мусить розвивати ІТ. Усе дуже просто, як у будь-якому стартапі. Ти приходиш і питаєш: який у вас біль, чи може цей біль вирішити щось, що має вплив з державних структур?

Біль ІТшників № 1– це непередбачуваність і адміністрування податкової системи. ІТшники не проти платити податки, такі, як ми зараз платимо, як ФОПи. Але є купа якихось бюрократичних речей. Хотілося б, наприклад, у Приват24 виставити якийсь регулярний платіж, який би не змінювався протягом року. Але в Україні потрібно постійно слідкувати за змінами. Бо податок може змінитись на п'ять гривень, потім якась пеня, і нам виписують штраф… Нащо нас цькувати заради тих п'яти гривень? У мене був такий досвід.

Другий біль – кадри. Потрібно, щоб було велике розуміння того, що ІТшники могли б заробляти більше грошей, які б більше осідали в цьому місті, якби було більше класних спеціалістів. Ніхто не довіряє університетам. Тому ІТшники роблять непритаманну для себе штуку – і створюють власний навчальний заклад GeekHub.

Натомість у державних вишах мали б викладатися ті предмети, які справді потрібні в повсякденному житті програміста. Як це робиться у тому ж Гарварді. Ці лекції є, вони безкоштовні. Але потрібен посил від влади: ми обираємо вектор на розвиток ІТ-культури. І рухатись у цьому напрямку.

І третя річ – головна. Просто будуйте нормальне комфортне місто, де ІТшнику було б цікаво і приємно жити. А не думати про Львів, Київ чи Дніпро… Займайтеся своєю справою, робіть це круто і професійно. Щоб будь-яка людина захотіла бути і жити тут. Тому що ІТшники, на відміну від решти, дуже мобільні, і їх втримати важче.
- Яким є типовий день Віктора Євпака? Чи є якісь особливості планування свого часу?

- Зараз усе набагато більш структуровано, ніж це було раніше. Зараз у мене є діти, і вони дуже сильно вносять корективи у твій час.

Встаю я о 7, ми швидко снідаємо, потім я відводжу дітей у школу та садочок. Сьогодні ми бігли туди, тому що в нас не завелася машина. Прикольно пробіглися (посміхається).

Протягом тижня я виділяю 2-3 дні для занять спортом. На роботу завжди намагаюся приїжджати о 9:00. Якщо запізнююсь, починає гризти совість «Як це я не прийшов вчасно? Я ж маю показувати приклад».

З 13:00 до 14:30 у мене ланч. Останні три роки я не обідаю в офісі. Є така книжка «Ніколи не їжте поодинці». Я її не читав, але фраза запам'яталась. В мене обіди з людьми розплановані на два тижні вперед.

Протягом дня близько години віддаю громадській та політичній діяльності. Зазвичай це відбувається з 17:00 години, але часто доводиться орієнтуватись на слоти інших людей.

Намагаюся ставити крапку в роботі о 18:15, щоб за 15 хвилин доїхати додому і вже о 18:30 сісти з сім'ю за вечерю. Для нас це дуже важливо – вечеряти разом. Моя дружина – британка, так у всьому світі живуть. І вона мене дуже довго привчала до цього. Зараз я вже сам розумію, як це круто, коли ми сідаємо, говоримо, як пройшов наш день.

Потім ми гуляємо з дітьми, інколи до нас приходять гості. Один раз на тиждень ми з дружиною ходимо на побачення. Якщо мені потрібно ще доробити якусь роботу, я роблю це після десятої вечора, коли Керолайн лягає спати. Але останнім часом я так втомлююсь, що сам лягаю спати майже в такий же час або просто щось читаю.
Охарактеризуйте Черкаси трьома словами: Як у пісні Onuka: «Це моє місто, місто великих протиріч…»
- До речі, як ви познайомились із дружиною?

- Це сталось у Будапешті в колі друзів. Вона приїхала туди за два дні до мене. Але це – просто збіг. Вона працювала 10 років у великій нафтовій компанії. У них був великий офіс у Манчестері, який займався логістикою доставки палива по Європі. А потім вони сказали: нам дуже дорого робити цю роботу в Англії, платити англійські зарплати, ми віддаємо по півофісу на Прагу і в Будапешт. Але ви повинні поїхати туди і два роки навчати людей, щоб вони замінили вас. А потім ми вас звільняємо і даємо велику матеріальну компенсацію. Тож вона приїхала в Будапешт, щоб відпрацювати там два роки, а потім – поїхати місіонером в Африку. Ну, а потім вона мене зустріла, і все змінилося…

Тривалий час ми просто дружили, багато спілкувались. У мене був дуже великий бзик: я хотів, щоб моєю дружиною була українка. І другий – вона на сім років старше за мене. Але потім це все втратило значення. Ми почали зустрічатися у кінці 2006 року.
- На скільки їй комфортно жити в Черкасах?

- Повністю Керолайн перебралась у наше місто у 2009-му. Тут їй набагато комфортніше, ніж в Англії.

Крім того, клімат перебиває десь 50% всього! П'ять років її батьки жили на півночі Шотландії. Там народилися наші Микола і Ліза. Коли там сонце – всі собі роблять негласний вихідний, виходять на вулицю і засмагають. Усе літо може бути без сонця. Це дуже депресивно. А тут є виразні чотири сезони. Подобаються зелень, краєвиди, люди. Решта набувається з часом.

Буває, вона першою знайомиться з якимись людьми, а через півроку-рік ми знайомимось і стаємо дуже класними друзями. Але це вона їх знайшла! Вона дуже позитивна, відкрита, тепла людина.
Про що в тебе марно просити: «Тупі гроші» (dumb money). Коли людина приходить, просить грошей, але сама нічого не хоче робити.
- Ти є доволі забезпеченою людиною. Не думав над тим, щоб обрати якесь інше, більш зручне, місто для життя? Можливо, Київ.

- Однозначно ні. Такий шанс у мене є завжди. Але я намагаюсь вимірювати міста не якістю доріг чи інфраструктурою, а якимись духовними цінностями. І, як правило, людям звідси дуже складно знаходити духовний зв'язок з людьми за кордоном.

Київ – принципово ні. Мене верне від цього міста. Я там прожив чотири роки. Мені не подобаються відстані, транспорт, як люди себе ведуть. Там мені б довелось жити у квартирі, бо на будинок би забракло коштів.

На мою думку, Черкаси – просто ідеальне місто. Аеропорт недалеко, дуже близько до Києва. Але менше, спокійніше, річка, ціни набагато менші і можна виховувати дітей.
Автор: Єлєна Щепак
сайт "ІнфоМІСТ"
3 коментарів

Залишити відповідь