Проблеми із трансфером та ейфорія від перемоги. Як черкаські паралімпійці підкорювали Ріо

Сім спортсменів, які брали участь у Паралімпійських іграх у Ріо від Черкащини, нарешті повернулися додому. На їхньому рахунку три нагороди. Золотим призером Паралімпіади з футболу став Богдан Кулинич, а кращим у кульовій стрільбі – Василь Ковальчук. Бронзу здобув у штовханні ядра Роман Данилюк.

Додому спортсмени поверталися у різний час – переважно серед ночі, тому влаштувати таку зустріч, як у Борисполі зі срібним призером Олімпійських ігор Сергієм Кулішем, не вдалося. Але в обласному відділенні Національного олімпійського комітету кажуть, що зберуть усіх олімпійців на засіданні у Черкасах вже цього тижня. До цього часу вони трішки адаптуються та відпочинуть після змагань та дороги.

ЧИТАЙТЕ: “На наших очах роздягали людей”, – Сергій Куліш розповів про закулісся олімпіади в Ріо (інтерв’ю)

“ІнфоМІСТ” вирішив не чекати. Тому сьогодні ми ділимося з вами враженнями, сподіваннями та спогадами наших призерів про Паралімпіаду в Ріо і не тільки.

Богдан Кулинич: “Коли пролунав свисток, то я більше нічого не бачив”

Джерело: Черкаський спорт
На фото – черкаський паралімпієць Богдан Кулинич

Із золотом повернувся до рідних Черкас призер Паралімпіади в Ріо Богдан Кулинич. Він народився 9 січня 1992 року у  Черкасах . Навчався у 22-ій школі. Здобув вищу освіту у ЧДТУ. Технолог-інженер харчової промисловості за фахом. Минулого року вирішив здобути другу вищу освіту у Львівському державному інституті фізичної культури. Там він навчається на тренера .

Після школи Богдан був кандидатом у збірну. З 2012 року провів два збори, а перед олімпіадою у Лондоні побажав хлопцям успіхів і повернувся додому. З 2013 року підписав контракт і є повноцінним гравцем збірної.

24-річний футболіст розповідає, що Паралімпійські ігри подарували йому неймовірні враження.

– Я готувався до них 4,5 роки. Не до кінця віриться, що то є справді золото. Хоча ми їхали туди за перемогою. Наша збірна була і є одним із лідерів світового футболу 7х7. Добре, що все вдалося і справді так вийшло, – розповідає Богдан.

foto-grupove

Хлопець каже, що із 2014 року з підготовкою для паралімпійців-футболістів стало складніше. Адже в Україні була база в Євпаторії. Нині доступу до неї спортсмени не мають. Тренуватися доводиться в різних містах, але там умови не такі, як у Євпаторії, яка вважалася однією з найкращих баз у Європі для підготовки паралімпійців. До того ж вона була центром реабілітації для людей з особливим потребами. Черкасець сподівається, що євпаторійська база незабаром знову працюватиме.

У Ріо спортсмени паралімційці були близько місяця. Вони мали тиждень на акліматизацію. Із 7 вересня почалися змагання. Спортсмен каже, що часу на відпочинок було небагато. Тому найвизначніші, найвідоміші місця намагалися побачити у стиснуті терміни. Каже, що про місто лишилося двояке враження.

– Коли приїжджаєш на Копа-кабану, то справді усе розкішно, захоплює, а коли проїжджаєш фавели (нетрі на околицях міста в Бразилії – ред.), то відчуваєш контраст, – ділиться Богдан. – Я знав, що Ріо вважають одним із найкримінальніших міст світу, нас попереджували, але й без того в олімпійському селищі дбали про охорону на досить пристойному рівні. Коли ми поверталися до селища після тренувань чи ігор, то контроль був, як в аеропорту. Чомусь ще пригадалось, як ми вперше поїхали дивитись стадіон, а там стоять військові у повній амуніції, танк, багато зброї… На такому рівні була безпека. Ходили чутки, що в якоїсь збірної щось там зникло, але нас це не стосувалося, – розповідає паралімпієць.

rio

Під час підготовки до змагань вже у Ріо українську збірну з футболу відвезли тренуватися у зал для волейболу.

– Так склалось, що наш перекладач був зайнятий іншою роботою. І нас автобус повіз не на футбольне поле, а в зал для волейболу. А звідти поїхати на наше місце для тренування не так просто. Ми сказали водієві, щоб він відвіз нас на поле, а він відповідає: «Ні, мені команду треба сюди привезти. Ви маєте грати у волейбол». Ми кажемо: «Ми – футбольна команда», – пригадує Богдан. – Пощастило, що селище було поряд із базою для тренувань із волейболу.

Команда повернулася назад і потім пересіла в інший автобус. Такою видалася поїздка на останнє тренування перед фіналом, каже спортсмен, і додає, що це, напевно, було “на фарт”. Команда зрештою здобула перемогу. Хлопець зізнається, що не пам’ятає, що відчував у момент, коли пролунав фінальний свисток.

– Ми коли приїхали на змагання, то організатори сказали, що незалежно від результату відразу потрібно йти в роздягальню, одягнути парадні костюми і вийти на нагородження. Щоб не було затримки. Коли пролунав свисток, то я більше нічого не бачив. Ейфорія, щастя… Ми в роздягальні кричали, раділи, тренер нас привітав, ми сфотографувалися і пішли на нагородження, – пригадує паралімпієць.

Хлопець зізнається, що не дуже вірить у знаки. Але каже, що серед спортсменів побутує думка, що якщо з лівої ноги вийти на поле або дорогою на розминку не заходити на половину суперника – пощастить. Також розповідає, що до фінального свистка команда не дає коментарів: «Зробили роботу, а потім можна про щось, якщо заслужили, поговорити».

foto-u-rozdyashgalni

У Черкаси футболіст повернувся 22 вересня о 7-мій ранку. Літак приземлився у Борисполі, о другій годині ночі. Ним поверталася найбільша частина медалістів. Їх зустрічав Міністр молоді та спорту Ігор Жданов, голова Комітету ВРУ з питань спорту та просто багато вболівальників.

– Тяжкий переліт. 12 годин летіти з Ріо до Франкфурта. Потім 6 годин чекати наступний рейс. І ще 2,5 години до Борисполя. Потім ця приємна така масова зустріч. Але коли ти стоїш на сцені, тебе вітають, а по ту сторону бачиш рідних, то вже нічого не чуєш. По-перше, виснажений, а по-друге, тобі просто хочеться підійти до рідних, обійняти, забрати сумку і поїхати додому, – пригадує зустріч в аеропорту Богдан.

bogdan

bogdan3

Міністр обіцяв призерам Паралімпіади державні преміальні, які мали перерахувати на їхні картки 22 вересня. Богдан каже, що поки боїться перевіряти баланс картки.

– Спорт для професійних спортсменів – то є робота. І ті, хто кажуть, що ми там насамперед через те, що нам це подобається, улюблена справа і лише потім гроші – я вважаю, що то неправда. У кожного є сім’я, якісь плани на майбутнє, тому матеріальна складова відіграє досить важливу роль. Але чесно, послуга “смс-банкінг” в мене до цієї картки не підключена. А поки я ще боюсь перевіряти її, – посміхається Богдан.

Роман Данилюк: “Поки в Лондоні не встановлю рекорд – не заспокоюсь”

bronza

22 вересня увечері до України повернувся і бронзовий призер Паралімпіади в Ріо у штовханні ядра Роман Данилюк та його тренер Олександр Кисельов. Це був перший олімпійський досвід для обох, розповів у коментарі виданню “ІнфоМІСТ” Олександр Павлович.

– Вперше потрапити на такий захід – це, однозначно, вражає. Це велика відповідальність. Ромині змагання відбувалися у перший день Олімпіади. Ми навіть не встигли влитись у це середовище та акліматизуватись, – пригадує тренер.

У 2015 році Роман Данилюк став чемпіоном та рекордсменом світу зі штовхання ядра. Його результат 16,64 метри так ніхто й не перевершив на Паралімпіаді.

– Після результатів тренувань усі чекали від нього золоту медаль, усі були впевнені у його перемозі. Був великий запас потужності. Ми були на зборах у Конча-Заспі, і ядро летіло на 17,5 метрів зі стрибка. З місця він з легкістю кидав на 16 метрів. І навіть на тренуваннях уже в олімпійському селищі результат становив 16,5. Ми були переконані, що на змаганнях він штовхне за 17 метрів, – розповідає Олександр Кисельов.

На змаганнях Данилюк виступив із результатом 16,64 метра. Усе тому, що спортсмен перенервувався. В день змагань дорога із селища до стадіону замість 40 хвилин тривала близько двох годин. Водій автобуса заблукав, на реєстрацію вони приїхали в останній момент. Потім на спортсмена чекали збори-тренування перед виступом. Зазвичай вони тривають близько півгодини, каже тренер, а цього разу їх протримали утричі довше.

– Він був сам, перенервував і “згорів”. Коли вийшовши на старт, то не показав тих результатів, які мали бути. Одна річ, якби людина була непідготовлена, а коли йому на Олімпійських іграх потрібно було видати тренувальний результат, який ми маємо щодня, і цього було б достатньо для золота, то, звісно, це засмутило і його, і мене, – каже тренер.

Однак додає, що Данилюк – молодий спортсмен – він лише рік у збірній, а тому цю бронзу можна вважати його перемогою. Тренер каже, що причиною такого результату є й те, що у спортсмена немає досвіду міжнародних стартів.

На питання про “спортивні забобони” тренер посміхається.

– Єдиний: треба виходити і реалізовувати себе. Бути психологічно готовим доводити свою перевагу, – каже Олександр Павлович.

Фото спортсмена зі сторінки у "Фейсбук"
Фото спортсмена зі сторінки у “Фейсбук”

Так говорить і Роман Данилюк. Готувався до виступу на Паралімпіаді він у Черкасах та Польщі. Ріо його вразив чудовою природою та бідними районами. Ще й до сьогодні, коли Олімпіада закінчилася, і він вже вдома поруч із рідними, не може заспокоїтися через бронзу.

– Я є рекордсменом світу, ми планували золото. Чому так склалось – я не знаю.  Рік у збірній. Може, хвилювання вплинуло, може, перегорів? Ми ще не говорили про це, – ділиться спортсмен.

За дев’ять місяців призер Паралімпіади Роман Данилюк збирається на Чемпіонат світу у Лондон. До цього часу вони з тренером будуть готуватися у двох видах спорту: штовхання ядра і метання дисків. А також обіцяють брати участь у всіх змаганнях, які будуть відбуватися і серед здорових спортсменів в Україні та накопичувати змагальний досвід, щоб не допустити помилки у Ріо на ЧС.

– Поки в Лондоні не встановлю рекорд, не виграю, то не заспокоюсь, не зупинюсь, – емоційно коментує Данилюк.

Вони дякують Черкаській області, за те, що їх “приютила”. Адже тут вони проходили підготовку до змагань 2015-2016 років. Окрім того, обласна влада подарувала їм диск, ядро та взуття, у якому вони виступали на паралімпіаді.

Василь Ковальчук: “Я, як і будь-який спортсмен, їхав за своїм найкращим результатом”

На фото - Василь Ковальчук Джерело: xsport.ua
На фото – Василь Ковальчук
Джерело: xsport.ua

Із золотом Паралімпійських ігор у Ріо повернувся і член збірної команди країни з кульової стрільби від Черкащини Василь Ковальчук. Для нього це не перша поїздка. Він є чемпіоном Паралімпійських ігор 2012 року у Лондоні.

– Я у захваті від Паралімпійських ігор у Ріо. Дуже хвилювався перед виступами. Вдячний людям, які за мене хвилювались. Я відчував їхню підтримку. Скажу відверто, поки я не побачив нашого Валерія Сушкевича (Президент Національного паралімпійського комітету України – ред.), поки не потиснув йому руку, не мав спокою. Лише після зустрічі я впевнено пішов на стрілецький рубіж, – розповідає Ковальчук.

Він говорить, що організація у Ріо, як і в Лондоні, була на висоті. Зізнається, що спокій та енергію, які допомогли йому вибороти золото, на обох олімпіадах він отримав від Валерія Сушкевича.

– Сталося так, що я перед виступом у Лондоні його теж бачив, так само перед виступом спілкувався. Це дало мені поштовх показати хороший результат. Це людина із зарядом позитивної енергетики. Сказав, що усе буде добре, так і сталось, – додає спортсмен.

Він каже, що олімпійське золото – не лише його заслуга. Над перемогою попрацювали чимало людей, яким він щиро вдячний.

– Я вдячний тим, хто дав мені можливість поїхати на збори перед змаганнями. Також тим людям, яких я навіть не знаю, але які доклали зусиль для того, щоб організувати мені поїздки на Кубок світу та чемпіонати за кордон. Це дуже корисний досвід змагань, адже там атмосфера максимально наближена до тієї, яка панувала на Паралімпіаді, – каже Ковальчук.

Спортсмен розповідає, що, як і будь-хто з учасників, мріяв про перемогу та їхав на Паралімпійські ігри за своїм найкращим результатом. Після вихідних – в тир і готуватись до Чемпіонату України та наступного Кубка світу.

Про нагороди

Паралімпіаду в Ріо назвали найуспішнішою в історії України. Наша збірна стала третьою із результатом у 117 медалей: 41 золота, 37 срібних та 39 бронзових. За такий успіх спортсмени мають отримати, окрім слів вітання та подяки, ще й грошові винагороди.

Так, раніше Міністр молоді та спорту Ігор Жданов повідомляв, що за перше місце паралімпійці отримають  до 40 тисяч доларів США з держбюджету, за 2 місце – до 26, за третє місце – до 18. На “Урядовому порталі” повідомили, що Мінмолодьспорт оперативно виплатить спортсменам призові.

Обласна влада пообіцяла призерам нагороди у розмірі 70, 50 та 30 тисяч гривень за відповідні призові місця.

Директор департаменту організаційного забезпечення Лілія Маліщук запевняє, що міська влада про паралімпійців теж пам’ятає.

– Зараз цим питанням опікується управління спорту і молодіжної політики. Вони узагальнюють інформацію, щоб ми, не дай Боже, нікого не забули і  врахували абсолютно всі заслуги. І ми цього тижня плануємо їх привітати, – сказала Маліщук.

У профільному управлінні виданню “ІнфоМІСТ” запевнили, що нагороджувати паралімпійців будуть, але чим, поки ще не вирішили. Офіційний документ швидше за все з’явиться у вівторок.

0 коментарів

Залишити відповідь