Помаранчева швабра та кулемети. Про які подарунки від Діда Мороза у дитинстві мріяли відомі черкащани

За день до Нового року “ІнфоМІСТ” розповість найяскравіші історії з дитинства відомих черкащан, про улюблені подарунки та “дорослі” побажання Діду Морозу.

Хто мріяв про помаранчеву швабру, кого новорічний подарунок зробив “найкозирнішим” хлопцем у садочку, як презент від Діда Мороза привів у лікарню, а хто встиг “посадити” комплект батарейок, граючись подарунком, до того, як його поклали під ялинку, читайте далі.

“Коли я виріс, то Дідів Морозів у родині просто стало кілька”, – Богдан Кулинич, золотий призер Паралімпіади

З дитинства у родині збереглася традиція дарувати одне одному подарунки: цукерки, футбольні м’ячі, бутси, машинки, тільки вже інших розмірів (посміхається).

Вірив у Діда Мороза, напевно, років до 10-12, а щоб отримати подарунок завжди писав листи, чіпляв їх на вікно, щоб Дід Мороз їх побачив і забрав. А потім написане побажання у листі дивним чином збувалося. І це було приємно.

kulinichЯ вже не пригадаю, коли мені під ялинку поклали перший м’яч, але дуже запам’ятався Новий рік, коли Дід Мороз приніс воротарські рукавиці і нову форму. Це я, певно, вже був у класі п’ятому, тоді якраз із польового гравця став на ворота.

Звичайно, мені, як і всім дітям, хотілося усього побільше. Коли ж Дід Мороз приносив не все загадане, то батьки знаходили правильні слова, щоб пояснити, чому так сталося. Казали: “Комусь той подарунок був потрібніший”. Я все це сприймав.

Зараз уже побажання дорослі. Хотілося б стабільності у країні, щоб закінчилися усі ці труднощі. Як всі дорослі, прошу здоров’я рідним, мрію, щоб усе нормалізувалось, з’явилася впевненість у завтрашньому дні. Як спортсмен мрію у наступному році виграти Чемпіонат світу, бо ж поки нам це ще не вдавалось. Ну і, звісно, щоб обійшлось без травм.

Я маю похресницю і похресника. Вони “зимові”. У похресника 24 грудня був День народження, а у похресниці – 30. Тому так склалось, що подарунки вони отримують на іменини та Різдво. Для хлопчика вже придбав санки, а дівчинці більше подобаються платтячка, тому купую їй гарні речі.

Я і сам люблю подарунки. Кожного Нового року чекаю, що під ялинкою будуть солодощі, як у дитинстві. Це приємно. Коли я виріс, то Дідів Морозів у родині просто стало кілька. Тепер ми потайки кладемо під ялинку одне одному подарунки.

“Я був найкозирнішим хлопцем”,- Олександр Радуцький, секретар Черкаської міської ради

rad1У моєму дитинстві батькам було трішки складно із подарунками. Тоді не було такого вибору, як нині. Я розумів, що подарунки дарує Дід Мороз під ялинку в 1973 році. Тоді мені було два.

Магазини, у яких можна придбати іграшки, називались “Культтовари”. Вони були у нас на вулицях Шкільна і Громова. Ми часто заходили туди із батьками, щоб купити бенгальські вогні та хлопавки на Новий рік. Це була традиція, як і прикрашати новорічне дерево. Батьки завжди купували пухнасту ялинку, ставили її посеред квартири, і ми родиною наряджали цю красуню. Під ялинкою завжди стояли фігурки Снігуроньки та Діда Мороза.

Новий рік ми зазвичай зустрічали вдома. Я пригадую, що увесь час хотів спати та боровся зі сном, щоб побачити, як Дід Мороз покладе подарунки під ялинку. Скільки я себе пам’ятаю, боротьба завершувалася тим, що я засинав, а зранку прокидався і біг до ялинки.

Був у дитинстві і особливий подарунок. У садочку ми дуже любили гратися фігурками індіанців, перших людей, ковбоїв тощо. Коли мені було років 3-5, я попросив у Діда Мороза такий набір. І одного ранку я таки знайшов його під ялинкою. Коли після новорічних свят діти пішли у садочок, то я був найкозирнішим хлопцем, усі бігали навколо мене, я роздав усім фігурки, і ми гралися ними. У Діда Мороза вірив років до 10.

radutskyj

Якби я загадував бажання Діду Морозу, то звучали б вони від Радуцького як політика і громадського діяча та Радуцького – пересічної людини.

Як політик я хотів би, щоб у нас закінчилася війна, щоб ми повернулися до нормального життя, у ті часи, коли люди могли радіти. Щоб усе було добре в країні.

Як Радуцький-людина, я бажаю здоров’я усім дітям. Прошу, щоб вони жили в кращій Україні, в кращому місті, ніж ми.

Я до подарунків ставлюся спокійно, сам дарувати люблю. Доросла донька, яка нині живе у Києві, попросила купити їй куртку на Новий рік. Менший син просить робота, дорослий колекціонує ручки. Але дуже часто доводиться, якщо й меншому дарувати іграшку, то і старшому купувати таку ж, щоб не було “війни” за неї. Мені діти дарують свої малюнки, а дружина – посмішку.

“Зараз я вірю в чудеса, коли поруч кохані люди”, – Тетяна Черевань, черкаська художниця

cherevan

Мене ще з дитинства тягнуло до малювання. І пам’ятаю, що дуже хотіла червоні, покриті лаком, пензлі. Вони були пронумеровані від 1 до 5. Це ж скільки можна ними намалювати (посміхається). Ще й досі маю пристрасть до пензлів. Нещодавно придбала набір пензлів американської фірми, яку створили художники для художників. Їх так приємно тримати в руках.

У Діда Мороза вірять всі дітки. Моєму Михайлику зараз 5 рочків. Він вже отримав дарунок від Святого Миколая. Ми разом писали листа, малювали героя Лего. Але Миколай трохи помилився і Міші довелось роз’яснювати, що діточок багато і вибрати саме такого лего-героя важко старенькому дідусеві.

Щоб я замовила у Діда Мороза… Навіть не знаю, чогось чарівного. Насправді зараз я вірю в чудеса, коли поруч кохані люди.

“У якийсь момент мені набридло бути рибалкою, тоді я захотів стати рибкою”, – Олег Петренко, народний депутат України

petrenko

Найбільше запам’ятався мій перший новорічний подарунок. Мені тоді було рочків три. Подарували мені гру про риболовлю. Там були рибки і дитяча вудочка, на кінці мисини висів магнітик. У носиках рибок були частинки з металу. Так на магнітик їх потрібно було ловити. У якийсь момент мені набридло бути рибалкою, мабуть тоді захотів бути рибкою і запхав у свій дитячий носик ту металеву штучку від рибки. Усе закінчилося лікарнею. Хоч мені лише три було, але в моїй пам’яті закарбувалася ця пригода з новорічним подарунком. А потім завжди у Діда Мороза просив футбольні м’ячі. Якось із дитинства не розлучався із м’ячем.

Листи Діду Морозу не писав, усе відбувалося без ритуалів. Батьки розуміли, що мені подобається, інколи запитували, а потім під ялинкою я знаходив бажане. Мені здається, що я достатньо рано намагався зрозуміти, як насправді працює Всесвіт, тому, напевно, років у 5-6 я вже знав, що Діда Мороза не існує (посміхається).

Як дорослий хлопчик, який вже звик до дорослих чоловічих іграшок, таких, як зброя, все ж таки, мабуть, загадав би Діду Морозу не зброю, якою можна знищити усіх ворогів України, а чарівну паличку, щоб усі окупанти з нашої території перенеслися до себе додому.

Син у нас також не писав листів. Із листуванням із Дідом Морозом у нашій родині не склалося, не було традиції. Йому ми теж купували подарунки залежно від дитячих захоплень. Вже складно згадати, що Дід Мороз дарував сину у ранньому дитинстві, більше пригадуються сучасні запити: телефони, айпади, айподи (посміхається). Зараз син відслужив в армії, повернувся, думаю, що отримає якийсь подарунок для дорослого чоловіка, без преамбули.

Уже друзі запрошують святкувати Новий рік. Це буде точно у Черкасах. Це головна новорічна традиція родини. Не залежно від того, де я працюю, Новий рік завжди зустрічаю вдома. Домівка у мене одна, і вона – в Черкасах.

“У Діда Мороза я вірив, напевно, до 10-12 років точно”, – Юрій Ткаченко, голова Черкаської обласної державної адміністрації

tkachenko

Найяскравіший подарунок від Діда Мороза я отримав у 8 років. Тоді, пригадую, задзвонили у двері, батьки відчинили, а на порозі був Дід Мороз. Він приніс мені спортивну сумку. Взагалі у Діда Мороза я вірив, напевно, до 10-12 років точно.

Зараз я вірю у подарунки, які може підкидати нам життя. І ця віра є головним подарунком. Мені хочеться, щоб швидше завершилася антитерористична операція і запанував мир.

Діти теж замовляють подарунки Діду Морозу. Старший син займається спортом, тому на Новий рік отримає спортивний одяг. А от молодший ще ухвалює рішення.

“Мені й зараз хочеться вірити в Діда Мороза, тільки бажання вже інші, не матеріальні”, – Оксана Циганок, волонтер, керівник БО “Центр допомоги армії”

tsyganok

Не було у дитинстві для мене більшого свята, ніж Новий рік. Ані 8 Березня, ні День народження не могли конкурувати із новорічними святами, які тривають аж цілий місяць. Починалися вони для мене ще з середини грудня, коли вчителі відпускали з уроків готувати новорічний концерт, наряджати ялинку. У повітрі скрізь відчувався новорічний настрій. Вчителі “заплющували очі” на недовчені уроки через репетиції концертів. Потім були новорічні ранки, в старших класах – дискотеки, цукерок досхочу, а потім – канікули. Оце свято було на два тижні.  Це означало 14 днів мультиків, дитячих казок, фільмів.

Очікували новорічної ночі, аби заглянути під ялинку. Маленькій мені Дід Мороз сам подарунки приносив і пам’ятаю, як завмирало серце, коли бігла по подарунок. У старших класах у мене була мрія, нездійсненна і дорога, – магнітофон. І от у 9 класі Дід Мороз назбирав грошей і подарував мені його. Ото радості було. Моїй доньці зараз 18 років. І я дивлюся на неї та розумію, що коли діти мають те, що хочуть, то Діда Мороза не так чекають.

Ми завжди шумно і весело святкували. Готували не тільки чимало страв, а й конкурси, розваги. Але коли почалася війна, перестали зустрічати Новий рік, влаштовувати гуляння на Дні народження, гучні весілля…

В 2014 я зустрічала Новий рік тихенько з донькою (хотіла б зустріти з бійцями в АТО, але вагітність завадила). У 2015 31 грудня у мене теж не було святкового настрою… Десь близько 21 години я з Андрійком, якому було 5 місяців, сіла в машину і поїхала кататись містом. Черкаси світилися новорічними вогнями, тихенько кружляв маленький сніжок. На вулицях було порожньо, всі  готувалися до зустрічі Нового року, майже не було машин, автобусів. І тут по бульвару Шевченка помітила Діда Мороза і Снігуроньку. Я відчинила вікно і питаю: “Ви чому пішки, де ж ваші сани? Може вас підвезти?” – “Підвезіть, якщо можете. Нам ще треба дітей привітати”. От ми з Андрійком возили Діда Мороза і Снігуроньку. Вони були як справжні. Говорили, що дива існують. В них треба тільки вірити. І я повірила.

Коли ми привітали всіх діток, було близько 23 години, я їх запитала, чи могли вони б привітати сім’ю АТОвця, черкаського командира, у якого синові було 2,5 роки. Новорічні герої з радістю погодилися. Ми серед ночі завітали до бійця, який не чекав і сам вже не вірив у дива. Я щаслива була від того, що комусь зробила приємне. Запитую потім у командира: “Ну, як вам Дід Мороз?” Відповідає:”Ой, нам з дружиною так сподобалося! Наче в казці побували…” –  “А малому?” – “А малий не знає, хто це такий…”

За чверть до опівночі ми з Андрійком повернулися додому щасливі, що допомагали Дідові Морозу і Снігуроньці. Ви знаєте, мені й зараз хочеться вірити в Діда Мороза, тільки бажання вже інші, нематеріальні.

“Ще до того, як нам подарували іграшкові кулемети, ми із братом встигли «посадити» по комплекту батарейок”, – Олександр Вельбівець, голова Черкаської обласної ради

velbivets
Важко пригадати, чи вірив у Діда Мороза, але сама ідея і постать, як символ новорічних свят – сприймались із трепетом, а новорічних ранків у дитячому садочку та пізніше в школі очікував із нетерпінням. Добре пам’ятаю, вже у старших групах дитсадка, ми з однолітками чітко впізнавали у переодягненому Дідові Морозі нашу виховательку і її голос, але від того не менш цікаво було готуватись до свята – вчити вірші та ролі до постановок, красти у «діда» посох, водити разом хороводи та отримувати подарунки.

Якось ще напередодні свят батьки нам із братом придбали іграшкові кулемети на ніжках. Та заховали, певно, не надійно, бо ми їх знайшли. Пам’ятаю, що дуже акуратно розкривали ті коробки. І ще до того, як нам їх подарували, ми із братом встигли «посадити» по комплекту батарейок, граючись, доки нікого вдома не було.

Загалом новорічні свята в ті роки сприймались як щось особливе. Ми з нетерпінням чекали зимових канікул, щоб їздити на лижах і санчатах, грати у сніжки та найбільше чекали солодощів і мандарин, які вже тоді були невід’ємними символами новорічних свят.

Цьогоріч донька на Новий рік замовила дві сукні, а дружина – новий ноутбук.

“Мені хотілось колись яскраву дитячу швабру із помаранчевим ворсом”, – Наталя Джуган, директор депертаменту бюджетної політики Черкаської міської ради

dzhugan Для мене Новий рік – це свято дитинства, свято спогадів. Якихось надзвичайних подій на Новий рік не ставалося. Дуже тішив тато, який переодягався у Діда Мороза і роздавав нам подарунки із сестрою. Тоді час був такий, що особливих презентів не було. Пригадую, що дуже мені хотілось колись яскраву дитячу швабру із помаранчевим ворсом, яку побачила у “Дитячому світі”. Мама тоді мені чомусь її тоді не купила. Але я так про неї тоді мрія, хотіла нею прибирати (посміхається).

Пригадую ще один випадок. У той час були модними сапожки-панчохи на високих підборах. Я тоді на нижній поличці заховала їх і сказала: “Мамо, коли я виросту, то тоді мені їх подаруєш”.

У Діда Мороза мені і зараз хочеться вірити. У дитинстві, ще до школи, я вірила, що подарунки приносить Дід Мороз, а коли пішла вчитися, то на Новий рік уже ми чекали переодягненого у новорічного персонажа татка.

Матеріальні подарунки нині для мене не є важливими. Я б побажала здоров’я, миру, спокою, в сім’ї – злагоди, дітям здоров’я і щастя. Це головне.

Новий рік ми святкуємо виключно у колі сім’ї. Вже наступного дня можемо йти в гості до друзів, хрещених… Останні, напевно, 10 років, а може й більше ми святкуємо у колі родини.

“Найбажанішим був Новий рік, коли мама з Москви привезла повну сумку-аерофлот апельсинів”, – Анатолій Бондаренко, міський голова Черкас

Анатолій Бондаренко на відкритті головної ялинки Черкас
Анатолій Бондаренко на відкритті головної ялинки Черкас

Найкращий Новий рік – у дитинстві, коли ялинка. У зрілому віці – коли ти вдома святкуєш із компанією. У той час були скромні подарунки. Цукеркам раділи.

Найбажаніший Новий рік пам’ятаю, коли ще був Радянський Союз, і моя мама була переможницею виставки досягнень народного господарства, злітала в Москву і привезла велику сумку (вона називалась сумка-аерофлот) повну апельсинів (сміється).

Вірив у Діда Мороза до 5-ти років.

Мої діти цьогоріч замовили «Лалалупси». Це така іграшка. Вони постійно в мене їх замовляють. Яких тільки немає вже вдома.

Лалалупс  Джерело: Babadu.ru
Лалалупс
Джерело: Babadu.ru

 

0 коментарів

Залишити відповідь