“Політика завжди містить три крапки в кінці кожної дії”, – новий секретар міськради Ярослав Нищик

Якби не декомунізація, то Ярослав Нищик разом із «свободівцями» позначив би 6 лютого червоним днем календаря. Саме в цей день в Черкаси завітало свято націоналізму, і «трипала» партія отримала все й одразу.

Власне, одним з головних героїв того дня став саме Ярослав. Буквально за півгодини до того, як міський голова вніс його кандидатуру на голосування, Нищик скромно зазначав, що не знає, хто змінить Радуцького в секретарському кріслі. Уже під час самого голосування він не спішив приймати вітання від колег, хоч, мабуть, знав навіть кількість відданих за нього «за».

Не наврочив. Близько полудня 32-річний Нищик вже міг приміряти на себе секретарські регалії, якби вони в місті були.

Ми домовилися про інтерв’ю вже наступного дня, а у четвер завітали до новоспеченого секретаря в кабінет.

Ярослав зручно вмостився у “фартовому” кріслі, що у всіх сенсах дісталося йому “в спадок” від Радуцького, і по-шкільному склав руки перед собою. Під час майже годинної розмови новопризначений посадовець розповів нам про щоденник із компроматом на відомих людей та про першу дорослу політику у своєму житті. Читайте також про те, як мер змінив думку про “Свободу”, що Нищик купить із першої зарплатні та чому ніколи не вдягне краватки.

“Я сам собі талісман”

 – Чи будуть придбані в міськраду портрети Степана Бандери?

– Будуть закуплені за приватний кошт (посміхається).

 – Якщо серйозно, як плануєш змінити інтер’єр в кабінеті секретаря? Вже щось змінив?

– Я навіть не провів тут інвентаризацію. Олександр Романович ще не забирав документи, родинні портрети. У мене за два дні не було особливо часу роздивлятися, якщо чесно, постійно на ногах, постійно якісь наради. Подивимося, що тут залишиться із майна міської ради, а потім вже будемо дивитися: може, тут тільки стільці лишаться (посміхається).

 – Олександр Романович ще не починав звільняти кабінет?

– Вчора телефонував, казав, що забере речі.

 – Може, в тебе є якийсь талісман, який розмістиш насамперед в кабінеті?

– Себе. Сам собі талісман.

 – Ким мріяв бути змалку? Було місце в цих мріях політиці?

– Зовсім малим мріяв бути військовим, класу з 9 вирішив стати вчителем історії. Ні та, ні інша мрія не здійснилася, але принаймні диплом вчителя історії я маю.

 – Політикою цікавився?

– Ну, нічого нуднішого, ніж новини на каналі УТ-1 я в своєму житті не бачив. Потім була програма з Аллою Мазур на 1+1, то стало вже цікавіше дивитися, може, я трохи підріс. Але громадським життям я не цікавився до 1 курсу університету. І почав цікавитися лише з акції голодування у 2005 році у стінах ЧНУ проти ректора Кузьмінського, пов’язаного з фальсифікаціями виборів Президента. Власне, з того часу з громадсько-політичним життям і пов’язав себе.

 – Ти пробував себе в журналістиці. Чому полишив роботу у виданні «Кропива», співзасновником якого ти є?

– Причина одна: у 2014 році я був обраний депутатом Черкаської міської ради. Вважаю, що журналіст має писати об’єктивно про депутатів та політиків, а депутати і політики мають займатися своєю роботою. Поєднання роботи депутата і журналіста – неможливе.

 – Плануєш повернутися колись до публіцистики?

– Я пишу щоденник, де записую найяскравіші враження. Думаю, наприкінці свого життя, десь в років 120, наважусь видати деякі нотатки з нього. Можливо, зрозумію, що і не варто того публікувати.

 – Олександр Радуцький говорить, що колись книгу напише. Може, разом вийдуть мемуари Радуцького та Нищика?

– Це певна проба нічого не забутися. Насправді за 13 років багато черкащан, яких я знав, потрапили у велику політику, стали відомими діячами всеукраїнського рівня, входять в ТОП-рейтинги впливових чоловіків та жінок країни. Про багатьох з них я знаю багато цікавих речей.

 – Багато авторів відомих щоденників якось їх називали. У твого є якась назва?

– Немає. Це блокнот на 600 сторінок, що подарували ще в університеті. Я його років 10 не чіпав.

“Відповідальність за слова і вчинки – це головний авторитет в партії”

 – Розкажи про твій перший політичний досвід.

– Першою моєю партією у 2006 році стала партія «Пора», що була створена на основі кампанії, що виникла під час Помаранчевої революції. Це була молодіжна структура, з якої вийшло багато достойних людей і, на жаль, багато недостойних.

 – Наприклад?

Владислав Каськів очолював на всеукраїнському рівні.

 – А на обласному?

– Очолював, якщо не помиляюся, Павло Карась. На міському рівні – мій добрий друг Сергій Варич, який зараз займається громадською роботою. Були перші мої вибори до міськради у 2006 році. Тоді в нашому списку були такі достойники, як Ольга Айвазовська, Михайло Малінін, Микола Макуха, Наталія Джуган, пан Стадник, – доволі відомі й нині люди. Тоді політичний наш опонент Микола Булатецький щось намудрував із своїм другом Володимиром Олійником, і в ніч перед виборами Анатолія Волошина було знято з кандидатства на міського голову, і «Блок Волошина», куди входила «Пора», був знятий загалом.

 – Потім був УДАР?

– Моєю другою партією був УДАР. У «Порі» нема про що шкодувати, а от досвід УДАРу – це справді був удар. Не хочу говорити про людей, але сама структура – це не політична партія, а школа політичної проституції. Нормальній людині там важко залишатися і варитися в тому середовищі.

 – Цей досвід був позитивним чи негативним для тебе?

– Однозначно позитивно для життєвого досвіду. Я побачив політику такою, як вона є. Коли люди, з якими ти робиш спільну справу, зацікавлені в тому, щоб тебе обманути, обмовити, розпустити про тебе якісь чутки. Ото була перша доросла політика в моєму житті.

 – Як перетнулися твої шляхи із «Свободою»?

– Мої шляхи із «Свободою» перетнулися 2010 року, коли партія проводила один із заходів в місті Черкаси. Мій товариш Ростислав Некрасенко запросив мене на цей марш, і з того часу я відвідував 4-5 заходів «свободівських».

Я довго перебував у стані прихильника партії, але не більше. У 2013 році в.о. керівника обласної організації Юрій Ботнар сказав, що, може, варто переходити із стану прихильника до партійця. У травні 2013 я подав документи, 6 липня 2013 року на обласному комітеті розглянули мої документи і прийняли схвальне рішення.

 – Є хтось в партії, кого ти можеш назвати своїм наставником або найбільшим авторитетом?

У партії – є сувора дисципліна. Відповідальність за слова і вчинки – це головний авторитет в партії. Якщо говорити про людей, що особисто симпатизують своєю життєвою позицією, то це Юрко Сиротюк, Руслан Кошулинський, Андрій Мохник. Якщо говорити про твердість позиції, то, беззаперечно, Олег Тягнибок. Якщо говорити про Черкащину, то глибоко шаную наших досвідчених партійців Юрія Гамалія із Канева і Володимира Салова із Сміли. Це люди, що для мене є прикладом відданості ідеї.

“Партійне товариство переживало, щоб ми не наробили дурниць”

 – Часто говорять, що в політиці немає друзів, а є інтереси. У тебе є друзі серед політиків?

– Дивлячись на міськраду нашу я бачу,  як товаришують депутати, що належать до різних політичних таборів. Дружба – є поза політикою, і не має до неї ніякого відношення.

 – У тебе нібито є непогані стосунки із екс-секретарем Олександром Радуцьким. Чи не вплине ця дружба на твої політичні стосунки з Бондаренком?

– З Олександром Радуцьким так, щоб аж друзями, ми не були ніколи, у нас доволі відчутна вікова різниця. Це були стосунки із досвідченою людиною, від якої я дуже багато всього брав. Стільки цілеспрямованості і стільки здорової хитрості і розуму, як в Олександра Романовича, я небагато в кого бачив. Знайомство з Олександром Романовичем багато мені всього дало.

Фото із сесії 6 лютого

 – Чи не вважаєш, що ваше голосування збоку виглядало, як зрада так званої “групи 22”?

– “Група 22” була створена засіданням того темного виконкому. Ця група діяла на тих питаннях, що стосувалися або забудови Митниці, або нецільового використання коштів, або кадрових призначень. При цьому вона не діяла в інших речах.

– Минулий секретар казав, що в раді немає більшості, бо немає меншості. При цьому більшість була, так звана «група 22»…

– Ти трошки змістив часові рамки. Група 22 сформувалася півроку тому, а слова Романовича про те, що немає більшості – це часи його золотої дружби з Анатолієм Бондаренком, коли група 32 чи 35 існувала (Нищик правий, одну із своїх крилатих фраз Радуцький озвучивще  у грудні 2016 року – ред.)

 – На твою думку, чи можна зараз говорити про «групу 26» (ключові рішення на останній сесії були ухвалені такою кількістю голосів – ред.)? Як довго протримаються такі конфігурації?

– Думаю, будь-яка більшість має схильність до збільшення. Я не думаю, що будь-хто з депутатів, які не входять зараз до цієї більшості, бажають зла місту. Відповідно вони будуть долучатися до процесу бюджетоформування, до земельних рішень, до роботи комунальних підприємств.

 – Чи є якісь домовленості щодо лояльності до «Батьківщини» під час голосування?

– Що мається на увазі «лояльність до Батьківщини»?

 – Чи є, можливо, якийсь перелік питань, де «Свобода» точно голосуватиме так, як «Батьківщина»?

– Подібні питання не обговорювалися. Вирішено, що буде скажімо так, назвемо її «Рада старійшин» з депутатського корпусу, чиновників. Будемо створювати неформальні робочі групи, які будуть опрацьовувати питання.

 – Що мається на увазі «рада старійшин»? Це типу голови фракцій?

– Це умовно я так сказав. Це будуть і профільні заступники міського голови, і депутати, і чиновники. Є визначений законом порядок проходження питання. Розглядає виконком, потім депутатська комісія, потім сесія. Це створює багато публічних дискусій. Ми намагатимемося оці публічні дискусії, які створюють антураж скандальності навколо того чи іншого питання, скандальності якої часто там взагалі немає, так-от, щоб це все вирішувалося в робочому порядку в кабінетах міської ради в робочий час. Таким чином не допускатиметься нагнітання ситуації.

 – Чи є в партії принципові питання, які точно не будуть підтримуватися?

– МАФи однозначно ніхто із «свободівців» не буде голосувати. Ніяких нових кіосків з’являтися не буде. Більше того, ми будемо наполягати, щоб торгові споруди, по яких є чітке розуміння, що вони незаконні, були демонтовані. Є інспекція, є кошти в бюджеті, не вистачає рішень виконкому про здійснення цих демонтажів.

 – То кошти є?

– Вони і в минулому році були в бюджеті, і їх не змогли використати, і в проекті бюджету на 2018 рік такі кошти теж передбачені. І це насправді не такі ж великі кошти, які не можна віднайти.

Які ще можуть бути речі… Не будемо допускати протягування питань, що стосуватимуться забудови набережної чи Соснівки. Треба буде уважно розглядати генеральний план міста, треба буде вивчати зонування детально.

 – Були дискусії щодо такого питання: раніше містобудівна документація голосувалася виконкомом, але після змін це все ухвалюється розчерком від головного архітектора…

– Містобудівні треба повертати на виконавчий комітет.

 – Яким чином на процес в міськраді впливали із Києва? І чи впливали взагалі?

– Питання формування нового виконкому з Києва постійно контролював Андрій Мохник, це входить до його повноважень. Була важка ситуація в раді. Майже кожного дня він спілкувався із Андрієм Кучою та Юрієм Ботнаром про нюанси політичного житті міста. Це так місяців два було.

Старше партійне товариство серйозно переживало, щоб ми, маючи відносно невеликий політичний досвід, не наробили дурниць

 – Загалом наскільки місцевий осередок залежний від центрального офісу партії?

– Жодного разу не було, щоб згори йшов наказ. Будь-яке рішення, що стосується роботи депутатів місцевого осередку – це результат рекомендацій і обговорення. При цьому обговорення не лише з депутатами, а й з місцевими членами партії.

 – Після виборів 2015 року активно циркулювали чутки, що мер не виконав обіцянок, що були дані партії, зокрема щодо муніципальної інспекції та департаменту освіти. Було таке?

– Не було домовленостей по конкретних призначеннях. Були висловлені певні побажання: мовляв, якщо ви бачите нас у своїй команді, то ми хотіли б не тільки руку піднімати на сесії, а й реалізуватись як люди, що можуть відповідати за роботу певних напрямків. Ці побажання були висловлені. Кількість призначень показала, що на той момент Анатолій Васильович був невпевнений у наших можливостях відповідати за ці напрямки…

 – Зараз впевнився?

– Очевидно, підтримка його партією наших кандидатур, свідчить про зміну його поглядів щодо можливостей «свободівців» відповідати за певні дії.

 – Настільки міцним може бути союз між «Батьківщиною» та «Свободою» тепер?

– Зараз є спільна робота і спільна відповідальність.

“Ухвалив рішення: якщо в партії вирішать, що я маю претендувати на посаду секретаря, то я погоджусь”

 – Повернемося до останніх подій. Склалося враження, що партія отримала на сесії більше, ніж хотіла… Є місце кадрового голоду?

– Діана Тяско – керівник секретаріату обласної організації, співорганізатор одного з найбільших всеукраїнських мистецьких фестивалів, організатор низки мистецьких акцій в Черкасах, організатор волонтерських заходів, активний громадський діяч в плані боротьби за захист тварин.

Щодо Олександра Поліщука. Ми хотіли, щоб був представник – учасник бойових дій. Обирали з низки кандидатур. Олександр із числа кандидатів зарекомендував себе на фронті. Ми маємо відгуки про нього від Олега Куцина – його командира. Як депутат Золотоніської міськради – він дисциплінований і відповідальний, крім того, він дисциплінований націоналіст.

 – Ти згадував Гамалія і Салова. Чи не розглядалися їхні кандидатури?

– Юрій Гамалій і Володимир Салов – все ж таки люди у віці. Наприклад, Юрій Гамалій попросив звільнити його від обов’язків керівника Канівської міської організації.

 – Як щодо Сергій Воронова?

– Він працює в департаменті освіти, є депутатом облради. Він справляється із навантаженням, додатково його навантажувати не варто.

 – Юрій Ботнар – також депутат облради, крім того, керівник обласної організації партії. Тепер же вектор його діяльності зміщається в сторону міста. Чи не буде за рахунок цього якихось проблем із роботою в області?

– Думаю, не буде. Юрій – дуже працездатна людина. Мені здається, в нього в добі 25 годин. Він доволі амбітна людина – це також додає годин цій добі. При цьому він має здорове критичне відношення до своїх можливостей. Якщо раптом виникне ситуація, що якийсь із напрямків його роботи наноситиме шкоду чи обласній організації, чи розвитку міста Черкаси, він відмовиться від посади.

 – Відомо, які напрямки куруватимуть заступники від «Свободи»?

– Рішення міського голови про це ще немає.

 – Хто і коли запропонував тобі посаду? Чи розглядалися в партії інші кандидатури?

– Розглядалися кандидатури всіх депутатів Черкаської міськради від «Свободи». Моя кандидатура була погоджена членством партії у вечір перед голосуванням.

 – Ти довго думав над пропозицією?

– Я не можу сказати, що в той момент я довго думав. Задовго до того я розумів, що моя кандидатура може розглядатися. Я для себе ухвалив рішення: якщо в партії вирішать, що я маю претендувати на посаду секретаря, то я погоджусь. Звичайно, були певні сумніви, була якась боязнь.

Фото із сесії 6 лютого

 – Які функції в раді загалом виконує секретар? Які насамперед будеш виконувати ти?

– Треба налагодити роботу депутатського корпусу, оскільки зараз вона трошки розвалена оцим протистоянням, що в раді було. Потрібно розглянути галузеві питання і безліч земельних питань. І бізнес, і приватні особи, які подали документи, вже кілька місяців в підвішеному стані: їхні питання не розглядаються. Люди не розуміють, що робити.

Зрозуміло, треба подбати про прозорість роботи ради. Треба рішення, як налагодити роботу ради таким чином, щоб депутати мали достатньо часу для вивчення тих чи інших питань.

 – Ти згадав про це протистояння всередині ради. Після останнього сесійного засідання можна сказати, що в ньому поставлено крапку?

– Політика завжди містить три крапки в кінці кожної дії.

 – Радуцький називав себе батьком депутатів, ким по відношенню до депутатів бачиш себе ти?

– Депутатом.

 – Бондаренко сказав, що минулий секретар керувався дзвінками із «Гранд Маркету», очевидно натякаючи на зв’язок із бізнесменом Андрієм Бородаєм. Хто керуватиме тобою?

– Мною сьогодні весь день керує секретарство. Будь-яка моя спроба віддалитися хоч на 100 метрів від кабінету, зупиняється дзвінком із приймальні.

“Як керували містом немолоді люди, ми вже бачили. Думаю, кращими за них ми точно зможемо бути”

 – Сьогодні твій другий робочий день…

– По суті перший. Вчора (7 лютого – ред.) я брав відпустку за власний рахунок, бо потрібно зібрати безліч документів: припинити діяльність ФОПу. Довелося їхати до Сміли і здійснити там низку правочинів, потім приїхав до Черкас, щоб збирати документи. От сьогодні (8 лютого – ред.) по суті перший робочий день.

 – Багато встиг прийняти відвідувачів?

– Троє громадян були по депутатському прийомові, зверталися по матеріальну допомогу. Було 3 депутатів, 2 керівники комунальних підприємств, була нарада щодо зимового утримання доріг. Також сьогодні зустріч щодо підприємства «Черкаська служба чистоти».

 – Ти неодноразово писав у соцмережах про маршрутки, був в складі комісії, що вивчала якість перевезень у місті. Яке твоє ставлення до вимог перевізників про підняття вартості проїзду?

– Наразі у нових членів виконавчого комітету не було достатньо часу, щоб ознайомитися з доводами перевізників.

 – У тебе є якась особиста позиція щодо необхідності піднімати вартість проїзду?

– Потрібно вивчати питання. Я вже бачив частину тих цифр, що подані перевізниками на обґрунтування нового тарифу. Частина з них у мене викликає відвертий сміх, а частина – обурення. Зокрема, плани щодо зменшення кількості автобусів на маршрутах в півтора рази. Я розумію, що ні 30, ні 26, ні 24 маршрути, якими я користуюся, не дотримуються графіків руху, що висять на зупинках. По 24 висить графік, що рух через 6 хвилин, а він приїздить через 24. Я розумію, що 3 попередні автобуси – не на маршруті.

Коли їду в маршрутці, то чую розмови водіїв, які хваляться: «зараз зберу пасажирів і зніму з них лаве, бо 2 попередні автобуси не на маршруті». Таке я чув від водія 30-го.

26-й – це взагалі мій улюблений. Зранку він іде з перервою в 20 хвилин. На вокзалі в автобус набивається 60 осіб. Нереально виходити із автобуса. Є постійні трабли з водієм. Він бачить, що вийшла з автобуса маленька дитина, і чомусь вирішує, що дитина може їздити сама і намагається закрити двері. Тричі такі випадки були із дружиною, двічі – зі мною.

 – Ти досі працюєш в партійних наметах?

– Так. З агітаційного намету здійснюю розповсюдження партійної періодики і спілкуюсь з людьми.

 – Коли люди підходять, які найчастіше докори і побажання чуєш?

– Пересічних людей місцеві питання цікавлять дуже поверхово. Може, оці конфлікти і скандали, що відбувалися в міській раді, дещо активізували людей… Але серед тих, хто підходить до намету, то 19 із 20 питань стосуються загальноукраїнських політичних питань.

 – У «Свободи» ніколи не було такої повноти влади в місті, як зараз. Чи готова партія, її відносно молоді члени, до такого рівня відповідальності?

– Як керували доволі немолоді люди містом, ми вже бачили. Які рішення вони приймали, ми вже бачили. Я думаю, кращими за них ми точно зможемо бути.

 – У тебе довгий час була майже порожня декларація, пустувала графа щодо заробітної плати, наприклад. Дізнавався, яка буде в тебе зарплата як в секретаря?

– Не маю уявлення (сміється). Але так розумію, буде доволі високою.

 – Що плануєш купити на першу ЗП?

– Заплановані закупки: нове взуття, новий костюм і нова зачіска (сміється).

 – Якраз наступне питання було, чи плануєш змінювати імідж у зв’язку з новою посадою?

– Думаю, не складуться обставини, які змусять мене одягнути краватку. Це для мене як ярмо на шиї. А все інше… Довгий час я не визнавав ділового стилю одягу, мені подобався спортивний. Життя змушує звикнути до піджаків, брюк, шукати взуття. Яке можна одягнути під брюки, під джинси і під спортивні штани (сміється).

 – Вийшло знайти?

– Нібито.

 – Ми говорили про маршрутки, то  все ж довго плануєш пересуватися на автобусах? Чи є в планах купівля авто?

– Заощаджень у нас немає майже. Я відвідую курси в автошколі. Ситуація склалася так, що вже двічі доводилося відпрошуватися з теоретичних занять. Не хочеться пропускати через справи, пов’язані з депутатськими повноваженнями. Шкода тих коштів, що я заплатив за курси, тому треба довчитися.

Щодо автомобіля. Можливо, в батька заберу ВАЗ-2109 1991 року.

Розмовляв Сергій Макаренко

Фото Ірини Гнойової

1 коментарів

Залишити відповідь