Пафосний пост про Україну

Я побувала на сьогоднішній день в 14 країнах. Це малесенька частинка нашого великого світу, але все ж дозволяє скласти якесь уявлення про те, як живуть інші. В цих країнах і їхніх містах я відчувала різне: затишок і захоплення, здивування і заздрість, співчуття і смуток. В них мені було більш чи менш комфортно, в якісь я хочу повернутися, в якісь – не хочу. Десь я розуміла, що могла б тут жити, а десь – категорично ні. Але ніде, НІДЕ я не відчувала БАЖАННЯ лишитися. Ніде я не відчувала себе так на своєму місці, як тут, в своїй дивній, нераціональній але бо біса красивій Україні.

Мені щиро шкода тих людей, які прикуті до неї обставинами, власною безпорадністю чи страхами, а самі хочуть поїхати. Я щиро бажаю їм їхати, бо не можна лишатися там, де тобі все не миле. Так, сьогоднішня Україна – не для слабаків, не для тих хто бажає тихого побутового і правового комфорту. Вона зараз хіба для товстошкірих та безсовісних або для відчайдухів і мрійників. І сьогодні, в День Народження України, мої думки про тих других, хто зробив свідомий вибір лишитися і не здати країну першим (вони воліли б випхати нас, о, так! ). І не тільки залишитися – зцілювати і розвивати її.

Про тих, хто розвиває українську економіку створюючи класні продукти і стартапи. Тих, хто розвиває українську мову, створюючи крутий контент. Тих, хто розвиває українську думку створюючи концепції і аналітики. Тих хто творить сучасне українське мистецтво і оберігає давню культуру. Тих, хто підтримує найслабших – дітей, стареньких, хворих, тварин. Тих, хто змінює політику, ідучи в партії. Тих, хто змінює систему, ідучи на держслужбу. Тих, хто навчає і розвиває молодь і дорослих. Нас небагато, але не так вже і мало. Я щаслива, що знаю вас таких! І поки ми тут – вона живе, наша Україна…

Вікторія Феофілова, активіст ГО “Молода Черкащина”

Джерело: Фейсбук

Статті від автора

0 коментарів

Залишити відповідь