Новорічний гастроном

09.12.2017, 10:30

Ітак, продолжаєм нагнітать прєдпразнічний псіхоз. Нє, тут я не конкретно про оте божевілля, що коїлося в місцевих продмагах перед Новим роком. Не про майонез, мандарини чи “Птічьє молоко” по баночці, кіло і коробці в одні руки як винагороду за дві відтоптані ноги та місцями пошкоджений одяг, а в широкому смислі. Якщо хочете – громадському.

От як у нас тепер? Хто ще в силі, вже в силі чи просто на автопілоті, суне в центр на котрусь із йолок. Внюхує густий дим празніка. Локально-контужений, з послєдніх сил радується бабахам. Частується зі знайомими, а втім – неважно, шампанським або чимось покрепше, і звісно – з пластикового стакана, а це таки пошло. Чимось холодним з коробочки закусює. Цьомається з усіма, кого колись бачив. Втім – тоже не принципіально. І край, до связі 2 січня. Хто згадає.

А раньше всьо було красіво… Про колективні п’янки сповіщали газети. Тоді ще й йолка біля театру не увійшла в традицію, тому народ гуляв в Первомайці (тут два фото з “Проводів Зими – 1966”, не зовсім за календарем, але для розуміння ситуації нормально) чи й даже новому Річпорту. Ну ось вам аргумент від 29 грудня 1966 року: “Шановні покупці! Вітаємо вас з Новим роком – ювілейним роком Радянської влади. Просимо не забути на Новий рік відвідати нашу ялинку в річковому порту і спробувати рибальську юшку, млинці, чебуреки та інші смачні страви. Їхати автобусом №5. Відділ робітничого постачання Черкаського річкового порту”. Всьо культурно, з централізованою доставкою.

З початком 1970-х народ масово посунув в ресторани. Тоді, а власне – ще з кінця попереднього десятиліття, – партія вирішила, що столовки – столовками, а нада ж привчать людей розставатися з більшими дєньгами, при тому – легко і красіво.

За місяць заброньовані столики зустріли трудящих в “Черкасах”, “Туристі”, “Чайці”, “Славутичі” ну й ще кількох менш по-пролетарськи богемних закладах. В найпрестижніших їли під живу музику. Завсідники казали, що своїм ансамблем славився “Турист” (тоже два фото, упізнаєте) серед піжонів – “Турік”. Кльоші, афігєнного розмаху воротнічки рубашок над піджачними, блискучі гітари і “Касіл Ясь канюшину”. Красота, одним словом.

Завсігда до свят старався місцевих харчопром. Придумувалися якісь святкові набори, в яких до одиниці дефіциту додавалися півтори одиниці нагрузки, рєзко збільшувався асортимент. Ну тіпа – аж 30 сортів ковбас запропонували до Нового 1967 року працівники Черкаського м’ясокомбінату, а новозбудований Рибзавод в 14 тоннах валу видав на прилавки цілих 800 кіло делікатесів, риби гарячого та холодного копчення. Небагато на 150 тисяч народу, ну так на те й делікатес. Зрештою риби, якої хочеш, – навалом. Смажте, коптіть, заливайте самі. А, нє. До появи знаменитої заливної риби, гадості за визначенням, залишалося ще без пару літ дві п’ятирічки.

А як у грудні 1967-го старалися кондитери міського харчокомбінату! До новорічного столу вони приготували шоколадно-вафельний торт “Сюрприз”. Інформація для заздалегідь вдячних покупців: “У магазини відправляється 10 тисяч цих тортів. Напружено працюють в ці дні майстри смачного. Святкові столи черкасців прикрасять 80 тисяч тортів різних видів, виготовлених їх руками. Готується 25 тисяч дитячих подарунків у новорічному оформленні. В магазини надійде кілька тисяч коробок з шоколадними цукерками”.

Добра половина тих, хто це читає, пам’ятає Нові роки по-радянськи. Можливо, хтось смакував ще “хрущовським пирогом”: запеченим батоном, нафаршированим чимось більш-менш смачним. А “моє” в 1970-ті – то тріумф “Олів’є” (от не таке воно зараз, хоч танцюй біля нього, це я вам як салатний кухар із багатоноворічним стажем кажу), “Мімози”, апельсинів із чорними ромбиками “Марокко”, “Крем-Соди”…

Коли ж то всьо скінчилося? Вся ота хитрожопа гастрономія Країни Рад, за якої на полицях магазинів було не густо, а на святковому столі не знаходилося місця для пробки? По пам’яті – років 30 тому, десь на 1987-й. В розпал пєрєстройкі майже всі продукти конкретно першої новорічної необхідності, фактично, зникли. Тобто зникли навіть як дефіцитні. На банальнєйшу казьонку-безкозирку треба було полювати так, що куди тому майонезу п’ятирічкою раніше. Потім… Потім був жуткий “Роял”, був “Снікерс”, який між дітьми ділили лінійкою, маслоподібна замазка “Рама”, “ніжки Буша” без терміну придатності. Яскраве їдло без душі…

…Але з глибини засік мудрих бабусь діставалися глечики із залитою смальцем домашньою ковбаскою в кружальцях, квасні огірки-помідорчики, бутлики з чистою як льоза альтернативою псевдо- “Наполеона”. Жіночки наші всемогутні поринули в забуті рецепти своїх мам і знову, як з-покон віку при скруті, з нічого робили вещь. Мінялися, частувалися, гостилися ще більше, бо повернулися старі свята. Пережили і не схудли. І хрєн там вороги іншого дочекаються.

Борис Юхно, історик

Джерело: Фейсбук

Статті від автора

3 коментарів

Залишити відповідь

  • А чому не можна писати квітучою українською мовою? До чого тут Ваш огидний суржик? Соромно за Вас, пане історик Борис Юхно!

  • Та з нього такий історик і краєзнавець, як і пісьменник на квітучій українській мові…
    Але хоча іншого нема – нехай Боря вже буде….

  • Та з нього такий історик і краєзнавець, як і письменник на квітучій українській мові… Але хоча іншого нема – нехай Боря вже буде….