“Найважче там – перебороти страх” – лісівник-атовець про війну

14.08.2015, 14:33

IMG_2264

Дмитро Богданов пішов у лісівники, продовжуючи справу свого брата. Закінчив Городищенський коледж Уманського державного аграрного унiверситету за спеціальністю “лісове господарство”. Три роки він уже працював майстром лісу Козачанського лісництва Звенигородського лісгоспу, коли отримав повістку в зону АТО.

Про це пише сайт “Ліси Черкащини“.

Спочатку батальйон охороняв кордон на Придністров’ї. Підготовку проводили уже в процесі служби, бо часу було не так багато. Потім передислокували під Волноваху. Це були найтяжчі місяці. І з вересня до травня Дмитро тільки раз побував у відпустці.

«Найважче там – страх перебороти. Більше нічого, – розповідає лісівник. – Там люди живуть, як і ми – так само на роботу ходять, займаються сільським господарством. Тільки там бойові дії йдуть і вносять свої корективи у життя кожної людини окремо і всіх разом. Не стріляють – добре. як стріляють – нічого хорошого, зрозуміло. Ховатися треба. До поганого, кажуть, не можна звикати. А куди ж подітися?».

Куди прилетить снаряд, незрозуміло. Тому і мирні, і військові, зачувши вистріл, уже знають, що в них є 10-20 секунд, щоб сховатися, доки впаде снаряд. А після обстрілів кожен повертався на своє місце служби – для кого цивільної, для кого військової.

«Нічого такого, що я не знав раніше, я там не знайшов. Але ставлення змінилося в кращий бік. Найперше – треба бути справедливому, чесному і намагатися зрозуміти тих людей, які тебе оточують. Там різні люди траплялися – і за сепаратистів, і за українські війська. Коли стояли на блокпостах, треба було спілкуватися з усіма. І якщо хтось чи сказав щось, чи криво подивився, ти не маєш права схопити, заарештувати його, покарати. Треба завжди залишатися людиною і нести свою службу», – впевнений Дмитро.

Удома Дмитра чекала дружина і батьки. А телефонний зв’язок непостійний – то вишку пошкодять, то покриття немає. З місцевими волонтерами, які дуже допомагали і харчами, і спорядженням, і чим могли, родичі передавали домашні страви, різні смаколики, щоб підтримати і подарувати хоч крапельку домашнього затишку.

У травні Дмитро Богданов повернувся додому і до справи свого життя. «На війні нічого цікавого немає. А от ліс – це моє: садити, ростити, доглядати», – зізнається майстер лісу.

Більше служити Дмитро не планує, але якщо треба буде, то він готовий воювати: «Це обов’язок кожного чоловіка. Навіть маленький хлопчик має розуміти, що він повинен захищати свою землю, свою сім’ю, повинен бути чоловіком»

0 коментарів

Залишити відповідь