"Найперше хотілось би перенести з-за кордону вартість квитка в 15 доларів"
Костянтин Чернецький про життя черкаських кінотеатрів
32-річний Костянтин Чернецький нині - директор двох черкаських кінотеатрів мережі "Мультиплекс". У кінобізнесі він - людина не випадкова. Фактично, справу успадкував від батьків.

Перший кінотеатр у Черкасах Чернецькі відкрили у 2001 році в "Салюті". У 2001 році, 16 років тому, Костянтину Чернецькому теж було 16.

"У кінотеатрі я виріс", - так характеризує своє ставлення до кіно сам Костянтин Чернецький.

Роботу він називає хобі і говорить, що любить кіно не лише як людина зі сфери кіно, а і як звичайний споживач. Тож намагається дивитися усі фільми, що виходять у прокат.

Під керівництво кінобізнес (черкаські «Мультиплекси», – ред.) Костянтин Чернецький взяв у 2013 році, повернувшись із Києва до Черкас. До цього майже 10 років жив у столиці, залишившись там після навчання.

- Розкажіть про свої перші зароблені гроші.

- Перші гроші заробив на парковці біля центрального ринку. По 50 копійок збирав як паркувальник. Це десь тиждень тривало.

Також на літніх канікулах торгував цигарками у маленькому оптовому магазинчику між Будинком торгівлі і «Кооператором». Зараз там, здається, сувенірка і друк. Ще будучи в школі, я тоді розвантажував короби і продавав цигарки. Не сам, звісно, а лише допомагав. Хоч я не палю, дуже люблю запах тютюну. Колись навіть напросився на виробництво на тютюнову фабрику.
- Як батьки ставились до такого заробітку?

- Якщо мені подобалось, то в чому проблема?

Я дуже люблю виробництво. Також працював на заводі з виробництва цегли. Отримував купу задоволення, лазивши по тих печах. Певний час у Києві займався м'ясом (йдеться про роботу в компанії «Миронівський хлібопродукт», – ред.). Забійні цехи були моїм улюбленим місцем.
- На що витратили перші зароблені гроші?

- Якщо чесно, дуже хотів купити комп'ютер. Бо це тоді було щось неймовірне. Але я заробив, може, відсотки три необхідної суми. Решту додав батько і мені його придбав. Дитина на парковці їсть пилюку – певно, вирішив, що це – занадто…
Улюблені бренди одягу: Zara і H&M. Просто, демократично і стильно
- Чому вирішили повернутися з Києва до Черкас?

- Буває таке, що наше життя нас тягне в один бік настільки сильно, що, як би не впирався, воно все одно туди затягне.
- Можете охарактеризувати типового споживача кіно в Черкасах?

- Черкаський споживач хоче подивитись класні спецефекти, не сильно задумуватись над сюжетом, поїсти попкорн і провести гарно час.
- Чим він відрізняється від київського?

- Та нічим. Тому блокбастери у світі і збирають мільярди доларів. Скрізь популярними є фільми, де багато спецефектів, високобюджетні. Бо відсоток людей, які хочуть просто розслабитись, однаковий.

І всюди є відсоток людей, які хочуть дивитись інтелектуальне кіно. Але в Черкасах ми можемо показувати такий фільм максимум тиждень-два. Київ – більше місто, тому й прошарок таких глядачів більший, і в прокаті такі фільми довше.
- Смак глядачів змінився за останні роки?

- Люди як ходили на «Форсаж», так і ходять. Як приймали ми тут з шампанським і квітами повне фойє жіночок на «50 відтінків сірого», так було й останнього разу – повні зали. Потрібно розуміти, що великим драйвером інтересу є реклама.
- Як щодо 3D? Наскільки черкащани його люблять?

- Я сам до 3D ставлюся так собі. Я би своїх дітей на 3D не водив. Тому що це – зайве навантаження на дитячий несформований зір. Через це я спеціально два роки тому ввів обов'язкові сеанси в 2D, щоб могли сходити батьки з дітьми або просто ті, хто не люблять 3D. І на своє здивування ми побачили, що люди на такі сеанси не хочуть ходити. Хочуть 3D.

Зараз у «Любаві» ми змінили систему 3D, перейшли на пасивну з персональними окулярами. Їх можна один раз придбати і ходити з ними, стільки захочеться. У них набагато менше навантаження на очі. Натомість у «Дніпро-плазі» лишається «старий» формат – для тих, хто не хоче купувати окуляри й не проти користуватись більш важкими багаторазовими.
- Наскільки сезонним є кінобізнес? Чи не замінюють люди, наприклад, улітку кіно пляжем?

- Раніше було три місяці, коли відчувався серйозний спад відвідуваності. Зараз їх лишилось два. Тобто сезонність у кіно присутня, але в більшій мірі залежить від репертуару.

Вересень - найгірший місяць року. Тому що у вересні ніхто в кіно не ходить. Діти йдуть у навчання, у них – свій стрес. Батьки цих дітей одягали, витрачали гроші – теж стрес. Тому всім не до кіно.

Дуже великий спад по кіно відбувається також завжди у кінці квітня, на початку травневих свят. Теплішає, люди йдуть на природу. Але досить швидко вони нею наїдаються. І літо – це вже сезон. Тим паче влітку повертаються в місто багато студентів, у яких багато вільного часу.

Раніше також «мертвим» місяцем був лютий. Але зараз ситуація змінилась за рахунок репертуару. Він формується в основному голлівудськими студіями. Аби ми показували лише українське кіно, то крутили б два фільми на рік. Тож прив'язка йде до голлівудських студій. І раніше лютневий репертуар у них був доволі слабким.
Найважливіше у жінці? Жінка має нести в собі жіночність, певну м'якість, давати чоловікові можливість відчувати себе чоловіком. Це основа.
- Чому черкащани не ходять на українські фільми? Одного разу сама стала чи не єдиним глядачем прем'єри українських «Братів»… Це брак реклами чи проблема в якості стрічок?

- Українські фільми справді не дуже користуються популярністю. Думаю, їм просто бракує реклами.

«Тіні незабутих предків» – один із небагатьох фільмів, який свій бюджет окупив, тому що був гарно прорекламований.

Коли в нас був «Поводир», теж була дуже серйозна кампанія. Приїжджали актори, запрошували владу, були презентаційні покази. З таким підходом фільми виступають на якісному рівні.
- Самі ходили на українське кіно? Як оціните?

- Звичайно, воно якісно відстає. У нас не має ні достатнього фінансування, ні матеріальної бази, ні достатнього професіоналізму. Наприклад, в американців уже сформовані покоління сценаристів, режисерів, акторів. Звісно, вони зможуть створити краще кіно, аніж ми, коли робимо лише перші кроки в цьому напрямку.
- Чи вважаєте ви себе кінокритиком? І чи не сприймаєте фільми винятково з точки зору прокату та зборів?

- Маю такий грішок. Як не як, я працюю директором кінотеатру. Тому одразу розділяю фільми на касові та некасові. Касовим приділяється більше уваги.

Водночас я полюбляю інтелектуальне кіно. Тож якщо ви побачите цікавий фільм з одиноким сеансом в районі сьомої години вечора, то це, певно, Костянтин Чернецький дуже хотів його додати в репертуар (посміхається).
- Чи бувало так, що робили ставку на якийсь фільм, вважали, що він продасться, а стрічка не пішла?

- Таке трапляється. Наприклад, фільм «Джон Картер» за книгою Едгара Райса Берроуза «Принцеса Марса». Шикарно зроблений, чудові спецефекти, і повний провал у прокаті. Після цього президент студії «Дісней» пішов у відставку, так як фільм із $250-мільйонним бюджетом приніс збитки більше $200 млн. Цей фільм зараз у ТОП-10 провалів кінематографу.
Скільки вам потрібно коштів у місяць, щоб комфортно себе почувати? У Черкасах на 20 тисяч гривень у місяць можна жити і приспівувати.
- Чи ходите ви за кордоном у кіно? І чи бачили там щось таке, що варто було б перенести в Черкаси?

- Я днями був на виставці кінообладнання в Лас-Вегасі. І найбільше, що мені б хотілося перенести в Черкаси – це вартість квитка в 15 доларів (сміється).

Зараз починається нова ера проекції. Вегас це продемонстрував. Усі приходять на лазерну проекцію. Якість зображення лазера неймовірна! Він більш енергоефективний. І при цьому в ньому немає лампи (заміна лампи в проекторах – це значна і постійна стаття витрат). Ціна в такого лазерного проектора зараз космічна, тому для Черкас неактуальна.

Але коли в тебе квиток 15 доларів, і ти купуєш проектор за 200 тисяч доларів, то окупити його трішки простіше, ніж коли квиток 2,5 долари.
- Наскільки вартість квитка в Черкасах дозволяє зараз кінотеатру триматися на плаву?

- Тихим сапом. Десь так.

Ми тримаємо квиток на нормальному рівні для міста Черкаси. Трішки дешевше, ніж міста-мільйонники, але на рівні решти обласних центрів.

Хоча я помітив, що в людей стало більше грошей на руках. Це відчувається. В Україну почали заходити лоукостери, збільшується кількість авіарейсів. Як на мене, це дуже гарний індикатор відновлення споживчого попиту.

Думаю, це вплив підняття мінімальної заробітної плати. Бо весь бюджетний сектор почав отримувати досить непогані гроші. Вперше в Україні, мабуть, бюджетний сектор платить більше, ніж бізнес.
- У «Мультиплекса» в Черкасах майже немає конкурентів. Хіба що комунальний кінотеатр. Що мотивує ставати кращими і чи мотивує взагалі?

- Дуже сильна мотивація була від дистриб'юторів і виробників обладнання два роки тому, коли всі перейшли з плівки на цифру. Ми лише у грудні цього року «зацифрували» восьмий зал у «Дніпро-плазі». До цього час він був тимчасово неробочим – ми здавали його в оренду.

Цифрові проектори коштують недешево, а дистриб'ютори перестали присилати плівку ще два роки тому. Крім того, для системи пасивного 3D ми замінили всі екрани. Тепер вони зі срібним покриттям. Тому в нас зараз якість показу на світовому рівні.
- До речі, вважаєте кінотеатр «Україна» своїм конкурентом?

- У мене до кінотеатру «Україна» чисто депутатське відношення. Коли на засіданні бюджетної комісії я питав директора, наскільки ми дотуємо кінотеатр, з'ясувалось, що щороку на це йде один-два мільйони. У мене виникає логічне питання: чи не краще його продати комусь? Виручені кошти інвестуємо в єнергозбереження, а за ці два мільйони в рік робитимемо два квартали гарної дороги. Зараз це просто гроші в нікуди.

І це моя позиція по всьому комунальному підприємництву, яке намагається займатись бізнесом. Бізнесом має займатись бізнес. Комунальний сектор має займатись тим, чим бізнес займатись не хоче.
- Наскільки складним є пошук кадрів для кінотеатріву Черкасах?

- Майже весь наш персонал – люди робітничих професій. Всього четверо осіб займаються чимось більш специфічним. І ці люди – дуже стабільні. Що стосується лінійного персоналу, то в нього оплата праці нижча, тому важче знайти людей, яких би ти справді хотів бачити на певній посаді. У людей є величезне бажання нічого не робити й отримувати за це шалені гроші…
Речі, які засмучують у місті Черкаси. Низький рівень виховання (що далі від центру, то більше проявляється) і незначна кількість видовищ (хліб є, а видовищ мало, на жаль).
- Якби до вас зараз хтось прийшов і сказав: «Я готовий купити ваш бізнес». Чи продали б його? І чи довго б складали ціну?

- Усе має свою ціну. І в залежності від ціни було б і рішення. Насправді я б іще краще купив кілька кінотеатрів.
- У Черкасах?

- У Черкасах ринок кіно перенасичений. Десь в інших обласних центрах. Маємо контакти з чотирма. Ми вже тривалий час вивчаємо це питання, але на сьогодні в Україні ринок комерційної нерухомості стоїть. Певною мірою це режим очікування.
- Приміщення «Салюту» зараз готується до приватизації. Чи маєте якісь плани на цю будівлю?

- «Салют» давно треба приватизувати. Ситуація з ним дуже проста. У 2001 році було взято в оренду приміщення, в якому посередині фойє була величезна яма, тому що були прорвані всі комунікації. Це угроблене приміщення було реконструйовано, там було відкрито «Кінопалац», один з перших якісних кінозалів в Україні. Зараз його логічно, як і «Україну», продати. Це, по-перше, наповнення бюджету, по-друге – можливість розвитку для «Салюту».

Є дуже багато варіацій, що з ним можна зробити. Наприклад, відкрити щось для дітей – якийсь освітньо-розважальний заклад.

Ще одна думка – зробити там кінотеатр у форматі «Преміум». Поставити в залах винятково дивани, зробити зали з обслуговуванням. Подібне працює в Києві. Звісно, треба вивчати, чи це буде вигідно. Але в «Любаві», наприклад, першими завжди викуповують дивани, а потім уже решту. Це свідчить, що Черкаси йдуть до відкриття такого кінотеатру.

Думаю, найближчим часом там запустимо арт-хауз, тому що в дуже багатьох людей є ностальгія – такого фойє, як у «Салюті», ви ніде не знайдете.
Яскравий спогад із дитинства, пов'язаний із містом Черкаси. Коли проходжу повз «Дніпро-плазу», згадую дитинство. Колись жили на «Митниці», батько на плечах носив у садочок. Там не було нічого, просто земля. Ностальгія…
- Ви доволі амбітна людина. Чи не задумувались про повернення в Київ чи виїзд за кордон?

- Черкаси – прекрасне місто для життя. Днями був у Києві, мав там дві зустрічі, весь день пішов на стояння у заторах. Ще й Хрещатик був перекритий, Київ просто стояв у 9-бальному «корку». Не знаю, як там жити… Я так звик до Черкас, де можна за 10 хвилин дістатись у будь-яку частину міста!

Зараз починається літо. Черкаси влітку – це диво! До мене частенько сюди друзі приїжджають, їм усім у кайф наша природа. У нас тут ціле море поряд. А ще в кіно можемо сходити (сміється).
Автор: Єлєна Щепак, фото Сергія Макаренка
сайт "ІнфоМІСТ"
9 коментарів

Залишити відповідь

  • Ти б краще потурбувався не про квиток за 25$, а за зарплату хоча б 800-1000$ для звичайного працівника. Стаття про що??? про “мажора”, який своїми руками ні чого не зробив і навряд чи зробить.

  • Слишком красиво 🙂 или приукрасил или не хочет видеть половину того что происходит в залах.

    А зайдешь в днепро плазе, не показав билет на баре, так тебя окроют хорошим матом какого фига ты прешь в туалет иди в платный, пока не помашешь перед лицом билетом “бабенции” не успокоятся, вместо любезного уточняющего вопроса.

    Или приходится звать менеджера, чтобы с боем сдать одежду в гардероб. Так как попросту не отбиваю что производитель не всегда пришивает петли, и ты не против что бы повесили за капюшон.

    Им до хорошего уровня еще расти и расти. Хорошая техника это не то чем славится зал, а в первую очередь отношение к клиентам. Вот тут как раз Украина куда больше вперед ушла, хоть и условия в зале никакие. А в мультиплексе в Че, через одного хамло 🙂

    • 100% согласна! Еще раздражает грязь в залах и совершенное отсутствие свежего воздуха, сделайте-что с кондиционерами или вытяжками

  • І будеш ти власником прогорілого кінотеатру, бо за такі гроші нема дурних в Україні в кіно ходить.

    > Але коли в тебе квиток 15 доларів, і ти купуєш проектор за 200 тисяч доларів, то окупити його трішки простіше, ніж коли квиток 2,5 долари.

    Скільки 15 на нуль не множ, крім нуля нічого не буде.

  • Пане Чернецький, Ви заявляете що своїх дітей на 3D не водили б, тому що це – зайве навантаження на дитячий несформований зір. А чому тоді Ви (а Ви несете відповідальність, як керівник, за свій персонал) дозволяєте дітям дивитись фільми 16+ ?
    Особисто дивилась фільм “Мумія” і в залі були діти 3-15років! Була дитина приблизно 3років, приблизно 5років і декілька осіб 11-15років. Як Ви вважаєте, вони не отримали навантаження на несформовану дитячу психіку? Чи виробники фільму дарма вирішили, що фільм відноситься до категорії “16+”?
    Так що перед тим як думати про ціни на квиток, подумайте про рівень Вашого кінотеатру.

  • “Ми лише у грудні цього року «зацифрували» восьмий зал у «Дніпро-плазі». До цього час він був тимчасово неробочим – ми здавали його в оренду.”

    В цьому році не було ще грудня. “Восьмий зацифрували” – Скільки ж залів всього в дніпро-плазі (думав 4).