“На сцені – всі рівні”. Як працює у Черкасах театр з особливими акторами

Понад 5 років тому вони починали із трьох епізодів за мотивами роману «Дванадцять стільців». З того часу театральна студія «Рампа» стала відомою не лише в Черкасах, а й поза межами області. Її особливість в тому, що тут грають «особливі» люди.

Починалося все із чотирьох акторів на візках, нині ж їх аж 15. За обдарованою молоддю на сцену вийшли і їхні мами. Це зробило вистави динамічнішими і сімейними.

Заняття у студії – це і терапія, і соціалізація. Те, чим вони живуть. Принаймні так стверджують самі актори. “ІнфоМІСТ” побував на репетиції у студії «Рампа».

Знайомство

Понеділок. За чверть п’ятнадцята. За столом у приміщенні театру-студії вже чекають кілька акторів. Вони з посмішками зустрічають мене, вітаються.

– Ну і які у вас питання? Ми Вам чимало можемо розповісти, – бадьоро починає спілкування молодий хлопець. Його звати Станіслав Кураса.

Розумію, що складнощів не виникне. Учасники цієї студії, як, напевно, і всі актори, відкриті, говіркі та життєрадісні.

Компанійський Стас

Станіслав Кураса – старожил театральної студії. Тут він із початку її існування. Хлопець добре запам’ятовує значні обсяги тексту, учасник кожного виступу.

– Як у родині, – характеризує, як «живеться» у студії. – Коли у мене запитують: «Що для вас театр?», то я завжди кажу: «Це мій дім». Я насправді мешкаю у цьому будинку. А у приміщення нашої студії ходжу, як на роботу. Акторство розкриває мене, дає імпульс для існування. Я, як частинка нашої команди, намагаюся бути активними. Люблю подорожувати. Не уявляю свого життя без коліс.

Сором’язлива Аня

Анна Деркач приєдналась до команди трішки пізніше. Анна – “на всі руки майстер” – вона грає жіночі ролі, чоловічі (Виборний у “Наталці Полтавці”),  грає на сопілці, бере участь у танцювальних номерах.

– Я не уявляю свого життя без цієї студії. Заняття дуже розкривають нас. Зараз у «Маленькому принці» граю роль Лиса.

За три години спілкування з акторами помічаю, що Аня у цій команді – «тихий модератор»: вона переважно мовчить, а коли хтось забуває текст – пошепки підказує, допомагає у дрібничках своїм товаришам, не привертаючи до себе особливої уваги.

Тендітна Іра

Ірина Таранова теж одна зі старожилів театру. Від неї віє жіночністю, мрійливістю, натхненням.

– Я теж ходжу в театр, як на роботу. Це моє покликання і моє захоплення. Я за гороскопом – близнюки. І от знаєте, мене справді ніби дві. Я і там, і тут. Частинка мене – вдома, а інша – завжди в театрі.

Неговірка Надя

Надія Баранник – актриса-пролісок, тендітна, граціозна, багато не говорить, грає «маленькі» ролі, але будь-яка вистава не обходиться без її участі.

– Для мене театр – це насамперед зустріч з друзями. Коли кілька днів не зустрічаємося, відчуваю, що дуже скучила за колективом.

Життєрадісна Іра

Ірина Малюта приєдналась до колективу недавно, із захопленням розповідає:

– Театр для мене – це і професія, і життя, і спілкування. Я веду нашу сторінку «Вконтакте», на якій публікую інформацію про всі наші зустрічі, фото, записи із концертів. Також виконую функції звукорежисера: обираю музику для певних епізодів у виставі, а під час репетицій увесь колектив  слухає запропоновані варіанти і вирішує, що підходить найкраще.

15 хвилин до початку репетиції дозволили трішки познайомитися з акторами. Не порушуючи графік роботи,  починаємо заняття.

Репетиція

Зараз  актори студії працюють над «Маленьким принцем» Антуана де Сент-Екзюпері. Керівником та режисером студії є Олена Танасевич. Раз на місяць репетиції відбуваються під кураторством актриси Черкаського обласного академічного театру імені Тараса Шевченка Олени Передрій. Нам щастить потрапити саме в такий день. Усе відбувається у невимушеній дружній атмосфері.

– Сподіваюсь, що ми з вами сьогодні продуктивно попрацюємо. І розпочнемо, традиційно, із розминки, – говорить Олена.

Розминка – як у спортсменів перед тренуванням. Додає сил, налаштовує на роботу. Спочатку вправи виконують хором, голоси акторів зливаються, потім повторити певну комбінацію звуків кожен має індивідуально. Комусь вдається краще, комусь – гірше. Тоді доводиться «відшліфовувати» вимову.

– Молодці, – щоразу після вдалого виконання хвалить актриса своїх колег.

Наше знайомство та моя присутність на репетиції трішки розладнали дисципліну. Актори час від часу відволікаються.

– Я не дуже відчуваю, що ви налаштовані на роботу, – робить зауваження наставниця, а Стас бадьоро підхоплює: «Товариші, ну що таке, зібралися».

Педагог-вихователь Ольга Нестеренко із Надією Баранник

Розминка завершується, і  починається робота над п’єсою. Хто отримав чимало тексту – той «страждає» найбільше. Вивчати ролі багатьом акторам складніше ще й тому, що сприймають і розучують  їх вони на слух.

– Текст потрібно говорити чітко. Якщо тексту не чутно – то це просто катастрофа, – вимогливо і доброзичливо робить зауваження акторам тренерка.

– А я прожив своє життя на самоті. Без нікого, з ким би можна було перекинутися словом, – вживається у роль свого персонажа Станіслав.

Вдається йому це поки не на всі сто: хлопець повільно говорить, робить зайві паузи. Тому ця репліка лунає у кімнаті кілька разів, поки Стасу не вдається передати характер і настрій героя.

– Молодець, – говорить пані Олена, а хлопець продовжує, тримаючи заданий ритм. Згодом паузи «повертаються» і «шліфування» продовжується. Ця робота забирає багато сил, Олена підбадьорює його розповіддю про реалії акторського життя.

– А ви що думали? Що актори два рази прочитали текст – і все – вивчили? Це зовсім не так! Ти вдома читаєш 50 разів свій текст, потім приходиш на репетицію, там ще кілька разів читаєш, граєш роль, вживаєшся в неї, обираєш потрібні інтонації та стиль.

Театральна репетиція виявляється складним процесом: не встигли опрацювати паузи, як уже виникла проблема з емоційним забарвленням.

– Стасе, ти кажеш «Я забув, як це – бути дитиною» з однією емоцією, а фразу «аж поки зі мною не сталося дещо дивне» – з іншою, – йде філігранна робота над мовленням героїв.

Аж тут звучать голоси інших персонажів.

Ірина Таранова у ролі гордої квітки

– Я насилу прокинулася, вибачте, я ще не причесана, – говорить Ірина Таранова, яка грає роль гордої квітки. – Будьте ласкаві, подбайте про мене.

Та своїм надто ніжним, жіночним тоном вона не виявляє справжнього характеру примхливої красуні.

– Ірочко, ти маєш не просити, а вимагати, капризувати. Це ж троянда, вона не просить, вона просто каже, – пояснює Олена Передрій.

У процесі репетиції усі включаються в роботу: дають одне одному поради, тестують композиції для вистави, жартують. На зауваження ніхто не ображається – йде колективна робота – твориться вистава.

– Як наші успіхи сьогодні? – запитує педагог-репетитор Ольга Нестеренко.

– Я, як ваш друг, відповім чесно. Сьогодні я не помітила значного прогресу. Ви ж теж бачите, що кожного разу, коли я приходжу, ми робимо одне і теж: у Стаса паузи намагаємось ліквідувати, Ірочку вчимо говорити повільніше та нагадуємо характер її персонажу, кожного разу ми згадуємо текст. А ви повинні текст уже знати. Треба від репетиції до репетиції набирати обертів, – говорить пані Олена.

– А ми критичну масу набираємо, – жартує педагог.

Олена Передрій з Іриною Малютою

– Ви вибачте нам, але ми намагаємося, хочемо зростати, пізнавати себе, – додає Ірина.

Репетиція завершується на гумористичній ноті.

– Панове, розповім вам театральний анекдот. Один актор ніяк не міг вивчити текст. І от іде він коридором театру,  його зустрічає режисер та й каже: «Ви знаєте, я хотів  порадити Вам дуже ефективний індійський спосіб запам’ятовування тексту». – Актор відповідає: «Так! Цікаво, а який?» – «Його вчити треба». Так-от, друзі, текст вчити треба.

Не було б щастя…

Після півторагодинних занять у акторів традиційне пригощання. Чаюємо, говоримо про  плани. Я розглядаю фотоальбом студії. На кожній світлині – яскраві емоції на обличчях і розкішні костюми. Вже не терпиться на власні очі побачити акторів на сцені.

Педагог-репетитор Ольга Нестеренко розповідає, що ролі визначають у студії залежно від можливостей кожного актора. Репетиції – 2-3 рази на тиждень. У репертуарі театру: «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Снігова Королева», сцени з «Наталки Полтавки». У Львові на фестивалі «Шлях» театр показував виставу за казкою народу Гамбії «Усе хоче жити». Також на рахунку акторів виступи у містах Дніпро та Запоріжжя.

Розповідь про те, як зародився цей колектив, пані Ольга починає прислів’ям:

– «Не було б щастя, так нещастя помогло». Ми усі прийшли у Центр фізичної і соціальної реабілітації із Центру зайнятості. Спочатку мали одну посаду – «соціальний працівник». Олена Костянтинівна за фахом викладач і хормейстер, велика шанувальниця театру, молодь дуже активна і талановита. От так спонтанно й виник невеликий гурток. Спочатку учасників було четверо, з часом зібралася нинішня команда.

Спочатку працювали з малими формами (гуморески, сцени з вистав). Аудиторія студії була локальною: школа, виступи у бібліотеці і безпосередньо у рідному центрі. Згодом виникла потреба виходити на більші сцени, тоді, власне, й почали братися за об’ємніші твори. У Черкасах колектив побував уже не на одній сцені, останні роки став учасником кількох культурних заходів та конкурсів: «SummerChallenge 2016», «Материнська любов», фестиваль «Fortunafest» тощо. Найчастіше пригадують у студії поїздку до Львова на фестиваль «Шлях» у 2016 році.

– Чесно зізнаємось, там зібралися потужні театри. Побачене вразило. Ми зрозуміли, що не унікальні, і що нам ще є куди рости. Щоправда, ми були єдиним колективом на фестивалі, усі учасники якого були на візках. А взагалі театр людей із особливими потребами – це поширене явище у Європі, – говорить педагог-репетитор.

Терапія та доступність

Акторство – прекрасний спосіб самореалізації. Нині популярності набув термін театротерапія. Власне, цим і займаються у студії. У планах – зробити її інтеграційною. Це додасть динаміки театру, мотивує «особливих» акторів і відкриє нові можливості для розвитку студії.

– На початку існування театру його учасники ще не були такими розкутими. Процес їхнього становлення  відбувався поступово, – розповідає керівник колективу Олена Танасевич. – Перші ролі, як перші кроки. Хотілося пробувати себе в різних видах діяльності і жанрах. Сьогодні в нашому репертуарі – окремі сцени з п’єс, інсценовані гуморески, номер «Східна поезія», що складається з рубаїв Омара Хайяма, хореографічні номери. Так, не дивуйтесь, у складі нашого колективу є дивовижна дівчина Надія Карапась, записи її виступів є на нашій сторінці. Надія створює танці, які викликають щире захоплення глядачів. А взагалі хочеться сказати про кожного актора. Дмитро Таран, Інна Питель, Анна Могиляста, Маша Генсля і Віталій  Хорунжий – усі вони приєднались до колективу в різний час, кожен має своє обдарування. Кожен актор – творча особистість.

“ТАИР” та Надія Карапась на “FORTUNA festі”

– Хвилювання, яке супроводжувало їх на першому етапі функціонування студії, було, напевно, у стократ більшим, ніж те, яке ми з вами переживаємо. Але фізично вони намагалися цього не показувати, – вже після репетиції вдається познайомитися із керівницею проекту Ліаною Деркач. – Нинішній формат цього проекту передбачає соціальний супровід, з молоддю працюють творчі особистості, тому це стимулює їх боротися зі своїми страхами та розвиватися.

На питання, як саме мотивують акторів до праці, педагог-репетитор із посмішкою відповідає: «Це вони нас мотивують».

Та окрім творчих складностей, перед учасниками студії часто виникають проблеми з  доступністю до місць виступів. Якщо в обласну філармонію актори можуть потрапити без проблем, то Палац молоді підготував для неповносправних відвідувачів кілька рубежів: відсутність пандусу, сходи у глядацьку залу і високу сцену, на яку акторів у повному сенсі на руках піднімали волонтери-курсанти Інституту пожежної безпеки.

Працівники студії вважають, що пандуси – не такий вже й дорогий, але надто необхідний для  людей на візках елемент архітекрури. Тож обладнання пандусами будівель міста – нагальна необхідність.

– Ми не лише граємо, а й приїжджаємо на заходи, перегляд вистав. Тобто ми – часті гості у культурних закладах міста. Хотілося б, щоб вони стали доступними для всіх, – додає Олена Танасевич.

Фінансування

Театр-студія «Рампа» функціонує на базі Центру фізичної і соціальної реабілітації ГО «Спілка батьків молоді з інвалідністю «Перспектива». Він розташований у будинку по вулиці Олени Теліги. Будинок цей унікальний тим, що побудований за спеціальним проектом і розрахований саме на людей , що пересуваються на візках: спеціальне планування, відсутність порогів, широкі двері, облаштування ліфтами, які вміщають 2 візка тощо.

На 194 квадратних метрах центру реабілітації діють кімната денного перебування, кімната гурткової роботи, масажний кабінет, зал ЛФК.  Центр зайнятості фінансує оплату праці соціальних працівників за рахунок участі у громадських роботах. Однак роботи ці тимчасові, а робота театральної студії постійна. Тому і почали шукати інші джерела фінансування. «Рампа» брала участь у конкурсах на одержання грантів. Після кількох спроб студія отримала грант від Єврокомісії. Сума гранту пристойна. Вона передбачає оплату праці фахівців, організацію харчування членів студії, сплату комунальних послуг, пошив костюмів, купівлю канцтовари, обладнання тощо.

– Суть цього гранту не тільки в тому, щоб профінансувати роботу студії протягом року. За цей час ми маємо налагодити  співпрацю з місцевою владою, щоб отримувати фінансування від неї. І нині ця робота триває, – пояснює керівник проекту Ліана Деркач. – Ми можемо працювати із 20 акторами, можна проводити заняття по групах, головне, щоб були фінансові можливості. Цей театр-студія не має бути винятковим епізодом, театротерапія має бути в системі. Це як доступ до медицини, виплати пенсій тощо. Соціальна робота з особливою молоддю важлива, тому нині ми намагаємося привернути увагу влади, показати, що це працює, це потрібно, ці люди мають хороші результати.

Пошук фінансування – складова роботи. Зараз триває підготовка до участі в конкурсі на одержання соціального замовлення, сподіваються на фінансову підтримку статутної діяльності від місцевої влади.

Минулого тижня експертна рада проголосувала за 15 проектів Черкас у галузі культури. На їх створення з бюджету міста спрямували 196,7 тис грн. Серед переможців конкурсу – театральна студія особливих акторів«Рампа». Майже 7,5 тисяч гривень виділено на придбання квитків для поїздки на ХІІ міжнародний фестиваль особливих театрів «Шлях» до Львова у травні 2017 року.

–  На сцені акторів з інвалідністю немає. Ніхто з глядачів не буде заплющувати очі на помилки через те, що людина на візку. Навпаки, ми маємо вражати професійністю, – вважають у «Рампі».

Вони працюють без утоми, мають чимало ідей та планів. Впевнені, можливості є, головне, – дарувати глядачам радість, зробити цей світ світлішим, добрішим, доступнішим і щоб на втілення всього задуманого  вистачило коштів.

0 коментарів

Залишити відповідь