«Якщо у вас рутинна робота, і ви хочете творчості, то візьміть на себе планування подорожі, - посміхається засновниця «Книжкового маестро» Людмила Фіть. – Свою роботу рутинною не назву, тому я сиділа тихенько і чекала, коли мені скажуть, куди їдемо. І було байдуже насправді куди, головне – відпочити».
Музей Далі, свято "молотків" у Порту та холодний океан, - чому родина черкащанки зважилась на подорож у перший день безвізу
Двотижневу подорож до Барселони та Порту планував чоловік Людмили Руслан. Шукав квитки на дешеві авіалінії, прораховував час у дорозі, бронював номер у готелі… Щоб втрапити на концерт Аріани Гранде (американська акторка та співачка), черкащанам потрібно було перетнути україно-польський кордон у перший день безвізу.

Яким він виявився для родини, про враження від концерту, пригоди в Барселоні та місця, які слід відвідати, вони розповіли ІнфоМОСТу.


Прорахувати все


Головною метою поїздки став виступ Аріани Гранде. Спочатку черкащани планували відвідати концерт у Польщі: ближче, швидше та дешевше. Але оскільки Катя (донька - ред.) мала складати державну підсумкову атестацію, вирішили взяти квитки на пізнішу дату в Барселону. Зрештою вчинили правильно, адже концерт у Варшаві скасували.

- Ми знали, що поїдемо за кордон ще за півроку. Було зрозуміло, що скоро оголосять безвіз, але все у такому підвішеному стані перебувало... Ми прорахували: якщо дадуть безвіз, то щоб потрапити на концерт, ми маємо виїхати у перший день.

Оголосили б його на день пізніше і родині довелося б оформляти візу.

- Затримка на один день могла зруйнувати усі плани. Кажу чоловікові: «Я хвилююсь». Він відповідає: «Не переживай. У нас є два тижні, якщо не оголосять безвіз, то ми оформимо за цей час візу», - пригадує Фіть.









Для цього дорослі не анулювали свої старі паспорти і паралельно зробили біометричні. Складніше було із 15-річною донькою. Спочатку їй потрібно було оформити ІD-картку (термінове оформлення тривало 7 робочих днів), вже після – закордонний паспорт.

- Нам не пощастило, бо в той час, коли паспорт вже був готовий, страйкували працівники «Черкасиобленерго». Ми не могли забрати готовий документ, без світла не працювала техніка. На щастя, у запасі було кілька днів, усе встигли, - вже з полегшенням пригадує черкащанка.

Летіла родина із Варшави через авіакомпанію Wizzair. Туди ж діставалися власною автівкою. Чоловік на форумах дізнавався, на якому пропускному пункті коротші черги. Зрештою дісталися до Угриніва. Черга була невеликою, автівок 20-ть, машина черкащан опинилася відразу за шлагбаумом. Однак, попри малу чергу, простояти довелося аж понад 6 годин.

- Прикордонники працювали дуже повільно: пропустили одну машину, взяли документи для перевірки і пішли. Немає 10 хвилин, 20 хвилин, немає півгодини. І так майже за кожною автівкою. Нарешті черга дійшла до нас. Перше, що запитав прикордонник: «Яка у вас віза? Працьова?».

- Я розумію, що найчастіше українці їдуть до Польщі на роботу, але ж не всі. Ми відповіли: «Ні, не працьова».

- А яка? Туристична?

- Ні!

- Бізнесова?
- із сумнівом.

Ми вкотре повторюємо:

- У нас немає візи.







Пропускний пункт "Угринів-Долгобичув"
фото: hyser.com.ua

Родина мала про запас страховки, виписки із банку, заброньований готель, квитки на літак в обидва боки… Знадобилася лише страховка (яка є обов'язковою під час перетину кордону), перевірили паспорти та зелену карту на авто.

- Куди ми їдемо, з якою метою, на який термін – нас не запитували, - говорить Фіть. – У нас навіть речі ретельно не перевіряли. Може, тому, що ми були з дитиною. Людям, які проходили митний контроль першими за нас, пощастило менше. Я побачила, як вивантажують увесь вміст їхніх валіз на стіл і перевіряють. Це принизливо було для мене, як людини, яка просто спостерігає. Які ж відчуття переповнювали пасажирів тієї автівки, можу тільки уявити.

Черкащан прикордонники запитали лише про заборонені речі. Оскільки родина їхала за кордон не вперше, то вже мали необхідний дозволений запас продуктів. Для перекусів взяли вівсянку та вермішель швидкого приготування. Кажуть: магазини за кордоном переважно зачиняються 21-ій, тому коли повертаєшся пізно додому, про вечерю можна забути.


Що треба знати про дешеві авіалінії:
купуйте квитки на дешеві авіалінії.

Наприклад, на Wizzair. Нині ця авіакомпанія відправляє літаки і з України;
беріть квитки в обидва боки – так дешевше;
не оминайте маршрути із пересадкою.
Це дешевше, а у разі кількагодинного коридору між літаками, це - можливість побачити інше місто;
за місця поруч доведеться доплатити.
Якщо навіть їдете компанією, то радимо не переплачувати, а вже на борту літака домовитися із іншими пасажирами;
пам'ятайте: не встигаєте на літак вперед, анулюються і квитки назад;
- ручний багаж – не більше 10 кг.




З перевіркою багажу можуть бути різні історії, говорять черкащани. Процедура перевірки та пропуску залежить від країни, конкретного аеропорту, а іноді навіть від зміни, яка працює на постах.

- Дехто крізь пальці дивиться на те, що ти провозиш, інші – ретельно оглядають. Одного разу ми взяли із собою бутерброди та воду, адже розуміли, що 6 годин без їжі - складно. І нас без проблем пропустили. А були випадки, коли наші сумки зважували і не доведи, щоб вага перевищувала 10 дозволених кілограмів, - ділиться досвідом Людмила Фіть.

поїздка в історіях

Перший тиждень родина черкащан провела у Барселоні. Людмила розповідає, що вперше тут побувала кілька років тому. Тоді закохалася у місто, враження були фантастичними. Каже: це місто, в якому ти постійно не встигаєш.

- О котрій би не вийшов, ти завжди запізнишся. Ми спізнились у Барселоні на літак до Парижу минулого разу, у готелі о 4-тій ранку нам сказали, що не мають для нас місць, бо бронювання було не підтверджене, - пригадує Людмила.

Цього разу родині пощастило більше: спізнень не було і, попри затримку літака із Брюсселя у Барселону, родина вчасно дісталася на запланований концерт.

- На літак ми прийшли заздалегідь. Але коли ти сидиш в аеропорту і бачиш, як люди біжать із босоніжками у руках, то пригадуєш себе: колись і я так бігла, і в мене чайник із рюкзака випадав, - посміхається черкащанка.

Якщо вперше подорожуєш:
не обирай для подорожі відразу велике місто.

Наприклад, у Барселоні метро має безліч гілок, київське метро здасться невеликою розв'язочкою. У такому великому місті легко заблукати і тяжко дійти до пункту призначення;

бронюй та вимагай підтвердження бронювання номеру в готелі/хостелі.
У такий спосіб спробуйте убезпечити себе від того, щоб ввечері, серед ночі чи вранці не довелось шукати місце для ночівлі у чужій країні;
потурбуйся про комунікацію з місцевими.
Якщо рівень володіння англійською бажає кращого, беріть у компанію «підсилення». Нам пощастило, бо з нами була донька;
шукай на форумах бюджетні заклади для харчування;
плануй свій день.
Це допоможе зайве не витрачатись на проїзд (а він там коштує близько 3 євро (до 90 гривень в один бік!)


Прораховували свій маршрут черкащани ледь не до хвилини. Зрештою на останніх заходили у барселонський палац спорту, де вже стартував концерт.

- Добігли ми туди, тільки видихнули, а нам на вході кажуть, що із фотоапаратом не можна. Де його лишити – незрозуміло. Зрештою нас провели до камери схову, але ми примудрились таки фотоапарат пронести на захід,
- говорить Фіть.

Після концерту родина мала дістатися до свого помешкання, яке було на околицях міста. Маршрут проклали заздалегідь: кілька станцій метро – пересадка на приміський автобус. Єдине але: пересадку здійснити потрібно було до 12-ої ночі.

- Ми виходимо з метро, розуміємо, що на маршрутку не встигли. Повертаємось у метро, щоб проїхати максимальну кількість станцій, а його вже зачиняють. Спрацював принцип: «Своїх не кидаєм». Якийсь чоловік помітив нас і притримав турнікет. А потім з метро ми пересіли на таксі, - пригадує черкащанка.


Що слід побачити в Барселоні?


Варто побачити у Барселоні відомий на весь світ Храм Святого Сімейства. Це кульмінаційна робота у творчості Гауді.

Цю величну церкву почали будувати ще у 1882 році на пожертви віруючих. Храм Святого Сімейства мав стати архітектурним втіленням Нового Заповіту, непорушності християнських вірувань.

Згідно з проектом, храм має три фасади, кожен з яких має власну назву: західний — Різдва, східний — Страждань Христових, та південний — Вознесіння. Кожен фасад має чотири вежі висотою понад 100 метрів. Всього заплановано дванадцять веж, що символізують кількість апостолів.

Цей собор вразив і родину з Черкас.

- У ньому інша аура. Усередині він ні на який інший собор не схожий: де сонце сходить - одні вітражі, де заходить – інші. Стільки дрібних деталей, ліс колон… Коли ти туди заходиш, то просто перезавантажуєшся. Це друга будівля, яка справила на мене таке враження. Перший – Собор Святого Петра у Римі, - ділиться Фіть та додає: - А от відомий Паризький собор не викликав у мене таких відчуттів.


Театр-музей Далі в Фігерасі


Для створення музею реконструювали старий театр, де 14-річний Далі в 1918 році вперше виставив свої роботи. Театр-музей був відкритий в 1974-му. Усередині – це різнорівневий простір, що поділений на 5 окремих майданчиків. Це комплекс трьох великих експозицій, що пов'язані між собою: музей, вежа Гали «Галатея» і виставковий центр із коштовностями, які були створені за ескізами Далі.

- Це було моє, - розповідає про відвідини театру-музею Людмила Фіть. - Я дуже хотіла побачити, як жила і творила людина з іншим баченням світу, аніж у пересічної. Ми проблукали в цьому музеї 5 годин і я розумію, що я б поверталася туди іще. Захоплює, як він прораховував усі оптичні ілюзії. У музеї є експонати, у які вкидаєш монетку і для відвідувачів відкривається ціла експозиція.

Окрім архітектурних пам'яток та мистецьких музеїв родина побувала і на Середземному морі.

- Воно ще було холодним. Класно, що пляжі безкоштовні. Ще здивували чоловіки: замість традиційних купальних плавок там усі носять шорти. Подейкують, що через те, що жінки переважно загорають топлес, - сміючись пригадує жінка.







Ще родина радить побувати на місцевих базарчиках. Там вони придбали тарілку – традиційний сувенір, який родина привозить в Черкаси із кожної мандрівки.

Не обійшлось і без книжкових історій

Не обійшлося і без книжкових історій. Найяскравіші враження на засновницю «Книжкового маестро» справили саме іспанські книгарні.

- Їх багато, вони величезні. Чимало спеціалізованих, наприклад, де тільки комікси продають. У них реально можна жити, - емоційно розповідає Людмила. - І книги не такі як у нас. Це інший світ. Ми ще тільки туди йдемо.

За однією із таких книг у Барселоні чоловіку Людмили та доньці довелося бігти два кілометри з рюкзаками на плечах. Крамниця вже зачинялася, а це був їхній останній день у місті.

- Прибігають у крамницю, а її якраз зачиняють. Вони пролітають повз працівницю з вигуками: «One book, оne book!» Придбали вони книжку і щасливі чекали мене біля магазину, - з посмішкою пригадує черкащанка.


Як зекономити на їжі?


Родина традиційно шукала хороші місця для перекусів на форумах. Більшість радить їсти на околицях міста: дешево і смачно. Але часто прагнення зекономити потребує додаткового часу на дорогу та коштів на проїзд.

- Ми виїжджали зранку в місто, а проїзд там недешевий, багато не накатаєшся, - розповідає Людмила. – У їхніх супермаркетах, як і в українських, є відділ кулінарії. Але в центрі великого магазину не знайти. Недорого перекусити можна китайською чи індійською їжею. Однак на третій день мій шлунок бастував.

На хороші заклади родині вдавалося натрапити не лише завдяки відгукам, а й випадково. Кажуть: у Іспанії практикують шведський стіл.

- Платиш 9,99 євро за особу і береш, що завгодно. Розумієш, що ти поснідав вдома, зараз 16.00, тому це і твій обід, і твоя вечеря. Наїдаєшся так, що викочуєшся калачиком із закладу, - сміється черкащанка.




Порту

Після Іспанії родина полетіла у Порту. Там винаймали кімнату у будинку місцевих. Цікаво, що поселяла їх жінка зі Сміли.

- Порту окупувала Черкаська область, - жартує Фіть.

Наступний тиждень родина провела у Португалії. Їхали до океану.

- Чесно, я тільки пофотографувалась у воді. Бо океан холодний, а я – не морж, - сміється жінка.

А от чоловік із донькою насолодились сповна. Кажуть: пляжі там чисті, пісок дрібний і блискучий.

Після купань у холодній воді родині довелося звернутися до лікарні. У доньки виникли проблеми із вухом. Іспанська лікарня вразила їх.

- До нас вийшла жінка-отоларинголог, привіталася із усіма потиском руки, поспілкувалася. І враження, не коли ти біжиш за українським лікарем по коридору, який захекано відповідає на твої питання, - говорить Фіть. – Необхідне обстеження та процедури доньці зробили у лікарні. Витрати покрила страховка. Тому раджу усім не економити на цьому.



Фото: peopleandcountries.com
У Порту родина потрапила на святкування Дня міста, головним атрибутом якого є дитячий іграшковий молоточок.

- Увечері на площі там зібралося чимало людей. На сцені працював діджей, а люди навколо були «озброєні» молоточками різного розміру. Під музику вони стукали ними по головах сусідів. Воно ніби й неболяче, але коли в 50-те, то хочеться втекти, - пригадує черкащанка.

Атмосфера свята захопила родину. Говорять: кайфово, коли незнайомі між собою люди дозволяють такі розваги і не випромінюють агресії.

- У Черкасах такі гуляння посмішками не закінчилися б, - міркує черкащанка.



Цікавлюсь, що навіяла ця подорож. Засновниця «Книжкового маестро» відповідає: «Активізувала роботу для досягнення своєї мрії».

У дорозі жінка прочитала книгу, яку взяла у подорож донька, «З любовю, Розі» (автор Сесилія Ахерн). Головна героїня все життя мріяла про власний готель і в 50 їй вдалося його відкрити.

- Можливо, це відпочинок, може, книга так написана. Мені важко сказати, що то було. Але я запитала себе: «Ти все життя мрієш про книжкову книгарню. Ти ніби йдеш до цього, але конкретних кроків не робиш. Чого ти чекаєш?», - ділиться думками Людмила Фіть.

Вже під час подорожі родина гуртом вигадувала назву для її книгарні. Лунали різні варіанти: «ЧеБукКнигарня», «Фітькині книжки», але поки остаточно не вирішили.

- І от вже двадцять днів ми вдома, і я щодня роблю всі кроки для того, щоб відкрити свою книгарню, - говорить черкащанка.