“Міфи – це ж не тільки потойбічне. Вони є в кожній сім’ї”, – напросилися до господині диво-звірів

“ІнфоМІСТ” напросився у гості до черкаської майстрині керамічних іграшок Ольги Бердник-Отнякіної. Тут вам і секрети народної іграшки, і захоплюючі історії подорожей, і родинні міфи та раритетні речі. Уже цікаво? Тоді розпочнемо наше гостювання.

На порозі квартири зустрічають двоє усміхнених господарів – пані Ольга та її чоловік Віктор. Господиня проводить одразу до своєї майстерні, поки її чоловік готує каву.

У центрі майстерні – стіл. На ньому дідух – спогад про Різдво та два підсвічники – диво-звірятка. За робочим столом у кутку – фарби, пензлики та інструменти.

У цій же кімнаті розташовані комп’ютерний стіл, диван та стара шафа (про її історію згодом розповість господиня квартири).

На полицях – чимало робіт майстрині.

Изображение 1765

Пані Ольга  вже  більше 30 років працює в жанрі керамічної іграшки, створивши тисячі звірят-свистунців. Вона – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості . Жінка родом із Кам‘янки Черкаської області. Батько пані Ольги був художником-аматором. Саме він і прищепив їй любов до малювання.

З чого ж усе почалося…Изображение 2853

Про перші 10 тисяч годин

Ольга Бердник-Отнякіна – не професійний художник. За освітою – бібліотекар-бібліограф. Книга і була біля витоків її творчості, тому що на створення першої іграшки її надихнула ілюстрація з книги.

DSC03250

– Це був кінець 80-тих. В той час я захоплювалася історичною літературою. За радянських часів така інформація була обмеженою, а подібні книги, якщо й з’являлися, то переважно у великих бібліотеках. В одній із таких я якраз і працювала в Черкасах. Мені до рук потрапили чудові книги академіка Бориса Рибакова, що досліджував найдавнішу історію України (російський археолог, дослідник слов’янської культури та історії Древньої Русі – ред.), і я почала читати про язичництво древніх слов’ян, загалом про історію нашої культури, – розповідає майстриня.

DSC03192

– Особливо запам’яталася книга «Язычество древних славян». Її навіть в нашій науковій  бібліотеці не було, я взяла її в краєзнавчому музеї. В ній були фотографії крихітних керамічних драконів, знайдених археологами, здається, на Чернігівщині. Я скопіювала двох, виліпивши з глини, потім випалила у знайомих у муфельній печі. І у мене вони вдалися, ще й непогано. Немов щось таємниче і дуже древнє відкрилося мені тоді. Ось це й були мої перші іграшки з місцевої глини, викопаної в селі Нечаївка, – пригадує пані Ольга.

До цього з глиною вона не працювала. Бо малою тільки малювала, скульптура не приваблювала. Любила “підглядати”, як тато працював. Він малював олійними фарбами, а поруч з ним згодом і донька взялася за акварельки.

– Але ж я не вступила до художньої академії, навіть не намагалася. Любила читати і думала, що краще буду бібліотекарем, бо ж у нашому містечку бібліотекарів я бачила, а професійних художників – ні.  Дуже багато читала книг з історії мистецтва. Ця любов у мене й донині, – каже Ольга.

В обласній науковій бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка вона пропрацювала 13 років методистом. Спочатку керамічна іграшка була лише захопленням, а все відбувалося шляхом “спроб і помилок”.

Изображение 162

– Як говорив хтось із великих менеджерів сучасності, щоб досягти успіху, треба займатися однією справою не менше 10 тисяч годин. Після цього прийдуть перші перемоги. Тобто ці 10 тисяч годин ти працюєш марно: безоплатно, без визнання, без успіху. Більшість людей на цьому етапі кидають розпочату справу, – міркує майстриня.

Та окрім наполегливості людина повинна мати хист до своєї справи та перебувати у сприятливому соціальному оточенні. Тоді прийде успіх.

Про перші роботи

Момент, коли Ольга Бердник-Отнякіна почала творити, припав на період становлення незалежної України.

– Той величезний інформаційний вибух, стан піднесення, коли ми вперше відкривали приховані сторінки української історії і культури, створили багато знакових явищ сьогодення, – розповідає пані Ольга, пригадуючи день, коли вперше винесла свої твори на люди.

Це був травень 1989-го року, перший в Україні Кобзарський фестиваль. На могилу Тараса Шевченка приїхали українці з Канади, чимало гостей із Західної України. Фест зібрав багато кобзарів. Це було відкриття, перші спроби самоствердження. Тоді в Україні  майстрів кераміки практично не було. Адже ще за часів Хрущова всі її осередки були знищені. Вважалося, що радянська людина мала працювати або у колгоспі, або на заводі. Тому й занепали народні ремесла.

– На той перший фестиваль художники і майстри народної творчості везли портрети передовиків, пейзажі, випалені на дереві портрети Шевченка, інкрустації соломкою… гончарства не було, як і писанкарства. Про ляльку-мотанку ніхто і не чув. Народної іграшки не було й близько. Аж тут я зі своїми першими, дуже недосконалими роботами. І цілий натовп туристів стояв біля мене. А що художнику потрібно найбільше? Інтерес глядачів, – пригадує майстриня.

Проте потім, зізнається, що минуло цілих 15 років, аж поки вона відчула, що може творити щось вартісне, своє.

Изображение 124

Сприяють її творчості, напевно як і більшості майстрів, стабільність у країні, мир та душевний спокій: “Усе впливає. Навіть гарний борщ без нормального настрою не звариш, – додає пані Ольга, – не кажучи про створення авторської іграшки”.

Перший етап творчості вона називає “копіюванням народної іграшки”. Він став великою школою, адже саме народна іграшка згодом лягла в основу її вже авторських фігурок.

Черпала натхнення з музейних творів давнього українського мистецтва, з ілюстрацій в друкованих джерелах.

Изображение 1849

– Я зрозуміла, як іграшка компонується, відчула основні принципи її будови. Ну ось народна іграшка, – демонструє свою роботу. – Вона обтічна, статична, має довершену, але максимально лаконічну форму. Є функціональною. В традиційному мистецтві були керамічні іграшки з акустичними пристроями – калатальця, брязкальця, свистки. Був керамічний іграшковий посуд. У мене ж майже усі іграшки є звірятами-свистунцями. Хоча в нашому народному мистецтві є керамічні іграшки-ляльки, і пречудові, як от у знаменитої опішнянської майстрині Олександри Селюченко. Але я люблю створювати диво-звірів.

Майстриня каже, що може зробити і мавпу, і скунса… Але ближче їй світ тих тварин, які споконвіку існували у нашій культурі: корівки, бички, кози, олені, коники, рибки, левчики, птахи.

– Ці образи – знакові для нашої культури. Це – архетипи нашої свідомості, що створюють величезний асоціативний ряд та інколи приходять до нас у снах.

Ще одним важливим періодом у формуванні власного авторського стилю пані Ольга вважає захоплення творчістю Марії Приймаченко (українська народна художниця – ред.) Вперше її картини вона побачила у київському Музеї українського декоративного мистецтва ще в студентські роки.

– Я була вражена. Не уявляла, як таке може спасти на думку. Аналогів її  особистим міфам у нашій культурі немає. Ми не знайдемо у наших казках  Левахи і Чаплуна. Вони існували лише в її уяві. Але це був містичний  світ, і я спробувала створити її звірят в об’ємі. Це було дуже цікаво! Велика школа колористики та образотворення для мене, – розповідає Ольга Бердник-Отнякіна. – Спробуйте створити те, чого ніхто не робив, чого у світі не існувало до вас? Це майже нереально!

DSC03197
Диво-звірі за мотивами Марії Приймаченко

Нині у майстрині лишилося лише кілька звіряток за мотивами Марії Приймаченко. Всі інші «розійшлися між людей». Художниця  розповідає, що захоплення творчістю Приймаченко тривало дуже довго. Але нині її дивовижні істоти вже «не даються» до відтворення.

– Велика художниця відійшла у вічність в 1997 році і з того часу мені важко стало робити керамічних «звірят Марії Приймаченко». Неначе щось закінчилося в мені. Зате почався новий етап створення власного міфологічного світу.

Заходить пан Віктор, запрошує до столу. Так із майстерні наша бесіда мігрує до кухні.

Кухонні розмови

– Яблучний, за рецептом Дарії Цвек, – говорить пані Ольга, нарізаючи шматочками пиріг.

DSC03198

Розглядаю невеличку кухню, у якій незбагненно поміщається стільки цікавих речей та вартісних дрібничок. Різьблені полички зі стародавнім посудом, на стінах – тарілки, картини. Навіть є маленька ялинка, прикрашена оригінальними глечиками.

– Вона мені так подобається, що не прибиратиму до Великодня, – посміхається художниця. – Кухонна ялиночка прикрашена мініатюрними глечиками київського гончара Анатолія Байди.

DSC03200

–  А ось стародавня  лопата для хліба, вирізана із суцільного дерева. Її знайшли на горищі батьківського будинку в Кам’янці. – Напевне, на таку Івасик Телесик посадив колись Зміючку Оленку, – жартує господиня.

Кажуть, що таким речам вони намагаються “продовжити життя”, а їх у цій квартирі чимало. Але про решту – згодом…

– А он чарочки, які зараз тільки у фільмах художніх можна побачити, – звертає нашу увагу пан Віктор. – Інколи, дивлячись історичний фільм, кажу: “Поглянь, он наша чарка! І карафка. Або глечик”.

DSC03291

Після маленьких оглядин кухні смакуємо яблучним пирогом та кавою. Цікавлюсь, чи полюбляє пані Ольга готувати. Вона з гумором відповідає: “Мушу любити”.

– До нас приїжджали знімати сюжет з каналу “1+1”. Оля тоді для них капусняк робила, – продовжує чоловік. – Знімали години три. Але вдався, потім не могли насмакуватись!

– Я його за всіма правилами зробила, – додає Ольга.

Каже: що під час приготування страв любить вносити “корективи”: «Ароматичні трави і спеції – це моє захоплення!» Інколи вони можуть бути несподіваними.

– Наприклад, зварила борщ із сушеними грушками. Виявилося, що це дуже смачно. В гриби добре додавати розмарин, він підсилює смак. А до солодкого перцю – майоран. Всі трави вирощую власноруч.

У цей час в одній із кімнат за дверима хтось починає шарудіти.

– Це Вустер, – каже господар. – Із Англії до нас приїхав.

Великий кіт британської породи  повільно, манірно, як справжній англійський аристократ, підходить до столу та всідається на свій стільчик  між господарями.

– Я ще хочу спробувати приготувати борщ із чорносливом, – продовжує тему пані Ольга. – Він дає специфічний аромат, як із печі.

У цій родині стверджують, що не варто  робити з їжі культу: вона  повинна бути свіжою, здоровою і забирати, по можливості, не багато часу на приготування. Якщо хочеться чогось особливого – можна й поекспериментувати, але тільки із задоволенням!

Про мандрівки

За чашкою кави починаємо розмову про відпочинок. Майстриня каже, що її робота – це свого роду медитація. Однак важливо інколи переключатися, щоб освіжити сприйняття.

Пані Ольга зізнається, що полюбляє плавати, бігати, мандрувати, читати… А ще любить тварин та рослини, але й тут, посміхаючись, додає: “Не створи культу”. Бо мистецтво – понад усе.

Особливе місце у житті родини посідають мандрівки Україною та рідним краєм.

– На Черкащині стільки чудових місць! Кожне село і містечко має свою цікаву історію. Якось ми з друзями поїхали в Чубівку у монастир (Жаботинський Свято-Онуфріївський чоловічий монастир –  ред.) Ой, як там цікаво. Є навіть печери. Потім  пішли від нього вниз, селом. Там Тясмин протікає, багато заболочених місць. Краса – неймовірна, а їхати з Черкас – якихось 40 хвилин. Такі ліси розкішні,  – пригадує мандрівку пані Ольга.

Чоловік підхоплює:

– А потім ми пішли у село Грекове. Назва цікава! Думаємо, звідки ж тут греки взялися? За однією із версій, їх брали у полон і відправляли сюди на роботу. Можливо, за часів російсько-турецької війни? Так виникло на цьому місці поселення.

– Зовсім близько від Черкас – з іншого боку – село Мошни. Ще одне цікаве місце! Ми там цілий день провели і не нудьгували ні хвилини, – розповідають про колишній  пансіонат благородних дівчат, великий яблуневий сад,  будівлю земської лікарні, споруджену 1894 року архітектором Владиславом Городецьким, цікавий  музей Шевченка, церкву унікальної архітектури.

Не менш захоплено майстриня розповідає і про свою малу батьківщину – Кам’янщину. Минулого літа вони з чоловіком “підбили” друзів піти в похід по гранітних кар’єрах.

– Кам’янський і Смілянський райони мають кілька старих кар’єрів, де добували граніт ще за радянського часу. Так званий екстенсивний спосіб виробництва: добуваємо, поки не скінчиться ресурс, а потім поїхали далі. За десятки років гранітні кар’єри наповнилися чистою-чистою джерельною водою. І мають дуже велику  глибину, обросли деревами, заселилися рибами, птахами. Унікальні перлини для відпочинку, – розповідає майстриня.

Вона вважає, що такі місця є нашим золотим фондом, невикористаним рекреаційним потенціалом. Але про них теж потрібно дбати, адже частина таких “скарбів природи” занехаюються людьми.

– У кар’єрах розкішно. Там настільки приємна, м’яка вода. І це навіть не виїжджаючи за межі Черкащини. А якщо поїхати на Київщину, Чернігівщину, можна зробити для себе справжні відкриття, – говорить господиня.

Про родинні легенди

Історіями про подорожі наше спілкування не завершується. Пан Віктор наполягає, щоб майстриня розповіла про свого прадіда та родинний будинок. Виявляється, дім, у якому вона виросла, прадід придбав ще у 1929 році.

– Про це можна сценарій фільму писати, – захоплено каже чоловік.

– Прадід мій був незвичайною людиною. Він родом з Мельників (Чигиринський район – ред.) У 16 років, після закінчення церковно-приходської школи, вступив до Київського політехнічного інституту. Це було на початку 20 століття. Закінчив його і став інженером зв’язку, – починає розповідь майстриня.

– Він  дуже переймався ідеями реформації суспільства. Ще в університеті захопився масонством, популярним тоді в Україні. Проте з цієї ідеї сприйняв лише культуртрегерство: поширення знань із різних сфер суспільного життя в маси за рахунок еволюції.

– Революції необхідні людському суспільству, але я особисто теж прихильниця еволюційного розвитку. Вважаю, що людство врятує еволюція свідомості, хоча цей процес дуже тривалий. Так от, прадід створив під Києвом у місті Чорнобиль справжню комуну, так принаймні переповідають родичі. Не знаю, якого політичного напрямку вона була, але в 20-х роках була  розгромлена більшовиками. Прадід мусив звідти тікати. Зробив пліт, посадив на нього сім’ю та й поплив вниз по Дніпру, потім по Тясмину. Зупинився в Кам’янці, – розповідає пані Ольга. – Тут він і купив будинок, в якому я виросла. Навіть у цій квартирі є кілька речей від прадіда. Серед них – шафа, яку він виготовив власноруч ще в 30-роках. На ній навіть масонський знак викарбуваний.

DSC03286
Стара прадідівська шафа у майстерні пані Ольги

У будинку в Кам’янці було багато старих книг, дореволюційних журналів, записів діда.

– Я маленькою пам’ятаю їх добре. Дуже гарний почерк. Навіть був лист Льву Толстому та відповідь  письменника! Але приїхали в 70-ті роки з Ясної Поляни науковці і вилучили лист, бо він, мовляв, належить державі. Добре, що хоч фотографію на пам’ять залишили, – говорить пані Ольга.  – Міфи – це ж не тільки потойбічне. Вони є в кожній сім’ї.

Мандрівка оселею

Пригостивши нас смаколиками та цікавезними історіями й міфами, пані Ольга відчиняє двері в інші кімнати своєї квартири. Над дверима майстерні –  унікальне сторічне ярмо, покрите різьбленими знаками прадавньої землеробської символіки.

DSC03221

Пан Віктор, поки я роздивляюся відреставроване ярмо, дістає з полиці керамічну іграшку – блакитного кота.

– Це не простий кіт. Він їздив у Барселону. Їх було два, і вони посіли перше місце на міжнародному мистецькому конкурсі «Місячний кіт» у 2012 році. Одного залишили в музеї Каталонії, другий повернувся додому, – розповідає чоловік.

кіт

На одній із полиць у шафі стоять іграшки доньки Софії.

– У неї своє бачення. Вона гралася моїми іграшками. А оце все ліпила ще маленькою, дошкільням. Але я бачу, що глина –  це не її справа. Не буде саме  цим займатися, хоча на мистецтві розуміється. Нині вона студентка історичного факультету ЧНУ. У кожного свій шлях, – каже пані Ольга.

DSC03223
Роботи маленької Софії

– Хоча, правду кажучи, я теж не знала, що буду займатися керамічною іграшкою. Рідко хто, отримавши освіту, все життя працює за дипломом. Буває, що у середині життя, коли вже багато досягнено й реалізовано, виникає потреба змін.

Художниця зізнається, що навіть маючи такий тривалий творчий стаж, не завжди вдається закінчити твір з першого разу. Тоді вона лишає іграшку на певний час. Каже, що може минути і тиждень, і місяць, і навіть півроку, поки вона буде завершеною.

DSC03228
Композиція “Весілля кози”

Перед Новим роком майстриня мудрувала, яку символічну іграшку зробити. Нині на полиці красується кілька півників від пані Ольги.

Изображение 1769

Майстриня любить робити птахів. В 2013 році за її макетами був проведений Всеукраїнський фестиваль «Парад вишиванок» з диво-птахами. Велетенських чотирьохметрових птахів розписували майстри з усіх куточків України. На День Незалежності вони «злетілися» до столиці. Там був і птах із Черкас.

Черкаська Пава з чорнобривцем. 07.03.2013 р

– А ось ці іграшки я робила на замовлення журналу “Пізнайко”. Вони попросили оздобити обкладинку, – тепер на полиці красуються двоє птахів у національному одязі, за їх спиною – двійники на обкладинці дитячого журналу.

DSC03236

Із майстерні ми переходимо до однієї з кімнат, у якій пані Ольга облаштувала зимову майстерню. Це єдина кімната, у якій не зробили ремонт. Жартують, що тут “проживає дух радянського союзу”. На кріслі насторожено поглядає на мене німкеня Берта – собачка-цвергшнауцер. Господиня її заспокоює.

DSC03271
Майстриня вгамовує улюбленицю Берту

На стінах – книжкові полиці з  частиною сімейної бібліотеки, книгами заповнені шафи. Ціла полиця видань з автографами письменників.

– Чоловік – філолог, тому наша любов до книг – спільна. У нас їх було дуже багато. Але ми частину книжок, переважно зарубіжну класику, віддали у Кам’янську районну бібліотеку, – говорить Бердник-Отнякіна.

DSC03238
Пані Ольга з чоловіком

На столі – важкезне подарункове видання книги “Україна – козацька держава”. Книга, яку я ледь підняла, була удостоєна державної премії. Справжня енциклопедія історії України, подарована родині видавцем і упорядником В. Недяком. Це – ще одна сімейна реліквія.DSC03265

В цій кімнаті художниця готується до своєї чотирнадцятої персональної виставки. Вже є кілька готових картин.

06.08.2016 р. 1

Остання кімната  – спальня господарів. В ній теж чимало мистецьких речей. На стіні – яскрава  інсталяція від відомого черкаського художника О. Шепенькова.DSC03282

А над ліжком – картина із зображенням Берточки (так лагідно домашню улюбленицю називають господарі).

DSC03283

На вікнах у спальні бачу кілька орхідей.

– Люблю ці рослини. Це єдина квітка, яка приживається в моїй квартирі. Влітку – темно, взимку – жарко. Такі умови лише вона витримує, – каже господиня.

Виходимо в коридор. Тут на стінах картини  пані Ольги.

DSC03277

Ця квартира у звичайному панельному будинку в Черкасах –  як музей. Тут стільки скарбів, а стіни прониклися духом української  історії.

Поки я збираюся, кілька разів із кімнати дає про себе знати Берта, а Вустер тим часом примруженими від задоволення очима спостерігає за невідомою гостею, примостившись на найм’якшому місці на кухні.

DSC03290
Англієць Вустер
1 коментарів

Залишити відповідь

  • Яка Ви молодець. Я колекціоную фігурки коней, чи можна у Вас придбати таку фігурку? я вже придивилась одну на фото