DSC06205

Крадене, раритетне і «з гаража»: чим живе єдиний у Черкасах блошиний ринок

10 серпня 2016 року

Клейонка над дорогою, старі ржаві інструменти, раритетні самовари, радянські тостери, старе взуття, поношені
речі. Продавці – переважно люди старшого віку. У Черкасах уже кілька десятків років діє блошиний ринок на
перехресті вулиць Чорновола та Благовісної.

Автор: Світлана Спасібіна

«Вікіпедія» говорить, що блошиний ринок – один з видів базарів, на якому люди хочуть продати або обміняти старі
товари, речі низької якості, предмети колекціонування та антикваріату тощо. Такі ринки існують практично у всіх
європейських країнах.

DSC06173

Черкаський представлений таким же різноманіттям товарів. Що, за скільки та у кого можна купити на блошиному ринку дізнавався «ІнфоМІСТ».

– А скільки у Вас такі окуляри коштують? – запитую у чоловіка, який торгує скраю по Чорновола.

– А скільки не шкода?

– У вас «вільна» ціна на всі речі?

– А як же продавати…

На його торговому місці з цікавих речей – старий фотоапарат та тостер.

– Це ще радянський… – каже про тостер. – Сухарики робить. От так нарізаєш хліб, включаєш і вони
(шматочки – ред.) там підсихають. Такі хрумкі виходять. Купуйте і будете чай пити, – рекламує свій
товар продавець.

– Він ще працює?

– Та робочий, звісно. Він навіть із зовнішнього вигляду робочий.

DSC06191За тостер уже не запитує скільки дам. Його вартість – 160
гривень. Старенький фотоапарат обійдеться у 40. Чоловік розповідає, що день-на-день не приходиться.
Буває, що нічого вторгувати не вдається, а хорошими для нього вважаються кількасот гривень
заробітку.

– А отам рибу біля річки цілий день ловиш, і бува, що зовсім не клює… І тут так. Товару у мене
небагато. Я таке здаю на металолом (показує на сусідів-продавців, які торгують ржавими болтами), а
хлопці продають, – каже чоловік. Ім’я не називає.

lonhrid-10

Йду далі. Із правого боку – чоловік торгує велосипедами. На вигляд – як нові. Просить 2 та 2,5 тисячі.
Зліва – ціла лавка стареньких іграшок. А за ними – ряд подертих валіз із найрізноманітнішим непотребом:
деталі від старих мобільних, зарядні пристрої, дротики тощо.

За рогом, на Благовісній, дідусь торгує молотками, свердлами, сокирами та іншими металевими штуками.

– А скільки у вас молоток коштує?

– 35 гривень. Сокира – 85, – лаконічно відповідає дідусь.

– А часто купують?

– Буває вдень нічого не вторгую. А буває, що 200-400 гривень маю. От сьогодні тільки 20-ку заробив.

Чи то першим клієнтом був чоловік (як прикмета до вдалої торгівлі), чи то я «накаркала», але наступний
клієнт дідуся не забарився. Не встигла я відійти, як молодий чоловік почав уважно розглядати радянську
сокиру з льодорубом на іншому кінці.

DSC06186

– Скільки коштує?

– 120 гривень.

– За 100 не віддасте?

– 110.

Зійшлися на середній ціні. Дідусь до своєї двадцятки кладе в касу ще 110 чесно зароблених. З
настороженістю оглядається, куди я поділась, коли бере гроші за товар.

lonhrid-10

На «прилавку» блошиного ринку поряд співіснують взуття і зв’язки ключів, парасольки й інструменти…

Я ж іду далі. На стільчику в холодку бачу бабусю. Біля неї – жодного товару.

– А де ж ваш товар?

– Та оно, дитинко, – показує на протилежний бік тротуару. Там на бетонних плитах розкладений одяг.

– У вас тільки речі?

– Та да. Відколи діти забрали в Черкаси, сиджу в коробці (каже про квартиру, – ред.). От і виходжу
сюди іноді.

– А речі де берете?
– Та діти і внуки попривозили. Я ще рушники продаю. Але не тут. Бо тут усе дешево. А на центральному
хоч за 200 гривень беруть.- Руками вишиваєте?- Не машинкою, раніше і сорочки вишивала. Поки в селі була, то часу не вистачало: город,
господарство. А тут немає чого робить. Вже 22 роки в місті живу, – бідкається бабуся.

DSC06170

Далі мандрую. Серед нових блискучих бокалів та старих іграшок бачу лавку зі старим рогом.

– Сюди наливаєш і поки не вип’єш до дна, то не поставиш, – жартує продавець.- Скільки коштує?- 120 гривень. Цікава річ!

DSC06142

Поряд лежать два набори для гри в шахи.

– Шахи купують… Ось цей більший, за 180, дивіться який. Це ж козаки, – показує чоловік фігурки. Замість
традиційного короля і королеви тут отаман і отаманша.Не лише потримані речі можна знайти на ринку. Поряд зі старими фотоапаратами лежить дорогий об’єктив до
фотокамери.- Мені зять зі Швейцарії прислав. Коштує 3,5 тисячі. Можете на свою камеру спробувати.

lonhrid-10

Юхим Лейзерович – із єврейської родини. Каже, що торгувати на блошиний ринок пішов після того, як «згас»
його книжковий бізнес.

– Перестали ви читати, – посміхається. – Я до цього торгував книжками на ринку. А потім люди стали
безграмотні, не купують тепер книги. Ви почитайте в інтернеті. Стільки помилок – у кожному слові! Не
знають, де поставити крапку, не знають, де поставити кому. Нам колись в дитинстві з газети диктували
диктанти. А зараз?

Чоловік каже, що люди збідніли. На ринку продають усе підряд. Навіть квіти домашні приносять. Покупці є,
але не часто.DSC06145

Підходжу до ще однієї жіночки. Вона стоїть найближче до речового ринку. В неї найдивніший товар: старі пошарпані ляльки з книгами, взуття, протигаз, ржаві інструменти, кухонне приладдя…

– Сьогодні продала «пищавку» для собак за 10 гривень. А вчора – каструлю з кришкою. У людей грошей
немає, то вони тут подешевше купують.

На товар є фіксована ціна, але зазвичай непотріб віддають за «хто скільки дасть». Жінка
каже, що народ розлінився.

DSC06147
DSC06193

– Я працювала будівельником за 30 рублів. Потім муляром – за 62. І жили… А зараз за
копійки ніхто не хоче йти.

Жінка не жаліється на маленьку пенсію, погане керівництво країни та бідність. Однак зізнається, що мріє
про заслужений відпочинок.

– Вік уже такий, що наче якби й не таскать оце (показує на гору товару). Пенсія у мене 1300. Я не
жаліюсь. Держава нам дає субсидії. Зараз я плачу 130 гривень за комуналку. Газ не напалюю. Усе вимкнула:
і телевізор, і радіо, і праску, і холодильник. Світло не нагорає. А хтось палить і палить цей газ та
світло. Нехай і не жаліються.

lonhrid-10

Щоб спокійно стояти на своєму місці, треба заплатити 2 гривні. Куди ці кошти йдуть, продавчиня не знає.
Каже: «Приходить хлопець, збирає гроші і комусь несе». Товар відносять у склади на ринку. Оренда в
місяць вартує 50 гривень.

Торгує жінка речами, які люди приносять. Та каже, що «сусіди» на блошиному ринку в неї не такі чесні.- Бомж той може красти, а може й ні. А пацани, які не хочуть працювати, оббирають людей, а потім приносять оцим (киває вбік на одного з продавців). Я не крадене продаю, тому стою спокійно. А оті, які беруть крадене, то хай бояться, що прийде міліція. Це ж він не вивіз ще увесь товар, – не вгаває бабуся. – А ти прийди в суботу чи неділю та подивись, як він розставить, – додає майже пошепки.Нашу бесіду перебиває хлопець. Запитує про якусь деталь. Тим часом до нас приєднується ще один продавець. Розповідає, що блошиний ринок у Черкасах діє вже понад 20 років.DSC06158
– Приходжу кожний день сюди крім понеділка. Бо це вихідний на ринку. Купують дуже багато. Тут у двох словах не розкажеш про цю кухню. Це ви лише побачили, що на поверхні, – каже він.

– Що? Конкурентна боротьба? Сваритеся із сусідами?

– Все залежить від продавця. Як він поставить роботу. Головне – трудитись, тоді щось буде.
– Скільки вдається вторгувати у середньому за день?

– Комерційна таємниця. Буває нічого, як-от сьогодні: дивляться та не купляють, – каже чоловік та поглядає на небо. – Аби-тільки дощу не було, бо це страшно.Серед його товарів багато техніки. Тож перш ніж виносити товар, дивиться прогноз погоди.
lonhrid-10

– Ви введіть у пошук «Тбілісі, Сухий міст, блошиний ринок». Там масштаби, а речі які можна купити, – захоплено говорить один із продавців черкаського блошиного ринку та додає: черкаський меркне. Це не те.Годинна екскурсія та терор запитаннями продавців, а потім фотозйомка привернула до мене увагу інших.- Що ви знімаєте? Ви хоч поганого про нас не напишіть! – каже чоловік років 40-ка.- Єдиний у Черкасах блошиний ринок, – лаконічно відповідаю.DSC06203– Тут люди не від хорошого життя, – розповідає чоловік, поки ми йдемо в інший бік ринку. – У мене 10 років діє віконна фірма. Зараз хлопці там працюють, а я відсоток забираю. Сам торгую на ринку, бо маю родину, двоє дітей, за щось треба жити.

Каже, що речі приносить із гаража, іноді щось люди віддають.

– У наркоманів не беру. Крадені речі, буває, трапляються, але я навчений, не беру. Всі через це пройшли.