Камери в США кращі, ніж кімнати в українських гуртожитках, – “американо-німецькі” пригоди черкасця

“Трава на іншому березі завжди зеленіша… Кожен з нас має однаковий шанс, щоб стати щасливим. Щастя – це скоріш вибір, бути задоволеним тим, що ти маєш, чи ні. Не потрібно думати, що тому, хто за кордоном вже все вдалося. Адже насправді після переїзду всі випробовування тільки починаються”.

Видання “ІнфоМІСТ” продовжує вас знайомити із перспективною молоддю Черкащини. Цього разу ми говоримо про “закордонну” історію Романа Кириченка, яка починалася разом із героєм нашої попередньої публікації.

Хлопець шість років йшов до того, щоб стати студентом німецького вишу, двічі їздив у США, щоб заробити на омріяне навчання, працював там на двох роботах, “знайомився” з алігаторами, витягував друзів з американської тюрми та не подружився з озброєними дебоширами.

Школа Birklehof та кишенькові від німців

Почалася ця історія ще в 2009 році. Тоді я був учнем 10-го класу 31-ої гімназії. Взяв участь у програмі PASCH. Ми поїхали у приватну школу Birklehof у Німеччині на три тижні. Там вивчали німецьку мову. Програму та витрати на проїзд і проживання оплачувала німецька сторона, нам навіть давали кишенькові гроші.

франкфурт
Перша поїздка до німецької школи

На уроках ми вивчали тільки німецьку мову, а у вільний час багато спілкувалися із учнями з різних куточків світу. Ця подорож була корисною для мене. Я не лише вивчивчав іноземну, а й “підтягнув” рівень англійської та почав вивчати іспанську. До сьогодні я переконаний, що саме ця поїздка стала для мене доленосною.

У кінці курсів я склав екзамен на знання початкового рівня німецької мови і отримав сертифікат. Ще тоді викладачі і керівники програми говорили нам: «Продовжуйте вчити німецьку і вступайте до наших вишів». Вже зараз я розумію, що це була хороша інвестиція в іноземну молодь. Вони показали нам, як функціонує німецька система освіти і яке воно – життя в Німеччині.

франкфурт2

Після курсів я точно знав, що хочу вчитися саме у цій країні. До того ж я відчував, що це реально все залежало від моїх зусиль, яких, до речі, потім довелося прикласти чимало.

“Дебют” у США: “ревізія” тюремної камери, погоня за індусом та День Незалежності на Брайтон Біч

Закінчивши школу, я навчався у ЧНУ на факультеті німецької філології. За цей період – двічі їздив до США. Це було моєю мрією ще зі школи. Після другого курсу у 2012 році я наважився на поїздку. Хвилювався, бо так далеко і надовго я ще не подорожував. Довго не міг знайти хороший контракт, адже хотів працювати на ресепшені в готелі. Мій рівень англійської для цього був достатній і на такій роботі я зміг би його покращити, адже довелося б постійно спілкуватись з людьми. Ще на початку квітня я отримав контракт в Ньюпорт, в готель на Фронт Деск. Мрія збулася!

Місто було дуже заможне і гарне. Склалось так, що контракт я отримав одним із перших і мені прийшла новина: у Ньюпорті треба бути в кінці квітня. Це – як холодний душ. Так рано і швидко скласти сесію було просто нереально. Після переговорів роботодавець не погодився перенести термін угоди. Тому я лишився засмучений і без контракту.

На той час вже майже всі розібрали роботодавців і залишився один, який увів, особливо моїх батьків, у шоковий стан. Це був якийсь непевний контракт, з якимось підозрілим індусом на будівництво, що взагалі-то заборонено, а тому по документах – «в готель». Після приїзду я ще побачу, що той готель ще навіть не добудували. І все це було в місті Ніагара Фоллс, на кордоні з Канадою.

Здавалося б Ніагара звучить круто, але коли я вбив в Google це місто, то побачив, що воно процвітає лише на Канадській стороні, а американська – в занепаді і входить до рейтингу найнебезпечніших міст США. Я знайшов номер цього індуса і зателефонував йому, щоб дізнатися, чи забере він нас потім із аеропорту. А він навіть не знав хто я, скільки студентів до нього взагалі їде і сказав «Візьмете таксі та доберетесь» і кинув слухавку.

“Усі витріщалися на нас ще з аеропорту, бо наші сумки були перев´язані скотчем”

У кінці травня квитки Київ – Франкфурт – Нью Йорк – Баффало були вже на руках. Ми їхали ще з одним хлопцем з Черкас. Батьки і дівчина відвезли мене в Бориспіль, було дуже тяжко прощатися. Пригода почалася.

1

Прилетіли до Франкфурта-на-Майні. Аеропорт вразив своїми розмірами так, як і літаки в ньому. До Нью-Йорку ми летіли на найбільшому в світі пасажирському авіалайнері Airbus A 380. Потім був довгий переліт до аеропорту Джона Кеннеді, JFK. Летіли ми Люфтганзою, сервіс був просто суперовий. Прилетівши в Йью-Йорк нам залишався ще один переліт до Баффало, але на табло ми побачили, що рейс відклали через погоду. Нам довелося чекати цілу ніч і спати сидячи, а згодом ще й виявилося, що рейс до Баффало був не з JFK,а з іншого аеропорту. Нам дали безкоштовну машину і водій відвіз нас до La Guardia. Поки їхали, встигли трохи розгледіти Нью-Йорк. Переліт до Баффало зайняв 45 хвилин і звідти ми вже поїхали до Ніагара Фоллс.

Пригадую, як всі витріщалися на нас ще з аеропорту, бо наші сумки були перев´язані скотчем. В світі ніде так не роблять (посміхається).

7

3

2

“Наших латиносів депортували і від них залишилися лише приємні спогади”

Ніагара була дійсно розваленим, напівзакинутим містом. Місцеві називають його Гетто Фоллc. Але в центрі, де багато туристів все гарно. На нас звичайно ніхто не чекав. Ми зустріли одного хлопця з Криму, який приїхав по такому ж контракту. Він розказав нам, що все жахливо, нормальної роботи немає, а на будівництві – дуже важко. Він там день пропрацював і більше не пішов. Відвів нас у будинок, де ми повинні були жити. Будинок також був напіврозвалений, не було навіть душу. Фотографії того будинку я досі нікому не показував, але між собою ми називали його Silent Hill.

Перше враження від Америки було ненайкраще. Але потім все почало налагоджуватися. Перші дні з їжею нам допомагали два імігранти з Латинської Америки. Пощастило, що я знав іспанську і спілкувалися з ними всі через мене. Згодом ми вже всі роззнайомилися і почали обдумувати, як шукати вихід із цієї ситуації. З хлопцями ми дуже здружилися. Щоправда наших латиносів депортували і ми навіть не встигли попрощатися. Від них залишилися лише приємні спогади, це дуже теплі і добрі люди.

“Кажуть, що канадська сторона – щоб дивитися на водоспад, а американська – щоб його відчути”

На другий день ми відразу пішли на водоcпад. Вразив, це неймовірна краса, хоча вся інфраструктура і знаходиться на канадській стороні, і канадське однойменне місто споглядає на американське, як на молодшого брата. Кажуть, що канадська сторона – для того, щоб дивитися на водоспад, а американська – щоб його відчути.

Через кілька днів вже всі знайшли роботу. Я працював на касі, продавав сувеніри. Згодом здійснилась моя мрія, я знайшов роботу на ресепшені в готелі, який належав італійцю. Він дуже багато чому мене навчив і став моїм вчителем і радником на той період.

Працювали всі хлопці дуже багато. Я мав дні, коли доводилось бути на роботі по 23 години на добу, через нічну зміну в готелі. На першій роботі дружина шефа була з Росії, тому ми дуже багато спілкувалися. Це начальнику не подобалося, до того ж не розумів про що ми говоримо. І через місяць він мене звільнив і сказав: «Треба було менше спілкуватися російською з моєю дружиною», ще й не хотів віддавати зарплату за останній тиждень. Я ледве з них вибив ті гроші.5

“Приїхали поліцейські дуже швидко, але ті кілька хвилин здавалися для мене вічністю”

Потім почав шукати роботу, бігав по всьому місту і знайшов таку ж роботу в індіанському магазині. Це було дуже цікаво, адже раніше про індіанців я тільки читав. Там працювало багато людей з резервації, продавалися індіанські сувеніри, зроблені власноруч, наприклад, ловці снів. Також на території нашого магазину відбувалися «сутички» між різними племенами індіанців. Раніше вони воювали і билися, а зараз з´ясовують стосунки граючи в лакрос.

Робота на ресепшені також була цікавою, хоча вночі було по-справжньому небезпечно. Так одного разу під нашим готелем зламали і обікрали всі машини гостей. Ще однієї ночі мені подзвонили і сказали, що зараз прийдуть мене вбивати. А ще однієї ночі в готель зайшли три афроамериканці і почали в будівлі курити траву. Готель був невеличкий і працював я там вночі сам. Зробив їм зауваження, вони дістали пістолет і сказали, щоб я мовчки віддав їм гроші. Я сказав, що зараз все принесу і швидко викликав 911. Приїхали поліцейські дуже швидко, але ті кілька хвилин здавалися для мене вічністю. Поліція залетіла всередину і всіх поклала, копи ще залишилися зі мною до ранку, сказали що ці точно більше не зайдуть. А один – написав мені свій номер, щоб якщо щось трапиться, то я відразу дзвонив йому, бо він патрулював вулиці поряд. От такий от Work And Travel. І от така от робота мрії.

6

Хоча, у пам´яті залишається тільки хороше, всі неприємності з часом забуваються. Місто було жахливе, але оточення – супер. Ми справді насолоджувалися життям, гуляли і танцювали всю ніч, а потім зранку йшли на роботу, посеред ночі ходили на водоспад, їздили в парк розваг Darien Lake. Ми стали справжньою сім´єю.

8

“Камери в США краще, ніж кімнати в українських гуртожитках”

У кінці серпня я вже закінчив з роботою і сподівався нарешті відпочити в Ніагарі. Не судилося, у перший день зник наш друг. Ми ніде не могли його знайти. Згодом він зателефонував і сказав, що його заарештували. Виявилось, що минулого дня він взяв у нашого спільного знайомого американця машину і катався у нетверезому стані, без прав і ще й вчинив кілька порушень. Про мій вихідний можна було забути. Цілий день ми їздили по штату і шукали його. Знайшли у місті Локпорт, Штат Нью-Йорк. Я зайшов до відділку і почав домовлятися із шерифом, щоб його викупити звідти. Говорили ми  хвилин 30 і домовилися, що його випустять під заставу. Він вийшов босий і трусився від холоду. Сказав, що камери в США краще, ніж кімнати в українських гуртожитках.

У кінці літа індус не хотів віддавати нам депозит за житло, хотів нас “кинути”, бо знав що ми їдемо з міста і у нас літак. Нам довелося гнатися за ним на машині по трасі до Баффало. Погоня вдалася (сміється), гроші у результаті ми отримали.

4

Їхати з Ніагари зовсім не хотілося. Я побачив, як місто, яке ще весною навіювало страх, вже в кінці літа стало домом і місцем, куди досі хочеться повернутися. Так, це не була типова поїздка по програмі Work and Travel, але саме тоді в 2012 був час і люди, за якими я справді сумую.

9

Після Ніагари нас з друзями ще чекала поїздка до Йью-Йорку. Там ми гуляли по Манхеттену, купалися в океані, були на Empire State Building та Rockfeller Center, підпливали до Статуї Свободи, були на Wall Street, а День Незалежності України святкували із російськомовними жителями Брайтон Біч.


Назад ми повертались через Цюрих, Швейцарськими авіалініями. Там на нас чекав літак МАУ. І вже в ньому я відчув, що вдома буде важко опускатися з небес на землю, тому що він був схожий на автобус з крилами, всередині все також було відповідно. В Україні я відходив понад тиждень. Вся поїздка здавалася сном і було дуже важко пристосуватись. Здавалося, що Україна відстала на років сто. Також неприємно вразили ціни (і це ще 2012). Весь рік жив спогадами про Ніагару, та якщо чесно, то і досі кожен день про неї згадую. Тому на 2013 рік вирішив їхати ще раз.

“Як по маслу”: алігатор в будинку, арешт, розбита автівка та гостювання у екс-працівника Білого дому

Друга поїздка була “якіснішою”. Це була саме така поїздка, про яку я мріяв першого разу, типова поїздка Work and Travel, коли все йде так, як заплановано. Хоча без пригод не обійшлось і цього разу. Летіли ми великою групою і ще раніше, ніж минулого року. Я заздалегідь знайшов собі другу роботу, на якій так все літо і пропрацював.

“Ще сьогодні зранку ти був в Черкасах, а ввечері – вже дивишся на Біг Бен”

Перший контракт був на касу в супермаркет із зарплатою 10 доларів на годину. Місто називалось Мірамар Біч у штаті Флорида. Летіли ми по маршруту Київ-Лондон-Даллас-Пенсакола. Віза була тільки для США, але у Лондоні вдалося отримати транзитну – на один день, адже ми мали 18 годин часу між рейсами. Так швидко подорожувати мені дуже сподобалося. Ще сьогодні зранку ти був в Черкасах, а ввечері – вже дивишся на Біг Бен.

1

Шалений темп тривав все літо. Долетівши до Флориди перше, що ми відчули – це спеку. Тут нас теж ніхто не зустрів, у деяких студентів почалася паніка. Згодом все ж заселили в хороші помешкання: у кожного була своя кімната, а на дворі – басейн і пальми. Однак до роботи було дуже далеко діставатися, постійно треба було їздити з водієм.

6gP1_92AIE8

“Сам собі робив знижку на бензин. Часом заправляв повний бак майже безкоштовно”

Я відразу почав працювати на двох роботах по 16 годин на добу. Було дуже важко, але переді мною стояла мета – навчання в Німеччині. Перший повний вихідний день в мене був в кінці липня, він так і залишився єдиним. Але на роботі мені подобалось. Після того як мій водій кілька разів проспав, щоб забрати мене на роботу зранку, я взяв собі машину Toyota Camry. Згодом й інших студентів на роботу почав возити я, але за меншу плату. Водійські права мав, а у супермаркеті через одну схему я робив собі знижку на бензин. Часом заправляв повний бак майже безкоштовно. Американці підозрювали, що щось не так, але не здогадувалися, як я це роблю. Так я проїздив все літо.

QXY-jEtDubs

DgMIbHSik2E

Цього разу все йшло, як по маслу. Але цікавих історій було теж достатньо. Пригадую, як одного разу, приїхав додому, а всі люди звідти кудись біжать. Виявилось, що до нас заліз алігатор і треба було чекати поки приїде Грінпіс. Шикарні були там пляжі. Хоча через роботу я, живучи на березі океану, купався там лічені рази.

ojQkp5hla8k

d3tzcw2wE8o

Fmxp96Rffc0

“Після першого арешту, копам на очі я більше не потрапляв”

У кінці липня мене заарештували, бо виявилось, що з нашими правами їздити у штаті Флорида – заборонено, адже на цій території вони не дійсні. Хоча я все одно доїздив до кінця літа, бо мати машину і їхати на ній на березі океану у Флориді – це круто. Копам на очі я більше не потрапляв.

Хоча машину після того випадку таки трохи побив, зіткнувся із однією афроамериканкою із сусіднього магазину. Досі не можу зрозуміти з чиєї вини. Але ми домовились поліцію не викликати (бо в мене ж не було прав). Вона хотіла мене ошукати, вимагала, щоб я їй заплатив більше, ніж взагалі коштувала її машина. При тому, що ушкодження були мінімальними. Тому довелося деякий час уникати її. На конфлікт я не йшов, бо з афроамериканцями краще не зв´язуватися, просто домовився про зустріч на дату, коли вже полетів з Флориди (сміється).

ppMm29xx9sk

“Світ дуже тісний – пересвідчився ще у Флориді”

В кінці літа ми з моїм другом американцем поїхали в Орландо, а потім – на Маямі. В Орладно ми кілька днів були в парку Disney World. Після цього темпи моєї подорожі прискорилися. За один тиждень я здійснив 5 перельотів. Із Флориди – в Атланту, звідти – в Баффало. Я не міг не повернутися до Ніагари, тому що вона і досі займає важливе місце в моєму житті. Там я зустрівся зі старими знайомими, друзями та роботодавцями. Ще раз сходив на водоспад.

SUvrEaL06jE

Звідти я полетів до Вашингтона, бо обов’язково хотів побувати в столиці. Там жив у знайомого моїх друзів, він американець і колись працював у Білому домі. У молодому віці багато подорожував Азією і йому дуже допомагали люди. І тим, що він допомагає іноземним студентам, він, за його словами, хоче віддячити світу. Pay it forward – його прицип.

Світ дуже тісний. У цьому я пересвідчився ще у Флориді, зустрівши там випадково дівчину із Сум, з якою був в Німеччині в 2009 році. А в домі цього чоловіка я зустрів студентів із Черкас, з 17-ої школи, до того ж одна з дівчат – однокласниця дівчини мого друга. Звичайно ми всі дуже швидко роззнайомилися, Сем (так звали господаря будинку) дав нам одну зі своїх машин і я возив інших черкащан по Вашингтону (ну в мене ж є права – (сміється). Вашингтон дуже схожий на Європу, ми відвідали Білий дім, Пентагон, Меморіал Лінкольна і ще багато чудових місць.

У день перед відльотом до Лондона, я зрозумів, що підійшов кінець моєї американської історії. В літаку з Лондона в Київ мене вразив сервіс British Airways. Я не зрозумів, чого до мене почали підходити стюардеси і вибачатися. Виявилось, що наді мною не працювала якась лампочка, яка мені по-перше, не була потрібна, а по-друге, я її не помітив. Вони вибачалися і попросили в мене електронну адресу. Коли я приїхав в Черкаси, я побачив, що мені прийшов лист від імені компанії з вибаченнями за таку некомфортну подорож і з ваучером на 20 фунтів стерлінгів. Як же нам ще далеко до Заходу.

Університет Касселя: студентський як “пільга”, політики на лекціях та канікули у Швейцарії

Після цих поїздок я почав обирати омріяний університет для навчання в Німеччині. Ще у 2012 році отримав сертифікат, який засвідчував володіння німецькою мовою на рівні, достатньому для навчання у вишах німецькомовних країн з оцінкою відмінно. Після завершення 4-го курсу я почав  оформлювати документи в університет Касселя. З одного боку цей процес зайняв у мене кілька місяців, але якщо дивитися глибше – то 6 років.

мілан2
Франкфурт

Адаптація в новій країні проходила достатньо швидко, тому що я знав німецьку, мав міжнародний досвід і країна була для мене не нова. Культурного шоку однозначно не було. Але коли вже починаєш навчатися і спілкуватися з студентами або людьми на роботі, то, звичайно, помічаєш відмінності, одні з яких дивують, а інші – захоплюють.

мілан

“Якщо необхідної книги немає її просто для тебе купить університет”

В університеті – високий рівень технічного забезпечення. Двері відчиняються кнопкою, в бібліотеці не працюють люди, а є спеціальні автомати, які видають і приймають книжки через спеціальну картку. Асортимент літератури можна подивитися на сайті бібліотеки. Якщо необхідної книги немає, її можна замовити, з іншого університету, міста, країни, або бібліотека її просто для тебе купить.

Меню в столовій також можна подивитися в інтернеті, можна через мережу і замовляти для себе їжу. Підноси також “їздять” самі, після вживання їжі треба ставити їх на спеціальний «конвеєр» і вони прямують до мийки.

“Студентів не змушують зубрити лекції, а вчать думати”

Лекції ілюструють на екрані, зображення на який виводять через проектор, а викладач не кричить на всю аудиторію, а говорить у мікрофон. Писати слово у слово лекції не треба, матеріали розсилаються через інтернет. Якщо ти спізнився чи пропустив, то можеш переглянути відео, адже заняття фіксують на камеру.

Викладачі ніколи не зчитують лекцію з листків. До речі, поняття потоку чи групи також відсутні, кожен вчиться самостійно. Це має як плюси, так і мінуси. Переваги – це більша самостійність і незалежність, студент сам обирає, які предмети і в якому семестрі йому вивчати. Недоліки – дуже складно знайомитися з іншими студентами, адже кожного разу на заннятті зустрічаєш нових людей.

Під час навчання студентів не змушують зубрити лекції, а вчать думати. Це іноді дійсно важко (посміхається). Тобто якщо під час семестру вчили складові аналізу підприємства, то на екзамені запитувати про них не будуть, а захочуть почути аналіз конкретного підприємства.

До студентів ставляться з особливою повагою, тому що відсоток людей, які після школи йдуть до університету, в рази менший, ніж в Україні.

“Зі студентським можна безкоштовно ходити в театр, харчуватися зі знижкою…”

Тут теж є студентський квиток, але його роль зовсім інша, ніж в Україні. У Німеччині з ним можна безкоштовно їздити на автобусах, трамваях, потягах свого міста та в інші міста відповідної Федеральної Землі. Зі студентським також можна безкоштовно ходити в театр, харчуватися зі знижкою в університеті, винаймати безкоштовно велосипеди на спеціальних станціях.

Все це дуже полегшує життя і якщо жити без особливих витрат, працюючи під час навчання, не складно буде себе фінансово забезпечувати. Однак, фактор роботи впливає на тривалість навчання. За таких умов доведеться ходити в університет довше. Якщо німцям батьки і можуть присилати гроші на навчання, то з курсом гривні до євро це просто неможливо і не мало б сенсу для мене.

В цій країні простіше владнати непередбачувані проблеми. Пригадую минулого літа перед екзаменами в мене зламався ноутбук (без якого вчитися неможливо) і мені видали того ж дня на період сесії новий пристрій. Дуже добре функціонують і комунальні служби, сантехнік приїжджає протягом 30-40 хвилин після виклику і платити йому не треба, потім університет перераховує гроші.

“Іноді можна більше зробити для своєї країни, перебуваючи за кордоном”

Також для студентів є можливість відвідати чимало додаткових семінарів та заходів. Я щасливий, що зміг поїхати на конференцію «Український конфлікт. Виклик для Європи». Довелось не лише бути присутнім, а й виступити перед депутатом німецького Бундестагу, першим заступником Штайнмаєра, міністром ФРН у справах ЄС Міхаелем Ротом та іншими учасниками заходу. Тоді я з перших вуст розповів їм, що відбувається в Україні та поставив міністру запитання про методи протидії пропаганді. Він відповів, що виступає за плюрацентризм у ЗМІ і за висвітлня думки кількох джерел інформації. Спочатку мені не сподобалась його відповідь, але він наголосив, що забороняти щось, це ставати схожим на «східних сусідів».

депутат
Із депутатом німецького Бундестагу

Після конференції під час фуршету він підійшов до мене, щоб познайомитись. Запитав з якого я міста. Виявилося,  що він навіть знає, що Черкаси знаходяться південніше Києва на Дніпрі. Також підходило багато німців, запитували про Україну. Тоді я зрозумів, що іноді, можна більше зробити для своєї країни, перебуваючи за кордоном. А минулого місяця лекцію для нас в університеті вів особисто Штайнмаєр, з яким я познайомився на цьому заході.

“Люди тут голосують не за гречку чи зовнішність… Вони читають передвиборчу програму кандидата”

шт

штайєн майєр
На лекції в університеті, яку веде міністр Штайнмайєр

Я помітив, що тут люди дуже вимогливі до політиків, і політики побоюються людей. Люди тут голосують не за гречку чи зовнішність… Вони читають передвиборчу програму кандидата, намагаються розібратись. Рівень корупції низький. Пригадую в минулому році хтось намагався дати комусь хабара, то це передавали по радіо, писали в газетах і взагалі обговорювало все місто.

“Може це і є той менталітет, яий відштовхує українця від українця?”

У Німеччині мене оточують різні люди. Є студенти і з бідних сімей, і діти шейхів. Недавно я познайомився з хлопцем із Грузії, який працював з Саакашвілі під час його президенства, та який особисто знає Ющенка. Звичайно, спілкування з такими людьми змінює і значно розширює світогляд. До речі, я дуже не люблю, коли говорять про різницю менталітетів, тому що, кожна людина – унікальна. І якщо ти готовий прийняти її культурні особливості, а вона – твої, то проблем в спілкуванні не буде.

Насправді, просто важливо знайти людей, які на твоїй хвилі, в мене вже з´явилися хороші друзі, як серед німців, так і серед представників інших країн. До речі, мої іноземні друзі помітили таку неприємну річ, що українці за кордоном, на жаль, один одному не допомагають, аргументуючи це тим, що «а мені ж ніхто не допомагав». Може це і є той менталітет, яий відштовхує українця від українця?

“Тут у водіїв рівень довіри до незнайомців дуже високий”

На канікулах завжди є час для подорожей. Я вже встиг побувати в кількох містах Німеччини, Італії: в Мілані та Вероні та двічі у Швейцарії. В ЄС дуже популярно подорожувати через сервіс bla bla car, який вже є і в Україні. Тут у водіїв рівень довіри до незнайомців дуже високий. Пригадую, як під час однієї з поїздок ми зупинилися на заправці, водій вийшов в туалет, залишивши в машині ключі від свого авто, гаманець та iphone.

Також круто подорожувати через couchsurfing. На цьому ресурсі люди пропонують кімнату в своїй квартирі подорожуючим. Минулого року мені вдалося здійснити свою мрію і повернутися через 6 років до школи Birklehof, з якої так би мовити, все і починалось. І в цьому містечку я зупинявся у англійця, який працює у департаменті досліджень Фрайбурзького університету. Платити за житло не треба, просто можна запропонувати допомогти щось зробити по дому, або привезти сувенір, заплатити за їжу, бо готували ми з ним разом.

У такому способі подорожувати є дуже багато плюсів. Ніхто не розкаже краще про місто, яке ти відвідуєш, ніж місцеві. Також вони завжди знають, як і куди дістатися, і як зекономити. А під час моєї поїздки, чоловік, у якого я зупинявся, мав вихідний і ще й зробив мені екскурсію містом на власному авто.  З´ясувалось, що в цій школі він мав знайомих, і це було ще цікавіше. Там я зустрівся з іншими англійцями, один з яких має українське коріння, а батько одного учня викладає раз на рік у Київському національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова.

“Не стіни роблять якесь місце важливим у твоєму житті, а люди”

Коли я повернувся до школи, з якої все почалося, зрозумів, як змінився сам, і що все в житті стається не просто так. Емоції були змішані, тому що це не стіни, що роблять якесь місце важливим в твоєму житті, це завжди люди і те, що ти з ними пережив.

повернувся у школу
Повернення у школу, з якої все почалося

“Мене дуже довго перевіряли на кордоні, через те, що в мене український паспорт”

Серед інших подорожей мене напевно найбільше вразила поїздка у Швейцарію. Навіть порівняно з іншими європейськими державами, це дуже і дуже заможна країна. Пригадую, як під час в´їзду зі мною трапилась одна дуже неприємна річ. Швейцарія не входить до ЄС і це означає, що в´їжджаючи з Німеччини треба проходити контроль на кордоні. Мене дуже довго перевіряли на кордоні, через те, що в мене український паспорт. А от мого друга німця та інших подорожуючих не чіпали, все було швидко.

Після цього ми поїхали до Цюриху. Там я побував в університеті, де навчався Рентген та вперше скуштував смажені каштани.

цюрих
Цюрих

Минулої весни їздив в Італію. Вразило місто Верона, у якому ніби-то жили Ромео і Джульєтта. Місцеві жителі все роблять, щоб підтримувати цей тренд. Кафе, ресторани, вулиці, називають на честь героїв шекспірівської драми. Дуже смішно спостерігати за натовпом, який намагається дістатися до балкону, на якому стояла Джульєтта. Також в місті є «могила Джульєтти». Що місцеві тільки не роблять, щоб заробити на туристах. Хоча місто Верона справді одне із найкрасивіших в Європі, на мою думку.

джульєта
Пам’ятник Джульєтті у Вероні

“Трава на іншому березі завжди зеленіша”

Моя порада тим, хто збирається вирушити в іншу країну надовго – обирати і їхати лишу в ту країну, культуру і мову якої ти по-справжньому любиш. Ніколи не їдьте кудись, «аби виїхати». Жити і особливо навчатися за кордоном дуже складно: рідні і друзі далеко, інша мова, інше суспільство. У людей тут такі ж проблеми, як і у нас. У Німеччині люди працюють більше, ніж в Україні, а тому в матеріальному плані вони краще забезпечені, однак через роботу страждають стосунки в сім´ї.

Кожен з нас має однаковий шанс, щоб стати щасливим. Щастя – це скоріш вибір, бути задоволеним тим, що ти маєш, чи ні. Не потрібно думати, що тому, хто за кордоном вже все вдалося. Адже насправді після переїзду всі випробовування тільки починаються. Трава на іншому березі завжди зеленіша, але ніхто не бере до уваги недоліки життя в інших країнах.

Також хотілося б зробити заклик до наших політиків. В США та Європі є величезна кількість українців з освітою престижних західних вишів, які залюбки повернулися б в Україну, якби були створені відповідні для цього умови. І ці люди зараз своєю кваліфікацією роблять вклад в економіку інших держав, хоча могли б працювати в міністерствах України, використовуючи свої знання та міжнародний досвід для блага своєї Батьківщини.

Світлана Спасібіна

4 коментарів

Залишити відповідь

  • во флориде можно ездить 3 месяца после прибытия на территорию сша по украинским правам международного образца
    а вот за разборку с чёрной если она подаст в суд вам визу уже наверное в сша аннулируют и вы об этом можете узнать только на кордоне от пограничного офицера.Обмана и кидалова в США категорически не любят.
    печалька

  • дуже цікавий хлопець! успіхів йому! а вам, Світлано, спасибі за статтю!

  • Вам людина намагалася розказати, що щастя залежить від нашого відношення до життя, а ви їй вже візу анулювали,ну що за люди?
    Світлано,дякую за глибокий матеріал