Коли мова заходить за службу, я завжди пригадую цього пожежного

Згадуючи 17 квітня…

Ще будучи молодим старлеєм, доля звела мене із справжнім пожежним. Ніколи не забуду тієї зустрічі.

Горів підвал у “хрущовці”. Хто пам’ятає, був такий період, коли щодня у Черкасах та й не лише, пожежним доводилось гасити один-два підвали. До речі, кожна пожежа має свої особливості і своєрідну непередбачуваність, проте загорання у підвалі завжди були складними для ліквідації. Приміщення швидко заповнювалось димом і у поєднанні із високою температурою, темінню, складним лабірінтом перегородок та сплетіння трубопроводів, легко перетворювалось у ще одне, неописане коло пекла Данте, по якому пожежним доводилося буквально повзати на пузі аби відшукати осередок вогню. Того дня моє завдання було відносно просте – зняти сюжет про цю пожежу, аби увечері він пішов у новинах.

Коло під’їзду усе як завжди, сплетіння стікаючих водою рукавів, гудуть пожежні машини, разгалуження, водії, що спостерігають за тиском насосів, пожежні, що раз по разу вдягають апарати і повз пост безпеки пірнають у димове жерло підвалу.

Проте і оператори мене зрозуміють: завжди хочеться показати більше, щось особливе… Розмірковуючи над вибором чергового ракурсу, я опинився поруч із літнім пожежним, з тих, які ми звикли бачити на листівках, сивочолий з густими вусами, сповнений впевненості та не награного авторитету.

Витягуючи КіП з відсіку, він лише раз подивився на мене і раптом запитав:

– Хочеш зняти сам вогонь?
– ?!
– Тоді пішли!

І простим рухом витягнувши із відсіка ще один апарат, він простягнув його мені.

Ось так вдвох, він попереду, а я тримаючись – за нього позаду ми увійшли до підвалу.

Я не знаю, як він орієнтувався у темряві підвалу, навряд чи йому в цьому допомагав ліхтар, світло якого розчинялось у диму не далі витягнутої руки, і не рукави, по яких зазвичай у диму орієнтуються пожежні, коли заходять до помешкання чи прямуючи з нього. У нього був власний спосіб, і саме він вивів нас до осередку пожежі. Поки інші шукали вогонь, обшукуючи навпомацки увесь підвал, ми, зробивши лише кілька десятків кроків, опинилися у помешканні, яке на відміну від інших, не було так щільно задимлене. Дим від палаючого сміття та домашніх вживаних речей піднімався під стелю і зникав у проходах. Але тут помешкання було заповнене димом ледь наполовину нагорі під стелею. Диму було не настільки багато, що й довів мій провідник, сівши на пісок під стіну, чолов’яга впевнено зняв маску протигазу.

– Ось твій вогонь! – просто сказав він і вразив мене цигаркою, яку, витягнувши з-за пазухи, із задоволенням запалив. Через хвилину, коли я “назнімався”, він впевненим рухом загасив недопалок, загнавши його під каблук у пісок і коротко промовивши,

– Годі вже тут гратися, – вдягнув маску апарату і взявши до рук ствола швидко загасив полум’я.

Минули роки, за цей час я бачив велику кількість різних пожеж, багато професіоналів пожежної, а згодом і рятувальної справи, що рядових, що генералів, людей мужніх та впевнених, професіоналів, які добре знають і поважають небезпеку, бо це є основа любові до справи, якою займаєшся.

Але коли мова заходить за пожежну службу, я завжди пригадую цього пожежного. І нехай мені скажуть, що пожежної охорони вже немає, а є багато функціональна служба ДСНС, то байдуже.

Саме такою, як цей велетень у брезентовим однострої, у моїх спогадах назавжди залишиться пожежна охорона, оперативна, авторитетна, впевнена, професійна, ефективна.

А щодо 17 квітня.

Якось, після чергової реформи щодо підпорядкування один авторитетний пожежний, порівняв пожежну охорону із валізою без ручки, – бо якщо звернути увагу на фінансування, то вона нікому не потрібна, а якщо зважити на те, що її ніяк не покинуть, потрібна всім. І, мабуть, саме цими численними святами пожежним намагалися віддячити за те, що вони роблять для суспільства та Держави.

Дійсно, мабуть, немає жодної служби, відомства, яке б при непривабливій зарплатні мало стільки офіційних святкових дат. Навіть жартувати стали, такі каркаломні зміни цілком схожі на зміни обстановки на пожежі. У СРСР було 17 квітня, згодом, в незалежній Україні з’явилася дата 29 січня, яке проіснувало рівно 10 років.

Згодом відбулись зміни з міністерством надзвичайних ситуацій, і вкотре ми дізналися що є нова дата, – третя субота жовтня, проте до цієї несерйозної дати ми так і не встигли звикнути, вона розчинилася швидше, ніж зійшла ранкова роса.

Врешті ми отримали свято, яке повєязане із Іконою Пресвятої Богородиці «Неопалима Купіна» і стосується усіх рятувальних служб і системи ДСНС і інших формувань – 17 вересня, – сподіваюся? востаннє.

Проте пожежні ніколи не забували про свою історію про свої традиції, – “у пожежних власна гордість” і у 2013 році їх почули, тому з 2014 року 17 квітня знову повернулося до державного календаря, як окреме свято пожежних, як “День пожежної охорони”.

Костянтин Проценко, речник УДСНС у Черкаській області

Джерело: Фейсбук

Статті від автора

0 коментарів

Залишити відповідь