Хребець кита, кинджали, фібули та унікальні монети, - найцікавіші скарби Черкаського музею Середньої Наддніпрянщини
Уже більше року в Черкасах працює Черкаський міський археологічний музей Середньої Наддніпрянщини. На його відкриття в місті чекали особливо, адже ідея пережила не одного міського голову. Ініціатором, а нині директором, став відомий на Черкащині і за її межами науковець, археолог із тридцятирічним досвідом Михайло Сиволап. За все життя зумів знайти і зберегти для майбутніх поколінь більш як 50 тисяч експонатів. Однак через відсутність окремого приміщення, частину знахідок свого часу передали до Черкаського обласного краєзнавчого музею.

Минулоріч для початкової виставки-експозиції музею виділили невеличку кімнату на першому поверсі кінотеатру «Україна», на цих кількох десятках квадратних метрів вдалося розмістити лише 2 відсотки усіх артефактів музею, решта продовжують відлежуватися у фондових приміщеннях.

За браком фінансування виставка працює лише по кілька годин на день, адже у штаті тільки 5 ставок. Тож окрім цінних метрів музею не вистачає і молодих кадрів та фінансування їхньої праці.

Заходимо на екскурсію.
Експонати розкладені кучненько, деякі – найунікальніші – на червоному тлі. Проте, захищає інші науковець, на особливу увагу заслуговує кожний предмет.

На сьогодні головні відвідувачі – екскурсійні групи школярів та студентів, просто любителі історії. Книга відгуків вже встигла зібрати немало записів, серед них і від іноземних гостей.

У цих стінах встигли побувати деякі міські депутати і перші особи міста. Директор очікує і на прихід міського голови, аби той на власні очі побачив плоди свого рішення про створення археологічного музею у Черкасах. Михайло Сиволап готовий з часом перетворити 9 існуючих вітрин і маленький мюнцкабінет в окремі експозиційні зали.

Тому археолог не втрачає можливості нагадати про плани виділити під музей окреме приміщення, зокрема, старовинний особняк нинішньої санітарно-епідеміологічної служби, де можна облаштувати 12 експозиційних залів, які могли б детально висвітлити давнє минуле нашого краю.
Це приміщення не має бути конторою, офіси з чиновниками можуть бути розміщені і у п'ятиповерхівках. А ось музеї мають розташовуватись у гарних, старовинних історичних будівлях.

Михайло Сиволап
Поки 12 залів лише у планах, тому роздивляємося все, що змогла вмістити ця кімната, а, як виявилося, унікальностей на кожний квадратний метр надто багато.
Палеонтологічна вітрина демонструє життя на території нашого краю до появи тут людини
Уламки скам'янілої деревини рослин роду дадоксилонів з кам'яновугільного періоду віком близько 300 млн років – найдавніші експонати музею. Тут же поряд – рештки морських організмів з Канівщини (амоніти, белемніти, брахіоподи, гастроподи, тридакни, морські гребінці та ін.) віком 200-65 млн років тому.

Хребець давнього вимерлого кита базилозавра - цю унікальнe знахідку передали до музею після будівництва станції метро Видубичі в Києві. За словами археолога, такі ж самі кити водилися і в нас на території Черкащини. Можливо, навіть лежать під нами в долині Дніпра. Знахідка належить до періоду від 41 до 34 млн років тому. Довжина такої тварини - з тролейбус-гармошку, вагою він сягав до 50 тон. Кит мав настільки велетенську пащу, що людину міг би ковтнути не жуючи, якби люди на той час існували. Такого експонату немає навіть у Київському чи Одеському палеонтологічних музеях, у яких зібрано тисячі скам'янілостей.

Можна побачити в музеї Середньої Наддніпрянщини і зуби кількаметрових невеликих акул, знайдених на березі Дніпра у Черкасах, що жили тут ще 10 млн років тому. Є також зуб невеликого мегалодона, знайдений в долині Тясмину. Мегалодони - найбільші в світі акули (до 18 м), які вимерли лиш 2 млн років тому. Експонати унікальні тим, що знайдені саме тут, у нас, і дуже гарно збереглися, - відзначає Сиволап.

Вітрина «Кам'яний вік»

Тут можна побачити знаряддя, виготовлені найдавнішими жителями нашого краю – неандертальцями близько 130-100 тис. років тому. Артефакти з кременеобробної майстерні мисливців на мамонтів (35-12 тис. років тому). Єдина в нашій області експозиція мікролітичних виробів епохи мезоліту (середньокам'яного віку) зі стоянки Дніпровець (за Дахнівкою), віком 8-7 тис. років до н.е.

Серед цих пам'яток особливо виділяється вкрай рідкісний експонат – жало кістяного риболовного гачка. Тут же можна побачити зразки найдавнішої на нашій території кераміки, ще дуже недосконалої, що датується 6-4 тис. до н.е.

Підвіска-зірочка - знахідка трипільської культури. На всю Україну таких лише кілька. Річ не дорогоцінна, але надзвичайно рідкісна, оскільки такий маленький крихкий предмет дуже складно знайти непошкодженими. Черкаські ж археологи здобули її в ідеальному стані.

- На реставрацію витратили добу, - розповідає Михайло Сиволап. – Використовував щітку із кількох волосин та слабеньку кислоту.

Середньостогівська культура (ІV тис. до н.е.) – ранньоіндоєвропейська культура, племена якої, конярі і мисливці, були сучасниками і сусідами трипільців.

Статуетка кабанчика – унікальна знахідка, нині таких в Україні відомо лише три, одна з них у нас. Навряд чи це іграшка, найімовірніше це культова річ, адже кабан – їздова тварина індоєвропейського бога-громовержця, у слов'ян це Перун, у балтів – Перкунас, у фракійців – Перкон, у албанців – Перенде, у германців – Фйоргун, у хетів – Пірва, в Індії – Парджанья. Статуетка походить з розкопок Тетяни Нераденко, зі всесвітньовідомого поселення Молюхів Бугор.
Знахідки ямної культури (археологічна культура ранньої бронзової доби (3000—2300 до н. е.). Ямна культура є похідною від середньостогівської культури і є пращуром всіх чи частини індоєвропейських народів, зокрема, і нас із вами.

Намисто з молоточкоподібною шпилькою – своєрідний амулет, можливо, означав належність до таємного чоловічого союзу, у первісних племенах їх було чимало. Складається із молоточкоподібної шпильки із рогу оленя, ікол вовка і пальців собаки. Такого немає в жодному музеї Черкаської області, адже амулет знайдений у повному вигляді.

Перламутрова підвіска – цінна своєю цілісністю, знайдена в культурному шарі ямного поселення. У останні півстоліття жодного ямного поселення, крім того, що розкопували черкаські археологи, у світі не досліджувалось.

- Здавалося б дрібничка, але такі речі теж майже не зберігаються, якщо і натрапите, є великий шанс, що в процесі розкопок вона розсиплеться. Це річ тих самих індоєвропейців, які рознесли індоєвропейську мову, генетику від Британії до Індії, в тому числі і нам залишивши добряче, - каже науковець.

Наступний експонат - лавролисті списи 5-тисячолітньої давності, імпортовані із Центральної Європи, при виготовленні яких використана не властива нашим територіям технологія, як і немісцевий кремінь.

Горщики ямної культури. Із 107 розкопаних Черкаською лісостеповою археологічною експедицією курганах знайшли лише 4 такі горщики.

- По нинішніх цінах 107 курганів - це близько 6 млн доларів. Можна сказати, що кожний горщик обійшовся у півтора мільйона, - наголошує дослідник.
Експонати епохи середньої, пізньої і фінальної бронзи

Курильниці катакомбної культури. Більшість сучасних українських археологів вважає племена катакомбної культури пращурами індоіранців, ще до їх поділу на індоаріїв та іранців. Саме в таких курильницях жерці воскуряли під час богослужінь.

Серп і бронзовий кинджал сабатинівської культури (культура пізнього періоду бронзової доби, поширена в Південній Україні).

Для Сабатинівської культури характерні наземні і напівземлянкові житла, часто з кам'яними основами стін. Серед ліпного посуду переважають банкоподібні горщики, орнаментовані пружком під вінцями; характерні тонкостінні підлощені кубки, черпаки, чаші з двома ручками. Поховання — курганні та ґрунтові могильники.

На Черкащині знаходили лише окремі предмети, а не поселення.

Кинджали такого типу були характерні для Мікенської Греції епохи Троянської війни. Мало того, каже археолог, науковці підозрюють, що представники племен цієї культури брали участь у Троянській війні.

- Щодо одного з головних героїв міфів, Ахіла, греки мають два варіанти його походження: перший - із острова Егіна поблизу Афін, інший – з Північного Причорнорномор'я. У давньогрецький час тут були топоніми, пов'язані з Ахілом, наприклад, Ахілів Біг – нині це Тендрівська коса, острів Ахіла - теперішній острів Зміїний. Це може вказувати на те, що ще в давнину могли злитися образи якихось двох героїв, один із яких справді міг походити з Причорномор'я, а в цей час тут жили племена саме сабатинівської культури. Ось, бачте, маємо сабатинівський кинджал, це досить велика рідкість, - розповідає Михайло Павлович.
Горщик білозерської культури (археологічна культура епохи фінальної бронзи (XII—X ст. до н. е.), здогадно – ранні кіммерійці). Назва походить від поселення на березі Білозерського лиману біля Каховського водосховища. Поширена лише у степовій смузі України та Молдови.

- Нами на Черкащині розкопано 66 поховань цієї культури. З них походять лише два горщики: один у обласному музеї, другий - у нас, - зазначає Михайло Сиволап.

Передскіфський час

Орнаментований кубочок – знайдений у кургані епохи бронзи біля села Мала Бурімка, розкопаний черкаськими археологами ще в 1988 році. Це єдиний власне кіммерійський предмет в музеях Черкащини. На території нашої області кіммерійці не жили, а лише влаштовували набіги на місцеве землеробське населення, - уточнює Михайло Павлович. Науковці припускають, що хтось із кіммерійців загинув під час набігу і був похований в древньому кургані.

Велика миска чорноліської культури: виготовлена землеробами, на яких нападали кочівники-кіммерійці.

Вітрина скіфської доби

Унікальна бронзова сітула з вухастими ручками - це кавказька робота, доставлена найранішими скіфами із Кавказу в Україну у 8-7 віках до н.е. Таких лише кілька на всю Україну. До Черкаського археологічного музею її передали півроку тому.

Фрагмент скіфського піфоса. Піфоси – величезні посудини древніх греків для зберігання вина, заввишки 2-3 метра. Відомий факт, що філософ Діоген жив у піфосі, а не в бочці. Є навіть зображення на давньогрецьких вазах, де він сидить біля свого піфоса. Зараз подібні посудини є у Грузії. У музеї знаходиться фрагмент верхньої частини товстостінноїї посудини, великого діаметру. Але на відміну від грецьких піфосів, цей - сіроглиняний зі скіфського гончарного тіста. Належність скіфам підкреслює і способ орнаментації, а саме, наліпна стрічка, розсічена пальцевими защипами.

- Така знахідка у нашому лісостепу стала відкриттям для багатьох. Мені й досі не ясно, як таке змогло з'явитися на цих територіях. Це до певної міри також відкриття, - констатує Михайло Сиволап.

Серед цінних експонатів у музеї Середньої Наддніпрянщини є два глечика і бронзове дзеркало із сарматського поховання в долині Сули.

В музеях Черкащини сарматські старожитності вкрай рідкісні.
Відгуки від найменших відвідувачів музею

Знахідки Пшеворської культури – археологічна культура, що визначає залізну добу на території Польщі та Західної України.

Ця культура існувала приблизно 600 років – від 200 до Р.Х. до 400 н.е.

- У нас цих знахідок не повинно бути, але минулого року ми відкрили поховання саме пшеворської культури. Перевірили магнітометром, судячи із усього там на місці розкопок є подальші поховання, тобто це могильник. Цього року буквально через пару тижнів буде спільна експедиція Інституту археології і нашого музею по продовженню розкопок на цій території. Очікуємо знайти ще не одне поховання. Науковці вважають, що частина германських племен лугіїв, які жили на території Польщі, проникла на територію України. Але так далеко, на Чигиринщині, ніхто нічого подібного не знаходив. Основний масив цієї культури далі Львівщини не просувався, - говорить Михайло Сиволап.

Фібули (металеві застібки, які одночасно виконували роль прикрас) та сережки – свідчення парного трупоспалення, накритого щитом, від якого лишився металевий умбон.

- Фібула не просто чоловіча, а римська воїнська. Можливо, знята варваром із трупа убитого ним римського легіонера як військовий трофей, - каже археолог.

Уламки гунського бронзового казана

Раніше вважали, що гуни, перші на нашій землі кочівники-тюрки, пройшли Південною Україною, а Центральну оминули. Розбивши аланів і остготів, зробивши їх своїми союзниками, гуни прогнали вестготів і далі пішли на територію Угорщини, де і влаштували центр свого каганату. Але, виявляється, вони таки були на Черкащині.

Переконатись, що знахідка належала саме гунам, можна, порівнявши орнамент на фото цілого гунського казана із будапештського музею. Їхній орнамент абсолютно тотожний. Це, каже Михайло Сиволап, наукове відкриття, унікальний доказ раніше невідомого історичного факту.

Ранньослов'янський і давньоруський час

Праслов'янська пізньозарубинецька культура у музеї представлена кількома характерними фрагментами, у фондах їх кілька тисяч.

Пізньоримська амфора з черняхівського поселення 4 століття нашої ери, передана краєзнавцем з Новомиргородщини.

Особливу цінність має фібула з написом давньогрецькою мовою - це один із найдавніших зразків писемності з території нашої області.

- Ми звернулися до фахівців і нам повідомили, що наша фібула з подібним написом всього лиш третя в Європі, одна з Болгарії, інша з Сербії, третя - в нас. Знайшли її на поселенні біля села Медведівка, а сама фібула привезена з Візантії і датується 6-м століттям, часами найбільшої могутності Візантійської імперії.

Давньоруська плінфа передана нам з Кирилівської церкви в Києві, але є й із Черкащини із Зарубського монастиря ХІІ-ХІІІ ст. на Канівщині.

Кінський дзвіночок з китайськими ієрогліфами, знайдений в селі Мельники Чорнобаївського району. Саме там, вздовж Дніпра, в перших числах березня 1239 року проходила на Переяслав орда хана Батия. Ішли спочатку по Сулі, а потім повернули по Дніпру. Третього березня вони вже взяли Переяслав, а цю річ, припускають науковці, загубив один з монгольських воїнів.

- Подібного до цього досі немає в музеях Черкащини. Я вперше бачу таку річ з китайськими ієрогліфами. Очевидно, він дістався монголу в Китаї, а потім був принесений сюди, унікальна річ, - відзначає археолог.

У міському археологічному музеї можна знайти добре збережену давньоруську керамічну полив'яну писанку із Сахнівки, фрагменти давньоруських фресок із Зарубського монастиря, який був зруйнований землетрусом через кілька років після монголо-татарського нашестя.

Глек Х ст. з Хозарського каганату, так званої салтівсько-маяцької культури, є вкрай рідкісним для Черкащини експонатом.
Тільки в Черкаському археологічному музеї Середньої Наддніпрянщини є рідкісні половецькі речі: орнаментована накладка на сагайдак, і одна із двох накладок на лук, за які чіплялися тятива, знайдені в маленькому кургані-кенотафі.

Очевидно, відзначає Сиволап, цей половець загинув під час набігу десь північніше, можливо, під Києвом. А коли вони відійшли подалі, відірвавшись від погоні, у нинішньому Чорнобаївському районі, не доходячи до Сули, зупинилися і влаштували загиблому символічне поховання, поклавши на землю лук із сагайдаком і насипавши над ним невеликий курганний насип.

- Коли почали копати, висота насипу складала тільки 20 см, взагалі чудо, що ми його побачили, знайшли і дослідили. Тож це рідкісна унікальна річ.
Знахідки 19 - початку 20 століття

Кулелійка козацька у вигляді кліщів із Суботова. Їх в музеях області всього 2-3.

Про варган козацький, дуже популярний у запорожців кишеньковий музичний інструмент, директор музею розповів наступну історію.

- Він знайдений біля Мошен, між кутками Лютарівка і Підлісся. Щодо Лютарівки, то місцеві легенди розповідають, що саме тут поляки гнали по полю козаків, люто їх рубаючи, тому й така назва. Дійсно такий випадок у історії зафіксований - після Кумейківської битви між козацьким військом Павлюка, Скидана і Гуні та польськими карателями Міколая Потоцького, що відбулася 16 грудня 1637 року. На ранок 17 числа козацькі війська після поразки відійшли і зупинилися у Мошнівському замку. Але поляки продовжили наступ, тоді козаки відступили на Черкаси. Триста поранених козаків, які не могли пересуватися, залишилися в замку. Замок був старий, дерев'яний, обороняти особливо не було змоги, можливо, надіялися на милосердя поляків, але вони його не виявили. Коли поляки увірвалися в замок, почали вбивати поранених. Частина поранених вирвалася і тікала до вкритого лісом кряжу Мошногорів, десь кілометра півтора-два, щоб сховатися в лісі. Їх по дорозі наздоганяли і рубали впень. Цей козак, очевидно, не добіг метрів 200 до лісу. Це матеріальне свідчення людської трагедії, яка відбулася в точно визначений день. Наступного дня, 18 грудня, поляки увійшли в Черкаси і спалили дотла і місто, й замок, після чого останній був перенесений на нинішній Пагорб Слави.
Далі археолог демонструє кілька предметів 19 - початку 20 століття, зокрема фрагменти блюдець, які знайшли під час розкопок хати Івана Піддубного, що існувала у 1850-х – 1932 роках. Каже, що тут представлено лише 4 предмети, а у фондах зберігається ще 4 ящики матеріалів.

Не менш цінний експонат - посвятна срібна табличка (1836 року) церковної ризи із села Панське, якого вже більше, ніж півстоліття не існує, як і самої церкви. На табличці вказано з точністю до дня, коли була зроблена риза, і хто на неї пожертвував гроші.

600-грамовий кухоль - кварта, з яких у шинках 19 століття пили горілку. Колись таких було багато, проте, розповів Сиволап, на жаль, любителі металолому майже всі їх вже утилізували. Зараз знайти таку річ складно. Відзначає, що ця річ це не «фабрична штамповка», а кована, паяна, лужена, важка мідь, а не листовий метал.

Монети і банкноти


Кілька окремих, але таких цінних для невеличкого приміщення, квадратних метрів виділили для крихітного мюнцкабінету, де демонструються монети і банкноти, що були в обігу на території краю від найдавніших часів до ХХ століття.

- Ці банкноти надані нам тимчасово, до весни наступного року, одним із черкаських колекціонерів, науковцем Олександром Десятніковим. У нас є і своя колекція банкнот, але поки що вона може замінити представлену лише наполовину. Ми зараз ведемо реставрацію монет, серед яких нумізматичні експонати 17-20 століття, чимало іноземних, є і досить унікальні. Готуємо їх до експонування, адже значна частина монетної експозиції нам також була надана на тимчасове експонування колекціонером-нумізматом Анатолієм Шостопалом. Але нещодавно ми їх вже замінили реставрованими монетами зі своєї колекції. Хотів би висловити свою подяку і обом колекціонерам, і численним прихильникам, які за останні місяці принесли до музею вже не одну жменю давніх та іноземних монет. Нам вони вкрай необхідні для демонстрації всіх етапів розвитку монетної справи на території Черкащини та за її межами.

Керівник музею не приховує, що саме ця експозиція чи не найбільше приваблює відвідувачів, особливо дітей.

Здавалося б, для створення музею в першу чергу, звичайно, потрібні експонати, однак у цьому випадку при їх багатотисячній кількості більше не вистачає приміщення, яке б стало оправою для цінних знахідок минулих життів. Більше 15 осіб приміщення не вміщає, але ж приходять класи і групи по 30-40.

Директор запевняє: якби було більше приміщення, кожну вітрину музею можна перетворити в окремий експозиційний зал.

Михайло Сиволап у розмові ділиться мрією: «Щоб через 100 років у нас був Черкаський ермітаж». Має надію, що це стане реальністю, адже є сили, і бажання показати майбутньому минуле.
Директор музею демонструє книгу відгуків