Чоловіки керують, а жінки обслуговують? Як Україна рухається до гендерної рівності
Чи не щодня бачимо оголошення про роботу, в яких шукають жінок-прибиральниць. А чи часто ми зустрічаємо татусів у декретних відпустках? Статистика приголомшує: 87% молодих матерів виходять на роботу раніше закінчення трирічної декретної відпустки.
Хтось назве це порушеннями прав. Проте для більшості українців ці факти сприймаються як даність. Навіть не законодавство, а саме стереотипи, говорять експерти, гальмують впровадження європейських гендерних норм в Україні. Маємо укорінені уявлення про соціальні ролі, особливості поведінки та характеру чоловіків та жінок у суспільстві: «Чоловіки керують, а жінки обслуговують».
У країнах Європи вже десятки років борються із гендерною нерівністю. Адже демократичне суспільство зобов'язане надавати чоловікам і жінкам однакову можливість брати участь у всіх галузях життя.

Лише в останні роки гендерне питання почали врегульовувати і в Україні. Які проблеми маємо та як їх допоможе вирішити зобов'язання перед Заходом у вигляді Угоди про Асоціацію Україна-ЄС – читайте далі в матеріалі.

Гендерна дискримінація прослідковується у різних сферах: соціальній, політичній, економічній, що так чи так обмежують права людини за ознакою віку, статі, фізичного чи сімейного стану.

Експерти називають такі найбільш поширені порушення: жертви домашнього насильства (у 2017 році до поліції надійшло понад 110 тисяч заяв від жертв домашнього насильства), економічна нерівність (згідно зі статистикою, жінки отримують меншу зарплатню), меншість у владі, «заручниці» стереотипів (жінка-домогосподарка, коханка тощо).
«Рекламна» дискримінація
Перше, на що натрапляємо: відеореклама консервів, яку транслюють у кінотеатрах перед фільмами та на місцевому каналі перед випуском новин. Симпатичний усміхнений чоловік куштує законсервоване м'ясо та наприкінці додає: «Замінить жінку на кухні». У цей же час закадровий жіночий голос виправляє: «Лише на кухні». Цей ролик – яскравий приклад дискримінації за ознакою статі: ніби готувати на кухні має лише жінка.
У Черкасах виявити порушення можна просто пройшовши вулицею. Чи не на кожному кроці бачимо «неврівноважену» рекламну продукцію. Аби швидко продавалося і купувалося, рекламні менеджери йдуть на повідку та підтримують звичні пересічним жителям стереотипи.
Наступний банер – «У спортивний клуб потрібна прибиральниця». На фото зображена жінка із миючими засобами та ганчірками в руках. Позаду силуети ще двох жінок із мітлами та відрами в руках.

Таких прикладів найбільше: на те чи те робоче місце висувають вимоги, пов'язані зі статевою належністю, або конкретно у самому оголошенні міститься вказівка на те, якої саме статі працівника хотіли б працевлаштувати. На фото видно, що оголошення чітко вказує на статеву належність, адже потребують послуг саме прибиральниці (тобто жінки), а не прибиральника (чоловіка). Коректно було б запрошувати на роботу технічного працівника/працівницю.



Не втомлюється використовувати сексистський креатив і один із інтернет-провайдерів. Одного дня місто заполонили десятки бордів із сідницями. Обурені містяни навіть зареєструвати на сайті Черкаської міської ради електронну петицію з проханням зняти рекламу із щитів.

Популяризувати голими тілами вирішили і рекламники радіо.
Гендерне питання у політиці
У нинішньому українському парламенті 52 жінки. Це лише 12% від загальної кількості народних депутатів, проте найбільша кількість за всі роки попередніх скликань Верховної Ради України. У 8-му скликанні віце-спікером ВР стала жінка – черкащанка Ірина Геращенко.

Для порівняння, у німецькому Бундестазі жінки становлять майже половину складу парламенту – 48%, шведському Риксдазі – 47% місць, у фінському парламенті – 42%, Франції, Нідерландах і Данії – 39%.
Порівняно з місцевими виборами-2010, представництво жінок у радах різних рівнів зросло, найбільший ріст – у обласних і сільських рад. Кількість жінок-депутатів в обласних радах зросла з 12% до 15%, у міських радах – з 28% до 29%, у районних радах – з 23% до 24%, у селищних радах – не змінилось (46%), у сільських радах зросло з 51% до 56%. Разом з тим збереглася тенденція: чим вищий рівень ради, тим менше жінок у ній представлено.

За інформацією аналітичного центру «RATING Pro», аналіз списків кандидатів засвідчив, що практично усі партії дотрималися норми закону про представництво не менше третини жінок у виборчих списках. Проте це не дозволило отримати відповідне представництво жінок на рівні обраних депутатів. Особливо це стосується місцевих рад вищого рівня.
Так, у списках кандидатів в обласні ради частка жінок становила 30%, проте частка жінок серед обраних депутатів є вдвічі меншою – 15%. У списках кандидатів до міських рад обласних центрів частка жінок становила 33%, однак серед обраних депутатів жінок – лише 19%. В міські ради міст обласного значення – 36% і 26% відповідно, у районні ради – 36% і 24% відповідно. Лише на рівні міських рад міст районного значення фактичного представництва жінок склало 32%.

10 жінок – серед 84 народних обранців у Черкаській обласній раді, що дорівнює 12% від загальної кількості. Тоді як у міській раді лише чотири жінки з 42 депутатів.

Унаслідок реформи децентралізації на Черкащині вже об'єдналися 26 територіальних громад, у трьох із них голови – жінки.

– Підтвердженням упередженого ставлення до мене як до жінки, на мою думку, є те, що чоловіки питали поради, прислухалися, в деяких питаннях орієнтувалися на те, як я голосую, – зазначає Наталія. – Мало жінок-політиків, думаю, тому що самі жінки не дуже хочуть йти в політику. По-перше це таки нелегко, відбирає багато часу і нервів. А жінці, яка має родину, ще треба зробити домашні справи та приділити увагу дітям і чоловіку. По-друге, побутує стереотип, що політика – це брудна справа і жінкам там не місце. Хоча насправді жінки можуть привнести багато чого в радах.
Екс-депутат Черкаської міської ради, юрист Наталія Даньковська переконує: за наявності бажання стати депутаткою – стать на заваді бути не може. Додає, що від колег депутатів-чоловіків упередженого ставлення не відчула.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жінки та чоловіки на керівних посадах в Україні: відкриті дані ЄДРПОУ

Рівність жінок і чоловіків є фундаментальною цінністю ЄС. Демократичне суспільство зобов'язане надавати чоловікам і жінкам однакову можливість брати участь у всіх галузях життя. Ще з 50-х років минулого століття цій проблемі почали приділяти посилену увагу.

У Європейському Парламенті за гендерні питання відповідає Комітет із прав жінок і гендерної рівності. Також існує консультативний комітет із забезпечення рівних можливостей для жінок і чоловіків, що надає допомогу у розробленні та втіленні політики гендерної рівності на рівні ЄС, а також низка інших недержавних структур.

Із 2006 року почав діяти Європейський інститут гендерної рівності – агентство ЄС, яке базується в Литві. Інститут уже 10 років оцінює країни ЄС за 100-бальною шкалою у питаннях роботи, грошей, знань, часу, влади та здоров'я. Дослідники вивчають також проблеми з насильством.

Згідно з останніми даними, найкращий показник у Швеції (82,6 зі 100) та Данії (76,8). Третє місце поділили Фінляндія та Нідерланди. Найгірша ситуація з гендерною рівністю в Греції (50), Угорщині (50,8) та Словаччині (52,4).

Загалом середній показник по ЄС становив 66,2. Із 2005 року показник зріс лише на 4,2 пункта.

Згідно зі звітом щодо індексу глобального гендерного розриву-2017, представленого Світовим економічним форумом, Україна посідає аж 61 місце за індексом гендерної рівності серед 142 країн. Порівняно із попереднім дослідженням, наша країна покращила свої позиції на 8 пунктів. Однак все ще займає найгірші позиції у гендерному співвідношенні у сфері політичних прав та можливостей. Значення індексу тут склало 0,107. Зокрема, за співвідношенням жінок і чоловіків у парламенті Україна має індекс 0,140, щодо розподілу посад міністрів – 0,150.
Гендер та Асоціація Україна-ЄС
В умовах курсу на побудову європейських демократичних інститутів гендерна політика в Україні отримує нові завдання. Утвердження рівності чоловіків та жінок має відбутися в суспільстві шляхом недопущення дискримінації, рівної участі в перспективах обрання в представницькі органи влади, можливості поєднання сімейних та професійних обов'язків.

Як розповідає директорка Київського інституту гендерних досліджень Марфа Скорик, є дві статті Угоди про асоціацію Україна – ЄС, що стосуються гендеру: стаття 424 – про рівність у соціальних та економічних можливостях та стаття 14, що стосується інституційних механізмів протидії насильству.

– Є шість базових директив, які регулюють рівний доступ чоловіків і жінок до оплачуваної праці. Репродуктивна робота, тобто робота з вирощування нових поколінь, лежить переважно на жінках. Жінка народила і далі займається дитиною. Так-от, ці шість директив стосуються поєднання материнства із ринком праці, – розповідає вона.

За словами експертки, у Євросоюзу є багато директив, що регулюють питання гендерної рівності. Але для Угоди відібрали лише ці шість.

– Це зроблено не випадково, бо нині українських жінок заганяють в таку вилку: з одного боку їм зменшують можливість нормально працевлаштуватися, а з іншого – держава припинила оплачувати репродуктивну працю. Директиви вимагають посилити систему органів, яка б регулювала питання гендерної рівності, – зазначає Марфа Скорик.

Серед зобов'язань, накладених на Україну Угодою про асоціацію – вирішення питань щодо сфери зайнятості в антидискримінаційній площині.
Директорка Київського інституту гендерних досліджень Марфа Скорик
План заходів з виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, затверджений постановою Кабміну від 25 жовтня 2017 року, передбачає п'ять пунктів, що напряму стосуються гендерних компонентів.

У них, зокрема, йдеться про імплементацію діяльності уповноваженого з прав людини у сфері запобігання та протидії дискримінації і створення інституту урядового уповноваженого з питань гендерної політики.

Марфа Скорик пояснює, що запроваджена посада уповноваженої з питань гендерної політики – тимчасова.

– Посада буде дійсною, поки працюватиме Володимир Гройсман. Йде Гройсман – йде ця людина. У неї є три повноваження: координація між міністерствами, контроль за політикою і взаємодія з громадськістю. Що вона контролюватиме, якщо міністерство соцполітики не здійснює цю політику? Це, знаєте, ви нічого не робите, і я стану з вами теж нічого не робитиму, – зазначає експертка.

Пункт 21-й передбачає удосконалення антидискримінаційного законодавства в частині протидії множинній дискримінації. Згідно з ним, ВРУ має внести зміни до законодавчих актів щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом ЄС. Відповідний проект №3501 ухвалено в першому читанні та направлено на доопрацювання.

22-й пункт передбачає ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству. Розгляд цього законопроекту відкладено, а сам текст також відправлено на доопрацювання в комітет.

Зазначимо, що у випадку із реалізацією пунктів 21 та 22 український парламент явно «підгальмовує». Згідно з планом, вони мали бути втіленими в життя ще до 20 березня.

За словами Марфи Скорик, всього є дев'ять імплементаційних законопроектів, з них лише п'ять – передано до парламенту.

– Ці законопроекти є у списку «Дорожньої карти Уряду». Але тут варто звернути увагу, що узгодження законодавства не є імплементацією. В угоді не написано: узгодити національне законодавство з європейським у частині забезпечення. Імплементація – це заміна підзаконно-нормативної бази. Терміни імплементації чотирьох директив – 2017 рік. Терміни пройшли, а де результат? – риторично зазначає вона.

26-м пунктом запланована реалізація національної стратегії у сфері прав людини та затвердження відповідного плану дій до 2020 року. Однак його, на думку експертки, потрібно ще суттєво доопрацювати.

– Документ дуже слабо піддається виконанню. У дуже багатьох місцях, що стосуються рівності прав і можливостей жінок і чоловіків. По суті там прописані не заходи, а список побажань із космосу. Наприклад, один із заходів: імплементувати трирічну стратегію Ради Європи. Це неможливо зробити. Ми старалися подібні речі поприбирати. Має вийти покращена стратегія, – зазначає вона.

Зазначимо, що у квітні, врахувавши рекомендації Заходу, Кабмін таки затвердив Державну соціальну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року. Нею, зокрема, передбачено зменшення гендерного дисбалансу у сферах державної служби, удосконалення механізмів реалізації права на захист від дискримінації за ознакою статі, внесення гендерної складової до програми реформ тощо.

Майбутні результати для українців
Проілюструвала конкретними прикладами майбутні зміни для українців член громадської Ради з гендерних питань при міжфракційному депутатському об'єднанні «Рівні можливості у Верховній Раді України» Наталія Байдюк.

Що стосується рівності у доступі до товарів та послуг, яка передбачає виключення непрямої та прямої дискримінації, її ілюструє ситуація із годуванням дитини грудьми.

- В Україні і Черкасах відомі випадки, коли таким матерям робили зауваження або просили не заходити до закладу громадського харчування. Насправді ж немає ніякого одягу чи правил для того, щоб це робити, законодавчо це ніяк не прописано. Тут жінки особисто обирають, якими правилами етичними, моральними чи візуальними їм користуватися.

Одним із важливих принципів є рівне соціальне забезпечення.

- Ця директива спрямована на те, щоб максимально скоротити період розриву в роботі для жінок або чоловіків. Створити таким людям умови для того, щоб вони могли гармонійно поєднувати професійну діяльність та виховання дитини, – каже вона. – Йдеться про гнучкий графік роботи, обов'язкову батьківську відпустку, а також family-friendly ініціативи, коли на підприємствах створюються міні-дитячі садочки – кімнати, де тимчасово під нагляд вихователя можна залишити дитину.

В Україні вже почали з'являтися такі ініціативи кілька років тому – «Університет, дружній до сім'ї». ЇЇ реалізовують вищі навчальні заклади по всій країні, які мають більше 40 вишів-партнерів. Нині створено більше 10-ти таких кімнат у вищих навчальних закладах України, зокрема дві – у Черкаській області.

Важливим питанням є запровадження батьківської відпустки у зв'язку з усиновленням дитини, якій більше трьох років.

За словами експерти, така відпустка повинна тривати 3 роки, вона передбачає скорочення робочого часу для жінок та чоловіків і визнання права відсутності на роботі через хворобу чи нещасний випадок з дитиною або родичем. Ця норма має застосовуватись як у державних, так і приватних установах.

Ще одним важливим аспектом є неможливість передавання відпустки по догляду за дитиною іншому члену подружжя. Тобто якщо чоловік взяв на себе цей обов'язок, то він не зможе потім передати його дружині.

– Тепер роботодавець, беручи на роботу чоловіка чи жінку репродуктивного віку, не буде надавати перевагу чоловікам, а знатиме, що вони також зможуть взяти відпустку по догляду за дитиною, – коментує Наталя Байтюк.

Також майбутні зміни мають забезпечити і рівне ставлення до чоловіків та жінок у сфері соціального забезпечення. Насамперед ідеться про випадки інвалідності, безробіття, травмування через виконання службових обов'язків, нещасні випадки.

Міністерство соціальної політики відзвітувало про те, що всі положення цієї директиви впроваджені в українське законодавство. Але досі не вирішена проблема з жінками, які служили в АТО, займалися розвідкою чи були командирами військових підрозділів. Офіційно їх оформляли як кухарок чи медсестер. Варто розуміти, що це не лише питання соціального визнання чи нагород, а й соціальних пільг після повернення до мирного життя.
Автор: Олена Шаповал

Публікацію створено у межах проекту "Просування реформ в регіони" за сприяння Європейського Союзу, який реалізується Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій та "Європейською правдою".