Буде фінансування – буде реформа, – заслужений лікар України Микола Кондрацький (інтерв’ю)

23.02.2017, 12:40

36 років хірургічної практики, відзнаки від Президента України та обласного керівництва, почесне звання заслуженого лікаря України…

Про керівника дитячої обласної лікарні Миколу Кондрацького знають як на Черкащині, так і за її межами. Однак починав кар’єру відомий медик із фельдшера, пропрацював на всіх ланках. Жартує: не був лише санітаркою. Днями тепер вже головний хірург відзначив своє 65-річчя. «ІнфоМІСТ» розпитав Миколу Кондрацького про складнощі у роботі головного лікаря такого солідного медзакладу, реформування галузі охорони здоров’я та зміни в роботі лікарні.

Зустрічаємося у робочому кабінеті. Микола Іванович тільки-но повернувся із операційної. Говорить, що, попри керування закладом, залишається головним хірургом, тому оперує приблизно 2-3 рази на тиждень. На питання, чому обрав саме хірургію, лікар відповідає: бо майже одразу можна бачити результат. Назвати операцію складною чи простою не береться. Додає: кожен випадок різний, бо інакше процес називався б механікою, а не хірургією.

Народився Микола Кондрацький на Житомирщині. Навчався у медичному виші столиці.

– У мене в родині старший брат – професор медичного інституту, я пішов по його стопах, – розповідає про вибір фаху хірург.

Після закінчення університету у Миколи Кондрацького була можливість залишитися в Києві та викладати в університеті. Однак, каже, все ж обрав практику, а не дослідження теорій.

Тож після завершення навчання його направили в «дорослу» Черкаську обласну лікарню. Рік працював лікарем-інтерном, потім ординатором хірургічного відділення, згодом – завідувачем відділення. У 2013 році його перевели на посаду заступника головного лікаря. Вже наступного року Микола Іванович обійняв посаду головного лікаря Черкаської обласної дитячої лікарні.

– Траплявся випадок, ситуація у медичній практиці, яку запам’ятали на все життя?

– Якось до лікарні привезли хлопчика 12 років. Як виявилося, він був «наводчиком» квартирних пограбувань. Залазив до квартири через балкон або кватирку і відкривав замок вхідних дверей. Одного разу він зірвався із 5-го поверху і впав на штир, яким пронизало легені, печінку, стравохід. Люди зняли і привезли. Такий випадок, звичайно, мене вразив. Тоді оперував мій шеф, Віктор Морозов, я був лише інтерном. Операція пройшла успішно, хлопець вижив, не було жодних проблем чи ускладнень. Запам’яталося…

Часто до лікарні потрапляють діти – учасники ДТП, теж бувають дуже складні випадки. Але, на мою думку, найважливіше в хірургії – оперування вроджених вад. А таких, на жаль, останнім часом дуже багато. Наприклад, відсутній стравохід чи  шлунок, непрохідність кишечника. Ми робимо і такі складні операції.

– Ви говорите, що таких випадків побільшало. З чим це пов’язано?

– Складно сказати, на це впливає чимало факторів. Насамперед – здоров’я батьків, наявність шкідливих звичок, вживання алкоголю, що впливає на генетику, неповноцінне харчування тощо.

– Лікування дітей – це подвійна відповідальність. Погоджуєтесь?

– Так, при лікуванні дітей справді відчуваю подвійну відповідальність. Адже працюємо не лише з дітьми, а й з батьками, це відповідальність і перед ними. Чим здоровіше буде підростаюче покоління, тим менше хворих буде у майбутньому.

Інколи я задумуюсь про те, хто буде лікувати наступні покоління, наших дітей. Спостерігаю разючу різницю у рівні підготовки молодих лікарів, немає бажання навчатися, можливо, недостатній контроль із боку наставників.

Пригадую, як мій начальник, відомий лікар Віктор Морозов, зачиняв інтернів у операційній, аби навчалися самостійно практикуватися. І заходив тільки тоді, коли вже дуже просили допомогти.

Кожен випадок різний, бо інакше процес називався б механікою, а не хірургією

– Зараз Ви – головний лікар обласної дитячої лікарні. Як змінилися принципи роботи з того часу, як були лише хірургом? Адже ця посада більше менеджерська.

– На попередній посаді думав по суті лише про хворих, а зараз опікуюся всією лікарнею.

– Із інфраструктурою, можна сказати, Вам, як керівнику, пощастило. Адже приміщення лікарні порівняно нове.

– Пригадую, як тільки нас сюди перевели, по суті було лише здане в експлуатацію приміщення. Практично не було обладнання.

Із дня відкриття минуло 5 років. Зараз вже починають виявлятися дефекти. Замовили у ДСНС  відмостку, повинні спрямувати близько 3 млн.грн. У деяких місцях тече дах – над соляною кімнатою, харчоблоком, приймальним відділенням. Будемо ремонтувати. Гроші практично вже спрямували.

– Уже спрацювалися із депутатським корпусом в обласній раді?

– Комунальний заклад «Черкаська обласна дитяча лікарня» Черкаської обласної ради перебуває під безпосередньою опікою Голів Черкаської облдержадміністрації і обласної ради та їх заступників, та керівника Управління охорони здоров’я, які систематично відвідують заклад та переймаються проблемами лікарні.  Буває, соромно заходити та просити кошти, але ж люди розуміють, що прошу не для себе, а для розвитку лікарні. Нещодавно приїздили заступники голови обласної ради Валентин Тарасенко та Вадим Гайович. Маємо великі плани щодо придбання апаратури. Однак, без лукавства відзначу, що нині обласна влада для галузі охорони здоров’я робить багато.

тренажер “Локомат”

– Говорите, маєте наміри щодо нової апаратури. Розкажіть, що вже вдалося придбати і що плануєте?

– Зробили вже багато. До неонатального центру, де діти перебувають по два- три місяці на штучній вентиляції легень, придбали три таких апарати штучної вентиляції легень, на це витратили більше 3 млн.грн.

Також купили лапароскоп, що дозволяє робити операції без травматизації та видаляти будь-яку патологію.

Придбали компресори, завдяки яким діти можуть отримувати кисень, тепер у нас є і рентгенапарат, два автомобіля,  якими веземо хворих на консультацію в обласну лікарню, на МРТ, в третю міську лікарню.

Для прикладу, перинатальний центр оснастили повністю, а вже потім почали приймати хворих, а в нас все було навпаки. Тому обладнання продовжуємо закуповувати.

Найперше хочеться доступності, апаратури, яка даватиме можливість робити абсолютно всі операції. Уже погодили з облрадою придбання патонмеду – апарату для склеювання тканин. Наприклад, при травмах печінки, яку складно зшивати.

Необхідна також лазерна установка, яка лікуватиме пухлини дітей.

Хочемо придбати також барокамеру. Не секрет, що зараз збільшилася кількість дітей, які вживають наркотики. Барокамера насичує тканини киснем, виводить токсини.

Питання не лише в ціні, ця апаратура ексклюзивна, її немає на потоці.

Лапароскоп

Наприклад, лапароскоп коштує 120 тис. євро, тоді як Михайло Лобас (керівник медицини області, – ред.) домовився із німецьким виробником, і ми його придбали за 75 тис. євро. До того ж німці подарували насадку до лапароскопа, яка зазвичай коштує 15 тис. євро. Переваги операцій за допомогою лапароскопа полягають в тому, що цей апарат дозволяє в рази зменшити травматичність операції: замість великого розтину в кілька десятків сантиметрів можна обійтися двома-трьома надрізами. По-друге, такі операції тривають менше, а значить, дитина менше часу перебуває під наркозом. Період реабілітації після операції набагато коротший (не 10-12 днів, а 3-4, – ред.). Вже під час операції лікарі мають можливість більш точно діагностувати стан пацієнта і, відповідно, більш якісно впоратися із завданням.

– Які нагальні проблеми можете окреслити?

– Приїжджали представники виробника, є можливість встановити КТ, але дослідження будуть платними, із отриманих коштів сплачуватимемо борг. У середньому чотири соціально незахищені дитини на тиждень обстежуватимуть безкоштовно.

Купити одразу КТ не можемо, однак він нам необхідний, щоб не відправляти дітей на Київ.

Є необхідність у будівництві архіву, адже історії хвороб ми повинні зберігати 25 років, а деякі документи – 75 років. Кожного дня їхня кількість збільшується.

Із дня відкриття за 5 років лікарі пролікували 342 тисячі дітей. Здійснили 18 417 операцій, із них за останній рік – близько 4 тисяч. Прооперували 343 новонароджених, з них у 2016-му році – 100. У неонатальному центрі пролікували 4520 дітей.

Якщо взяти оперування вроджених вад, то ми належимо до трійки кращих лікарень України, рівень високий. Раніше відправляли хворих на Київ, а зараз все робимо самі.

– Ви наголосили на необхідності будівництва архіву. На сьогодні поліклініки міста об’єднали в єдину інформаційну систему, медичні картки пацієнтів будуть електронними. Чи можливе запровадження такої системи у вас?

– Звичайно, це дуже зручно. Але на сьогодні фінансування на це не передбачено.

Госпітальні округи дійсно потрібні, але в них треба «влити» кошти

– По призначенні на посаду здійснювали внутрішні реформи, можливо, кадрові зміни. І як ставитеся до сьогоднішнього реформування медичної галузі загалом?

– Питання реформування назріло, на мою думку, дуже правильно, що апаратура, обладнання концентруватиметься у одній лікарні. Повинна бути потужна матеріально-технічна база. Але окрім цього необхідні хороші дороги та наявність транспорту. Аби безперешкодно перевозити хворих.

Зазначу, що на базі нашої лікарні сконцентровано не лише високотехнологічне обладнання, але і унікальні кадрові ресурси. Лише тут і ніде більше в області працюють висококваліфіковані відповідальні спеціалісти дитячі урологи, травматологи, отоларингологи. Нефрологи, кардіоревматологи, ендокринологи та інші фахівці.

Тому з обласною дитячою лікарнею по обсягах та якості надання висококваліфікованої медичної допомоги третинного рівня дітям області жоден інший заклад  охорони здоров’я не може конкурувати.

А загалом, буде фінансування – буде реформа. Госпітальні округи дійсно потрібні, але в них треба «влити» кошти.

Те ж саме стосується і безкоштовного лікування. Треба дати фінанси, щоб батькам не доводилося докупляти те, чим не забезпечила держава. Повністю можемо забезпечити лише соціально незахищених дітей.

На відміну від міських лікарень, де батьки під час лікування дитини проживають зазвичай вдома, у нашій лікарні є діти із віддалених районів. Тому матері також у лікарні. Батьки дітей до 6 років харчуються безкоштовно. Це також додаткові витрати. Однак намагаємося готувати і смачно, і калорійно, скарг на харчування не надходило.

– Яка ситуація із зарплатою лікарів? Чи вистачає кадрів?

– Коли здавали в експлуатацію лікарню, нам не додали 95 посад. Доводиться знаходити вихід за рахунок інтенсифікації праці.

Зараз склалася така ситуація, що лікар отримує чотири тис. грн., тоді як сторож – 6тис. грн.  Санітарка теж більше отримує, аніж лікар. Звичайно, її працю не можна применшувати, але на лікареві вся відповідальність за лікування хворого.

Басейн Центру реабілітації

Щодо кадрів. Всі добре знають, що в нас є відділення відновного лікування, де перебувають дітки, хворі на дитячий церебральний параліч. У нас їх на Черкащині близько 600. Звичайно, абсолютно ми їх не вилікуємо, але допомогти почувати себе комфортно в суспільстві, навчити їх їсти, одягатися – у наших силах. Є тренажер «Локомат», дітки вчаться ходити, і є результати.

Окрім цього, в лікарні є два басейни, проблема лише одна – немає інструктора, який повинен займатися із хворими. За ці гроші, мінімальну зарплату, не можемо знайти. Це і відповідальність за дитину у воді, до того ж потрібно перебувати по 3 години там. Сподіваємося, що в Черкасах готуватимуть реабілітологів. Можливо, в ЧНУ ім. Богдана Хмельницького та медичному коледжі.

– Не секрет, що батьки часто роблять так звані благодійні внески. Яким чином це відбувається у вашому закладі?

– Із готівкою діла не маємо, всі кошти надходять через банкомат.

За минулий рік надійшло 120 тис. грн, всі кошти пішли на потреби відділень. На зарплати чи премії  з фонду не даємо, це буде порушенням. Лише на розвиток лікарні.

– Не практикуєте переймання закордонного медичного досвіду?

– На жаль, лікарям доводиться їздити за кордон власним коштом. Я відпускаю, але коштів не даємо. Часто до нас приїжджають подивитися лікарню, але іноземні спеціалісти не мають права оперувати без ліцензії, із цим дуже суворо… Були нещодавно американці та англійці.

– Ви лікуєте інших, а чи почуваєте себе здоровою людиною? Як підтримуєте себе у формі?

– Поки що не скаржусь (посміхається). Інколи ходжу в спортзал, люблю активний відпочинок, як є час, а зараз його поменшало, їздив у гори із родиною…

– До речі, як родина ставиться до роботи? Адже графік, напевне, напрочуд щільний.

– За 36 років роботи родина вже звикла. Дочка доросла, працює суддею, зараз захищає кандидатську. Дружина – теж лікар, одружилися під час навчання, в Черкасах, вона місцева. Працювала дитячим дерматологом. Коли з’явилась внучка, дружина пішла на заслужений відпочинок.

Робочий день починається рано, о 08.00 годині проводжу нараду із заступниками, о 08.30 – нарада із завідувачами відділень лікарні, потім обходжу хірургічне відділення.  Оперую в середньому 2-3 рази тиждень, зазвичай зранку о 9.00 годині, щоб до обіду завершити.

– Ви, напевне, бачили, що відома ведуча Ольга Фреймут інспектувала медичні заклади. Переживали, що нагряне і до обласної дитячої лікарні?

– Хочу відзначити, що за час роботи лікарні не надходило жодної скарги. Нам повідомили, що вона в Черкасах, тому ми були готові до її приходу. Можемо похвалитися чистотою і у вбиральнях, і палатах, і коридорах, і харчоблоці. Але, якщо є велике бажання, то недоліки завжди можна знайти (посміхається).

За час інтерв’ю у приймальні під кабінетом вже назбиралася черга із охочих втрапити на прийом до головного лікаря. Тож похапцем пробігаємося по головних лікарняних обєктах та повертаємо Миколу Івановича до звичного для нього шаленого ритму, де за кожною годиною операції стоїть дитяче здоров’я і життя.

0 коментарів

Залишити відповідь