Атракціон щедрості: як депутатів рятують від безробіття за рахунок платників податків

Як своя сорочка ближча до тіла, так і “свій” депутат “ближче” на голосуванні в сесійній залі.

У нинішні важкі часи міський голова Черкас Анатолій Бондаренко не став мудрувати і вигадувати велосипед, а вирішив використати давно апробовану попередниками схему “задобрення” людей з мандатами.

Із серпня, з часу, коли конфронтація всередині ради поступово сягнула апогею, відразу п’ятеро депутатів отримали офіційне працевлаштування в мерії. Мабуть, не варто уточнювати, що всі вони з лояльною до мера позицію. Для когось посада – своєрідна подяка, для когось – заохочення.

“ІнфоМІСТ” розбирається в темі та шукає відповіді на низку питань. Для чого давати депутатам роботу в мерії? Кого з депкорпусу утримують платники податків? А як було раніше? Це та багато іншого – далі в нашому матеріалі.

Фото Ігоря Єфімова

Для чого депутату робота в мерії?

Якщо в пересічного черкасця запитати, яку зарплатню отримує депутат міської ради, то цифри у відповіді будуть коливатися десь від 5 до 50 тисяч гривень. І лише незначний відсоток респондентів відповість правильно: депутати місцевих рад працюють на громадських засадах, зарплатню при цьому не отримуючи.

Розмови на цю тему точаться давно. Справедливою є думка, що подібна форма роботи є пережитком минулого: за свою роботу по логіці людина має отримувати зарплатню. Попри широко побутуючі твердження, далеко не кожен народний обранець має власний бізнес, яким заробляє собі на шматок хліба з маслом. Як же бути, наприклад, простим вихідцям з народу, в яких депутатство забирає левову частину часу?

Такими роздумами можна знайти  першу відповідь на поставлене нами питання. Депутату робота в мерії, як відомо зі ЗМІ, може принести непоганий заробіток. Проте це виключно твердження, яке лежить на поверхні.

По суті посада в мерії є розмінною монетою, яка робить депутата підконтрольним міському голові по вертикалі виконавчої влади. Посаду можна дати, а можна й забрати. А ще краще: її можна пообіцяти або ж пригрозити забрати, залежно від результатів голосування того чи іншого народного обранця.

Наприклад, депутат-порошенківець Ігор Кіта, що працює у виконавчій владі з 2010 року, розпорядженням міського голови потрапив під скорочення як заступник начальника управління інспектування. Нічого не стверджуючи напевне, лиш зазначимо, що фракція БПП, куди входить Кіта, є на сьогодні опозиційною до Бондаренка в міськраді.

У чому проблема? Хай працюють! Скажете ви і будете частково праві.

Звинувачувати місцеву владу в торгівлі посадами буде неправильно з юридичної точки зору. Якщо це не заборонено на законодавчому рівні, то такою простою і водночас дієвою тактикою гріх не скористатися.

А що ж держава? Закон про службу в органах місцевого самоврядування був ухвалений в цілому у лютому 2017 року. Документом вводиться конкурсний відбір службовців місцевого самоврядування та, зокрема, фактично забороняється суміщення депутатського мандату з керуючими посадами у виконавчих органах влади.

Все б добре, але в березні президент цей закон не підписав та повернув до Ради разом із пропозиціями до проекту. З того часу зміни на законодавчому рівні зависли в повітрі.

Екс-депутат Черкаської міської ради, юрист Наталія Коваленко наголошує: нова редакція закону – це великий крок вперед, який дозволить підняти престиж служби і покращити  якісний склад працівників виконавчих структур місцевого самоврядування.

 – Вето президента стосується зокрема й необхідності запровадження конкурсного відбору навіть на посади заступників міського голови: обійняти  посаду заступника буде неможливо без вищої освіти і певного терміну перебування на керівній посаді. Зараз депутати отримують необґрунтовані переваги перед іншими громадянами. Крім того, не забезпечуються кваліфікаційні вимоги, переводять радника без досвіду, відповідної освіти на керівну посаду. І таке спостерігалось не лише з депутатами. Ще одна проблема – ефективність депутатського корпусу, коли фактично підлеглі міського голови ухвалюють рішення ради, зокрема про структуру, бюджет, преміювання – взагалі виникає конфлікт інтересів, – каже юрист.

Навіть при вступі в дію не факт, що закон про службу в органах місцевого самоврядування розставив би “крапки над І”. Наприклад, Закон про державну службу діє з 2016-го року. Він забороняє службовцям категорії “А” (керівники держадміністрацій) суміщати держслужбу із статусом депутата місцевої ради. Проте в облраді нам зайвий раз нагадують, що теорія і практика – все ж дві різні площини, особливо в нашій країні.

Посада радника як “соціальний ліфт”

Схема потрапляння у стіни мерії як радника чи то помічника міського голови з подальшим транзитом на посади в органи виконавчої влади наочно демонструє стару, як світ істину: все геніальне – просто.

Згідно із законом, міський голова має право самостійно без проведення конкурсу призначати на службу своїх помічників та радників. Уже із статусу радника прихильна міському голові особа може стати в так званий кадровий резерв, звідти натомість може бути призначена в обхід конкурсів на керівні посади в структурні підрозділи ЧМР.

Схему із радниками міський голова “потестдрайвив” спочатку за межами депутатського корпусу.

Так, першими ластівками, які в січні-лютому 2016-го з вивіскою “радник” увійшли в ряди мерії, стали однопартієць мера Олександр Яценко та неформальний голова виборчого штабу Бондаренка Віталій Іляшенко.

“Not bad схема!”, – ніби роздумує Олександр Яценко

У квітні екс-нардеп Іляшенко став заступником директора департаменту організаційного забезпечення, Яценко ж протягом весни побудував запаморочливу кар’єру: у березні він став заступником директора департаменту ЖКК, а в травні й узагалі очолив цей один з ключових підрозділів мерії.

Далі, як кажуть, пішло-поїхало, і посади через “поради меру” отримали депутати. Першим став давній товариш Бондаренка і його заступника Геннадія Шевченка Віталій Косяк.

Шевченко та Косяк зайшли до Бондаренка влітку 2014-го року (фото – “Про Головне”)

Радником “радикал” став ще у вересні 2016-го року, а у серпні 2017-го Бондаренко призначив Косяка керівником управління інспектування.

Як виявилося, то був лише початок і ближче до осені в мерії розпочався справжній “радникопад”.

23 серпня радником мера став депутат Михайло Бінусов. 22 вересня Михайло Маркович був призначений виконуючим обов’язки директора департаменту ЖКК, замість фактично усуненого Яценка. 28 вересня Черкаси шокувала звістка про вбивство Бінусова. Нині справу розслідує Генпрокуратура.

22 вересня радником мера на громадських засадах став “черкащанин” Павло Карась, 10 жовтня радником призначений екс-вільний демократ Максим Шадловський, 12 жовтня помічником – “черкащанин” Максим Скорик, 3 листопада стало відомо, що в радники йде екс-член “Самопомочі” Олена Шевченко.

Не варто зайвий раз нагадувати, що цю когорту об’єднує лояльне ставлення до табору міського голови, який продовжує свою конфронтацію з так званою “антимерською коаліцією”. При цьому неможливо точно визначити, що було спочатку: обіцянка/посада від міського голови чи прихильність згаданих осіб до Бондаренка.

Максим Шадловський, який після початку «протистояння» в стінах міської ради особливо не відзначався любов’ю до рідної фракції ПВД, врешті був виключений звідти 18 серпня.

Шадловський та Карась (фото – “Прочерк”)

Після того, як в пресу просочилася інформація про його бажання бути радником, Шадловський традиційно для таких випадків відповідав на питання про свою кінцеву мету розмито. Пізніше стало відомо, що Максим мітить в заступники директора департаменту освіти і гуманітарної політики. Але оскільки таких і так є вже два, в департаменті необхідно провести структурні зміни: посада одного із головних спеціалістів буде ліквідованою на користь третього заступника. Наразі це питання перебуває на стадії вирішення.

Максим Скорик, що працює на ПАТ “Азот”, “порадив” меру лише 11 днів і звільнив вакансію. З 23 жовтня він був призначений заступником директора департаменту архітектури та містобудування ЧМР, який очолює Артур Савін.

Олена Шевченко – депутат, яка після виходу із фракції “Самопомочі” встигла кардинально змінити думку щодо діяльності виконкому і загалом “табір” протиборства в раді. На сесії 10 серпня Олена голосувала “за” проект авторства Радуцького. Проте вже 28 серпня аналогічний проект не підтримала. Її голос у підсумку став вирішальним, а в “антимерській коаліції” таким рішенням були шоковані. Принаймні такі емоції депутати висловлювали журналісту “ІнфоМІСТ” після сесії.

Олена Шевченко каже, що виходить із фракції “Самопоміч”

Наскільки така позиція Шевченко пов’язана з тим, що 8 листопада вона отримала посаду радника, достеменно встановити неможливо.

Що ж до Павла Карася, який радить Бондаренку безкоштовно, то посада радника на громадських засадах не передбачає подальше внесення до кадрового резерву. Отже, можемо припустити, що Бондаренко сподівається виключно на мудрість Павла Миколайовича та його обізнаність у всіх можливих галузях життя міста.

Керівник напряму комунікацій консалтингового агентства GOLUBi Group Тетяна Єщенко вважає, що політичний підхід в кадровій політиці суттєво знівелював значення професіоналізму:

 – Професіонал із відповідним досвідом у галузі із освітою втрачає вагу поряд із хлопцем чи дівчиною із депутатським знаком, чий голос має значення для мера. Вирівняти цей дисбаланс мали б конкурси на посади керівників установ чи підрозділів. Але з незрозумілих причин цим на місцях нехтують. І це відбувається не лише в Черкасах, – аналізує пані Тетяна.

Згідно із штатним розписом, міський голова може мати двох оплачуваних радників та одного помічника. Станом на 12 годину 8 листопада (уточнюємо час, оскільки, як видно, посади в міськраді розлітаються, як гарячі пиріжки) штатними радниками міського голови є вищезгадана Олена Шевченко та Юрій Панченко, що є товаришем соратника мера Михайла Мушієка та екс-посадовцем Черкаської ОДА.

Посада помічника нині вакантна. Та чи надовго?

Як було раніше? Або Точка зору залежить від місця сидіння

Тетяна Єщенко розповідає, що працевлаштування депутатів міської ради у структурних підрозділах виконавчого комітету – не суто черкаське явище і не винахід теперішнього чи попереднього мерів Черкас.

 – Якщо проаналізувати склад міських рад Черкас 1990-2000-х років, більшість депутатів становили керівники структур, які фінансувалися з міського бюджету або в тій чи тій мірі залежали від мера – головні лікарі, директори шкіл, комунальних підприємств, закладів тощо. Це квазісамоврядування, від якого вигравали обидві сторони – як мер, так і депутати, – говорить вона.

Експерт зазначає, що з “нульових” років питома вага директорів-бюджетників з кожним новим складом рад зменшувалася.

 – Почався зворотний процес: коли вже обраним депутатам стали пропонувати керівні посади в підконтрольних мерії структурах. Раніше, нагадаю, соціальний ліфт працював по-іншому: керівникові бюджетного закладу пропонувалося стати депутатом, і в більшості випадків, завдяки особистому авторитету, можливості мобілізації співробітників, і ще радянському кліше щодо рад директорів-вчителів-лікарів, це спрацьовувало, – каже вона.

Ми наведемо простий приклад. Ще 3 жовтня ми відправили запит в міську раду. Як виявилося, лише з 2010-го року через конвеєр роботи в мерії пройшло так багато депутатів, що порахувати їх протягом передбачених законом 5 робочих днів в установі не змогли. Тож відповідь ми чекали цілих 20.

Наводимо інформацію щодо депутатів двох каденцій міської ради (2010-2015 роки), що обіймали посади у виконавчих органах влади. Прізвища взяті із відповіді на вищезазначений запит видання “ІнфоМІСТ”, що була надана у ЧМР.

Так, у раді 2014-2015 років посади обіймали Ігор Кіта (партія УДАР) та Артур Савін (позафракційний).

У раді 2010-2015 років посади в мерії обіймали сім позафракційних депутатів (Володимир Гудзенко, Віталій Дядченко, Ігор Кіта, Вадим Маринкевич, Сергій Отрешко, Ольга Сисоєва та Ольга Швець); троє “вільних демократів” (Марина Волошенко, Наталя Даньковська, Олег Стадник); по двоє “батьківщинівців” (Святослав Вовкодав та Володимир Шабанов) та членів “Фронту змін” (Валерій Вишиваний  і Руслан Донець) та комуніст Артур Савін.

3 працівники мерії і 1 голова КП із лав ПВД

Отже, як бачимо уже із цієї інформації, практика працевлаштування депутатів далеко не нова для нашого міста. Звертаємо також увагу на ще один нюанс, а саме: на згаданих в переліку трьох “вільних демократів”.

Справа в тому, що 5 жовтня на сайті міської ради була зареєстрована петиція про заборону меру працевлаштовувати в органах місцевого самоврядування депутатів міської ради. Петиція уже набрала необхідну для розгляду кількість голосів. Цю тему зараз активно педалює команда “вільних демократів” та її прихильники. Все б добре, ініціатива ніби непогана, але виникає питання: чому ж ПВД змінила свою позицію?

 – Вперше питання щодо працевлаштування депутатів постало в нашій команді ще в 2012 році, але тоді воно затихло, – коментує автор петиції, прес-секретар ПВД Сергій Кузляєв.  Після імпічменту 2013 року ми повернулися до нього. Тоді голоси збиралися якраз через працевлаштування в мерії, це був банальний розрахунок. Наша команда вирішила, що чиновник не може бути депутатом.

Додамо, що соратники екс-мера Черкас Сергія Одарича у своїх апеляціях уникають пункту про комунальні підприємства. Їхніх директорів, як відомо, теж призначає міський голова. У період з 2010 по 2015 рік черкаські КП очолювали три депутати, обрані до ради від ПВД: Денис Жмаєв, Микола Бондаренко та Олег Роскопін.

 – У тому ж таки 2013-му у нас думки розійшлися щодо керівників комунальних установ. Наприклад, Олег Роскопін працював ще до того, як став депутатом, – додає Кузляєв.

Замість епілогу

Восени всі шукають теплі місця. Птахи відлітають у вирій, а депутати долають безробіття у коридорах будівлі міськвиконкому.

До широкого працевлаштування народних обранців у черкаську мерію можна ставитися по-різному. З одного боку, для них це можливість нарешті заробити якусь копійчину. Зрозуміло, на самому хлібові та воді довго не проживеш, навіть із мандатом. З іншого – це очевидна і цілком легальна схема «приручення» депутатського корпусу та елементарний збір голосів на користь мера.

Обурюватися з цього приводу можна скільки завгодно: папір все стерпить. Політичні опоненти мера, які ще недавно “юзали” все ту ж схему, зараз можуть активно використовувати такий інформпривід у своїй війні, бо людська пам’ять коротка.

Та все ж щодо ситуації із працевлаштуванням депутатів хочеться зробити два акценти: юридичний і моральний.

Перший: варто дочекатися більш чіткої і жорсткої позиції від держави в плані можливості поєднання статусу депутата місцевої ради з чином у виконавчих органах влади. Зрозуміло, що «шпарини» в законі, якими зараз вміло користуються на місцях, залишені не випадково.

Другий: сподіваймося на те, що колись на перше місце в ході кадрових рішень вийде професіоналізм, а не депутатська “ксива” або гостра необхідність у збиранні голосів. Все-таки депутати повинні працювати для міста, а не навпаки.

Сергій Макаренко

0 коментарів

Залишити відповідь